05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 359/6713/23
провадження № 61-17106св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Світличний Олег Сергійович, на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у складі колегії суддів Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебуває з відповідачем у трудових правовідносинах та займала посаду старшого ревізора відділу контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Донецька залізниця» департаменту аудиту та контролю із розташуванням у місті Лиман Донецької області.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2002 на території України введений воєнний стан, який на день звернення до суду з позовом не скасований.
Як стало відомо позивачці з відповіді на запит її адвоката, дію трудового договору з нею призупинено з 01 квітня 2022 року. Уповноваженими особами АТ «Укрзалізниця» позивачку не повідомлено про призупинення дії договору в передбаченому законодавством порядку.
Наказ від 01 квітня 2022 року № 389/ос та додаток до нього не відповідають вимогам частини другої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Наказ від 01 квітня 2022 року № 389/ос та витяг з додатку до нього були направлені цінним листом на адресу адвокатського бюро «Кириченко», який був отриманий 19 червня 2023 року.
Згідно із нормами Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору.
Позивачка звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з цим позовом, оскільки проживає у м. Борисполі як внутрішньо переміщена особа.
За таких обставин позивачка просила суд:
визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Укрзалізниця» і додаток до нього від 01 квітня 2022 року № 389/ос щодо ОСОБА_1 ;
поновити дію трудового договору з ОСОБА_1 ;
стягнути з АТ «Укрзалізниця» на її користь суму заробітної плати та інших виплат за період дії наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ос.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 10 квітня 2024 року у складі судді Чирки С. С. позов ОСОБА_1 , з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 19 червня 2024 року, задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував наказ АТ «Укрзалізниця» і додаток до нього від 01 квітня 2022 року № 389/ос в частині, що стосується ОСОБА_1 .
Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 311 021,58 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Допустив негайне виконання рішення в частині стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі платежу за один місяць.
Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 2 147,20 грн.
Суд першої інстанції, встановивши, що позивачка виявляла бажання та мала об'єктивну можливість працювати і виконувати свої трудові обов'язки, а відповідач належним чином не довів, що на час видання оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати, дійшов висновку, що наказ АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у частині призупинення дії трудового договору з позивачкою слід визнати протиправним та скасувати.
Крім того, суд констатував ненадання відповідачем належних та допустимих доказів того, що позивачка дізналася про оскаржуваний наказ раніше, ніж 19 червня 2023 року (дата отримання відповіді на адвокатський запит).
Суд також виснував, що позовна вимога про поновлення дії трудового договору задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору.
Визначаючи розмір середнього заробітку позивачки, суд взяв до уваги розмір її заробітної плати за грудень 2021 року - січень 2022 року, а саме 1 205,51 грн за один робочий день (24 267,20 грн + 25 158,65 грн : 41 фактично відпрацьованих днів), період вимушеного прогулу з дати призупинення дії трудового договору до березня 2023 року становить 258 робочих днів, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з АТ «Укрзалізниця» на користь позивачки, склав 311 021,58 грн (1 205,51 х 258 днів).
Бориспільський міськрайонний суд Київської області додатковим рішенням від 28 травня 2024 року заяву представника позивачки про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнив частково. Доповнив рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області 10 квітня 2024 року абзацом такого змісту: «Стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 14 665,20 грн». В іншій частині вимог заяви відмовив.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, АТ «Укрзалізниця», в інтересах якої діє Говорова А. І. , оскаржило його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 27 листопада 2024 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області 10 квітня 2024 року, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що місцевий суд не врахував положень чинного законодавства та конкретних обставин, які склалися у зв'язку з військовою агресією росії і веденням активних бойових дій на території України, зокрема в Донецькій області, де було розташоване робоче місце ОСОБА_1 , а також зупинення роботи всього відділу, в якому працювала позивачка та з урахуванням особливостей посади старшого ревізора, яку вона обіймала. Відповідач у цій справі довів, що на час видання оскаржуваного наказу від 01 квітня 2022 року № 389/ос про призупинення трудового договору з позивачкою існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто існувала абсолютна неможливість роботодавця надати позивачці роботу.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вказав, що у зв'язку з відмовою у задоволенні позовної вимоги про скасування наказу про призупинення трудового договору підлягає також скасуванню рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог як похідних від основної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги та аргументи учасників справи
23 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Світличний О. С., через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду
від 27 листопада 2024 року представник заявниці вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23) та від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23 (провадження № 61-8920св24), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що як на час видання оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи АТ «Укрзалізниця» здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги як національний перевізник вантажів та пасажирів. Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі і з позивачкою, але не з усіма працівниками, оскільки з переважною більшістю працівників АТ «Укрзалізниця» дія трудових договорів не призупинялася.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що 16 червня 2022 року до АТ «Укрзалізниця» позивачка направила звернення з повідомленням про те, що вона перебуває на підконтрольній території, готова приступити до виконання трудових обов'язків та до поновлення дії трудового договору. Відповідач належним чином не довів, що на час видання спірного наказу існували обставини, які виключають можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати. Такий висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23, але апеляційний суд його не врахував під час розгляду цієї справи.
Крім того, зазначає, що призупинення трудового договору з працівником згідно із статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоч і не припиняє трудових відносин і не є звільненням з роботи у розумінні положень Кодексу Законів про працю України, але фактично позбавляє працівника належного йому заробітку, який би він міг отримати, якби працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Також заявник вказує, що визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору свідчить про фактичну наявність вимушеного прогулу працівника, викликаного незаконним наказом роботодавця. Отже, позивач вважає, що позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також підлягає задоволенню, тому, на переконання заявника, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року
є законним з огляду на понесені витрати правової допомоги позивачем
у суді першої інстанції.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2025 року АТ «Укрзалізниця», в інтересах якого діє адвокат Говорова А. І., подало відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення. На цій підставі відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
31 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 13 жовтня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала на посаді старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень Управління аудиту та контролю регіональної філії «Південна залізниця» Департаменту аудиту та контролю ПАТ «Укрзалізниця» із 25 квітня 2017 року, що підтверджено наказом (розпорядженням) від 24 квітня 2017 року № 993/ос про прийняття на роботу (том 1, а. с. 94).
21 серпня 2017 року ОСОБА_1 переведена на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Донецька залізниця» департаменту внутрішнього аудиту та контролю, що підтверджується наказом (розпорядженням) від 18 серпня 2017 року № 2046/ос про переведення на іншу роботу (том 1, а. с. 95).
Відповідно до витягу з наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В в АТ «Укрзалізниця» встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року (том 1, а. с.137-138).
Актом простою від 24 лютого 2022 року засвідчено зупинення з 24 лютого 2022 року роботи структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», що не виконують критично важливих завдань (том 1, а. с. 139). Період простою ОСОБА_1 визначено з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року; з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року (том 1, а. с. 141).
З витягу з наказу від 11 липня 2022 року № Ц-42/38 вбачається, що до наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В були внесені зміни, його викладено в новій редакції, та керівники структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» мають забезпечити інформування працівників, зазначених у додатку 1 до цього наказу зокрема і стосовно ОСОБА_1 (том 1, а. с. 140-141).
Директором департаменту внутрішнього аудиту та контролю був наданий список працівників, в якому зазначена і ОСОБА_1 , з якими запропоновано призупинення дії трудового договору на період воєнного стану (том 1, а. с. 142-143).
Відповідно до копії наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6, а з працівниками, зазначеними у додатку, в тому числі і з ОСОБА_1 , з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів (том 1, а. с. 18-20).
ОСОБА_1 наказ від 01 квітня 2022 року № 389/ос отримала разом з наданою відповіддю на адвокатський запит від 08 червня 2023 року № ЦЦУП-12/226 (том 1, а. с. 17). Вказана відповідь отримана представником позивачки 19 червня 2023 року (том 1, а. с. 22-23).
ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, її фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою від 12 квітня 2022 року № 3249-5000968442 (том 1, а. с. 12).
16 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до голови правління АТ «Укрзалізниця» із заявою про поновлення дії трудового договору (том 1, а. с. 87).
Відповідно до листа директора департаменту внутрішнього аудиту та контролю та додатка до нього місцем розташування управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Донецька залізниця», начальника управління та заступника начальника управління є адреса: Донецька область, м. Лиман, а відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень та старшого ревізора є адреса: Донецька область, м. Бахмут (том 1, а. с. 144-145).
Згідно з витягом з протоколу засідання Наглядової ради АТ «Українська залізниця» від 23 лютого 2023 року № А-12/18-В ліквідовано структурний підрозділ - департамент внутрішнього аудиту та контролю АТ «Українська залізниця» (том 1, а. с.166).
21 серпня 2023 року старшого ревізора ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення з доданим переліком вакантних посад (том 1, а. с. 167-176).
Відповідно до наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» про припинення трудового договору (контракту) № 2017/ос від 30 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади старшого ревізора відділу контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Донецька залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатів.
Із поданої представником відповідача довідки від 14 березня 2023 року № 369 вбачається, що у лютому 2022 року ОСОБА_1 відпрацювала 17 днів замість 20 днів згідно з графіком, з березня 2022 року ОСОБА_1 заробітна плата не нараховувалася (том 2, а. с. 93).
Встановлено, що згідно з розрахунком, наданим відповідачем до суду першої інстанції, розмір нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за грудень 2021 року становив 24 267,20 грн, за січень 2022 року - 25 168,65 грн, а середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 з урахуванням розміру її заробітку за грудень 2021 року - січень 2022 року склала 1 205,51 грн. Посадовий оклад встановлено у розмірі 13 661,00 грн (том 1, а. с. 24-25).
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» про визнання протиправним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору та додатку до нього, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо визнання протиправним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору
Верховний Суд ураховує, що підставами для призупинення дії трудового договору
з позивачкою стали військова агресія російської федерації проти України, запровадження режиму воєнного стану та положення статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини
і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. Згідно з пунктом 3
цього Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права
і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Це Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (частини друга, третя статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин (частина перша статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного наказу роботодавця).
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних
та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21, провадження № 61-13363сво23).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що відповідач належним чином не довів, що на час видання оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати, та дійшов висновку, що наказ АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у частині призупинення дії трудового договору з позивачкою слід визнати протиправним та скасувати.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, вказав на те, що у роботодавця були наявні підстави для призупинення дії трудового договору з позивачкою, зокрема, викликані збройною агресією росії проти України, а місцевий суд не врахував положень чинного законодавства та конкретних обставин, які склалися у зв'язку з військовою агресією і веденням активних бойових дій на території України, зокрема в Донецькій області, де було розташоване робоче місце позивачки, а також зупинення роботи всього відділу, в якому працювала позивачка, та з урахуванням особливостей посади старшого ревізора, яку вона обіймала. На думку суду апеляційної інстанції, відповідач у цій справі довів, що на час видання оскаржуваного наказу про призупинення трудового договору з позивачкою існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто існувала абсолютна неможливість роботодавця надати позивачці роботу.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки він не узгоджується з наведеними нормами права та правовими висновками Верховного Суду у цій категорії справ.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палатою Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24), яка відповідно до положень частини третьої статті 400 ЦПК України є застосовною під час касаційного перегляду цієї справи, зазначено, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору.
Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Частина перша вказаної норми права у чинній редакції визначає, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу) є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
Верховний Суд ураховує, що стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як спеціальна норма, надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником за наявності вказаних вище обставин.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Подібні висновки неодноразово висловлено у постановах Верховного Суду, зокрема від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23), від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23 (провадження № 61-7113св24), від 28 травня 2025 року у справі № 305/1541/23 (провадження № 61-16552св24).
У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23 (провадження № 61-8920св24), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, де вирішувався подібний спір між працівником та роботодавцем АТ «Укрзалізниця», зазначено, що на час видання оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору і на час розгляду справи АТ «Укрзалізниця» здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги як національний перевізник вантажів та пасажирів. Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками. Із переважною більшістю колективу АТ «Укрзалізниця» дію трудових договорів не було призупинено. Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача роботою.
У цій справі Верховний Суд указав, що оскільки відповідач не довів і у справі не встановлено обставин абсолютної неможливості надання відповідачем позивачу роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу - її виконувати, тому суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.
Верховний Суд у постановах від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23), від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 464/2944/23 (провадження № 61-13092св23) неодноразово висловлював позицію щодо обов'язку суду з'ясовувати, а відповідача - довести неможливість надання та виконання такої роботи. Вказана судова практика є незмінною.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не довів та з матеріалів справи не вбачається абсолютної неможливості виконання позивачкою роботи з огляду на те, що АТ «Укрзалізниця» як на час видання оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору з позивачкою, так і на час розгляду справи
здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги як національний перевізник вантажів та пасажирів. Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачкою, але не з усіма працівниками, оскільки з переважною більшістю колективу АТ «Укрзалізниця» дію трудових договорів не було призупинено.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , керувався виключно тим, що підстави для призупинення дії трудового договору викликані збройною агресією росії проти України.
Колегія суддів звертає увагу, що АТ «Укрзалізниця» не припиняло своєї господарської діяльності після запровадження воєнного стану й судами не встановлено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника -виконувати її.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах
від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23 (провадження № 61-8920св24) та від 27 листопада 2024 року у справі № 465/4855/23 (провадження № 61-6755св24).
Таким чином, у спірних правовідносинах у цій справі наявні підстави для визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу роботодавця у частині призупинення дії трудового договору з позивачкою.
Щодо поновлення дії трудового договору
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення трудового договору, керувався тим, що суд першої інстанції не врахував обставин справи, які склалися у зв'язку з військовою агресією і веденням активних бойових дій на території України, зокрема в Донецькій області, де було розташоване робоче місце ОСОБА_1 , а також зупинення роботи всього відділу, в якому працювала позивачка та з урахуванням особливостей посади, яку вона займала.
Колегія суддів погоджується з відмовою апеляційного суду у задоволенні позовних вимог у цій частині, однак зазначає, що з урахуванням фактичних обставин справи, зокрема того, що позивачка в подальшому була звільнена з роботи, тому відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення дії трудового договору з відповідачем, оскільки відсутні докази того, що наказ про звільнення позивачки втратив свою чинність. Схожий висновок за подібних правовідносин викладений у постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 305/1541/23 (провадження № 61-16552св24).
За таких обставин колегія суддів виснує про те, що апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги про поновлення дії трудового договору, але помилився щодо мотивів такої відмови.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (призупинення дії трудового договору)
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Разом із тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої
статті 235 КЗпП України.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення
про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш
як за один рік.
Частина друга статті 235 КЗпП України передбачає, що середній заробіток за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який
був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію
з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палатою Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) зроблено висновок про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
У цій постанові також указано, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом із тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
У справі, яка переглядається, саме незаконні дії відповідача позбавили позивачку можливості працювати, а тому обов'язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі покладається на роботодавця, а не на державу-агресора (частина четверта статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»), так як відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, лише у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору.
Колегія суддів виснує, що за таких обставин ОСОБА_1 має право на стягнення середнього заробітку за час перебування у вимушеному прогулі.
Разом із тим, Верховний Суд звертає увагу на таке.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку позивачки, не надав належної оцінки розрахункам заробітної плати за грудень 2021 року та січень 2022 року, що містяться у матеріалах справи (том 1, а. с. 24, 25), відповідно до яких ОСОБА_1 отримувала виплати, які не входять до складу заробітної плати, зокрема у розрахунку за січень 2022 року до розміру заробітної плати враховано вартість подарунків, однак така складова заробітної плати не може враховуватися при обчисленні середнього заробітку відповідно до пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду апеляційної інстанції:
в частині вирішення позовної вимоги про поновлення дії трудового договору змінити та в цій частині викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті в означеній частині постанову апеляційного суду залишити без змін;
в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в частині скасування додаткового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року та розподілу судових витрат - скасувати та в цих частинах справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;
в частині вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу АТ «Укрзалізниця» і додатку до нього від 01 квітня 2022 року № 389/ос щодо позивачки - скасувати, в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо клопотань сторін
10 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання АТ «Укрзалізниця»,
в інтересах якого діє адвокат Говорова А. І., про зупинення касаційного провадження у справі № 359/6713/23 до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах касаційному порядку Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 758/4178/22.
14 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшли заперечення на клопотання АТ «Укрзалізниця» від 10 лютого 2025 року, подані ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Світличний О. С., оскільки така процесуальна дія суду касаційної інстанції є його дискреційним повноваженням.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
З урахуванням того, що колегія суддів не знайшла підстав для зупинення провадження у справі, яка переглядається, клопотання АТ «Укрзалізниця» не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення
у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
За положеннями статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Отже, постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року:
в частині вирішення позовної вимоги про поновлення дії трудового договору змінити та в цій частині викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті в означеній частині постанову апеляційного суду залишити без змін;
в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в частині скасування додаткового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року та розподілу судових витрат - скасувати та в цих частинах справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;
в частині вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу АТ «Укрзалізниця» і додатку до нього від 01 квітня 2022 року № 389/ос щодо позивачки - скасувати, в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18): «якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України), то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Світличний Олег Сергійович , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в частині вирішення позовної вимоги про поновлення дії трудового договору змінити та в цій частині викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті постанову в означеній частині залишити без змін.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в частині скасування додаткового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року та розподілу судових витрат - скасувати та в означених частинах справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» і додатку до нього від 01 квітня 2022 року № 389/ос щодо ОСОБА_1 скасувати, в цій частині залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня
2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська