20 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4734/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ» (далі - ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ», позивач, скаржник) - Колодочка Г.В. (адвокат),
відповідача - Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (далі - АТ «Українські енергетичні машини», відповідач) - Бакулін А.С. (самопредставництво),
у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ»
на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 (суддя Ємельянова О.О.) та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 (судді: Слободін М.М., Гребенюк Н.В., Шутенко І.А.)
у справі за позовом ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ»
до АТ «Українські енергетичні машини»
про стягнення 1 926 297,74 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» звернулося до суду з позовом до АТ «Українські енергетичні машини» про стягнення:
- інфляційних втрат у розмірі 1 433 680,66 грн та 3% річних у розмірі 463 642,17 грн, нарахованих на заборгованість, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20;
- інфляційних втрат у розмірі 19 507,92 грн та 3% річних у розмірі 6 300,45 грн, нарахованих на заборгованість, що стягнута додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі №922/1556/20;
- інфляційних втрат у розмірі 2 401,98 грн та 3% річних у розмірі 764,56 грн, нарахованих на заборгованість, що стягнена постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20.
1.1.2. В порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:
- нарахувати відповідачу інфляційні втрати за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024 і до дати повного погашення боргу, за наведеною позивачем формулою та стягувати ці інфляційні втрати з відповідача, якщо буде мати місце примусового виконання рішення;
- нараховувати відповідачу 3% річних за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 04.12.2024 і до дати повного погашення боргу, за наведеною позивачем формулою та стягувати цей відсоток з відповідача на користь позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення.
1.1.3. Стягнути з відповідача суму судового збору у розмірі 28 894,46 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
1.1.4. У подальшому від позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних у загальному розмірі 1 956 274,95 грн.
1.2. Позов обґрунтовано тим, що позивач за договором про відступлення права вимоги набув до відповідача право вимоги за договором у сумі 2 288 252, 00 грн, що стягнуті рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 (в редакції постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2020) та додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20. Оскільки на час звернення з позовом до суду вказані судові рішення не виконані, відповідачу на підставі статті 625 ЦК України на визначені судовими рішеннями суми заборгованості нараховано до стягнення 3% річні та інфляційні втрати.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 07.05.2025 у позові відмовив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 1% річних у розмірі 80 272,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 223 109,52 грн та судовий збір у розмірі 19 550,72 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив. У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій відмовив.
2.2. Східний апеляційний господарський суд постановою від 19.08.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 скасував частково та виклав резолютивну частину в іншій редакції: позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача:
- 1% річних у розмірі 79 133,46 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 263 142,55 грн, 3% річних у розмірі 4 174,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 21 232,52 грн (нараховані на суму судового збору), нараховані на заборгованість, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі № 922/1556/20;
- 3% річних у розмірі 3 664,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 375,12 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі № 922/1556/20;
- 3 % річних у розмірі 478,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 2401,98 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20;
- судовий збір за подання позову у розмірі 16 711,23 грн.
В решті позовних вимог відмовив.
Стягнув з відповідача на користь позивача 1 070,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі №922/4734/24 в частині незадоволених вимог на загальну суму 348 916,79 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача:
- 1% річних у розмірі 142 830,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 503 107,22 грн, 3% річних у розмірі 49 429,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 21 232,52 грн (нараховані на суму судового збору), нараховані на заборгованість, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20;
- 3% річних у розмірі 3 664,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 375,12 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі №922/1556/20;
- 3% річних у розмірі 478,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 2401,98 грн, нараховані на заборгованість, що стягнута постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20.
4. Узагальнені доводи касаційної скарги
4.1. З посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає:
4.1.1. щодо неправильного застосування судом норми матеріального права, визначеної статтею 625 ЦК України, без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Великої Палати Верховного суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц (провадження №14-727цс19) та від 19.06.2019 №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19);
4.1.2. висновки місцевого та апеляційного суду є необґрунтованими, а рішення судів такими, що ухвалені в результаті неповного дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
4.2. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо правильної математичної формули нарахування інфляційних збитків і відсотків річних, застосування якої призводило б до повного відновлення простроченого грошового зобов'язання від знецінення до цінності тотожній тій, що воно мало до початку прострочення, що призвело до безпідставного ненарахування судами інфляційних збитків на раніше нараховані інфляційні збитки і відсотки річних та ненарахування відсотків річних на інфляційні збитки нараховані за наступний заявлений період прострочення.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Українські енергетичні машини» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм права.
6. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
6.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 09.09.2020 стягнув з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» суму заборгованості за договором № 238-16/572-ВК від 13.06.2019 у розмірі 2 220 346 ,80 грн, з яких: 1 894 234,46 грн - сума основної заборгованості; 212 100,90 грн - сума пені (0,1% за кожний день прострочення ) 26 888,28 грн - 1% річних, 87 123,16 грн - втрати від інфляції, 33 305,20 грн - витрат зі сплати судового збору.
6.2. Господарський суд Харківської області додатковим рішенням від 23.09.2020 заяву ПАТ «Юнікон» щодо вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу задовольнив у повному обсязі. Стягнув з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу адвоката Макотченко Л.М. у розмірі 33 000,00 грн та правову допомогу адвоката Колодочкою Г.В. у розмірі 3000 грн.
6.3. На виконання рішення суду від 09.09.2020 суд видав відповідний наказ 01.10.2020.
6.4. На виконання рішення суду від 23.09.2020 суд видав відповідний наказ 15.10.2020.
6.5. Східний апеляційний господарський суд постановою від 18.11.2020 апеляційну скаргу ДП «Завод «Електроважмаш» задовольнив частково. Змінив додаткове рішення від 23.09.2020 та встановив суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» у розмірі 30 600 грн. В іншій частині додаткове рішення залишив без змін.
6.6. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 09.12.2020 стягнув з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу, надану на стадії апеляційного перегляду у справі №922/1556/20 у розмірі 4 000 грн.
6.7. На виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 суд видав відповідний наказ 22.12.2020.
6.8. Господарський суд Харківської області додатковим рішенням від 28.12.2020 стягнув з ДП «Завод «Електроважмаш» на користь ПАТ «Юнікон» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 203,47 грн.
6.9. На виконання додаткового рішення від 28.12.2020 суд видав відповідний наказ 18.01.2021.
6.10. Східний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2021 скасував додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 28.12.2020 у справі №922/1556/20. Відмовив ПАТ «Юнікон» у прийнятті додаткового рішення за заявою щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у господарській справі №922/1556/20.
6.11. Позивач зазначав про те, що:
- наказ від 01.10.2020 на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20 пред'явлений до виконання, про що свідчить постанова Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження №63451670 про стягнення 2 220 346,80 грн;
- наказ від 15.10.2020 на примусове виконання додаткового рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2020 року у справі №922/1556/20 пред'явлений до виконання, про що свідчить постанова Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження № 63706017 про стягнення 30 600,00 грн;
- наказ від 22.12.2020 на примусове виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20 пред'явлений до виконання, про що свідчить постанова Відділу примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про відкриття виконавчого провадження №66675940 про стягнення 4 000 грн.
6.12. Господарський суд Харківської області ухвалою від 13.09.2021:
- замінив боржника у виконавчому провадженні №63451670 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 у справі №922/1556/20 з ДП «Завод «Електроважмаш» на його правонаступника АТ «Завод «Електроважмаш»;
- замінив боржника у виконавчому провадженні №63706017 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 15.10.2020 у справі №922/1556/20 з ДП «Завод «Електроважмаш» на його правонаступника АТ «Завод «Електроважмаш».
6.13. Господарський суд Харківської області ухвалою від 27.09.2021 замінив боржника у виконавчому провадженні №66675940 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 у справі №922/1556/20 з ДП «Завод «Електроважмаш» на його правонаступника АТ «Завод «Електроважмаш».
6.14. АТ «ЮНІКОН» та ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» 10.01.2023 уклали договір про відступлення права вимоги. Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2.13. договору АТ «ЮНІКОН» відступає ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» права вимоги АТ «ЮНІКОН» до покупця - ДП «ЗАВОД ЕЛЕКТРОВАЖМАШ», правонаступником якого є АТ «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ», за договором № 238-16/572-ВК від 13.06.2019 у загальній сумі 2 288 252,00 грн, що стягнена рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 року та постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/1556/20.
6.15. Господарський суд Харківської області ухвалою від 29.07.2024 замінив сторону (стягувача) у виконавчому провадженні №63451670, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 у справі №922/1556/20 з ПАТ «ЮНІКОН» на ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ». Замінив сторону (стягувача) у наказі Господарського суду Харківської області про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі №922/1556/20 з ПАТ «ЮНІКОН» на ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ». Замінив сторону (стягувача) у виконавчому провадженні №66675940, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 у справі №922/1556/20 з ПАТ «ЮНІКОН» на ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ». Замінив сторону (боржника) у виконавчому провадженні №63451670, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01.10.2020 у справі №922/1556/20 з АТ «Завод «Електроважмаш» на АТ «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини»). Замінив сторону (боржника) у наказі Господарського суду Харківської області про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі №922/1556/20 з АТ «Завод «Електроважмаш» на АТ «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини»). Замінив сторону (боржника) у виконавчому провадженні №66675940, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 у справі №922/1556/20 з АТ «Завод «Електроважмаш» на АТ «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини»).
6.16. Отже, як зазначає позивач, станом на день подачі позовної заяви кредитором за договором є ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ», а АТ «Українські енергетичні машини» - боржником.
6.17. Станом на день подачі позовної заяви рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі № 922/1556/20 не виконані.
6.18. У зв'язку із цим, позивач звернувся із відповідним позовом до суду про стягнення із відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми, стягнуті рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020, додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 25.09.2025 відкрив касаційне провадження у справі №922/4734/24 за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
8. Підстави передачі справи до Великої Палати Верховного Суду
8.1. Проаналізувавши та дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку передати вказану справу з касаційною скаргою ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України у зв'язку з необхідністю відступити від висновків:
(1) про «трансформування договірних правовідносин» сторін, пов'язаних із стягненням коштів на підставі рішення суду, у зобов'язальні, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнена судовим рішенням, викладеного у постановах Верховного Суду у складі суддів Касаційного цивільного суду від 31.07.2024 у справі №161/11703/22 та від 23.04.2025 у справі №161/13011/23;
(2) щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат, зокрема, судового збору, яка не сплачена відповідачами, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі №320/7215/16-ц;
(3) та уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, згідно з якими зобов'язання зі сплати інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання, оскільки відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати є збільшенням основної суми заборгованості, виходячи з такого.
8.2. У справі, що переглядається, ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» звернулося до суду з позовом до АТ «Українські енергетичні машини» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2020 у справі №922/1556/20, додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2020 у справі №922/1556/20 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 у справі №922/1556/20.
8.3. Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено частково, суд, враховуючи те, що грошове зобов'язання виникло до ухвалення судового рішення по суті спору та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, дійшов висновку, що нарахування річних та інфляційних згідно зі статтею 625 ЦК України належить здійснювати на суму основного боргу, стягнену цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнених цим рішенням сум річних, пені та інфляційних втрат, а не як помилково зазначено позивачем на загальну суму стягнуту за рішенням суду у тому числі і на судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
8.4. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, виходив з такого:
(1) розрахунок заявлених до стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у межах строку прострочення має здійснюватися з дати набрання чинності судовими рішеннями;
(2) сторони у межах договору, укладеного за взаємною згодою, встановили інший розмір відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, що повністю відповідає вимогам частини другої статті 625 ЦК України, тому розмір процентів, який підлягає нарахуванню на суму заборгованості, має відповідати умовам договору і становити 1% річних, а не 3%;
(3) нарахування у цій справі інфляційних втрат має бути здійснено з урахуванням суми основного боргу та інфляційної складової, стягнутої у межах справи №922/1556/20;
(4) стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційних втрат, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України;
(5) у разі ухилення боржника від своєчасного виконання рішення суду про стягнення витрат на правничу допомогу та судового збору, на нього покладається обов'язок сплатити також компенсацію у вигляді інфляційних втрат та відсотків річних, адже відбувається знецінення грошових коштів, які підлягають сплаті кредитору.
8.5. Колегія суддів враховує, що відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України умовами (підставами) для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як і підставами для здійснення розгляду справи Великої Палати Верховного Суду, є: 1) наявність висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду; 2) такий висновок має бути зроблений у подібних правовідносинах.
8.6. Колегія суддів звертається до постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), де Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
8.7. У справі №161/11703/22 предметом позову було стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість, що стягнута судовим рішенням.
8.7.1. Рішення місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що відповідач не виконує рішення суду, тому відповідно до статті 625 ЦК України позивач як кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку 3% річних та інфляційних втрат до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому, для розрахунку 3% річних та інфляційних втрат необхідно взяти за основну заборгованість, яка стягнута судом саме за тілом кредиту у розмірі 1 580 275,33 грн (1 124 649,36 грн - несплачена основна сума кредиту + 455 625,97 грн - прострочений основний борг), так як нарахування 3% річних та інфляційних втрат на договірні відсотки та пеню, які також були стягнуті рішенням суду, чинним законодавством не передбачено. Договірні відсотки за користування кредитними коштами, не є грошовим зобов'язанням, в розумінні статті 625 ЦК України, а є винагородою кредитора за правомірне користування боржником позикою (кредитом), згідно приписів статей 536, 1048 ЦК України. Крім того, неустойка у формі пені є одним із способів забезпечення виконання зобов'язання (стаття 549 ЦК України), тобто, також не входить до складу основного зобов'язання, і за правилами статті 625 ЦК України на неї не можуть нараховуватися три проценти річних та інфляційні втрати.
8.7.2. Під час касаційного перегляду Верховний Суд, змінюючи судові рішення в частині розміру стягнутих 3% річних та інфляційних втрат, у постанові від 31.07.2024, зокрема, зазначив таке:
«Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, для розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат взяв за основну заборгованість лише за тілом кредиту у розмірі 1 580 275,33 грн (1 124 649,36 грн - несплачена основна сума кредиту + 455 625,97 грн - прострочений основний борг) та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов'язальні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Оскільки рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у цивільній справі № 2-7842/11 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 2 552 956,92 грн заборгованості за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року та 1 820 грн судових витрат, однак відповідач не виконала це зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду, то наведений місцевим судом розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат є неправильним, так як цей розрахунок необхідно було навести виходячи із заборгованості у розмірі 2 554 776,92 грн (2 552 956,92 грн + 1 820 грн)».
8.8. У справі №161/13011/23 предметом позову було стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість, що стягнута судовим рішенням.
8.8.1. Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що відповідач не виконує рішення суду, тому відповідно до статті 625 ЦК України позивач як кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку 3 %річних та інфляційних втрат до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому для розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат необхідно взяти основну заборгованість, яка стягнена судом саме за тілом кредиту в розмірі 1 580 275,33 грн (1 124 649,36 грн - несплачена основна сума кредиту + 455 625,97 грн - прострочений основний борг), оскільки нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на договірні відсотки і пеню, які також були стягнені рішенням суду, чинним законодавством не передбачено. Договірні відсотки за користування кредитними коштами не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України, а є винагородою кредитора за правомірне користування боржником позикою (кредитом) згідно з нормами статей 536, 1048 ЦК України. Крім того, неустойка у формі пені є одним із способів забезпечення виконання зобов'язання (стаття 549 ЦК України), тобто також не входить до складу основного зобов'язання, і за правилами статті 625 ЦК України на неї не можуть нараховуватися 3 % річних та інфляційні втрати.
8.8.2. Верховний Суд у постанові від 23.04.2025, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду. Разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, для розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат взяв основну заборгованість лише за тілом кредиту та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов'язальні, пов'язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнута судовим рішенням. За таких обставин суди попередніх інстанцій зробили неправильний висновок про те, що 3 % річних та інфляційні втрати на суму відсотків за користування кредитом, неустойку і суму судового збору, які стягнені судовим рішенням, не нараховуються.
8.9. У справі №320/7215/16-ц предметом позову було стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму, що стягнута судовим рішенням, відшкодування моральної шкоди та збитків. Позов мотивовано тим, що рішенням суду з відповідачів солідарно стягнуто 4 603,19 грн судових витрат, які на час звернення до суду з цим позовом відповідач не виплатила, чим було завдано моральної шкоди.
8.9.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що до правовідносин, які виникли між сторонами, не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Також із характеру правовідносин, на які посилаються позивачі у справі, не випливає обов'язку відшкодування моральної шкоди. Витрати, понесені позивачами на оформлення у нотаріуса довіреностей на представництво їх інтересів у суді, не відносяться до збитків у розмінні статті 22 ЦК України.
8.9.2. Судове рішення апеляційного суду, яким рішення суду першої інстанції залишено без змін, мотивоване необґрунтованістю позиції суду першої інстанції про те, що між сторонами у цій справі виникли деліктні правовідносини. Однак висновки суду по суті вирішеного спору є правильними, оскільки правовідносини з приводу виконання рішення суду в частині стягнення судових витрат врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», а тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
8.9.3. Під час касаційного перегляду цієї справи Верховний Суд постановою від 23.1.2019 скасував рішення судів в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми за порушення грошового зобов'язання, справу і в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив таке:
«За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.
Однак суди попередніх інстанцій не звернули уваги на вищезазначені вимоги закону, не врахували, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Не застосувавши зазначені положення закону, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в означеній частині.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення суми за порушення грошового зобов'язання, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином та не дали правової оцінки наданим сторонами доказам, зокрема розрахунку заборгованості за трьома процентами річних та індексом інфляції в сукупності та взаємозв'язку з іншими обставинами справи».
8.10. Тобто, в означених вище справах №161/11703/22, №161/13011/23, №320/7215/16-ц предметом розгляду були, серед іншого, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на присуджену за рішенням суду суму судових витрат (судовий збір), яка не сплачена відповідачами.
8.11. Як свідчить зміст постанов Верховного Суду у вказаних справах, Суд дійшов висновків, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення заборгованості, у тому числі судових витрат (судового збору), зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу, яка стягнута судовим рішенням, включаючи судові витрати (судовий збір).
8.12. Верховний Суд має намір відступити від висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 31.07.2024 у справі №161/11703/22 та від 23.04.2025 у справі №161/13011/23, від 23.01.2019 у справі №320/7215/16-ц (див. пункт 8.1. цієї ухвали) з огляду на таке.
8.13. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
8.14. Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
8.15. До того ж у силу вимог частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
8.16. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
8.17. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
8.18. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
8.19. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
8.20. Таким чином, відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України зобов'язання зі сплати інфляційних втрат є збільшенням розміру основного зобов'язання, а не додатковим (акцесорним) зобов'язанням. В свою чергу зобов'язання зі сплати 3% річних від простроченої суми, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
8.21. Колегія суддів зазначає, що стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.
8.22. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI).
8.23. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
8.24. Згідно зі статтею 2 Закону № 3674-VI платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
8.25. Отже, зазначені норми права встановлюють, що судовий збір - це обов'язковий платіж до державного бюджету України, який сплачується громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (у тому числі іноземними) та фізичними особами-підприємцями за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
8.26. Ураховуючи правову природу судового збору, колегія суддів доходить висновку, що стягнення судового збору за рішенням суду не є тотожним стягненню заборгованості, яка виникла на підставі цивільно-правових угод, а тому підстави для застосування частини другої статті 625 ЦК України з огляду на частину другу статті 1 ЦК України, у цьому випадку відсутні.
8.27. Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду, переглядаючи в касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №910/1973/18, де предметом позову було стягнення інфляційних втрат та 3% на присуджені за рішенням суду суми заборгованості, 3% річних та судового збору, у постанові від 17.04.2019 зазначив таке:
«Як правильно зазначив апеляційний господарський суд при здійсненні нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивачем до складу основної суми заборгованості (928 798,97 грн), стягнутої судовим рішенням від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13 було включено 7 243,31 грн 3% річних та 18 211,73 грн судового збору. На такі суми було здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що є неправомірним.
3% річних, стягнутих рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі №901/2028/13, не є простроченням виконання грошового зобов'язання за договором поставки №940 від 31.08.2012, на яке відповідно до ст. 625 ЦК України можуть нараховуватися 3% річних та інфляційні втрати. Окрім того, судовий збір також не є заборгованістю за договором поставки №940 від 31.08.2012.
Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних втрат необхідно здійснювати лише на суму 903 343,93 грн основної заборгованості відповідача.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, керуючись необхідними правовими нормами та зробивши правильні висновки щодо порядку здійснення нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, господарські суди помилково стягнули 83 591,91 грн 3% річних та 674 947,97 грн інфляційних втрат, що були нараховані на суму 928 798,97 грн, в яку включено 7 243,31 грн 3% річних та 18 211,73 грн судового збору, окрім 903 343,93 грн основного боргу».
8.28. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18, зазначивши про те, що враховуючи, що грошове зобов'язання відповідача виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі № 905/1524/15 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних та інфляційних згідно зі статтею 625 ЦК України належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, 3 % річних, інфляційних, та судового збору.
8.29. Варто також зауважити, що Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11.11.2025 у справі №922/4758/24 у подібних правовідносинах зі справою №922/4734/24, що переглядається, застосував вказані вище правові висновки, викладені у постанові Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18, та підстав для їх відступу не вбачав.
8.30. Отже, наявні різні підходи щодо застосування як Касаційним господарським судом так і Касаційним цивільним судом норми права, а саме частини другої статті 625 ЦК України щодо наявності/відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на стягнуту судовим рішення суму судового збору, а також щодо «трансформування договірних правовідносин» сторін, пов'язаних із стягненням коштів на підставі рішення суду, у зобов'язальні, невиконання яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України на всю суму боргу або на прострочену суму.
8.31. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
8.32. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
8.33. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
8.34. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права, у тому числі відповідно до європейських стандартів, та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 вказаного Закону).
8.35. Водночас, за змістом частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
8.36. Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду яка, у визначених законом випадках, здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (стаття 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
8.37. Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
8.38. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України у частині наявності підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на стягнуту судовим рішення суму судового збору та на всю суму, викладеного у постановах Верховного Суду у складі суддів Касаційного цивільного суду від 31.07.2024 у справі №161/11703/22 та від 23.04.2025 у справі №161/13011/23, від 23.01.2019 у справі №320/7215/16-ц, та уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, згідно з якими зобов'язання зі сплати інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання.
8.39. Ураховуючи наведене, справа №922/4734/24 разом із касаційною скаргою ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 233 - 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду
Справу №922/4734/24 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ» на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов