18 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/12320/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Організації орендарів «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7»
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі
за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Організації орендарів «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7»
про розірвання договору та виселення з орендованого приміщення.
У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Онищенко Т. О.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У жовтні 2024 року Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент та/або позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Організації орендарів «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7» (далі - Організація та/або відповідач) про:
- розірвання договору оренди державного майна від 20.10.1993, укладеного між Управлінням комунального майна у м. Києві Київської міської державної адміністрації (правонаступником якого є Департамент) та Організацією (далі - договір від 20.10.1993);
- виселення Організації з цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, у тому числі з нежитлових будівель на вулиці Деревлянській (стара назва - Якіра), 16/18 та на проспекті Академіка Палладіна, 9 в місті Києві, які входять до його складу.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору від 20.10.1993 у частині не сплати орендної плати.
1.3. Організація не визнала позовних вимог та зауважила, що Департаментом не надано жодних належних доказів, які б відповідно до приписів нормативних актів, чинних на дату прийняття розпорядчих рішень Київської міської ради: від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва» щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Палладіна, 9; від 24.06.2004 № 322/1532 «Про затвердження переліку об'єктів реконструкції, реставрації, незавершеного будівництва, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва», засвідчували наявність у позивача матеріально-правових підстав заявляти позов, який є предметом розгляду у цій справі. Також на підтвердження своїх заперечень проти позову Організація посилалась на судові рішення у справі № 910/24315/16.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 20.10.1993 між Управлінням комунального майна у м. Києві Київської міської державної адміністрації (правонаступником якого є Департамент) та Організацією укладено договір оренди державного майна, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в користування майно спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7 у складі: основних засобів виробництва по відновній вартості на суму 3 718 700 крб, у т.ч. будівлі та споруди на суму 2 808 000 крб, згідно з додатком № 2, 3.
За господарське використання майна та обігових коштів, наданих в оренду, орендар сплачує орендодавцю орендну плату згідно з розрахунком орендної плати. Орендна плата є фіксованою платою і сплачується щомісячно в розмірі 1/12 частини річної суми не пізніше 20 числа наступного місяця (згідно з розрахунком орендної плати) (пункт 1.2 договору).
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору передача майна в оренду не припиняє права власності на нього. Створене орендарем підприємство стає правонаступником прав та обов'язків, пов'язаних з діяльністю державного підприємства, на базі якого створена організація орендарів. Орендарю переходять права та зобов'язання цього підприємства по участі в соціально-економічному розвитку відповідного району.
Відповідно до пункту 6.2 договору він припиняється внаслідок: закінчення строку дії договору, викупу об'єкта оренди, загибелі об'єкта оренди.
За умовами пункту 6.5 договору при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміни договору до закінчення строку він вважається продовженим на той же строк на тих же умовах.
Відповідно до пункту 7.1 договору, договір вступає в дію з часу його підписання і діє протягом 3-х років. Так, договір було укладено на строк з 20.10.1993 по 20.10.1996 і в подальшому він продовжувався в результаті пролонгації на тих самих умовах по 20.10.2023, відповідно до пункту 6.5 договору у зв'язку із відсутністю заяви однієї із сторін про припинення або зміни договору. У 2023 році до строку договору застосовуються положення пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», згідно з яким строк дії договору продовжено на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
У додатку № 2 до договору сторонами погоджено об'єкти, які передаються в оренду, а саме: будівлі на вул. Якіра (нова назва - Деревлянська), буд. 16/18 та на вул. Палладіна, буд. 9 у місті Києві.
Після укладення договору оренди, Організацією було створено Орендне підприємство «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7», яке здійснює господарську діяльність, використовуючи орендоване майно, яке передано останньому в оперативне управління. Орендне підприємство підзвітне організації орендарів.
Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з позицією додатком № 1, до якого включено, зокрема, нежилий будинок на просп. Академіка Палладіна, 9, під літ. «А» площею 1790,50 кв. м (додаток № 4).
Рішенням Київської міської ради від 24.06.2004 № 322/1532 «Про затвердження переліку об'єктів реконструкції, реставрації, незавершеного будівництва, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено перелік об'єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, згідно з додатком, до якого включено, зокрема, об'єкт по вул. Якіра, 16/18, площею 240,0 кв. м, балансоутримувачем об'єкта є Орендне підприємство «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7».
Департамент стверджує, що Організація договірні зобов'язання в частині здійснення платежів з орендної плати не виконує з 2015 року.
Період несплати орендної плати за договором складає 106 місяців поспіль, що підтверджується довідкою про нарахування і надходження орендної плати за договором оренди від 20.10.1993 за період з 01.01.2015 по 30.11.2023. Загальна сума несплати за вказаний період складає 484 645,69 грн.
У пункті 6.1 договору зазначено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Згідно з пунктом 6.4 договору на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Отже, предметом спору у справі, що переглядається, є вимога Департаменту про розірвання договору оренди у зв'язку з тим, що відповідач систематично порушує умови договору, не сплачуючи орендну плату, а також про виселення як похідна вимога від розірвання договору.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 у справі № 910/12320/24 (суддя Джарти В. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 (Мальченко А. О. - головуючий, судді,: Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.) позов задоволено повністю; розірвано договір від 20.10.1993; виселено Організацію з цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, в тому числі з нежитлових будівель на вулиці Деревлянській (стара назва - Якіра), 16/18 та на проспекті Академіка Палладіна, 9 в місті Києві, які входять до його складу; стягнуто з Організації на користь Департаменту 6 056,00 грн судового збору.
3.2. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, із посиланнями на положення статті 58 Конституції України, статей 6, 11, 13, 15, 525, 526, 530, 610, 627, 651, 653, 759, пунктів 4, 10 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 10, 17, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та встановлені судом обставинами існування між сторонами договірних орендних правовідносин, що виникли на підставі договору від 20.10.1993, неналежного виконання Організацією умов щодо сплати орендної плати у період з 2015 року і до дати звернення з позовом, наявністю у зв'язку з цим підстав для розірвання договору від 20.10.1993 у судовому порядку та як наслідок - виселення Організації із орендованих приміщень внаслідок припинення дії договору оренду.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/12320/24, Організація звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/12320/24 повністю, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, відшкодувати судові витрати Організації, за рахунок позивача у цій справі.
4.2. Скаржник наголошує, що наявні підстави касаційного оскарження рішення та постанови, що визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв'язку з обставинами наведеними в пункті 4 частини третьої статті 310, статті 311 ГПК України, а також у зв'язку з порушенням судами першої та апеляційної інстанцій вимог статей 2, 5, 14, 236, 279 ГПК України та частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
За доводами скаржника, зазначення у тексті договору слова «державний» безумовно вказує на те, що в оренду у 1993 році передавалось майно саме державної, а не комунальної власності. Зазначене, за доводами Організації, також підтверджується обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 910/24315/16. Зокрема, у цьому судовому рішенні суд дійшов висновку, що «посилання позивача на договір оренди державного майна від 20.10.1993, у якості доказу перебування спірного майна в комунальній власності є необґрунтованим, оскільки предметом цього договору була передача в оренду державного, а не комунального майна». Отже, неспростовною залишається та обставина, що належних і допустимих доказів передачі у комунальну власність спірного майна, як до, так і після 20.10.1993, матеріали справи не містять.
Отже за твердженням скаржника, судами попередніх інстанцій безпідставно проігноровані преюдиційні обставини, що встановлені судовим рішенням, яке набуло законної сили у справі № 910/24315/16. За доводами Організації, саме у цьому рішенні суд повно та всебічно дослідивши обставини і докази, встановив відсутність права територіальної громади міста Києва на спірне майно.
За доводами скаржника судами не було враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах 27.02.2018 у справі № 916/2066/15, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 14.05.2020 у справі № 911/2147/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19 та постанові Вищого господарського суду України від 12.03.2009 у справі № 18/103, зокрема щодо необхідності надання правовстановлюючих документів на майно, що є предметом спору.
Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що Департамент діє недобросовісно у розумінні доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), оскільки звертаючись із позовом, який є предметом розгляду в цій справі, позивач приховав від суду ту обставину, що судами, за позовом, поданим Департаментом вже розглядалась справа № 910/23415/16 про виселення із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Організації, де позивач обґрунтовував свої вимоги тими ж самими обставинами та доказами, що і у справі № 910/12320/24.
4.3. Департамент у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення та постанову - залишити без змін.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.
У касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що судами не було враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах 27.02.2018 у справі № 916/2066/15, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 14.05.2020 у справі № 911/2147/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19 та постанові Вищого господарського суду України від 12.03.2009 у справі № 18/103, зокрема щодо необхідності надання правовстановлюючих документів на майно, що є предметом спору.
Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали, зокрема, положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Згідно із вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із постанов суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник відсутні з огляду на таке.
У справі № 916/2066/15 суди розглядали спір про визнання незаконним рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 № 4410-VI «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005 та внесення змін до рішень Одеської міської ради» в частині внесення до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005 році, нежитлових підвальних приміщень площею 242,1 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 45 та визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаних нежитлових підвальних приміщень.
У справі № 904/8186/17 розглядався спір про визнання права власності на будівлю кафе площею 148,6 кв. м. по вул. Мурахтова, 2 у м. Кам'янське та скасування в реєстрі прав власності на нерухоме майно запису від 15.08.2005 про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за Приватним підприємством «СВІТЛАНА-2000».
У справі № 911/1902/19 розглядався спір про: визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 22921574 від 16.07.2015 на єдиний майновий комплекс у м. Буча по вул. Польова, 19; скасування запису про державну реєстрацію прав № 10504410 від 04.07.2015; скасування свідоцтва про право власності № 41021038 від 22.07.2015.
У справі № 911/2147/19 розглядався спір про визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна (з відкриттям розділу) від 29.08.2017, індексний номер 36805554 нерухомості за адресою: Київська обл., Бориспільський район, с. Петропавлівське (с. Петровське), вул. Молодіжна, будинок 1, до якого включені: склад (зерносховище), А-1, загальною площею 1032,6 кв. м, приміщення для інвентаря, Б, загальною площею 71,6 кв. м, автовагова А-1, загальною площею 46,1 кв. м, трансформаторна підстанція, Г-ІІ, загальною площею 28,4 кв. м та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомого майна.
У справі № 910/6642/18 розглядався спір про визнання за позивачем права на споживання природного газу.
У справі № 910/7160/19 розглядався спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 22.12.2003 № 28/03 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41163207 від 18.05.2018, вчиненого о 12:16:28, винесеного державним реєстратором філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Грусевич С. Г.
У справі № 921/403/17-г/6 розглядався спір про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 28059968 від 03.02.2016, прийнятого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області про реєстрацію права власності за ЖБК "Файне місто 2" на незавершене будівництво, розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 6110100000:11:003:0039 по вул. Микулинецька, 116 у м. Тернополі та зобов'язання ЖБК «Файне місто 2» та ТОВ «Комунсервіс-Серет» усунути перешкоди ТОВ «Комунсервісбуд» у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 6110100000:11:003:0039 по вул. Микулинецька, 116 в м. Тернополі шляхом звільнення земельної ділянки від залишків будівельних матеріалів, які на ній знаходяться.
У справі № 909/472/18 розглядався спір про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва торгового комплексу готовністю 93 % за адресою: Івано-Франківська область, Богородчанський район, с. Старуня, вул. Лукача, 1б за Богородчанським районним споживчим товариством, номер запису 214489192, індексний номер рішення 36239832 від 20.07.2017.
У справі № 911/1455/19 розглядався спір про: визнання протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради від 14.03.2008 № 1476-42-V та скасування рішення державного реєстратора від 16.03.2018 № 40151965; визнання протиправним та скасування рішення Ірпінської міської ради від 30.11.2017 № 2948-43-ІІ, та скасування рішення державного реєстратора від 15.12.2017 № 38755663; визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 27.02.2018 № 50/16; витребування із незаконного володіння відповідача-1 та відповідача-3 на користь позивача об'єкта нерухомого майна, а саме: адміністративно-виробничі будівлі загальною площею 3 652 кв. м, які складаються з: гараж під літ. «А», склад під літ. «Б» та літ. «М», ГСМ під літ. «В», під літ. «І», огорожа № 1, замощення І, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Ярославська, 11 (Ярославська, 9) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2889551321109).
Таким чином, правовідносини у справі, що розглядається, не є подібними до правовідносин у вищезазначених справах, з огляду на суттєву відмінність характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржником для порівняння судові рішення суду касаційної інстанції - релевантними до обставин цієї справи.
Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на правові позиції, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 12.03.2009 у справі № 18/103, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанова Пленуму Верховного Суду України та постанова Пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.
Так, у касаційній скарзі скаржник наголошує на наявності підстави касаційного оскарження рішення та постанови, що визначена також пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, у зв'язку з обставинами наведеними в пункті 4 частини третьої статті 310 ГПК України.
За положенням пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд зазначає, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
З огляду на викладене Верховний Суд констатує, що скаржником належним чином не обґрунтовано, які саме недопустимі докази застосовані судами. Таким чином, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено того факту, що господарськими судами для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовано недопустимі докази у справі. Верховний Суд звертає увагу на те, що крім наведення доводів про недопустимість доказів, скаржник повинен довести, що на підставі таких доказів встановлено фактичні обставини, що вплинули на вирішення спору по суті. Проте наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично стосуються не ухвалення судом судового рішення з урахуванням недопустимих доказів, а необхідності їх переоцінки, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів зі справи, у той час як відповідно до положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
Інші посилання скаржника на порушення норм процесуального права не мотивовані посиланням на відповідні виключні випадки касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 287 ГПК України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.2. За вказаних обставин касаційне провадження, відкрите відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в іншій частині касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, про відсутність підстав для скасування судових рішень за мотивів, викладених скаржником у касаційній скарзі, оскільки доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Організації орендарів «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/12320/24, відкрите за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
В іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 910/12320/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді Є. В. Краснов
О. В. Случ