05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 522/20190/17
провадження № 61-6929св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Одеська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2021 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду
від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів Князюка О. В., Погорєлової С. О.,
Заїкіна А. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної області, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ДКС України в Одеській області) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування.
Позовну заяву мотивовано тим, що постановою заступника прокурора Одеської області 11 липня 2011 року припинено кримінальне переслідування стосовно позивача у кримінальній справі № 830 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 70, частиною другою статті 165 та статті 172 Кримінального кодексу України (далі - КК України), на підставі пункту 2 статті 213, пункту 2 статті 6 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за недоведеністю участі у скоєні інкримінованих органом досудового слідства злочинів. Цією ж постановою також скасовано обрану стосовно ОСОБА_1 міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд.
Крім того, заступником прокурора Одеської області 11 липня 2011 року прийнято постанову про направлення кримінальної справи № 830 за фактом контрабандного ввозу ВКФ «Модус Ко ЛТД» з Федеративної Республіки Німеччини до України деревопереробного обладнання та його контрабандного вивозу з України до рф з приховуванням від митного контролю шляхом надання митному органу сфальсифікованих документів та зловживання службовим становищем, за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 70, частиною другою статті 165 та статтею 172 КК України (в редакції 1960 року) до суду для вирішення питання про її закриття у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки з моменту вчинення злочинів і натепер особу, яка вчинила злочин, у ході дізнання, досудового та судового слідства не встановлено.
Зазначав, що Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 10 квітня 2017 року задовольнив скаргу ОСОБА_1 та зобов'язав прокуратуру Одеської області ухвалити процесуальне рішення щодо визначення розміру виплат про відшкодовування шкоди внаслідок незаконного засудження.
13 травня 2017 року постановою заступника прокурора Одеської області старшого радника юстиції Кічук Ю. В. визнано, що діями органів попереднього слідства, прокуратури і суду під час кримінального переслідування ОСОБА_1 шкода, пов'язана із втратою доходів, сплачених за вироком суду штрафних санкцій та сум, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги ОСОБА_1 , не спричинена,
та роз'яснено його право на звернення до суду щодо розгляду питання про відшкодування моральної шкоди.
Позивач вважав, що внаслідок незаконного порушення кримінальної справи № 830 він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, незаконно перебував під вартою, в рамках розслідування кримінальної справи незаконно проводився обшук та виїмка документів фірми ВКФ «Модус Ко ЛТД», одним із засновників якої був позивач, незаконно був накладений арешт на його майно та фірми ВКФ «Модус Ко ЛТД», йому завдано моральну та матеріальну шкоду.
Так, позивач вказував, що він є одним із засновником фірми ТОВ «Модус - ВК ЛТД» господарська діяльність якої спрямована на переробку деревини. У свою чергу ТОВ «Модус - ВК ЛТД» є засновником фірми ВКФ «Модус Ко ЛТД», що територіально знаходиться на території російської федерації, господарська діяльність якої спрямована також на переробку деревини. У зв'язку з існуванням арешту, накладеного постановою слідчого СВ УСБУ в Одеській області від 24 червня 1999 року в рамках кримінальної справи, фірма ВКФ «Модус Ко ЛТД» та фірма ТОВ «Модус - ВК ЛТД» були позбавлені можливості здійснення господарської діяльності. Тому позивач вважав, що існування арешту спричинило матеріальні збитки позивачу у формі потенційного прибутку, реально не отриманого підприємством, кредитором чи іншим суб'єктом господарської діяльності.
ОСОБА_1 указував, що має право на відшкодування упущеної вигоди, тобто інших доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій, а саме: від простою його майна з переробки деревини, інвестованого до статутного капіталу ТОВ «Модус - ВК ЛТД», та на яке постановою слідчого СВ УСБУ в Одеській області від 24 червня 1999 року був накладений арешт.
На думку позивача, у випадку не накладення ТОВ «Модус - ВК ЛТД» змогло б під заставу інвестованого до його статутного капіталу майна на суму 3 728 221,00 дол. США взяти кредит в банку рф під обігові кошти, завантажити роботою деревообробний комплекс, щомісячно переробляти 4 000,00 куб. м деревини і отримати дохід, що є упущеною вигодою та який підлягає відшкодуванню винною стороною. Однак внаслідок арешту майна запланований дохід отримати не вдалося і ОСОБА_1 як власник ТОВ «Модус - ВК ЛТД» втратив упущену вигоду. З урахуванням строку позовної давності через фактичний простій ТОВ «Модус - ВК ЛТД» протягом 36 місяців (з липня 1999 року до липня 2011 року) упущена вигода у вигляді неотриманого чистого прибутку склала 580 241,00 дол. США. Такий розрахунок отримання чистого прибутку на деревообробному комплексі в російській федерації за переробки 4 000,00 куб. м деревини за 1 місяць та за продажу готових пиломатерiалів у розмірі 2 000,00 куб. м за цей же час з усіма необхідними затратами.
На підставі викладеного, змінивши у вересні 2019 року предмет позову, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь матеріальну шкоду
у вигляді втраченого заробітку у розмірі 2 088 037,37 грн та упущену вигоду у розмірі 13 907 042,21 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 08 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України на його користь втраченого заробітку, оскільки позивач у судовому засіданні зазначив, що заробітної плати, очолюючи посаду директора фірми ВКФ «Модус Ко ЛТД», він не отримував, а доказів, які б свідчили про отримання ним будь-яких інших доходів, у тому числі дивідендів, позивачем до суду не надано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди суди керувалися тим, що пред'явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди покладає обов'язок на позивача довести, що ця вигода не є абстрактною, а дійсно була б ним отримана в разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків. Під час визначення реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті позивачем для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані за умови належного виконання зобов'язання. Апеляційний суд врахував, що розраховуючи упущену вигоду, ОСОБА_1 опирався на обмеження господарської діяльності фірми ВКФ «Модус Ко ЛТД», однак доказів, які б свідчили про отримання доходів внаслідок її господарської діяльності, позивачем надано не було. Надаючи оцінку доводам позивача про ліквідацію ТОВ «Модус Ко ЛТД», на балансі якого знаходилося майно фірми ВКФ «Модус Ко ЛТД», апеляційний суд зазначив, що ліквідація не обумовлює права на відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди, оскільки під час вирішення питання про її відшкодування позивачем не надано доказів щодо суми втрачених доходів, та розміру прибутку, який міг би бути ним отриманий внаслідок її повноцінного функціонування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 травня 2023 року ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року в указаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення щодо суми втраченого заробітку у розмірі 185 447,30 грн, однак в уточненій позовній заяві позивач просив стягнути суму у розмірі 2 088 037,92 грн.
Вказує, що висновки судів стосуються його позову, поданого у жовтні 2019 року, аргументів щодо його змінених позовних вимог у січні 2020 року, в якому він просив застосувати Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, оскаржувані судові рішення не містять.
Апеляційний суд в оскаржуваній постанові не надав належної оцінки обставинам, що мають суттєве значення, та встановив обставини у справі на підставі недопустимих доказів, чим порушив вимоги пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Крім того, посилається на те, що суд апеляційної інстанції призначив розгляд апеляційної скарги 06 квітня 2023 року на 12 год, задовольнив клопотання ОСОБА_1 про розгляд апеляційної скарги за допомогою відеоконференцзв'язку. Однак ОСОБА_1 з 12 год до 12 год 50 хв очікував запрошення до проведення конференції. Оскільки запрошення не надходило, заявник з урахуванням різниці в часі між м. Одесою та м. Нью-Йорком (США) пішов відпочивати, та тільки о 15 год з листа адміністратора суду йому стало відомо, що він запрошений до відеоконференції. За таких обставин зазначає, що він не був присутній у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції та був обмежений у захисті своїх прав.
Також вказує, що 06 квітня 2023 року о 12 год 15 хв він подав до Одеського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» пакет документів, однак ці документи не були прийняті у зв'язку з тим, що підпис заявника не пройшов перевірку. Водночас така обставина не була відображена у протоколі судового засідання від 06 квітня 2023 року, на який ОСОБА_1 виклав свої зауваження.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2024 року відкрив касаційне провадження
у справі, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Верховний Суд ухвалою від 22 жовтня 2025 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 07 вересня 1998 року Управлінням СБУ в Одеській області порушено кримінальну справу за № 830 за фактом експортування у 1993 році ВКФ «Модус Ко ЛТД» металопрокату з України на адресу фірми «Нефрит» (Болгарія) за статтями 70, 80-1, 194 КК України (в редакції 1960 року).
Постановою слідчого 24 червня 1999 року накладено арешт на обладнання, наявне на фірмі ТОВ «Модус - ВК ЛТД», яка знаходиться в російській федерації. За результатами розслідування вказаних фактів 25 грудня 1999 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за статтею 70, частиною другою статті 148-2, частиною другою статті 172 КК України (в редакції 1960 року) та 04 січня 2000 року пред'явлено обвинувачення.
Постановою заступника прокурора Одеської області від 11 липня 2011 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 закрито на підставі пункту
2 статті 213 КПК України за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано. Кримінальну справу за розслідуваним фактом за статтями 70, 80-1, 194 КК України закрито постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2011 року на підставі статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2017 року скаргу ОСОБА_1 на дії прокуратури Одеської області задоволено частково. Зобов'язано прокуратуру Одеської області задовольнити вимоги, викладені у заяві ОСОБА_1
від 22 вересня 2016 року, відповідно до статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Постановою заступника прокурора Одеської області від 13 травня 2017 року визнано, що дії органів попереднього слідства, прокуратури і суду під час кримінального переслідування ОСОБА_1 та шкоди, яка пов'язана з втратою доходів, сплачених за вироком суду штрафних санкцій, та сум, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги, обчислення яких Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» належить до компетенції прокуратури Одеської області, ОСОБА_1 , не спричинено та встановлено, що розмір сум, які підлягають відшкодуванню, складає 0,00 грн.
Позиція Верховного Суду
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов такого висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22) зазначено, що згідно з положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовують (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону).
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 в частині стягнення матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку, обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що за кожним незаконним випадком незаконної процесуальної дії, пов'язаної з:
проведення 14 вересня 1998 року обшуку та виїмки документів за місцем проживання ОСОБА_1 в м. Одесі;
накладення арешту 24 червня 1999 року на майно ВКФ «Модус Ко ЛТД», яке знаходилось балансі ТОВ «Модус-ВК ЛТД» в Брянській області;
затримання 21 грудня 1999 року і утримання ОСОБА_1 під вартою в рамках кримінальної справи № 830 у якості підозрюваного;
прийняття постанови 24 грудня 1999 року про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;
прийняття постанови 24 грудня 1999 року про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд;
повідомлення 04 січня 2000 року ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 70, частини третьої статтею 148-2, частиною другою статті 172 КК України (в редакції 1960 року);
повідомлення 16 серпня 2000 року ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 70, частиною другою статті 165, статтею 172, частиною другою статті 165, частиною другою статті 172, частиною другою статті 194 КК України (в редакції 1960 року);
повідомлення 18 грудня 2001 року ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 70
КК України (в редакції від 17 травня 2001 року) (обвинувачення за статтею 70 КК України (в редакції 1960 року) перекваліфіковано на частину статті 70 КК України (в редакції від 17 травня 2001 року));
повідомлення 10 жовтня 2002 року ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 70 (в редакції від 17 травня 2001 року), частини другої статті 165 (в редакції 1983 року),
172 КК України (в редакції 1983 року);
неявки в судові засідання представника прокуратури Одеської області на виклики суду з 20 січня 2008 року до 15 жовтня 2008 року 8 місяців 27 днів та з 03 лютого 2009 року до 12 січня 2010 року 11 місяців 20 днів підряд протягом 20 місяців і 5 днів:
ОСОБА_1 завдано матеріальну шкоду у вигляді втраченого заробітку у розмірі 2 088 037,92 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку,керувався постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку № 100», та встановивши в судовому засіданні, що ОСОБА_1 був засновником фірми ВКФ «Модус Ко ЛТД», займав посаду директора, і заробітної платні не отримував, а мав лише дохід у вигляді дивідендів, як засновник вказаної фірми доходів не отримував, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку
з неможливістю здійснення розрахунку втраченого заробітку.
Апеляційний суд взяв до уваги доводи позивача про те, що в обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на пункт 9 абзацу 6 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-BP
(з наступними змінами та доповненнями), затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральною прокуратурою України та Міністерством фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, однак погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, перебуваючи на посаді директора фірми ВКФ «Модус Ко ЛТД», заробітної плати не отримував, а доказів, які б свідчили про отримання ним будь-яких інших доходів, у тому числі дивідендів, позивачем до суду не надано.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
У частині першій статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи розмір упущеної вигоди, позивач виходив із чистого прибутку на деревообробному комплексі в російській федерації, який би він міг отримати за умови переробки 4 000,00 куб. м деревини за один місяць та за умови продажу готових пиломатеріалів у розмірі 2 000,00 куб. м, що складає суму у розмірі 13 907 042,21 грн.
Суди встановили, що ОСОБА_1 , будучи засновником фірми ВКФ «Модус Ко ЛТД», займав посаду директора та отримував дохід у вигляді дивідендів. Таким чином, ОСОБА_1 пов'язував розмір упущеної вигоди із доходом компанії
ВКФ «Модус Ко ЛТД».
Відповідно до пункту 14.1.49 статті 14 Податкового кодексу України дивіденди - це платіж, що здійснюється юридичною особою, в тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів, на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюються також:
платіж у грошовій чи негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв'язку з розподілом чистого прибутку (його частини);
суми доходів у вигляді платежів за цінні папери (корпоративні права), що виплачуються на користь нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
вартість товарів (робіт, послуг), крім цінних паперів та деривативів), що придбаваються у нерезидента, зазначеного в підпунктах «а», «в», «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, у контрольованих операціях понад суму, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
сума заниження вартості товарів (робіт, послуг), які продаються нерезиденту, зазначеному в підпунктах «а», «в», «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, у контрольованих операціях порівняно із сумою, яка відповідає принципу «витягнутої руки»;
виплата в грошовій або негрошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника - нерезидента України у зв'язку зі зменшенням статутного капіталу, викупом юридичною особою корпоративних прав у власному статутному капіталі, виходом учасника зі складу господарського товариства або іншої аналогічної операції між юридичною особою та її учасником, у розмірі, що призводить до зменшення нерозподіленого прибутку юридичної особи».
Згідно із частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (пункт 5.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18).
Збитки як правова категорія включають в себе упущену (втрачену) вигоду (lucrumcessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnumemergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 501/2884/23, провадження № 61-269св25).
Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника);
2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 і від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Враховуючи, що за правилами статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Також позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня
2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), та у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши що ОСОБА_1 не надав достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували понесення позивачем матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку та відсутність доказів отримання ОСОБА_1 дивідендів ВКФ «Модус Ко ЛТД», виснували про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
З таким висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення щодо суми втраченого заробітку у розмірі 185 447,30 грн, однак в уточненій позовній заяві позивач просив стягнути суму у розмірі 2 088 037,92 грн, не впливають на правильність рішення судів. Наведене може бути виправлено шляхом постановлення ухвали про виправлення описки.
Крім того, не знайшли свого підтвердження доводи заявника про те, що суди не навели аргументів щодо його змінених позовних вимог у січні 2020 року, в якому він просив застосувати Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня
1996 року № 6/5/3/41. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові навів відповідні доводи позивача та надав їм належну оцінку, про що зазначено в оскаржуваній постанові апеляційного суду.
Доводи заявника про те, що упущена вимога розраховується із чистого прибутку на деревообробному комплексі в російській федерації, який би він міг отримати за умови переробки 4 000,00 куб. м деревини за один місяць та за умови продажу готових пиломатеріалів у розмірі 2 000,00 куб. м, що складає суму у розмірі 13 907 042,21 грн, ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та достовірними доказами щодо отримання ОСОБА_1 будь-якого прибутку.
Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про порушення судом норм процесуального права під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Зокрема, Одеський апеляційний суд ухвалою від 31 березня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою програмного комплексу «EasyCon» задовольнив. Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про судове засідання, яке призначалося апеляційним судом на 06 квітня 2022 року на 12 год 20 хв.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Сторона, яка ініціювала судовий розгляд, зобов'язана сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Апеляційний суд вчинив усі необхідні дії щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи, задовольнив клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, отже здійснив усі можливі заходи для забезпечення позивачу доступу до судового розгляду справи.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає порушень апеляційним судом норм процесуального права з тих підстав, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , призначене 06 квітня 2023 року на 12 год 20 хв, було розпочато о 12 год 53 хв, оскільки підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги особи, яка повідомлена належним чином про дату, місце і час судового засідання, у суду апеляційної інстанції були відсутні, а згідно з протоколом судового засідання від 06 квітня 2023 року ОСОБА_1 був запрошений до участі відеоконференції, однак не вийшов на зв'язок, поважних причин щодо неможливості взяти участь у судовому засіданні позивач апеляційному суду не надав (т. 3, а. с. 4-6).
Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суди першої та апеляційної інстанції надали належну оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають критеріям законності та обґрунтованості, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені судові підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська