24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 201/2286/20
провадження № 61-16040св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко О. М., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладков Юрій Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2020 року у складі судді Федоріщева С. С., додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року в складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1., реєстратора Комунального підприємства «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» (далі - державний реєстратор) Гладкова Ю. В. про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно.
В обґрунтування позову Дніпровська міська рада зазначила, що 26 вересня 2019 року державним реєстратором Гладковим Ю. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48871782, згідно з яким здійснено реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Власником квартири є ОСОБА_1 . Підставою здійснення реєстрації права власності вказаний договір купівлі-продажу від 06 листопада 2012 року, серія ВТА № 745032, серія ВРТ № 745033, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я. С. та зареєстрований у реєстрі за № 745.
Після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та внесення запису про реєстрацію права власності істотним чином змінилися технічні характеристики квартири. Площа квартири збільшилася на 46,7 кв. м, додатково з'явилися три приміщення, позначені в описі номерами 10, 11, 12. Добудова здійснена на земельній ділянці, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра. При цьому позивачем земельна ділянка для здійснення відповідачкою прибудови до квартири у передбаченому законом порядку не надавалася, розміщення на ній об'єкта нерухомого майна - прибудови до квартири АДРЕСА_1 , не погоджувалося.
Виходячи з наведеного, позивач просив суд:
- усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпра, шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинної прибудови до квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , за рахунок ОСОБА_1 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48871782 від 26 вересня 2019 року, прийняте державним реєстратором Гладковим Ю. В., про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- припинити право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48871782 від 26 вересня 2019 року, прийнятим державним реєстратором Гладковим Ю. В.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, назву якого змінено відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року на Соборний районний суд міста Дніпра, заочним рішенням від 30 червня 2020 року позов Дніпровської міської ради задовольнив.
Усунув перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпра, шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинної прибудови до квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , за рахунок ОСОБА_1 .
Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48871782 від 26 вересня 2019 року, прийняте державним реєстратором Гладковим Ю. В., про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та державного реєстратора Гладкова Ю. В. на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 4 204,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки Дніпровська міська рада будь-яких рішень щодо передання у власність чи у користування ОСОБА_1 земельної ділянки, на якій розмішена прибудова, як і рішень про надання дозволу на здійснення прибудови до квартири АДРЕСА_1 , позивачем не приймалося.
Зважаючи на відсутність правовстановлюючих документів, суд дійшов висновку про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки та здійснення нею самочинного будівництва.
Соборний районний суд міста Дніпра додатковим рішенням від 10 лютого 2021 року припинив право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48871782 від 26 вересня 2019 року, прийнятим державним реєстратором Гладковим Ю. В.
Додаткове рішення суду мотивоване тим, що задовольняючи позов Дніпровської міської ради, суд у мотивувальній частині рішення зазначив, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, але у резолютивній частині рішення не вказав про вирішення позовної вимоги про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, зареєстроване на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48871782 від 26 вересня 2019 року, прийнятого державним реєстратором Гладковим Ю. В.
30 липня 2021 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 30 червня 2020 року у цій справі.
Соборний районний суд міста Дніпра ухвалою від 18 жовтня 2021 року поновив ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 червня 2020 року залишив без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 вересня 2022 року заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 червня 2020 року та додаткове рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 лютого 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що Дніпровська міська рада будь-яких рішень щодо передання земельної ділянки у власність чи у користування відповідачу, на якій нею здійснена прибудова не приймала, та не надавала дозволу на здійснення прибудови до квартири, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення прав позивача як власника земельної ділянки, на якій самовільно побудоване спірне нерухоме майно, які підлягають захисту шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, передбаченого статтею 376 ЦК України.
Встановивши відсутність дозволів на здійснення спірної прибудови та документів про прийняття квартири разом з прибудовою до експлуатації, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування проведених реєстраційних дій щодо права власності відповідача.
Верховний Суд постановою від 12 квітня 2023 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, мотивуючи постанову, вказав, що суд першої інстанції розглянув справу без повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце її розгляду, розгляд справи не відклав, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на вказане порушення суду першої інстанції норм процесуального права, яке було обов'язковою підставою для скасування рішення місцевого суду відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, уваги не звернув, залишивши заочне рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначені доводи містилися в апеляційній скарзі ОСОБА_1 .
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, заочне рішення Соборного районного міста Дніпра від 30 червня 2020 року та додаткове рішення Соборного районного міста Дніпра від 10 лютого 2021 року скасував.
Позовні вимоги Дніпровської міської ради задовольнив частково.
Усунув перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, що належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпра, шляхом знесення самочинної прибудови до квартири АДРЕСА_1 , за рахунок ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 102,00 грн. Стягнув з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги та касаційної скарги у розмірі 7 357,00 грн.
Постанову апеляційного мотивовано тим, що позовні вимоги міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру не є ефективним способом захисту та не забезпечують усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Тому оскаржене рішення у цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Щодо позовних вимог до державного реєстратора, то державний реєстратор є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовної вимоги міської ради до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не звернув увагу, що при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов'язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване. Отже, позовна вимога про усунення перешкод шляхом надання права на знесення самочинної прибудови не є належним способом захисту права, тому у цій частині судове рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.
Задовольняючи позовну вимогу щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинної прибудови за рахунок відповідача, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивачем будь-яких рішень щодо передання земельної ділянки у власність чи у користування відповідачу, на якій останньою здійснена прибудова не приймалося, дозвіл на здійснення прибудови до квартири не надався, тому дійшов висновку про порушення прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій самовільно побудоване спірне нерухоме майно, які підлягають захисту шляхом задоволення позову в цій частині з використанням правового механізму, передбаченого статтею 376 ЦК України. Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є усунення перешкод позивачу у користуванні земельною ділянкою, що належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Дніпра, шляхом знесення самочинної прибудови до квартири за рахунок відповідачки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2., через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 червня 2020 року, додаткове рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року в указаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявниця посилається на неправильне застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у:
постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (щодо обов'язку суду застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм); від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11, від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а, від 22 квітня 2019 року у справі № 369/3043/17 (щодо юрисдикції спору за позовом суб'єкта владних повноважень про зобов'язання знесення самочинного будівництва);
постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 07 жовтня 2021 року у справі № 11-135сап21, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 2-4744/11 та у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 2-2164/06 (провадження № 61-1940св20) (щодо застосування статті 288 ЦПК України).
Заявник зазначає, що апеляційний суд не дослідив умови доведеності факту самочинного будівництва, а твердження позивача про здійснення відповідачем ОСОБА_1 самочинного будівництва не підтверджені належними та допустимими доказами, як і відсутні докази того, що земельна ділянка, на якій розміщена прибудова до квартири, належить Дніпровській міській раді на праві комунальної власності. Наведене виключає наявність законних підстав для усунення перешкод у користуванні цією земельною ділянкою шляхом знесення нерухомого майна за рахунок відповідача. Суд апеляційної інстанції всупереч практики Верховного Суду та вимог статті 288 ЦПК України не спростував доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача ОСОБА_1 про судовий розгляд та про ухвалене судом першої інстанції заочне рішення, оскільки будь-якої кореспонденції від місцевого суду відповідачка не отримувала.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська міська рада, в інтересах якої діє адвокат Ільяшенко А. В. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2025 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 197251724 від 22 січня 2020 року, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно містився запис про реєстрацію від 27 листопада 2012 року права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 11383047). Технічний опис майна: у житловому будинку літ. А-3 квартира АДРЕСА_1 , яка складається з: 1 - кухня, 2 - коридор, 3 - санвузол, 4 - коридор, 5, 6, 7, 8 - житлова. Загальна площа: 67,7 кв. м. Житлова площа: 49,9 кв. м. Підставою виникнення права власності вказано договір купівлі-продажу від 06 листопада 2012 року, ВТА № 745032, ВРТ № 745033, реєстровий № 745, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я. С. Також зазначено, що запис про об'єкт нерухомого майна у Реєстрі прав на нерухоме майно погашено 26 вересня 2019 року на підставі: відомості перенесено до нового об'єкта нерухомого майна.
24 вересня 2019 державним реєстратором Гладковим Ю. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48871782, згідно з яким проведено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1923200412101) за ОСОБА_1 . Опис об'єкта: загальна площа 114,4 кв. м, житлова площа 44,2 кв. м, Опис: 4-х кімнатна квартира, яка складається з: приміщення 1 - кухня, 2 - коридор, 3 - санвузол, 4 - коридор, 5 - житлова, 6 - житлова, 7 - житлова, 8 - житлова, 9 - їдальня, 10 - приміщення, 11 - приміщення, 12 - приміщення. Підставою здійснення реєстрації права власності вказано договір купівлі-продажу від 06 листопада 2012 року, серія ВТА № 745032, серія ВРТ № 745033, реєстраційний № 745, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я. С. Внаслідок проведення державної реєстрації 24 вересня 2019 державним реєстратором Гладковим Ю. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис, яким площу квартири АДРЕСА_1 збільшено з 67,7 кв. м (загальна), 49,9 кв. м (житлова) до 114,4 кв. м (загальна), 44,2 кв. м (житлова), відповідно. Таким чином, загальна площа прибудови становить 46,7 кв. м. Опис об'єкта доповнено новими об'єктами: 9 - їдальня, 10 - приміщення, 11 - приміщення, 12 - приміщення.
Відповідно до листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 20 лютого 2020 року № 100-1.18/450 за даними реєстру, ведення якого розпочато з 20 травня 2011 року, станом на час надання відповіді відсутні відомості щодо видачі/реєстрації Департаментом документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта «прибудова до квартири» за адресою: АДРЕСА_1 .
Із зображення, долученого до матеріалів справи та оглянутого судом, виявлено наявність на земельній ділянці одноповерхової прибудови та прибудований ганок із металевими сходами, які примикають до триповерхової будівлі.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає з огляду на таке.
Частина перша статті 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У цій справі Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до державного реєстратора та ОСОБА_1 з метою захисту права комунальної власності на земельну ділянку відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України та просила скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, припинити право власності ОСОБА_1 на спірний об'єкт, надати право на знесення об'єкта нерухомості на підставі рішення суду та зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення прибудови до квартири, яка на ній розташована.
ОСОБА_1 , заперечуючи щодо задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради, вказувала на те, що Дніпровська міська рада не є власником земельної ділянки, на якій здійснено прибудову, оскільки ця земельна ділянка передана в управління ОСББ «Провулок Шевченка-5», а мешканці багатоквартирного будинку висловили свою письмову згоду щодо здійснення нею прибудови.
Суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт «б» частини першої статті 80 ЗК України).
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частини перша, друга статті 83 ЗК України).
Відповідно до частини другої та пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п'ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно із частинами другою, четвертою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
У постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) Велика Палата Верховного Суду вказала:
- сам собою факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки (пункт 89);
- права власника земельної ділянки порушуються у результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки у реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (пункт 92);
- за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (пункт 112);
- належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 113);
- оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (пункт 152).
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 зазначено, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Суди встановили, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 197251724 від 22 січня 2020 року, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно містився запис про реєстрацію від 27 листопада 2012 року права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 11383047). Технічний опис майна: у житловому будинку літ. А-3 квартира АДРЕСА_1 , яка складається з: 1 - кухня, 2 - коридор, 3 - санвузол, 4 - коридор, 5, 6, 7, 8 - житлова. Загальна площа: 67,7 кв. м. Житлова площа: 49,9 кв. м. Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 06 листопада 2012 року, серія ВТА № 745032, серія ВРТ № 745033, реєстровий № 745, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я. С. Також зазначено, що запис про об'єкт нерухомого майна у Реєстрі прав на нерухоме майно погашено 26 вересня 2019 року на підставі: відомості перенесено до нового об'єкта нерухомого майна.
Встановлено, що 24 вересня 2019 державним реєстратором Гладковим Ю. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48871782, згідно з яким здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1923200412101) за ОСОБА_1 . Опис об'єкта: загальна площа 114,4 кв. м, житлова площа 44,2 кв. м. Опис: чотирикімнатна квартира, яка складається з: приміщення 1 - кухня, 2 - коридор, 3 - санвузол, 4 - коридор, 5 - житлова, 6 - житлова, 7 - житлова, 8 - житлова, 9 - їдальня, 10 - приміщення, 11 - приміщення, 12 - приміщення. Підставою здійснення реєстрації права власності вказано договір купівлі-продажу від 06 листопада 2012 року, серія ВТА № 745032, серія ВРТ № 745033, реєстраційний № 745, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я. С.
Внаслідок проведення державної реєстрації 24 вересня 2019 року державним реєстратором Гладковим Ю. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис, яким площу квартири АДРЕСА_1 збільшено з 67,7 кв. м (загальна), 49,9 кв. м (житлова) до 114,4 кв. м (загальна), 44,2 кв. м (житлова), відповідно. Таким чином, загальна площа прибудови становить 46,7 кв. м. Опис об'єкта було доповнено новими об'єктами: 9 - їдальня, 10 - приміщення, 11 - приміщення, 12 - приміщення.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 947/38994/20 (провадження № 61-5435св24) вказано, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
У мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення, керувався тим, що позивачем будь-яких рішень щодо передання земельної ділянки у власність чи у користування відповідачці, на якій нею здійснена прибудова, не
приймалося, дозвіл на здійснення прибудови до квартири не надався, тому дійшли висновку про порушення прав позивача як власника земельної ділянки, на якій самовільно побудоване спірне нерухоме майно, які підлягають захисту шляхом задоволення позову в цій частині з використанням правового механізму, передбаченого статтею 376 ЦК України.
Однак суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам відповідачки про те, що Дніпровська міська рада не є власником земельної ділянки, на якій здійснено добудову, оскільки вказана земельна ділянка передана в управління
ОСББ «Провулок Шевченка-5», а мешканці багатоквартирного будинку висловили свою письмову згоду щодо здійснення прибудови відповідачкою.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи заочне рішення місцевого суду, не навів аргументів щодо порушення прав Дніпровської міської ради таким самочинним будівництвом та не звернув уваги на те, що лише у випадку доведеності порушення самочинним будівництвом прав позивача знесення самочинного будівництва можливо оцінювати на предмет можливості його застосування як крайнього заходу впливу на забудовника.
У порушення вимог статей 89, 263, 264 ЦПК України суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, на які посилалася відповідачка як на підтвердження відсутності порушення прав позивача, так і на спростування того, що спірна земельна ділянка належить Дніпровській міській раді, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
На підставі положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не має можливості вирішити спір по суті
та ухвалити нове рішення за результатами касаційного перегляду цієї справи.
За таких обставин оскаржена постанова апеляційного суду не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, враховуючи, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволених вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинної прибудови, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в цій частині та в частині розподілу судових витрат із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з вимогами пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинної прибудови підлягає скасуванню, а справа - передачі в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, надати належну оцінку обставинам справи, з'ясувати чи порушуються права позивача та учасників ОСББ «Провулок Шевченка - 5», та у випадку доведеності порушення самочинним будівництвом прав позивача, оцінити знесення самочинного будівництва на предмет можливості його застосування як крайнього заходу впливу на забудовника; розглянути справу у передбачені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинної прибудови, а справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині, то скасуванню підлягає постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат. Колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду в складі
Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18), якщо суд касаційної інстанції скасовує судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України), то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом надання Дніпровській міській раді права на знесення самочинної прибудови та в частині стягнення судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк Судді В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко О. М. Ситнік І. М. Фаловська