24 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 635/8233/21
провадження № 51-3072 ск 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Харківського районного суду Харківської області від 10 червня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 5 серпня 2025 року щодо останнього,
установив:
10 червня 2024 року Харківський районний суд Харківської області ухвалив вирок, яким ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , відповідно до ст. 89 КК України не судимого,
визнав винним та засудив за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді 8 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та дозвіллям дітей на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 156-1 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та дозвіллям дітей на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 301 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 301-1КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та дозвіллям дітей на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, визначив ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов'язаною з навчанням, вихованням та дозвіллям дітей на строк 3 роки.
Вирішено питання про долю речових доказів відповідно до вимог, передбачених ст. 100 КПК України.
05 серпня 2025 року Харківський апеляційний суд за результатами апеляційного розгляду, скарги засудженого та захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, вирок суду змінив. Відповідно до вимог п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України ухвалив рішення про включення інформації про засудженого ОСОБА_5 до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи (далі - ЄРЗСН). У решті вирок залишив без зміни.
Відповідно до змісту судових рішень, що оскаржуються та встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_5 , у період часу з квітня 2019 року по квітень 2021 року, діючи умисно, з метою розбещення малолітньої особи, достовірно знаючи про малолітній вік ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка булаученицею середньої загальноосвітньої школи та товаришувала з його донькою, спричиняючи шкоду моральному і фізичному становленню малолітньої, за допомогою свого мобільного телефону періодично надсилав останній SMS повідомлення та повідомлення у соціальних мережах, у тому числі, інтимного характеру, із зображеннями та відеофайлами зі змістом порнографічного характеру.
Крім того, ОСОБА_5 , неодноразово, у вказаний період часу запрошував малолітню ОСОБА_6 , до себе додому, де вів із нею розмови на сексуальні теми, тим самим вчиняючи інтелектуальне розбещення потерпілої ОСОБА_6 . Під час цих зустрічей, ОСОБА_5 здійснював непристойні доторкання до статевих органів малолітньої потерпілої та прохав останню надавати йому інтимні послуги за грошову винагороду. Зокрема, під час чергової зустрічі за адресою свого мешкання, змусив останню позувати в оголеному вигляді, у тому числі з оголеними статевими органами та фотографував останню на свій мобільний телефон, таким чином вчинив розпусні дії щодо малолітньої потерпілої.
Суд кваліфікував дії ОСОБА_5 як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 156 КК України - вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи.
Також, судом встановлено, що в проміжок часу з квітня 2019 року по квітень 2021 року, ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою вчинення розпусних дій щодо малолітньої ОСОБА_6 , неодноразово запрошував її до себе додому, де здійснював інтелектуальне та фізичне розбещення потерпілої.
Умисні протиправні дії ОСОБА_5 суд кваліфікував, як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 156-1 КК України - пропозиція зустрічі, зроблена повнолітньою особою, особі, яка не досягла шістнадцятирічного віку, з метою вчинення відносно неї розпусних дій, у разі, якщо після вчинення такої пропозиції було вчинено хоча б одну дію, спрямовану на те, щоб така зустріч відбулася.
Крім того, у проміжок часу з квітня 2020 року по квітень 2021 року, ОСОБА_5 , діючи умисно, з метою розповсюдження серед неповнолітніх зображень порнографічного характеру, достовірно знаючи про малолітній вік потерпілої, з власної сторінки за допомогою додатку «Vkontakte», малолітній ОСОБА_7 на контакт, який вона використовувала - « ОСОБА_8 », надсилав фото файли: 5 квітня і 20 липня 2020 року та 28 квітня 2021 року, а також 5 червня та 20 липня 2020 року- відеофайли, які відповідно до висновку судово-мистецтвознавчої експертизи N?2596/21 від 18 червня 2021 року є порнографією.
Умисні протиправні дії ОСОБА_5 суд кваліфікував як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 301 КК України - розповсюдження серед неповнолітніх зображень порнографічного характеру.
Окрім цього, ОСОБА_5 , діючи умисно, без мети збуту чи розповсюдження, зберігав дитячу порнографію на власному системному блоці, яка була виявлена і вилучена у період часу з 08:25 до 10:12, 26 травня 2021 року, за адресою його мешкання, під час огляду системного блоку - виявлено 4 файли «Фото 5», «Фото 6», «Фото 7», «Фото 8», на яких зображена зі статевим чоловічим органом у роті малолітня ОСОБА_6 , які, відповідно до висновку судово-мистецтвознавчої експертизи N?2596/21 від 18 червня 2021 року є дитячою порнографією.
Зазначені діяння ОСОБА_5 суд кваліфікував як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 301-1 КК України - зберігання дитячої порнографії без мети збуту чи розповсюдження.
У касаційній скарзі захисник посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині правової кваліфікації кримінальних правопорушень та порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції і ухвали апеляційного суду і просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Основним порушенням, на переконання захисника, щодо підстав для направлення справи на новий судовий розгляду у суд першої інстанції, є незаконне видалення засудженого із зали судового засідання, що мало місце як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного провадження. На думку захисту, такі дії фактично позбавили засудженого можливості реалізувати своє право на захист, зокрема, ставити запитання свідкам, брати участь у судовому розгляді та безпосередньо здійснювати захист від обвинувачення. Це, на думку захисника, є безумовною підставою для скасування судових рішень.
Окрім цього, у скарзі звертається увага на порушення принципу розумного строку апеляційного провадження. Зазначається, що з моменту подання апеляційної скарги до її фактичного розгляду минуло понад один рік. Причини затримки, як стверджує захист, не були зумовлені діями сторони захисту, а виникли через організаційні недоліки в роботі суду, зокрема, відсутність автоматизованого розподілу справи, тривалу відпустку судді та несвоєчасне повідомлення сторін про дату судового засідання. Таке затягування, на переконання захисника, порушує вимоги національного законодавства та положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також у скарзі зазначено, що апеляційний розгляд відбувся за відсутності малолітньої потерпілої, яка, на думку захисту, не була належним чином повідомлена. Це, на переконання захисника, порушує принцип змагальності та рівності сторін у кримінальному провадженні.
Окремо у скарзі наведено питання про достовірність того чи іншого доказу, щодо недопустимості цифрових доказів, отриманих у результаті огляду мобільного телефону та комп'ютерної техніки. Захисник стверджує, що огляд було проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, без належного судового дозволу, а також без подолання логічного захисту пристроїв.
Крім того, захисник вказує на недоведеність обставин щодо віку потерпілої на момент вчинення інкримінованих діянь, що, на її думку, є підставою для перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 156 КК України на ч. 1 цієї статті Кодексу. Також у скарзі зазначається, що дії, кваліфіковані за ст. 156-1 та 301-1 КК України, були вчинені засудженим до набрання чинності Законом України №?1256-ІХ, яким ці статті були введені до Кримінального кодексу України.
Зокрема, у касаційній скарзі є посилання захисника на порушення вимог ч. 15 ст. 615 КПК України, а саме невручення стороні захисту повного тексту вироку суду першої інстанції у день його проголошення.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучену до неї копію ухвали апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з наведених у скарзі мотивів, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Ухвалою Касаційного кримінального суду від 30 жовтня 2025 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 , залишено без руху у зв'язку з тим, що захисник не вказала такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, у взаємозв'язку з положеннями ст. 415 КПК України, які були б підставами для призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
На виконання зазначеної ухвали захисником подано заяву про усунення недоліків та долучено уточнену касаційну скаргу.
Водночас аналіз змісту цієї касаційної скарги свідчить про те, що недоліки, зазначенні в ухвалі касаційним судом, фактично не усунуто. Скарга не містить нових правових аргументів, не наведено підстав для призначення нового розгляду саме у суді першої інстанції з огляду на ст. 415 КПК України.
Захисник повторно посилається на порушення, які, на її думку, вплинули на законність судових рішень, зокрема щодо порядку видалення засудженого із зали судового засідання, допустимості окремих доказів, тривалості апеляційного провадження та участі потерпілої в апеляційному розгляді. Зазначені доводи вже були предметом перевірки судом апеляційної інстанції.
Згідно із положеннями ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Ухвала Харківського апеляційного суду від 5 серпня 2025 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Вирок Харківського районного суду Харківської області від 10 червня 2024 року, яким ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 156-1, ч. 2 ст. 301, ч. 1 ст. 301-1 КК України, оскаржувався як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.
У своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_4 , діючи в інтересах засудженого, вказувала про неправильну кваліфікацію та, зокрема, зазначала про порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на її переконання, вплинули на законність та обґрунтованість вироку. Засуджений ОСОБА_5 вказав на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та порушення права на захист у зв'язку з його видаленням із зали судового засідання, зокрема, просив врахувати, що має намір вступити до лав ЗСУ, сімейний стан та стан здоров'я.
Апеляційна скарга прокурора містила доводи щодо м'якості призначеного покарання, неврахування судом першої інстанції ступеня тяжкості вчинених злочинів, характеру посягання на статеву свободу малолітньої особи, а також про необхідність включення відомостей про засудженого до ЄРЗСН.
За результатами розгляду Харківський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, змінив вирок у частині, включив відомості про засудженого до ЄРЗСН. Апеляційні скарги захисника та засудженого залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції в іншій частині залишив без зміни.
Залишаючи скарги сторони захисту без задоволення апеляційний суд розглянув доводи про недоведеність винуватості засудженого, зокрема, відсутність умислу та вік потерпілої, визнавши їх необґрунтованими, оскільки малолітня потерпіла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була ученицею середньої загальноосвітньої школи та товаришувала з донькою засудженого про що останньому було достеменно відомо та підтверджувалось усними і письмовими доказами, яким суд надав належну оцінку .
Щодо доводів про недопустимість цифрових доказів, апеляційний суд визнав їх необґрунтованими, пославшись на те, що обліковий запис у соціальній мережі, через який вчинялися дії, був пов'язаний із номером телефону, вилученим у засудженого. Суд першої інстанції належно їх оцінив, а доводи захисту щодо порушення порядку їх отримання були безпідставними і не спростовували достовірності встановлених обставин.
Колегія суддів апеляційного суду, посилаючись на практику ККС, дійшла висновку, що втручання у приватне спілкування було обґрунтованим, а зволікання з отриманням ухвали могло перешкодити запобіганню тяжкому злочину. Відповідно, НСРД проведено з дотриманням вимог ч. 1 ст. 250 КПК України. Ухвала слідчого судді виконала контрольну функцію. Порушень процесуального закону не було встановлено.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції наведеними у вироку, ухваленого на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно довимог ст. 94 КПК України, у тому числі показаннями потерпілої, свідків, результатами експертиз та даними цифрових матеріалів, у своїй сукупності підтверджували доведеність вини засудженого та правильність правової кваліфікації його діянь.
Доводи захисника про наявність процесуальних порушень, також були предметом апеляційної перевірки.
Щодо незаконного видалення засудженого із зали судового засідання, апеляційний суд зазначив, що рішення про видалення було прийнято відповідно до вимог КПК України, у зв'язку з порушенням засудженим порядку в судовому засіданні. При цьому, участь захисника у відповідних процесуальних діях забезпечувала реалізацію права на захист, а відсутність самого засудженого не вплинула на повноту дослідження доказів.
Доводи сторони захисту про порушення розумних строків апеляційного провадження також не були підтримані. Апеляційний суд не визнав затримку розгляду справи такою, що порушує права сторони захисту, та не встановив причинно-наслідкового зв'язку між часовими проміжками та обмеженням процесуальних прав засудженого.
Щодо тверджень сторони захисту про відсутність малолітньої потерпілої в апеляційному засіданні, суд зазначив, що її показання були досліджені в суді першої інстанції, визнані послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами.
Слід зазначити, що відсутність малолітньої потерпілої в апеляційному засіданні не вплинула на можливість суду перевірити обґрунтованість вироку, а отже, не порушила принцип змагальності.
Також апеляційний суд не вбачав підстав для пом'якшення покарання, попри посилання захисту на стан здоров'я засудженого та його намір вступити до Збройних Сил України. Суд зазначив, що призначене покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості злочину, дані про особу засудженого та є необхідним і достатнім для його виправлення.
Водночас, апеляційний суд, розглянувши доводи прокурора, визнав їх частково обґрунтованими та змінив вирок, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, ухвалив включити інформацію про засудженого до ЄРЗСН.
У касаційній скарзі захисник наводить аналогічні доводи апеляційних скарг сторони захисту.
Захисник стверджує, що кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 156-1 та ч. 1 ст. 301-1 КК України є неправильною, оскільки Закон України №?1256-IX, яким запроваджено зазначені норми, набрав чинності 17 березня 2021 року.
Проте, колегія суддів касаційного суду вважає ці доводи безпідставними.
Відповідно до примітки ст. 156-1 КК України, під «зустріччю» слід розуміти, зокрема, зустріч, проведення якої передбачає використання інформаційно-телекомунікаційних систем або технологій. Під «дитячою порнографією» у значенні ст. 156-1 та 301-1 КК України слід розуміти зображення у будь-який спосіб дитини чи особи, яка виглядає як дитина, у реальному чи змодельованому відверто сексуальному образі або задіяної у реальній чи змодельованій відверто сексуальній поведінці, або будь-яке зображення статевих органів дитини в сексуальних цілях.
Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, які були перевірені апеляційним судом під час здійснення перегляду вироку відповідно до вимог ст. 404 КПК України, дії засудженого вчинені у період з березня по травень 2021 року, тобто після набрання чинності Законом України №?1256-IX.
Тому правова кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 156-1 та ч. 1 ст. 301-1 КК України є обґрунтованою, відповідає вимогам закону та не порушує принципу незворотності дії кримінального закону в часі.
Також захисник стверджує, що цифрові докази були отримані з порушенням процесуального порядку. Зокрема, вказано на відсутність ухвали слідчого судді, недопустимість доступу експерта до інформації та неподолання логічного захисту. Зазначенні доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками наведеними в ухвалі апеляційного суду про їх необґрунтованість
Згідно із змістом ухвали, огляд телефону здійснено органом досудового розслідування відповідно до вимог ч. 1 ст. 250 КПК України, тобто з урахуванням виняткового невідкладного випадку та з подальшим отриманням ухвали слідчого судді. Крім того, не було встановлено наявності паролів, шифрування чи інших бар'єрів, що підтверджувалось висновками експертів, а інші пристрої були оглянуті на підставі ухвали або добровільної згоди потерпілої.
Зазначене узгоджується із практикою ККС постанова від 27 травня 2025 року у справі №?278/260/22, в якій суд констатував, що зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин можливе без дозволу слідчого судді, якщо доступ до них не обмежується їх власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. При цьому, як видно з дослідної частини висновків експерта, доступ до файлової системи досліджуваного флеш носія не було обмежено і не було пов'язано з необхідністю подолання системи логічного захисту (паролі, шифрування тощо).
Тому доводи захисника про порушення процесуального порядку отримання цифрових доказів є необґрунтованими.
Доводи щодо незаконного видалення засудженого із зали суду також не знайшли підтвердження. Видалення здійснено відповідно до вимог ч. 1 ст. 330 КПК України, за ухвалою суду, постановленої на підставі ч. 4 ст. 371 КПК України, після неодноразових попереджень про порушення порядку. Захист здійснювався професійним адвокатом, який був присутній при допиті потерпілої та свідків, мав можливість ставити запитання. Відсутність засудженого не позбавила його права на захист, а суд належно зафіксував усі процесуальні дії.
Щодо відмови стороні захисту у повторному допиті малолітньої потерпілої та свідків, суд першої інстанції допитав їх у присутності захисника відповідно до вимог ст. 354 КПК України. Клопотання про повторний допит не містили нових обставин, які б виправдовували повторне викликання. Суд обґрунтовано визнав повторний допит недоцільним, з урахуванням віку малолітньої потерпілої та достатності вже наданих показань.
Щодо відсутності потерпілої в апеляційному розгляді, суд зазначив, що вона була допитана в суді першої інстанції, її показання досліджені та оцінені. Її участь в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою, якщо вона не заявляє про бажання бути присутньою. Захист не довів, що її відсутність вплинула на обсяг досліджених доказів або обмежила права сторін.
Захисник також вказує на надмірну тривалість апеляційного провадження. Хоча апеляційний розгляд тривав понад рік, захист не довів, що це порушення вплинуло на реалізацію процесуальних прав або призвело до викривлення правосуддя. Апеляційні скарги засудженого і його захисника були розглянуті, з дослідженням усіх доводів.
Щодо доводів про порушення ч. 15 ст. 615 КПК України, захисник зазначає, що суд першої інстанції не вручив копію вироку засудженому в день його проголошення.
Відповідно до зазначеної норми процесуального закону, вручення вироку є обов'язковим, однак колегія суддів зауважує, що його відсутність не є безумовною підставою для скасування вироку, якщо не доведено істотного порушення прав сторони. Засуджений та захисник реалізували право на апеляційне оскарження, скарги були розглянуті по суті, що свідчить про відсутність перешкод у доступі до суду.
Отже, розглянувши касаційну скаргу захисника, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для викриття провадження, оскільки доводи щодо видалення засудженого із зали суду як першої так і апеляційної інстанцій, оцінка цифрових доказів, строки апеляційного розгляду, невручення вироку, правова кваліфікація, відсутність потерпілої, не містять конкретного обґрунтування істотності порушень у розумінні ст. 412 КПК України, а також не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які діяли в межах закону, надали належну оцінку доказам і не допустили порушень, що могли б вплинути на законність судових рішень, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження з наведених у скарзі доводів захиснику слід відмовити.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Харківського районного суду Харківської області від 10 червня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 5 серпня 2025 року щодо останнього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3