24 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 203/5174/16-к
Провадження № 51-4387 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Позовні вимоги ОСОБА_6 до ПП «Зігфрід-М» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПП «Зігфрід-М» на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 93 029,39 грн та 300 000 грн моральної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він
06 вересня 2016 року, близько 13:10, керуючи автобусом «БАЗ А079.23», державний номер НОМЕР_1 , який належав ПП «Зігфрід- М», рухався у м. Дніпро по вул. Січеславська Набережна з боку Амурського мосту у напрямку вул. Пастера.
Під час руху ОСОБА_5 , порушуючи вимоги п. 10.1 та п. 16.2 Правил дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін,
перед зміною напрямку руху, а саме перед початком здійснення маневру правого повороту на вул. Пастера, не впевнився в безпеці виконуваного ним маневру; повертаючи на нерегульованому перехресті направо, не дав дорогу пішоходу ОСОБА_7 , яка в момент початку маневру вже переходила проїзну частину, й не впевнився, що він своїми діями не створить небезпеки для подальшого руху іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого скоїв наїзд на вказаного пішохода ОСОБА_7 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 спричинено тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, від яких вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Порушення водієм ОСОБА_5 вимог п. 10.1 та п. 16.2 Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, що настали.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_4 та представника цивільного відповідача ОСОБА_8 вирішено задовольнити частково.
Вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року щодо ОСОБА_5 скасовано в частині вирішення цивільного позову та призначено новий розгляд у порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги про безпідставність тверджень про достатність доказів, які доводять поза розумним сумнівом невідповідність дій засудженого вимогам п. 10.1 та п. 16.2 ПДР, а також не дослідив та не оцінив докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України, а тому не усунув неповноту судового розгляду, на яку прямо вказувала сторона захисту, що призвело до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення
Подані під час апеляційного розгляду клопотання про повторне дослідження письмових доказів, а також клопотання про призначення судової автотехнічної
експертизи, були відхилені апеляційним судом без виходу до нарадчої кімнати та без будь якого мотивування. Крім того, апеляційний суд, взагалі не зазначив у своїй ухвалі факт заявлення клопотань про повторне дослідження письмових доказів.
Замість повного та всебічного перегляду, передбаченого ст. 404 КПК України, суд обмежився формальними висновками, не надавши належної оцінки доводам апеляційної скарги й не здійснивши безпосереднього дослідження доказів, хоча саме він є судом факту і мав усунути неповноту судового розгляду.
В цілому доводи касаційної скарги захисника фактично зводяться до того, що апеляційний суд, відмовивши у задоволення клопотання про повторне дослідження доказів та призначення експертизи, не усунув неповноту і суперечливість досліджених місцевим судом доказів, якими, на думку захисника, винуватість його підзахисного не доведена поза розумним сумнівом.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Крім цього касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, що підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Проаналізувавши додані до касаційної скарги копії судових рішень, Верховний Суд погоджується з висновками судів нижчих інстанцій про те, що винуватість
ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується сукупністю об'єктивних доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених місцевим судом відповідно до вимог ст. 23 КПК України безпосередньо в ході судового розгляду, що і зазначив апеляційний суд у своєму рішенні.
Зокрема, у місцевому суді засуджений ОСОБА_5 , хоч і не визнав свою вину, однак не заперечував, що рухався з Січеславської Набережної з боку Амурського мосту і повертав на вул. Пастера в правій смузі й за 50 метрів бачив жінку. Він вирішив перестроїтись лівіше, тому почав дивився в дзеркало заднього виду. В цей час хтось з пасажирів крикнув, щоб він гальмував. Він повернув голову в салон, і в цей час почув звук в передній частині автобуса, після чого різко загальмував, вийшов з нього та побачив під переднім колесом автобуса жінку.
Зазначені показання засудженого також підтверджуються і показаннями потерпілого ОСОБА_6 (сина загиблої), який приїхав на місце ДТП і побачив, як перед автобусом лежала потерпіла.
Також вони підтверджуються показаннями свідків, зокрема:
- свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (пасажирів зазначеного автобуса), які вказали, що почули удар, після чого автобус зупинився, а пасажири, вийшовши з нього, побачили потерпілу, яка знаходилась попереду автобусу. Крім цього, свідок ОСОБА_10 окремо зазначила, що потерпіла переходила дорогу з правого боку, а ДТП сталася майже на середні дороги;
- свідка ОСОБА_12 , який вказав, що бачив як потерпілу, яка пройшла приблизно третину дороги, збив автобус передньою частиною. Деякий час автобус продовжував рух, а, коли зупинився, то потерпілу не було видно;
- свідка ОСОБА_13 , який вказав, що бачив як маршрутка зупинилась, потім трошки рухалась заднім ходом, після чого побачив, як жінка лежить на асфальті та кричить від болю;
- свідка ОСОБА_14 , який вказав, що приїхав в складі бригади швидкої допомоги на виклик та надавав первинну медичну допомогу жінці, яка знаходилась перед радіаторною решіткою автобуса;
Також свідок ОСОБА_15 , який працював механіком ПП «Зігфрід-М», вказав, що оглядав автобус перед випуском на маршрут та підтвердив, що автобус був в задовільному стані.
Крім того, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, доводиться також іншими доказами, які були досліджені судом першої інстанції, серед них:
- протокол огляду місця події від 16 вересня 2016 року зі схемою місця ДТП та фототаблицею до протоколу огляду;
- протокол перегляду відеозапису від 17 вересня 2016 року з камери відеоспостереження концерну «Весна», в якому зафіксовано, як на проїзну частину дороги вийшов пішохід, на якого здійснив наїзд автобус. Після наїзду автобус зупинився, водій вийшов, подивився під автобус і в подальшому від'їхав на деяку відстань назад;
- протокол перегляду відеозапису з нагрудних камер відеореєстраторів патрульних поліцейських від 11 жовтня 2016 року, в якому зафіксовано, як ОСОБА_5 в день ДТП пояснював, що під час руху відволікся від керування, подивився у дзеркало заднього виду й не бачив потерпілу на дорозі до моменту наїзду, й лише коли почув удар, зупинив автобус;
- висновок експерта № 4003е від 26 жовтня 2016 року, згідно з яким за даними медичної документації та при огляді потерпілої ОСОБА_7 у неї виявлені тілесні ушкодження у вигляді тяжкої сумісної тупої травми тіла, спричинені від механічної дії тупих твердих предметів, що діяли зі значною силою в область тулуба. Враховуючи характер та локалізацію виявлених у неї тілесних ушкоджень, ступень ознак їх загоєння та дані медичної документації, можливо вказати, що вони отримані незадовго до надходження на стаціонарне лікування в ОКЛМ. За своїм характером виявлені у неї тілесні ушкодження у вигляді тяжкої сумісної тупої травми тіла відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент заподіяння згідно з п.2.1.3 «л, н, о» «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом МОЗ України від 17 січня
1995 року № 6;
- протокол проведення слідчого експерименту від 25 жовтня 2016 року за участі свідка ОСОБА_12 , під час якого останній повідомив про обставини ДТП;
- висновок комплексної судової автотехнічної, фототехнічної експертизи та експертизи відео-, звукозапису за № 4368/4369/5335/3101/3931 від 23 березня
2021 року, згідно з яким в цій дорожньо-транспортній ситуації водій автобуса
БАЗ-А079.23, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_5 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 10.1 та 16.2 Правил дорожнього руху України. В цій дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди (наїзду на пішохода ОСОБА_7 ) зі сторони водія автобуса ОСОБА_5 визначалась шляхом виконання ним вимог п.п. 10.1 та 16.2 Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. Дії водія автобуса в цій дорожньо-транспортній ситуації не відповідали вимогам п.п. 10.1, 16.2 Правил дорожнього руху України та знаходились з технічної точки зору в причинному зв'язку з виникненням цієї дорожньо-транспортної пригоди;
- висновок експерта № 20555/6-Ед від 19 січня 2018 року, згідно з яким смерть потерпілої ОСОБА_7 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 від сумісної тупої травми тіла, яка спричинена в результаті ДТП.
- протокол проведення слідчого експерименту від 16 квітня 2024 року, під час якого встановлено, що автобус під керуванням ОСОБА_5 здійснював маневр повороту з вул. Січеславська Набережна на вул. Пастера.
Апеляційний суд, перевіряючи обґрунтованість висновків місцевого суду, врахував показання ОСОБА_5 , який фактично підтвердив, що, здійснюючи маневр, дивився в дзеркало заднього виду, що також відповідає відеозапису з нагрудних камер поліцейських від 11 жовтня 2016 року, якими зафіксовано пояснення засудженого.
Разом з цим свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 засвідчили, що водій зупинив автобус після зіткнення.
Дані протоколу огляду відеозапису від 19 вересня 2016 року та показання свідків ОСОБА_12 й ОСОБА_13 підтверджують, що після зіткнення автобус продовжував рух, а, коли він зупинився, водій виявив потерпілу і від'їхав на деяку відстань.
Окрім цього, комплексна судова автотехнічна, фототехнічна експертиза та експертиза відео-звукозапису за № 4368/4369/5335/3101/3931 від 23 березня 2021 року підтверджують, що дії ОСОБА_5 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 16.2 ПДР України та знаходились з технічної точки зору в причинному зв'язку з виникненням ДТП.
Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи вирок, погодився із висновками суду першої інстанції щодо оцінки наведених доказів й дійшов висновку, що зазначені докази вбачаються достатніми для доведення винуватості ОСОБА_5 . З огляду на зазначене, наведений захисником довід про те, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин події та не надали належної оцінки доказам, є безпідставним.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про дослідження доказів, на думку колегії суддів, також є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов'язаний провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли місцевий суд дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода сторони із висновками суду, зробленими на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом. Повторне дослідження доказів допускається у разі, якщо сторона доведе наявність підстав, передбачених ч. 3
ст. 404 КПК України.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд погодився як з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, так і з його висновками у цілому, а тому підстав для повторного дослідження доказів у цього суду не було.
Крім того, довід захисника про те, що в ухвалі апеляційного суду не зазначено про факт заявлення клопотання про повторне дослідження доказів, не вбачається таким, що може вплинути на законність, обґрунтованість чи вмотивованість ухваленого рішення.
Зміст ухвали повинен відображати правові підстави й мотиви ухваленого рішення, а не фіксувати кожну процесуальну дію учасників. Відсутність прямої згадки про заявлення клопотання не свідчить про те, що вони не були розглянуті, оскільки суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам сторони захисту щодо неповноти судового розгляду та визнав їх необґрунтованими, що фактично охоплює і підстави для відмови у задоволенні таких клопотань.
Щодо доводів захисника про те, що апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи без виходу до нарадчої кімнати й без постановлення ухвали про це, необхідно зазначити таке.
Відповідно до положень ст. 371 КПК України суд зобов'язаний виходити до нарадчої кімнати лише під час ухвалення рішень, для яких така процедура прямо передбачена законом. Розгляд клопотань, які не потребують вирішення по суті справи, може здійснюватися без виходу до нарадчої кімнати.
У таких випадках рішення суду фіксується у журналі судового засідання, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону і не потребує оформлення окремої письмової ухвали. Отже, сам по собі факт відмови у задоволенні клопотання без виходу до нарадчої кімнати і без постановлення письмової ухвали не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК України.
З огляду на це, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3