05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 345/245/25
провадження № 61-6917св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2025 року у складі судді Кардаш О. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у складі колегії суддів Бойчука І. В., Томина О. О., Пнівчук О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
20 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою про визнання незаконною та скасування постанови старшого державного виконавця Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - державний виконавець) Тарасової Х. М. від 22 травня 2020 року про закінчення виконавчого провадження, ухваленої у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Скаргу обґрунтовано тим, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 22 травня 2020 року державний виконавець Тарасова Х. М. прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 345/3654/14-ц від 18 вересня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на
користь ОСОБА_1 300,00 грн аліментів щомісячно на кожну дитину.
У постанові державний виконавець зазначила, що аліменти сплачено в повному обсязі до повноліття дітей. Так, у розрахунку зі сплати аліментів вказано, що аліменти сплачено, виходячи із суми, присудженої судом, однак у силу вимог частини другої статті 182 СК України державним виконавцем не проведено перерахунку суми присуджених аліментів.
Щодо поновлення строку на оскарження постанови вказувала, що про прийняття постанови державним виконавцем їй стало відомо 09 січня 2025 року, коли вона одержала заяву про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23. Додатковим підтвердженням її необізнаності щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження є те, що у липні 2023 року вона зверталася до суду із заявою про зміну способу стягнення аліментів, тому просила поновити строк на оскарження постанови, визнати її незаконною та скасувати.
Посилаючись на наведені обставини, просила суд:
- поновити строк оскарження постанови 22 травня 2020 року про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Тарасової Х. М. від 22 травня 2020 року про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалою від 04 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року, відмовив ОСОБА_1 у поновленні строку для подання скарги на постанову державного виконавця Тарасової Х. М. про закінчення виконавчого провадження від 22 травня 2020 року. Скаргу ОСОБА_1 залишив без розгляду та повернув заявниці.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 не довела належними та достатніми доказами поважності причин пропуску строку на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Зважаючи на те, що скарга подана заявницею після закінчення процесуального строку, встановленого законом, і судом відмовлено в поновленні такого строку, враховуючи відсутність поважних причин такого пропуску, скарга підлягає залишенню без розгляду і поверненню заявниці.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 травня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивує тим, що факт подання нею заяви про отримання аліментів до повноліття дітей не свідчить про її обізнаність про ухвалення оскаржуваної постанови державним виконавцем, яку було ухвалено через два дні після подання нею заяви від 20 травня 2020 року. Перед ухваленням державним виконавцем постанови вона не була ознайомлена з розрахунком заборгованості. Вказує, що матеріали справи не містять доказів надсилання їй копії оскаржуваної постанови, а тому вона з об'єктивних причин не могла знати про закінчення виконавчого провадження, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 18 червня 2025 року відкрив касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є частина друга статті 389 ЦПК України.
15 липня 2025 року до Верховного Суду надійшли витребувані матеріали справи.
Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу державний виконавець вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 18 вересня 2014 року у справі № 345/3654/14-ц задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Стягнув з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі по 300,00 грн щомісячно на кожну дитину. Вирішив стягнення аліментів розпочати з 03 вересня 2014 року та проводити до повноліття дітей. У задоволенні решти позовних вимог відмовив (а. с. 46-47).
Головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції Івасів Я. Я. постановою від 25 вересня 2014 року відкрила виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 345/3654/14-ц, виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 18 вересня 2014 року (а. с. 45).
ОСОБА_1 20 травня 2020 року звернулася із заявою до Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) із заявою, в якій зазначила, що вона отримала від ОСОБА_2 грошові кошти як аліменти на дітей у сумі 87 476,4 грн, що включає в себе 69 615,49 грн заборгованість за аліментами та 17 860,65 грн - сума накладеного штрафу за несплату аліментів відповідно до виконавчого листа № 345/3654/14-ц, виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 18 вересня 2014 року. Зазначила, що претензій до боржника та органу державної служби не має (а. с. 96).
Державний виконавець Тарасова Х. М. постановою від 22 травня 2020 року закінчила виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 345/3654/14-ц, виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 18 вересня 2014 року, на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 64-65).
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області заочним рішенням від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23 задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів. Змінив спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області 18 вересня 2014 року у справі № 345/3654/14-ц з ОСОБА_2 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття (а. с. 48-51).
Державний виконавець Калуського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Раковецький В. С. постановою від 30 жовтня 2023 року відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 345/3423/23, виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 30 жовтня 2023 року (а. с. 66-67).
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 02 жовтня 2023 року задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітнього сина. Вирішив проводити стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчатися, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку. Вирішив стягнення аліментів розпочати з 20 липня 2023 року і проводити до закінчення ОСОБА_9 навчання, але не більше, ніж до досягнення ним двадцяти трьох років (а. с. 52-55).
Державний виконавець Калуського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Раковецький В. С. постановою від 30 жовтня 2023 року відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 345/3424/23, виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 06 листопада 2023 року (а. с. 68).
27 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області із заявою про перегляд заочного рішення цього суду від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23 (а. с. 76-81). Копія цієї заяви отримана ОСОБА_1 09 січня 2025 року (а. с. 5, 12, 13). Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалою від 22 травня 2025 року, яка набрала законної сили, відмовив ОСОБА_2 у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів залишив без розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 447-1 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Статтею 448 ЦПК України визначено, що скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду:
а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
У частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. Під час вирішення питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.
Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) зроблено висновок, що з'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання
про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення,
є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Порівняльний аналіз змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 449 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, спрямовані на з'ясування стану виконавчого провадження, тощо.
Висновки щодо презумпції обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні викладено у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г, від 06 серпня 2025 року у справі № 756/1800/24 (провадження № 61-3251св25).
Суди встановили, що Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 18 вересня 2014 року у справі № 345/3654/14-ц стягнув аліменти
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей, у твердій грошовій сумі у розмірі по 300,00 грн щомісячно на кожну дитину до їх повноліття.
На примусовому виконанні Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 345/3654/14-ц, виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 18 вересня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітніх дітей у розмірі по 300,00 грн щомісячно на кожну дитину до досягнення ними повноліття.
20 травня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву до органу державної виконавчої служби про отримання нею від ОСОБА_2 аліментів у повному обсязі до повноліття дітей у сумі 87 476,14 грн, з яких: 69 615,49 грн - аліменти, 17 860, 65 грн - сума накладеного на боржника штрафу за несплату аліментів. У заяві також зазначила, що заборгованість за аліментами відсутня, претензії до боржника та до органу виконавчої служби в неї відсутні.
На підставі вказаної заяви 22 травня 2020 року державний виконавець
Тарасова Х. М. прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Звертаючись зі скаргою до суду, ОСОБА_1 на обґрунтування вимоги про поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця вказала, що їй не було відомо про прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження. Зазначала, що дізналася про оскаржувану постанову лише 09 січня 2025 року, тобто коли отримала заяву про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23. Крім того, звертала увагу, що додатковим підтвердженням її необізнаності про ухвалення постанови про закінчення виконавчого провадження є те, що у липні 2023 року вона звернулася до суду із заявою про зміну способу стягнення аліментів.
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. У частині другій статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Із змісту наведених правових норм можна зробити висновок, що підставою для поновлення строку для подання скарги є факт пропуску заявником такого строку з поважних причин.
Поважними є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк (постанова Верховного Суду від 05 липня 2025 року у справі № 320/8043/24).
Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов'язана
не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.
Оскільки чинним законодавством не визначено переліку причин, які слід вважати поважними, суд дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних
у справі доказів, як того вимагає стаття 89 ЦПК України.
Оцінивши наведені заявницею причини поважності пропуску строку на оскарження постанови державного виконавця, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що вказані заявницею причини пропуску строку на оскарження постанови не можуть бути визнані поважними. Суд урахував наявність у матеріалах справи заяви, поданої ОСОБА_1 20 травня 2020 року, про відсутність у неї претензій до ОСОБА_2 та до органу виконавчої служби у зв'язку зі сплатою ОСОБА_2 аліментів у повному обсязі (а. с. 96).
Тобто, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, рішення суду виконане повністю, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для ухвалення постанови про закінчення виконавчого провадження.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується.
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 зазначила, що їй не було відомо про прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки така постанова їй не направлялася.
Матеріали справи не містять доказів направлення на адресу ОСОБА_1 постанови державного виконавця Тарасової Х. М. від 22 травня 2020 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 345/3654/14-ц, виданого Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 18 вересня 2014 року.
Щодо доводів касаційної скарги про звернення ОСОБА_1 у липні 2023 року до суду із заявою про зміну способу стягнення аліментів, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є у вільному доступі, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області заочним рішенням від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23 задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів. Змінив спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2014 року у справі № 345/3654/14-ц, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину - сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Стягнув з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн судових витрат на надання правничої допомоги. Ухвалив стягнення аліментів розпочати з часу набрання рішенням законної сили. Ухвалив, що після набрання рішенням законної сили виконавчий лист, виданий на підставі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2014 року у справі № 345/3654/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відкликати.
Заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23 набрало законної сили 19 жовтня 2023 року.
Не погоджуючись із заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року, ОСОБА_2 27 грудня 2024 року звернувся до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області із заявою про перегляд заочного рішення цього суду від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23 (а. с. 76-81).
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області повідомив ОСОБА_1 про надходження до суду заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення цього суду від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23.
Копія цієї заяви отримана ОСОБА_1 09 січня 2025 року, що підтверджується копією поштового конверта з відповідними відмітками та роздруківкою перевірки статусу відстеження поштової кореспонденції (а. с. 5, 12, 13). Таким чином, ОСОБА_1 стало відомо про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року, а так само і про порушення її прав у зв'язку із прийняттям державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження лише 09 січня 2025 року.
Відповідно до поданої до суду ОСОБА_1 скарги на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження така скарга надійшла до суду першої інстанції 21 січня 2025 року, що підтверджується відтиском штампу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області (а. с. 1).
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалою від 22 травня 2025 року відмовив ОСОБА_2 у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів. Заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року у справі № 345/3423/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів залишив без розгляду.
За таких обставин ОСОБА_1 , подавши до суду скаргу на дії державного виконавця, належно обґрунтувала правові підстави для поновлення їй строку на звернення до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 449 ЦПК України.
За положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
ЄСПЛ вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, § 40).
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 довела належними та достатніми доказами, що строк на звернення до суду із скаргою на дії державного виконавця нею пропущено з поважних причин, а суди першої та апеляційної інстанцій помилково вказали про відсутність правових підстав для поновлення заявниці строку для подання скарги.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року скасувати як такі, що не відповідають вимогам, визначеним статтею 263 ЦПК України, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Щодо судових витрат
З урахуванням результату касаційного розгляду розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 квітня
2025 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачВ. В. Сердюк
СуддіА. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров