19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 761/9997/14-ц
провадження № 61-16405св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Драган Яни Сергіївни на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2016 року в складі судді Сіромашенко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року в складі колегії суддів Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Шевченківський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, Відділ опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки й виселення та
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки й виселення, посилаючись на те, що 20 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 13,99 % річних на строк до 20 лютого 2017 року. Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 25 березня 2014 року складала 5 704 132,81 грн.
Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 і виселити із зазначеної квартири ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховного Суду України
Справа судами розглядалась неодноразово.
26 листопада 2014 року заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року, та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог суди вказали те, що ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у доларах США, загальна площа квартири, що є предметом іпотеки, становить 55,1 кв. м, докази про те, що у власності ОСОБА_1 знаходиться інше житло, відсутні, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон про мораторій), яким, зокрема, заборонено примусове стягнення нерухомого житлового майна громадян, що є предметом іпотеки.
21 жовтня 2015 року постановою Верховного Суду України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
22 червня 2016 року заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позов задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 20 лютого 2007 року № PCL-007/024/2007, посвідченого 20 лютого 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. та зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 603, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. від 08 серпня 2002 року № 2135, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 лютого 2007 року № CNL-007/024/2007 для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальному розмірі 5 704 132,81 грн, що складається з залишку заборгованості за кредитом у розмірі 87 539,94 доларів США (еквівалентно 908 331,93 грн), суми несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 30 682,07 доларів США (еквівалентно 318 363,29 грн) та пені за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 4 477 437,59 грн. В іншій частині позову відмовлено.
12 січня 2024 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Драган Я. С. про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2016 року залишено без задоволення.
30 вересня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Драган Я. С. задоволено частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2016 року в частині задоволених позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позов задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 20 лютого 2007 року № PCL-007/024/2007, посвідченого 20 лютого 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. та зареєстрованого в реєстрі за реєстровим № 603, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. від 08 серпня 2002 року № 2135, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20 лютого 2007 року № CNL-007/024/2007 для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальному розмірі106 949,20 доларів США, що складається із залишку заборгованості за кредитом у розмірі 87 539,94 доларів США, суми несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 19 409,26 доларів США.
Вирішено питання про судові витрати.
Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , щодо якого відсутні докази належного повідомлення (судового виклику) про місце, дату і час судового засідання, причини його неявки в судове засідання не з'ясував, чим порушив конституційне право відповідача на участь у судовому розгляді, не забезпечив йому можливості надати суду докази та навести доводи, що не відповідає гарантіям реалізації права на доступ до правосуддя щодо права особи на справедливий судовий розгляд, є обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції.
По суті спору апеляційний суд зазначив, що 05 листопада 2010 pоку між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги, згідно з якими ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов'язання за кредитним договором від 20 лютого 2007 року № CNL-007/024/2007 та договором іпотеки від 20 лютого 2007 року № PCL-007/024/2007, внаслідок чого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» замінює ПАТ «ОТП Банк» як кредитора (стає новим кредитором, іпотекодержателем), що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що судом не досліджувався факт заміни іпотекодержателя та документи, що стали підставою для заміни іпотекодержателя.
Апеляційний суд зазначив, що у зв'язку з порушенням позичальником строків повернення кредиту, що встановлені договором,та виникненням заборгованості, новий кредитор 01 квітня 2014 року звернувся з позовом до позичальника (іпотекодавця) про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог за кредитним договором, а також про виселення мешканців із житлового приміщення, яке є предметом іпотеки. Обрахована станом на 25 березня 2014 року сума загальної заборгованості за кредитним договором становить 5 704 132,81 грн. Іздолученого до матеріалів справи судового рішення в справі № 2-1809/10 встановлено, що у квітні 2009 року первісний кредитор - ПАТ «ОТП Банк» звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Банк надсилав відповідачу вимогу про сплату заборгованості № 22-3-2/13027, яка підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дня її одержання, але станом на дату звернення зпозовом до суду відповідач не виконав умови договору та відповідні суми позивачу не сплатив. Встановлені в справі № 2-1809/10 обставини вказують на те, що кредитор, пред'явивши позов про дострокове стягнення кредиту, такими діями на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Отже, строк дії договору від 20 лютого 2007 року № CNL-007/024/2007, який визначений сторонами до 20 лютого 2017 року, змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10лютого 2010 року в справі № 2-1809/10набрало законної сили, звернуто допримусового виконання. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Однак із дослідженого розрахунку заборгованості, наданого позивачем, у рахунок погашення якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки, встановлено, що заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом та пенею обрахована кредитором станом на 25 березня 2014 року, тобто, після зміни строку виконання зобов'язання. Отже, вимога позивача в частині стягнення з позичальника заборгованості з нарахованих та несплачених щомісячних процентів за користування кредитними коштами за період з квітня 2009 року до 25 березня 2014 року, а також пені за порушення виконання зобов'язання за вказаний період у розмірі 4 477 437,59 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд виснував, що в межах заявлених позивачем позовних вимог та строку кредитування розмір заборгованості відповідача перед кредитором становить 106 949,20доларів США, яка складається із частини позики, що залишилася у розмірі 87 539,94 доларів США, та річних процентів за користування кредитом у розмірі 19 409,26 доларів США. Ураховуючи, що на момент ухвалення апеляційним судом постанови триває воєнний стан в Україні, виконання судового рішення апеляційного суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 грудня 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Драган Я. С. на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 22 червня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року, в якій заявниця просить їх скасувати та відмовити в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18, від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17, від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19, від 06 листопада 2020 року в справі № 524/10011/17, від 14 квітня 2021 року в справі № 751/2232/19, від 21 червня 2023 року в справі № 308/7560/21, про дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання; щодо застосування Закону про мораторій, який увів тимчасову заборону на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього.
Договір іпотеки укладено із ЗАТ «ОТП Банк», а звернення стягнення на предмет іпотеки суд здійснив на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Для відступлення прав за іпотечним договором необхідним є вчинення правочину в письмовій формі з нотаріальним посвідченням. Жодного нотаріального договору щодо заміни сторони кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 не підписував. Судом не досліджувався факт заміни іпотекодержателя в Реєстрі нерухомого майна. Відповідач не був повідомлений про розгляд справи та був позбавлений можливості надавати докази.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL-007/024/2007, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 000,00 доларів США на споживчі цілі зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 13,99 % річних, на строк до 20 лютого 2017 року .
Сторони договору визначили, що позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти за його користування кожного календарного місяця. Дата платежу - 20 числа кожного календарного місяця - пункт 2 частини 1 базових умов кредитування.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 уклав з банком договір іпотеки від 20 лютого 2007 року № PCL-007/024/2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., реєстровий номер 603, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2010 року частково задоволено позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 106 949,20 доларів США.
05 листопада 2010 pоку між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги, згідно з якими ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов'язання за кредитним договором від 20 лютого 2007 року № CNL-007/024/2007 та договором іпотеки від 20 лютого 2007 року № PCL-007/024/2007.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV«Про іпотеку» (далі - Закон про іпотеку), який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону про іпотеку, пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 33 Закону про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 755/13805/16-цзазначено, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
07 червня 2014 року набув чинності Закон про мораторій, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону про іпотеку, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Закон про мораторій ввів тимчасовий мораторій (заборону) на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону про мораторій, зокрема і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19, від 14 квітня 2021 року в справі № 751/2232/19, від 06 листопада 2020 року в справі № 524/10011/17, від 21 червня 2023 року в справі № 308/7560/21, на які посилається заявниця в касаційній скарзі.
Верховний Суд зауважує, що для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. Водночас встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а та постанови Верховного Суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19, від 14 квітня 2021 року в справі № 751/2232/19, від 06 листопада 2020 року в справі № 524/10011/17, від 21 червня 2023 року в справі № 308/7560/21, стосуються справ, у яких відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього за іпотекодержателем.
У цій справі звернення стягнення відбулось на підставі рішення суду шляхом проведення прилюдних торгів, однак виконання такого рішення зупинено на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, тобто встановлені відмінні фактичні обставини.
Крім того, поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Установлений цим Законом мораторій не передбачаввтрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняв примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Закон про мораторій не зупиняв дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, він був правовою підставою, що не давала змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.
Закон про мораторій втратив чинність 21 квітня 2021 року і на момент розгляду справи апеляційним судом уже не регулював спірні правовідносини, адже державний виконавець після набрання чинності постановою апеляційного суду не мав би обов'язку керуватися під час вчинення виконавчих дій законом, який втратив чинність.
Натомість апеляційний суд правильно врахував положення Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким у зв'язку з військовою агресією рф проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону про іпотеку доповнити пунктом 5-2 такого змісту: «5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».
Апеляційний суд зупинив виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, захистивши права іпотекодавця на житло на період воєнного стану в Україні.
Стосовно доводів касаційної скарги про необхідність дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, Верховний Суд зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі
№ 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, зазначено, що: за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону про іпотеку реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону про іпотеку. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду свідчать про те, що визначена в частині першій статті 35 Закону про іпотеку процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору стосується позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору.
Такі висновки викладені також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року всправі № 205/578/14-ц(провадження № 14-48цс19), а також підтверджені змістом договірних положень між сторонами.
У підпункті 6.4.2 пункту 6.4 «Позасудове врегулювання» договору іпотеки зазначено, що за виникнення іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в договорі) з указівкою про загальну суму боргових зобов'язань та граничний строк погашення боргових зобов'язань.
Тобто вимогу про усунення порушення основного зобов'язанняіпотекодержатель зобов'язався надсилати у випадку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а в цій справі кредитор звернувся безпосередньо до суду.
Крім того, ТОВ «ОТП Факторинг» надсилало ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення від 25 березня 2014 року (т. 1, а. с. 36-37), а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
Заявниця у касаційній скарзі посилається на те, що договір іпотеки укладено із ЗАТ «ОТП Банк», а звернення стягнення на предмет іпотеки суд здійснив на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Для відступлення прав за іпотечним договором необхідним є вчинення правочину в письмовій формі з нотаріальним посвідченням. Жодного нотаріального договору щодо заміни сторони кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_1 не підписував. Відповідач не був повідомлений про розгляд справи та був позбавлений можливості надавати докази.
Щодо цих доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону про іпотеку (тут і далі в редакції, чинній станом на дату відступлення права вимоги за договором іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
У статті 24 Закону про іпотеку визначено порядок відступлення прав за іпотечним договором.За змістом вказаної правової норми відступлення прав за іпотечним договором здійснюєтьсябез необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщоінше не встановлено іпотечним договором, і за умови, щоодночасно здійснюєтьсявідступлення права вимоги за основним зобов'язанням.Якщо небуде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Відповідно до частини третьої указаної статті правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.
Крім того, згідно з частиною другою статті 3 Закону про іпотеку взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
З наведеного можна зробити висновок, що відомості про відступлення прав іпотекодержателя підлягають державній реєстрації; внесення таких відомостей є зміною речового права - права іпотеки. До проведення державної реєстрації відповідне право не виникає, а його перехід не відбувається.
Отже, момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов'язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством.
Тому виникнення прав у нового іпотекодержателя за договором іпотеки може відбуватися лише після нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, які викладені в постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року в справі № 915/1067/20, від 26 лютого 2020 року в справі № 751/2322/16-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 569/16312/17-ц, від 27 серпня 2019 року в справі № 911/2392/17, від 12 жовтня 2020 року в справі № 15/148-10/4045, а також від 10 вересня 2025 року в справі № 760/28561/19.
Ураховуючи викладене, виникнення у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 20 лютого 2007 року № PCL-007/024/2007 могло відбутися лише після нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, укладений 05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», нотаріально посвідчений (т. 1, а. с. 31-32), і відступленняправ за іпотечним договором здійснюється безнеобхідності отримання згоди іпотекодавця(стаття 24 Закону про іпотеку).
Однак матеріали справи не містять інформації про те, чи відбулася державна реєстрація відомостей про відступлення прав іпотекодержателявід ПАТ «ОТП Банк» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
У касаційній скарзі зазначено, що судом не досліджувався факт заміни іпотекодержателя в Реєстрі нерухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Апеляційний суд не перевірив наявність у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прав іпотекодержателя на майно ОСОБА_1 , а висновки в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 760/28561/19 викладені після подання касаційної скарги, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з урахуванням частини третьої статті 400 ЦПК України.
Безпіставними є доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи та був позбавлений можливості надавати докази, адже його представник - адвокат Драган Я. С. зверталася до апеляційного суду із клопотанням про розгляд справи без її участі та без участі ОСОБА_1 (т. 4, а. с. 19). Допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону щодо неналежного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи апеляційний суд виправив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неправильного застосування положень про позовну давність не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене апеляційний судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Драган Яни Сергіївни задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2024 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк