Справа № 345/5806/25
Провадження № 2/345/2693/2025
24.11.2025 м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі
головуючого судді Сирко Й.Й.,
з участю секретаря судового засідання Слободян Т.Я.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-
Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 14.10.2025 звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просить стягнути з них заборгованість в розмірі 2 137,54 грн. Крім того, просить стягнути з відповідачів понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1 211,20грн. та 7 000,00 грн. очікуваних витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 21.10.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Тим самим представником позивача також подана заява про зменшення позовних вимог 27.10.2025, відповідно до якої перед відкриттям провадження у справі 14.10.2025 відповідачі частково погасили перед ФОП ОСОБА_1 заборгованість на суму 1 609,30 грн., тобто суму боргу без урахування нарахованих позивачем інфляційних втрат та відсотків річних у розмірі 409,06 грн. та 119,18 грн. відповідно. Просить стягнути з відповідачів як солідарних боржників недоплачену суму боргу, а також понесені витрати на сплату судового збору та за отриману професійну правничу допомогу в повному обсязі.
07.11.2025 представником позивача Ковалем А.Є. разом із клопотанням долучено до матеріалів справи копію акта здачі-приймання наданих позивачу у цій справі АО «Юлії БІЖКО» послуг (правової допомоги) на загальну суму 3 957,51 грн., з яких: 500,00 грн. - оплата за аналіз наданих замовником документів щодо стягнення боргу з відповідачів, 2 500,00 грн. - плата за послуги з підготовки та складання позовної заяви і необхідних розрахунків інфляційних втрат та відсотків річних, 427,51 грн - гонорар успіху, який сплачується замовником у разі прийняття судом позитивного для позивача судового рішення, який визначається у фіксованому розмірі 20% від ціни позову, 500,00 грн. - оплата послуг з підготовки та складання заяви про зменшення розміру позовних вимог у справі.
Крім того, 07.11.2025 представник позивача подав заяву про закриття провадження у справі та стягнення судових витрат. Зазначає, що 06.11.2025 відповідач ОСОБА_3 добровільно погасила перед ФОП ОСОБА_1 залишок боргу у вигляді нарахованих інфляційних втрат та процентів річних на загальну суму 528,24 грн. У зв'язку з цим наголосив, що позивач не підтримує заявлені позовні вимоги виключно унаслідок їх задоволення в повному обсязі після відкриття провадження у справі. Вважає, що провадження у справі підлягає закриттю зі стягненням з відповідачів 1 211,20 грн. судового збору та 3 957,51 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас, 18.11.2025 відповідачем ОСОБА_4 подано письмові заперечення на заяву представника позивача від 07.11.2025 про закриття провадження у справі та стягнення судових витрат.
Сторони та їхні представники в судове засідання не прибули, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить до висновку, що провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості необхідно закрити та вирішити одночасно питання про розподіл судових витрат, виходячи з таких мотивів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Як роз'яснив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження №61-3438 сво21), предметом спору є об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
При вирішенні питання про можливість закриття провадження у справі за клопотанням позивача суд враховує, що відповідно до ч.3 ст.2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства належить, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Під час ухвалення рішення суд вирішує чимало питань, в тому числі розподіл між сторонами судових витрат (п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України).
Відповідно до приписів ч.1,3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті тощо суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Предмет спору у даній справі на момент її розгляду судом дійсно відсутній, оскільки відповідачами виконано свої зобов'язання перед позивачем, однак між сторонами у зв'язку з цим залишились неврегульованими питання щодо компенсації відповідачами понесених іншою стороною судових витрат.
Таким чином, підстав, передбачених п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України (відсутній предмет спору) для закриття провадження у справі немає.
Статтею 206 ЦПК України передбачено право позивача на будь-якій стадії провадження у справі відмовитися від позову, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Враховуючи подану представником позивача заяву про відмову від позову саме у зв'язку із задоволенням у повному обсязі позовних вимог відповідачами (чи окремими з них), така відмова не порушує прав та інтересів інших осіб та приймається судом, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.
За загальним правилом, яке викладене у ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову такому позивачу повертається з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (друга половина стягується з відповідача на загальних підставах). Якщо ж позивач відмовився від позову, адже не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача (ч.3 цієї ж статті Кодексу).
При цьому, суд зазначає, що позовна заява подана ФОП ОСОБА_1 до суду 14.10.2025, а вимоги позивача задоволені у повному обсязі відповідачами лише 06.11.2025.
Відповідачем ОСОБА_4 помилково та не в повному обсязі цитується зміст п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI щодо необхідності повернення за клопотанням особи, яка сплатила судовий збір, перерахованої суми цього збору у разі постановлення судом ухвали про закриття провадження у справі. Таке повернення дійсно проводиться, за винятком випадку, коли провадження у справі закривається у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова прийнята судом.
Відтак, законних підстав для повернення сплаченого у цій справі позивачем ОСОБА_1 судового збору в сумі 1 211,20 грн. немає.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Тобто, законодавець однаково регулює питання документального підтвердження фактичних та майбутніх витрат сторони, які неминуче будуть понесені у зв'язку з розглядом конкретної справи судом
Попри вжите у ч.3 ст.142 ЦПК України формулювання про стягнення судом вже понесених (а не тих, які позивач змушений буде понести в майбутньому) витрат, в тому числі на професійну правничу допомогу, враховуючи загальні засади (принципи) цивільного судочинства, було б неправильно в разі закриття провадження у справі після прийняття відмови позивача від позову (внаслідок задоволення його вимог відповідачем після відкриття провадження у цій справі), присуджувати до стягнення з відповідача лише фактично понесені позивачем витрат на дату постановлення судом ухвали про таке закриття.
Витрати ФОП ОСОБА_1 на сплату судового збору та оплату наданої правничої допомоги підтверджуються документально та не викликають зауважень від суду щодо їхньої повноти і (або) достовірності.
З наявної у справі копії додатка № 2 до договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 вбачається, що ФОП ОСОБА_1 повинен сплатити прийняту за актом виконану АО «Юлії БІЖКО» роботу впродовж 30 днів від дня набрання законної сили рішенням суду в цій справі (90 - у частині сплати гонорару успіху).
Отже, позивач неминуче понесене в майбутньому витрати на оплату правової допомоги, тому й не може додати до своєї заяви первинні документи про перерахування грошових коштів.
Незважаючи на наявність зазначених вище доказів, суд вважає за необхідне зменшити за результатами судового розгляду з власної ініціативи до стягнення з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу виходячи з такого.
Згідно з ч.4,5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, ціною позову, витраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт тощо. Суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу у разі недотримання критерію співмірності, за клопотанням іншої сторони.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, поведінку сторони під час розгляду справи, дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
Вирішуючи питання про можливість зменшення до стягнення з відповідачів витрат ФОП ОСОБА_1 на правничу допомогу суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка сформульована у постанові від 16.11.2022 (справа № 922/1964/21), і дозволяє суду навіть з власної ініціативи зменшити розмір витрат на таку допомогу.
Попри те, що вказана правова позиція суду касаційної інстанції стосується особливостей застосування положень ч.5 ст. 129 ГПК України, аналогічна за змістом норма міститься у ч.3 ст.141 ЦПК України, на чому окремо наголошується у відповідній постанові цього суду.
Зміст відповідної правової позиції зводиться до того, що на відміну від загальних правил розподілу судових витрат, які діють залежно від результатів судового розгляду, за клопотанням сторони чи з ініціативи суду, враховуючи критерії, закріплені у ч.3 ст.141 ЦПК України, суд може у буквальному розумінні відступити від загального правила та зменшити чи взагалі не стягувати витрати на професійну правничу допомогу (п.112-114).
Наявність критеріїв необґрунтованості чи непропорційності витрат на правничу допомогу ціні позову, затягування розгляду справи, небажання чи уникнення можливості досудового врегулювання спору мирним шляхом з урахуванням конкретних обставин справи дає суду можливість не присуджувати повністю або частково такі витрати, що понесені стороною, не на користь якої вирішено спір, з протилежної сторони, на користь якої ухвалено судове рішення (принцип добросовісності у поведінці сторони може превалювати над результатом судового розгляду). До того ж, відповідне рішення суд вправі ухвалити навіть з власної ініціативи.
За своїм змістом правила ч.3 ст. 141 ЦПК України є відступом від загального правила. Крім того, на предмет відповідності критеріям, які вказані у цій частині статті Кодексу, суд має оцінювати поведінку, дії чи бездіяльність обох сторін (п.115 згаданої вище постанови касаційного суду).
Водночас, питання співмірності витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, які витрачено адвокатом, обсягом роботи (послуг) останнього та ціною позову передбачена також у ч.4 ст. 137 ЦПК України; за наявності такої неспівмірності суд має право винятково зменшити розмір витрат на правничу допомогу, але тільки за клопотанням іншої сторони, про що частково зазначено вище у цьому додатковому рішенні.
Отже, передбачені у ч.4-6 ст.137 та ч.3 ст.141 ЦПК України правила регулюють різні правовідносини, перші з яких не мають стосунку до добросовісності поведінки, дій та рішень сторін у справі.
Суд зазначає, що заявлені до стягнення витрати позивача на професійну правничу допомогу більше як у два рази перевищують суму боргу відповідачів, що беззаперечно вказує на відсутність критерію пропорційності. Водночас, із матеріалів справи також вбачається, що позивачем майже відразу вживалися заходи досудового врегулювання спору з відповідачами після придбання на електронному аукціоні прав вимоги до боржників за отримані житлово-комунальні послуги. Проте відповідачі не відреагували на вимогу нового кредитора, внаслідок чого останній був змушений звертатися до суду. Суд також враховує, що у цій справі йде мова про борг за надані комунальні послуги у липні 2019 - квітні 2021 років, який навіть після отримання письмової вимоги ФОП ОСОБА_1 в грудні 2024 року відповідачі не намагалася погасити та лише після пред'явлення позову й відкриття судом провадження у справі погасили.
Тому, поведінка відповідачів викликає в суду обґрунтований сумнів щодо її добросовісності, але заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є очевидно непропорційним сумі боргу.
З урахуванням наведеного, витрати на правничу допомогу ФОП ОСОБА_1 , які підлягають до стягнення з відповідачів, необхідно зменшити до 1 200,00 грн. Покладаючи судові витрати на усіх відповідачів у рівних частинах суд враховує, що солідарне стягнення таких з відповідачів витрат нормами ЦПК України не передбачене.
Керуючись ст.258,262 ЦПК України,-
У задоволенні клопотання ОСОБА_4 про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України - відмовити.
Клопотання представника позивача у справі Коваля Андрія Євгенійовича про закриття провадження у справі - задовольнити.
Провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості закрити на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ), 403,73 гривень судового збору та 400,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу з кожного.
Роз'яснити сторонам, що відповідно до ч.2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 24.11.2025.
Суддя