17 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 357/2297/23
Провадження № 61-2075св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року в складі судді Кошель Б. І.та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в складі колегії суддів Желепи О. В., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.
в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», та
Короткий зміст скарги
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка І. Р. (далі - приватний виконавець) у якій просив:
- визнати протиправними дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 21 серпня
2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
- визнати протиправною та скасувати постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 21 серпня
2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 в частині здійснення відрахувань із суми доходів боржника відповідно до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20 % доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка складає 30 079,00 грн, що включає в себе основну винагороду приватного виконавця в розмірі 2 689,00 грн та витрати виконавчого провадження в розмірі 500,00 грн.
В обґрунтування скарги зазначав, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 від 14 травня 2024 року щодо стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») заборгованості за кількома кредитними договорами загальною сумою 30 079,00 грн, включаючи основну винагороду виконавця у розмірі 2 689,00 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 5 000,00 грн. 14 травня 2024 року приватний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, а 21 серпня 2024 року - постанову про звернення стягнення на доходи боржника у розмірі 20 % щомісяця.
Заявник стверджував, що не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, винесення постанови про арешт коштів та звернення стягнення на доходи. Постанови не були направлені рекомендованими листами, що позбавило його права добровільно виконати судове рішення. Зазначав, що у виконавчому провадженні зазначена адреса реєстрації боржника, а не фактичного місця проживання, яка була відома стягувачу і виконавцеві, що вважав порушенням вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) та підставою для визнання дій виконавця неправомірними.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
18 жовтня 2024 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
21 січня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 200,00 грн.
Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Постанови від 14 травня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, про стягнення з боржника основної винагороди та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у встановлений законом спосіб та строки боржник не оскаржував. Доводи заявника про те, що виконавчий документ виданий з порушенням вимог закону, оскільки в ньому зазначена адреса його місця реєстрації, а не фактична адреса проживання, єбезпідставними і необґрунтованими, адже боржникне повідомив виконавця про зміну місця свого проживання чи перебування.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Представник виконавця довів розмір витрат, які останній мав сплатити адвокату у зв'язку із розглядом справи, належними доказами, зокрема актом наданих послуг від 16 жовтня 2024 року № 16/10. Додатком до заяви про стягнення судових витрат від 16 жовтня 2024 року адвокатом було долучено доказ надсилання цієї заяви разом із усіма додатками, зокрема актом наданих послуг від 16 жовтня 2024 року № 16/10, на електронну пошту ОСОБА_1 « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Указана електронна пошта вказана самим ОСОБА_1 , факт отримання цієї заяви на електронну пошту ОСОБА_1 не заперечує, що свідчить про його обізнаність зі змістом такої заяви та доданими до неї матеріалами. Стверджуючи про неспівмірність витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 не надавжодних доказів чи обґрунтувань на підтвердження своїх заперечень, що є його процесуальним обов'язком. Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі надав оцінку розміру витрат приватного виконавця на правничу допомогу за критеріями співмірності, реальності та розумності і визнав витрати в розмірі 15 000,00 грн завищеними, внаслідок чого стягнув лише 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
16 січня 2025 року представник приватного виконавця подав заяву про стягнення судових витрат, у якій просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000,00 грн. Оцінивши заявлені витрати на професійну правничу допомогу та подані на їх підтвердження докази, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи та обсягу наданих адвокатом послуг, апеляційний суд зробив висновок, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо реальності, розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору. Апеляційний суд зазначив, що заява приватного виконавця Ніколаєнка І. Р. про розподіл судових витрат у зв'язку із розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції підлягає частковому задоволенню в сумі 1 200,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 лютого 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог приватного виконавця. Віднести витрати на правничу допомогу на всіх етапах судового розгляду з обох сторін на особистий ризик сторін.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що він не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, арешт коштів та звернення стягнення на доходи. Постанови не були направлені рекомендованими листами, що позбавило його права добровільно виконати судове рішення. Зазначав, що у виконавчому провадженні зазначена адреса реєстрації боржника, а не фактичного місця проживання, яка була відома стягувачу і виконавцеві.
Суди не застосували висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року в справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19, від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17, від 01 серпня 2019 року в справі № 915/237/18, від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18, від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц, щодо підстав стягнення витрат на правничу допомогу.
Суд не пересвідчився, чи ознайомлений він із розміром витрат приватного виконавця на правничу допомогу, щоб мати можливість подати клопотання про зменшення судових витрат. Крім того, в приватного виконавця не було необхідності звертатися за наданням правової допомоги до адвоката. Заявлений приватним виконавцем розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим і явно завищеним. Ці витрати не були співрозмірними із виконаною роботою в суді першої інстанції. Відсутні докази понесення таких витрат.
В ухвалі апеляційного суду про відкриття провадження був зазначений відмінний склад колегії суддів ніж той, що вказаний в постанові по суті скарги. Зазначена постанова не містить інформації щодо підстав заміни суддів.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу приватний виконавець зазначає, що постанови про відкриття виконавчого провадження, арешт коштів та звернення стягнення на доходи були направлені приватним виконавцем на адресу боржника (зазначену у виконавчому документі), рекомендованим поштовим відправленням, що підтверджується Списком згрупованих поштових відправлень Ф. 103 «Рекомендовані листи» від 14 травня 2024 року, відправлення № 0600919805576. Тобто ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про початок примусового виконання рішення. У виконавчому листі адреса боржника зазначена як: АДРЕСА_1 , саме за цією адресою надсилалися документи виконавчого провадження. Виконавчий документ видав суд і приватний виконавець не може на власний розсуд вносити зміни за цим документом. Кожен має право на професійну правничу допомогу, це право не ставиться в залежність від наявності у приватного виконавця фахових знань у галузі права. Незгода з розміром стягнутих витрат на професійну правничу допомогу ґрунтується виключно на припущеннях боржника, неспівмірність таких витрат заявник не довів. ОСОБА_1 був обізнаний зі змістом заяв про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та не скористався правом на подання клопотання про зменшення їх розміру.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу у Верховному Суді становить 20 000,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 травня 2024 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 357/2297/23, виданого 08 квітня 2024 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»: заборгованості за договором позики від 15 квітня 2021 року № 0671619223 у розмірі 4 575,00 грн; заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 100830-4/2021 від 16 квітня 2021 року у розмірі 6 640,00 грн; заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 2560712272/416986 від 28 квітня 2021 року у розмірі 8 675,00 грн; заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 2560712272/675074 від 28 квітня 2021 року в розмірі 7 000,00 грн.
Згідно з постановою про стягнення з боржника основної винагороди та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 14 травня 2024 року з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця стягуються основна винагорода приватного виконавиця у розмірі 2 689,00 грн та витрати виконавчого провадження у розмірі 500,00 грн.
Також 14 травня 2024 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.
Вказані вище постанови були направлені приватним виконавцем на адресу боржника (зазначену у виконавчому документі) рекомендованим поштовим відправленням, що підтверджується Списком згрупованих поштових відправлень Ф.103 «Рекомендовані листи» від 14 травня 2024 року, відправлення № 0600919805576.
21 серпня 2024 року приватним виконавцем було винесено оскаржувану постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 в частині здійснення відрахувань із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20 % доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка складає 30 079,00 грн, що включає в себе основну винагороду приватного виконавця та витрати виконавчого провадження.
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом № 1404-VIII.
Відповідно до вимог статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Пунктом 3 частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначаються:повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти (абзац дев'ятий частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Зматеріалів справи убачається, що постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 14 травня 2024 року, про арешт коштів боржника від 14 травня 2024 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 21 серпня 2024 року були направлені на адресу боржника рекомендованою кореспонденцією, на адресу, зазначену у виконавчому листі. Це підтверджується Списком згрупованих поштових відправлень Ф. 103 «Рекомендовані листи» від 14 травня 2024 року, відправлення № 0600919805576 (т. 1, а. с. 104-105).
У виконавчому листі № 357/2297/23, виданому 08 квітня 2024 року на виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2023 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ«ФК «Європейська агенція з повернення боргів»заборгованості за кількома кредитними договорами, місцезнаходженням/місцем проживання боржника ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 56).
Відправлення постанов про відкриття виконавчих проваджень за адресою, яка була вказана у виконавчих листах, свідчить про належне повідомлення боржника щодо примусового виконання рішень (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 757/38861/20).
Виконавець не повинен пересвідчуватися в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки це суперечить частині першій статті 28 Закону № 1404-VIII, згідно з якою копія постанови про відкриття виконавчого провадження направляється рекомендованим поштовим відправленням, та боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року в справі № 643/8028/15, від 18 березня 2021 року в справі № 520/10954/15-ц, від 27 листопада 2024 року в справі № 457/227/16-ц та інших.
У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі № 380/7750/20 зроблено висновок, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Правом подавати заяви про виправлення помилок у виконавчому документі та подання додаткових доказів щодо місцезнаходження боржника - юридичної особи надається стягувачу і боржнику або стягувачу відповідно.
Однак у цій справі боржник та стягувач такими правами не скористалися, приватний виконавець не може на власний розсуд вносити зміни до виконавчого документа, який видав суд (постанови Верховного Суду від 08 липня 2022 року в cправі № 908/309/21, від 17 жовтня 2023 року в cправі № 922/1689/21).
У цій справі під час відкриття виконавчого провадження приватний виконавець керувався саме критерієм щодо місця проживання/перебування боржника - фізичної особи, зазначеного у виконавчому документі, тому дії приватного виконавця під час здійснення виконавчих дій відповідали вимогам закону, порядок здійснення виконавчих дій і строки направлення документів виконавчого провадження приватним виконавцем дотримані, а, отже, він діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, визначені діючим законодавством України.
Зазначене спростовує доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, арешт коштів та звернення стягнення на доходи.
Заявник у касаційній скарзі посилається також на те, що в ухвалі апеляційного суду про відкриття провадження був зазначений відмінний склад колегії суддів ніж той, що вказаний в постанові по суті скарги. Зазначена постанова не містить інформації щодо підстав заміни суддів.
Відповідно до вимог статті 382 ЦПК України в постанові суду апеляційної інстанції має зазначатися найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів.
Наведена норма не вимагає зазначати в постанові суду апеляційної інстанціїхронологію заміни суддів, які вибули (коли суддя не може продовжувати розгляд справи з визначених законом підстав).
Відповідно до матеріалів справи (т. 2, а. с. 1, 2) суддів Немировську О. В. та Мазурик О. Ф. замінено протоколами автоматизованої зміни складу колегії суддів від 20 січня 2025 року, суддю Немировську О. В. у зв'язку з припиненням повноважень, а суддю Мазурик О. Ф. - у зв'язку із запланованою відпусткою.
Тобто апеляційну скаргу розглянуто повноважним судом.
Стосовно стягнутих витрат на професійну правничу допомогу необхідно зазначити таке.
У цій частині касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не застосували висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року в справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19, від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17, від 01 серпня 2019 року в справі № 915/237/18, від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18, від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц, щодо підстав стягнення витрат на правничу допомогу. Суд не пересвідчився, чи ознайомлений він із розміром витрат приватного виконавця на правничу допомогу, щоб мати можливість подати клопотання про зменшення судових витрат. Крім того, в приватного виконавця не було необхідності звертатися за наданням правової допомоги до адвоката. Заявлений приватним виконавцем розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим і явно завищеним. Ці витрати не були співрозмірними із виконаною роботою в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під часвизначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг. Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Такі висновки сформульовані в постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Верховний Суд висновує про відповідність оскаржуваних судових рішень наведеним висновкам Верховного Суду.
Приватний виконавець заявив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції - 15 000,00 грн, в суді апеляційної інстанції - 15 000,00 грн, судами в порядку розподілу таких витрат стягнуто 10 000,00 грн 1 200,00 грн відповідно, надав суду належні розрахунки витрат, інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг та витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Суд першої інстанції керувався тим, що розмір витрат приватного виконавця на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а,отже, є значно завищеним. Зврахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд визначив за необхідне зменшити розмір судових витрат приватного виконавця на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до 10 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції також мотивував свої висновки тим, що під час визначення суми відшкодування необхідно виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також зазначив, що підлягає врахуванню такий критерій витрат, як співмірність, що оцінюється через співвідношення суми гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів (їх складності та необхідності), кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Дослідивши надані заявником докази та наведене у заяві обґрунтування, апеляційний суд зробив висновок, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції не відповідає наведеним вище критеріям. Апеляційний суд врахував, що адвокат Прибилський В. Г. пропустив строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, за своїм змістом письмові пояснення є майже ідентичними відзиву на скаргу ОСОБА_1., а тому адвокат не міг витрати більше часу ніж 40 хвилин на складення таких пояснень. До цього часу суд включає також правовий аналіз апеляційної скарги ОСОБА_1 та усну консультацію клієнта за результатами аналізу скарги, аналіз судової практики та формування правової позиції, оскільки ці дії є взаємопов'язаними. У судовому засіданні адвокат Прибильський В. Г. брав участь в режимі відеоконференції, а саме засідання тривало 20 хвилин. Суд відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу за підготовку та подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки подача такої заяви є правом сторони та бажанням адвоката не прибувати в судове засідання особисто, а також за підготовку заяви про стягнення судових витрат, оскільки це не пов'язано із розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 . Суд також звернув увагу, що адвокат Прибильський В. Г. в акті не вказав час, витрачений на надані послуги, а також ціну таких послуг. Апеляційний суд керувався вартістю однієї години роботи адвоката, вказаної ним в акті надання послуг від 16 жовтня 2024 року, а саме 1 200,00 грн за годину.
Отже, суди попередніх інстанцій надали оцінку розміру витрат приватного виконавця на правничу допомогу за критеріями співмірності, реальності та розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору і визначиливитрати в розмірі 15 000,00 грн завищеними, внаслідок чого стягнули10 000,00 грн та 1 200,00 грн витрат на правничу допомогу відповідно.
З урахуванням тих обставин, що суди оцінили заявлені витрати на професійну правничу допомогу та подані на їх підтвердження докази, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи та обсягу наданих адвокатом послуг, Верховний Суд висновує про відсутність підстав для переоцінки таких обставин і визначення іншого розміру витрат приватного виконавця на правничу допомогу.
Стосовно доводів про відсутність доказів оплати понесення витрат на правничу допомогу, необхідно зазначити таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, зазначеній в касаційній скарзі, вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Наведені висновки сформульовані щодо застосування норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким процесуальні закони викладено в новій редакції, що й застосована в цій справі, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 незастосовні до спірних правовідносин.
У частині другій статті 137 ЦПК України в редакції після 15 грудня 2017 року визначено, що витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами, зокрема, на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 19 липня 2022 року всправі № 910/6807/21, від 16 березня 2023 року всправі № 927/153/22, від 07 липня 2025 року в справі № 758/1066/24, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Доводи касаційної скарги про те, що в приватного виконавця не було необхідності звертатися за наданням правової допомоги до адвоката, спростовуються статтею 59 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на професійну правничу допомогу. Це право не ставиться в залежність від наявності у приватного виконавця фахових знань у галузі права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат на правничу допомогу у Верховному Суді
Представник приватного виконавця- адвокат Прибильський В. Г. на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції надав разом із клопотанням/заявою копії:
- ордера на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Прибильським В. Г. клієнту ОСОБА_2 у Верховному Суді серії АЕ № 1235150;
- договору про надання професійної правничої допомоги від 20 жовтня 2023 року № 20-10-23П та додаткової угоди до нього від 20 березня 2025 року № 20/03;
- акта надання послуг від 29 травня 2025 року № 29/05 на суму 20 000,00 грн.
ОСОБА_1 скористався правом на подання заяви щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу, звернувшись із клопотанням про скасування витрат на професійну правничу допомогу. Зазначив, що приватним виконавцем не надано доказів фактичної сплати заявлених витрат на правничу допомогу; в акті наданих послуг зазначені типові загальні формулювання без конкретизації фактично виконаних дій; адвокат завищив кількість витрачених годин та вартість робіт.
Як уже зазначалося, відповідно до статті 137 ЦПК України витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року в справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат враховуються: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Верховний Суд зауважує, що фактичним результатом наданої адвокатом Прибильським В. Г. правничої допомоги є підготовка та подача відзиву на касаційну скаргу, заперечення на клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконавчих дій та підготовка й подача заяви про стягнення судових витрат.
Верховний Суд ураховує, що зміст заперечень на касаційну скаргу не потребував додаткового, комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин з огляду на незмінність позиції приватного виконавця під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій.
Верховний Суд, зважаючи на характер виконаної адвокатом Прибильським В. Г. роботи, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин цієї справи, її складності та доводи ОСОБА_1 про зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу, вважає за необхідне частково задовольнити заяву представника приватного виконавця - адвоката Прибильського В. Г. про стягнення із ОСОБА_1 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишитибез задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Заяву представника приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєнка Ігоря Романовича - адвоката Прибильського Віталія Геннадійовича задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавцявиконавчого округу Київської області Ніколаєнка Ігоря Романовича витрати на професійну правничу допомогу, понесені у Верховному Суді, в розмірі 5 000,00 (п'ять тисяч) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська