24 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 542/652/25
провадження № 51-4408ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 травня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року у кримінальному провадженні
№ 12025170480000043 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велике Болото Новосанжарського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4
ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 травня
2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі із застосуванням частин 1, 2 ст. 69 КК на строк 6 років без конфіскації майна.
Вирішено питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбої), спрямованому на заволодіння майном у особливо великих розмірах, в умовах воєнного стану, за таких обставин.
Так, у невстановлений час ОСОБА_4 , діючи з корисливих мотивів, з метою заволодіння грошовими коштами, вирішив здійснити розбійний напад на операційну касу № 207 ТОВ «ПРЕМІУМ ФІНАНС», розташовану на вул. Центральній, 24,
у сел. Нові Санжари Полтавського району Полтавської області, для чого заздалегідь підготував верхній одяг чорного кольору, а саме: спортивні штани, куртку, рукавички, балаклаву, а також предмет, який зовні схожий на вогнепальну зброю, - пістолет «Берета М-92».
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 18 лютого 2025 року приблизно
о 17:13 на власному легковому автомобілі марки «OPEL ASTRA» чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску, приїхав до сел. Нові Санжари та, зупинивши автомобіль біля споруди громадської вбиральні
на вул. Незалежності, з метою приховування своєї злочинної діяльності перевдягнувся у салоні автомобіля у заздалегідь підготовлений одяг, після чого попрямував до вказаної операційної каси.
В подальшому ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, через вхідні двері зайшов до приміщення операційної каси № 207 ТОВ «ПРЕМІУМ ФІНАНС», розташованої за вищевказаною адресою, та, побачивши у кабінці касира, застосував заздалегідь підготовлений предмет, схожий на пістолет, а саме: тримаючи його у руках, висловив погрозу застосування вогнепальної зброї, що є небезпечним для життя та здоров'я, щодо потерпілої ОСОБА_5 , яка знаходилась на робочому місці у кабінці касира, та вимагав передати йому всі наявні у касі грошові кошти.
ОСОБА_5 , побоюючись за своє життя та здоров'я, побачивши направлену в її сторону вогнепальну зброю, яку сприйняла як реальну небезпеку для свого життя та здоров'я, натиснула тривожну кнопку виклику служби охорони. Побачивши це, ОСОБА_4 з метою приховування своїх дій та уникнення відповідальності покинув приміщення операційної каси № 207 через вхідні двері, після чого зник
з місця вчинення злочину на вказаному вище автомобілі.
На момент вчинення кримінального правопорушення в операційній касі № 207 ТОВ «ПРЕМІУМ ФІНАНС» знаходилися грошові кошти у сумі 584 084 грн, 4 300 євро
(по курсу НБУ 43,5168 грн за 1 євро на суму 187 122,24 грн), 5 200 польських злотих (по курсу НБУ 10,4626 грн за 1 польський злотий на суму 5 4405, 52 грн),
18 440 доларів США (по курсу НБУ 41,5554 грн за 1 долар США на суму
766 281,576 грн).
Таким чином, розбійний напад, вчинений ОСОБА_4 , був спрямований
на заволодіння грошовими коштами ТОВ «ПРЕМІУМ ФІНАНС» у загальній сумі
1 591 893,34 грн, що складає близько 1051 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та є особливо великим розміром.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 09 вересня 2025 року вказаний вирок щодо ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Засуджений у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить змінити оскаржені судові рішення шляхом призначення більш м'якого покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк
5 років та звільнити його на підставі ст. 75 КК від його відбування з випробуванням.
Вважає, що судами порушено вимоги статей 65, 66, 69 КК, неповністю враховані пом'якшуючі покарання обставини, спосіб посягання та мотивацію вчинення кримінального правопорушення, а також те, що внаслідок його вчинення будь-яких тяжких наслідків не настало. Звертає увагу, що незадовго до вчинення злочину він втратив роботу, яка була єдиним джерелом до існування, забезпечувала добробут його сім'ї та родини в цілому, а також давала змогу лікуватися, зважаючи
на його незадовільний стан здоров'я, що також потребує значних грошових витрат. Вважає, що обставинами, які пом'якшують покарання, суди мали б додатково врахувати вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин та значні проблеми із здоров'ям. Вказує
на те, що він виключно позитивно характеризується, є самодостатньою особою, має сім'ю, виховує 4 неповнолітніх дітей, які разом з дружиною перебувають на його утриманні, до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліках
у психіатра та нарколога не перебуває, вчинив особливо тяжкий злочин внаслідок збігу тяжких сімейних та особистих обставин, щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував потерпілій моральну шкоду, що, як вважає, з огляду в тому числі на практику Верховного Суду, давало підстави призначити йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років та застосувати положення ст. 75 КК.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі засудженого не оспорюються.
Доводи засудженого щодо неправильного застосування закону України
про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно
до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє
рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти
до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення
ОСОБА_4 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, який повністю визнав себе винним, раніше ані до адміністративної, ані до кримінальної відповідальності не притягувався, є особою, що має тяжке захворювання, має стійкі соціальні зв'язки - одружений та виховує чотирьох неповнолітніх дітей, під наглядом у нарколога і психіатра
не перебуває; згідно даних довідки-характеристики Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради жодних компрометуючих матеріалів на нього селищна рада не має, скарг від громадян на нього не надходило, а також взяв
до уваги обставини, що пом'якшують покарання, якими визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування моральної шкоди потерпілій, добросовісне виконання процесуальних обов'язків обвинуваченим під час судового розгляду кримінального провадження, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Також суд врахував позицію прокурора, який вважав, що виправлення і перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства, та позицію потерпілої і представника ТОВ «Преміум фінанс», які в наданих до суду заявах вказали, що на реальній мірі покарання вони не наполягають.
Беручи до уваги викладені обставини, які, як зазначив суд, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, з урахуванням його особи, виходячи із положень статей 50, 65 КК, суд дійшов висновку щодо можливості та необхідності застосування положень ст. 69 КК - призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 187 КК, у виді позбавлення волі на строк 6 років. Також, враховуючи викладені вище обставини, відповідно до ч. 2 ст. 69 КК суд вважав за можливе не призначати додаткове покарання ОСОБА_4 , яке передбачене в санкції ч. 4 ст. 187 КК як обов'язкове, тобто не застосовувати конфіскацію майна.
Водночас суд вважав неможливим звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням оскільки: останнє не сприятиме досягненню мети покарання, як спеціальної превенції щодо обвинуваченого у цій справі, так і цілей загальної превенції, тому що призведе до виникнення у суспільстві відчуття безкарності та можливості уникнути законного покарання у такій категорії злочинів, а також суд вже враховував одні й ті самі обставини справи та дані про особу винного при застосуванні положень як ст. 69 КК, які не можуть одночасно враховуватись при застосуванні положень ст. 75 КК.
Призначене покарання, на переконання суду, є справедливим, відповідає положенням статей 65-68 КК та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, відповідатиме принципу індивідуалізації покарання, запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, відповідає особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення визначеної ст. 50 КК мети покарання; інші види покарань не забезпечать належної поведінки обвинуваченого.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 , у тому числі за апеляційною скаргою захисника, доводи якої аналогічні доводам
у касаційній скарзі засудженого, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, призначаючи
ОСОБА_4 покарання, повністю дотримався вимог закону України
про кримінальну відповідальність щодо призначення покарання та дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення обвинуваченого лише
в умовах реальної ізоляції від суспільства із відбуванням покарання у виправній установі.
Як вказала колегія суддів в ухвалі, в цьому випадку відсутні підстави для пом'якшення покарання ОСОБА_4 та звільнення від його відбування, оскільки таке надто м'яке покарання не слугуватиме забезпеченню дотримання мети покарання - запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами (загальна превенція) та не нестиме виховного значення для інших осіб; це може породити відчуття безкарності та вседозволеності за вчинення особливо тяжкого, корисливого кримінального правопорушення, вчиненого в умовах воєнного стану, не забезпечить суб'єктивного утримання від вчинення злочину.
Також апеляційний суд, надаючи відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, вказав на те, що ОСОБА_4 після звільнення з роботи був
не працевлаштований лише 1 місяць і вже наважився на вчинення особливо тяжкого і зухвалого злочину.
При цьому колегія суддів врахувала і стан здоров'я обвинуваченого, те, що він потребує лікування, однак, як зазначила, на правильність судового рішення це
не впливає.
Нових обставин, які б переконали колегію суддів у протилежному висновку ніж той, до якого дійшов суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому,
в ході апеляційного розгляду колегії суддів наведено не було.
З викладеними в оскаржених судових рішеннях висновками судів погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374,
419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Отже, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржених судових рішень внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
У касаційній скарзі засудженого не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного йому покарання, необхідності його пом'якшення із застосуванням ст. 69 КК до 5 років позбавлення волі та можливості застосування до нього положень ст. 75 КК.
Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,
які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, касаційна скарга засудженого не містить.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 травня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року щодо нього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3