20 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 916/990/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025
у складі колегії суддів: Богацька Н.С. - головуючий, Діброва Г.І., Савицький Я.Ф.
у справі № 916/990/25
за позовом приватного акціонерного товариства "ІСРЗ"
до державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Чорноморської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту Чорноморськ)
про стягнення 3 339 089,42 грн,
за участю представників:
від позивача: Очколяс Д.В.,
від відповідача: Остапов В.В.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року приватне акціонерне товариство «ІСРЗ» звернулося до господарського суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Чорноморської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) (далі ДП «АМПУ»), в якому просило суд стягнути з останнього заборгованість у загальній сумі 3339089,42 грн за двома договорами про надання послуг з ремонту судна, а саме 2604733,14 грн за договором від 07.06.2024 № 90-В-ЧФ-24 та 734356,28 грн за договором від 23.09.2024 № 128-В-ЧФ-24.
Позов мотивований несплатою відповідачем у повному обсязі вартості наданих позивачем послуг з ремонту судна. Позивач вказував, що заявлена до стягнення сума є утриманими відповідачем штрафними санкціями. Так, позивач прострочив виконання зобов'язання на 70 календарних днів, однак це сталося не з його вини, а внаслідок обставин непереборної сили - через поломку плавдока, про що було своєчасно повідомлено відповідача, а в подальшому, на підтвердження цих обставин, позивач надав відповідні Сертифікати ТПП України.
Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення
Рішенням господарського суду Одеської області від 05.05.2025 у справі №916/990/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2604733,14 грн. за договором №90-В-ЧФ-24 від 07.06.2024 та 734356,28 грн. за договором №128-В-ЧФ-24 від 23.09.2024, а також судовий збір в розмірі 50086,34 грн.
Місцевий господарський суд виходив з того, що аварія на підприємстві, пов'язана з некоректною роботою плавдоку, є абсолютно неочікуваною, настанню якої позивач не міг запобігти, а відповідач, всупереч вимогам законодавства України щодо звільнення від відповідальності за договірними зобов'язаннями через наявність документально підтверджених форс-мажорних обставин, які фактично унеможливили належне виконання позивачем зобов'язань та виникли поза волею сторін, безпідставно застосовував до позивача заходи відповідальності у вигляді нарахування пені та штрафу, та утримує їх.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №916/990/25 рішення господарського суду Одеської області від 05.05.2025 у справі №916/990/25 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 669 544,71 грн. Судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладено на позивача. Стягнуто з позивача на користь відповідача 60 103,60 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд виходив із того, що вихід з ладу обладнання виконавця (поломка плавдока, яка відбулася 09.10.2024) не є форс-мажорною обставиною, оскільки саме по собі є наслідком ризиків підприємницької діяльності.
При цьому апеляційний суд враховуючи обставини даної справи дійшов висновку про можливість зменшення розміру утриманих відповідачем штрафних санкцій на 50%.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025, в якій просить вказану постанову в частині часткового задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Скарга подана на підставі пунктів 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України
Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах за позовами підрядника про стягнення заборгованості за договорами, які виконані з простроченням строків та за якими замовником під час остаточних розрахунків було проведено утримання, передбаченого умовами договору.
За твердженням скаржника суд апеляційної інстанції задовольнив вимогу про стягнення договірної заборгованості (ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 525 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України), якої фактично не існувало, оскільки відповідач здійснив розрахунок у повній відповідності до умов договорів, проте суд розмір заборгованості визначив із застосуванням ч. 3 ст. 551 ЦК України (зменшення санкцій), що свідчить про неправомірний вихід суду за межі предмета спору та зміну його правової природи.
Вказуючи про неправильне застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України скаржник звертає увагу, що предметом позовних вимог не є стягнення штрафних санкцій за
Договором №90-В-ЧФ-24 та Договором №128-В-ЧФ-24, а є вимога про стягнення вартості виконаних робіт, які позивач виконував за вказаними договорами.
У скарзі зазначається, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд порушив приписи статей 2, 14, 236 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21 та від 28.11.2024 у справі № 918/1009/23, вийшов за межі заявлених позовних вимог, безпідставно застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшив розмір штрафних санкцій, утриманих ДП «АМПУ», що суперечить усталеній практиці Верховного Суду та принципам диспозитивності і змагальності господарського процесу.
Також, ДП «АМПУ» зазначає, що Верховним Судом вже викладались інші висновки щодо недопустимості зменшення штрафних санкцій в порядку, визначеному ч. 3 ст. 551 ЦК України, при вирішенні спорів, не пов'язаних із стягненням штрафних санкцій.
Скаржник посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року по справі № 905/267/19, від 29 липня 2025 року по справі №916/3296/24 та від 20.08.2018 у справі « 905/2464/17.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що враховуючи предмет спору у даній справі (стягнення заборгованості за договорами), суд апеляційної інстанції не міг не розглянути питання правомірності нарахування господарських санкцій та їхнього розміру, оскільки виникла заборгованість безпосередньо випливає з утримання касатором пені та штрафу за прострочення у виконанні позивачем договірних зобов'язань за договорами. А тому позивач вважає, що у суду апеляційної інстанції були наявні повноваження на зменшення розміру нарахованих санкцій на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України.
Позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.
Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
07.06.2025 між ДП «АМПУ» (Замовник) та ПрАТ «ІСРЗ» (Виконавець) укладено договір № 90-В-ЧФ-24 про надання послуг з ремонту суден (далі договір 1), за умовами п. 1.1. якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати ремонті роботи щодо СПК «Богатир», з використанням власних матеріальних ресурсів, в порядку, в строки та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пунктів 6.1 та 6.2 договору 1 строк надання послуг становить не більше 114 календарних днів з дати підписання Акту приймання судна у ремонт, а дата початку надання послуг фіксується зазначеним Актом приймання судна у ремонт.
Пунктом 9.7 договору 1 передбачено, що у разі порушення строків надання послуг, Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості послуг за цим договором, за кожний календарний день прострочення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
При цьому, відповідно до п. 5.4. договору у разі невиконання об'ємів робіт, у визначені договором строки, Замовник залишає за собою право не здійснювати розрахунок за наданим Актом знаді-приймання наданих послуг, та виконавчої ремонтної відомості, до повного виконання та має право утримання будь-яких сум відшкодування збитків та штрафних санкцій з вартості наданих послуг, що має бути сплачена Виконавцю.
27.06.2024 на виконання договору 1, між сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі судна у ремонт, яким сторони підтвердили готовність СПК «Богатир» до проведення ремонту та встановили дату початку виконання позивачем, як виконавцем, ремонтних робіт, а саме: 27.06.2024.
Відповідно до п. 1.5 договору 1, у разі виникнення у Замовника додаткових аналогічних послуг, така закупівля здійснюватиметься відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», з врахуванням пп. 8 п. 13 «Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Закону України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.
На виконання умов зазначеного вище положення Договору 1, 23.09.2024 між ДП «АМПУ» (Замовник) та ПрАТ «ІСРЗ» (Виконавець) укладено договір № 128-В-ЧФ-24 (далі договір 2), відповідно до п. 1.1 якого Відповідач доручає, а Позивач зобов'язується надати додаткові послуги з ремонту суден (надання послуг з класифікаційного ремонту СПК «Богатир»).
Відповідно до п. 6.1. договору 2 строк, встановлений для надання послуг, не має перевищувати 18.10.2024.
Згідно з п. 6.2. договору 2, датою початку надання послуг Позивачем є дата укладання цього договору, тобто 23.09.2024.
Пунктом 9.7 договору 2 передбачено, що у разі порушення строків надання послуг, Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості послуг за цим договором, за кожний календарний день прострочення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
При цьому, відповідно до п. 5.3. договору 2 у разі невиконання об'ємів робіт, у визначені договором строки, Замовник залишає за собою право не здійснювати розрахунок за наданим Актом знаді-приймання наданих послуг, та виконавчої ремонтної відомості, до повного виконання та має право утримання будь-яких сум відшкодування збитків та штрафних санкцій з вартості наданих послуг, що має бути сплачена Виконавцю.
Судами встановлено, а учасниками цієї справи не заперечується, що договір 1 та договір 2 є прямо пов'язаними між собою, існування у правовій площині договору 2 прямо залежить від попереднього укладення між сторонами договору № 1. Крім того, обидва договори стосуються виконання робіт виключно щодо одного і того самого судна СПК «Богатир».
Отже останній день строку виконання зобов'язань за договором 1 - 19.10.2024, а за договором 2 - 18.10.2024.
За твердженням позивача, 09.10.2024 під час виконання зобов'язань за договорами 1 та 2, пов'язаних з наданням послуг з ремонту СПК «Богатир», приблизно о 15:30, у позивача внаслідок неочікуваної некоректної роботи плавдока № 154 відбулася аварія, через яку позивач був вимушений призупинити виконання ремонтних робіт на невизначений час по договорам для ліквідації наслідків зазначених вище аварійних подій.
09.10.2024 головою правління ПрАТ «ІСРЗ» видано накази:
- № 34 «Про створення оперативного штабу з ліквідації аварії на плавдоку №154;
- № 35 «Про створення заводської комісії з розслідування обставин та причин аварії на плавдоку № 154».
В матеріалах справи міститься протокол від 10.10.2024 засідання комісії з розслідування обставин причин аварійної посадки плавдока № 154 на ґрунт.
Матеріалами справи підтверджується, що 09.10.2024 між ПрАТ «ІСРЗ» (Замовник) та ТОВ «ІНІЯ» укладено договір № 09/10-24, за яким ТОВ «ІНІЯ» було зобов'язано провести підводно-технічні (водолазні) роботи з обстеження плавдоку № 154 ПрАТ «ІСРЗ».
15.10.2024 ПрАТ «ІСРЗ» на електронну адресу відповідача (яка зазначена в договорах) направлено повідомлення з темою «Повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин», в якому позивач зазначив, що звертається до відповідача у зв'язку з форс-мажорними обставинами, що виникли під час виконання зобов'язань, прийнятих на себе позивачем відповідно до договорів 1 та 2.
В матеріалах цієї справи містяться листи-повідомлення позивача від 15.10.2024 № 79/24-017 та № 17/24-018, адресовані відповідачу, про настання форс-мажорних обставин за договорами, в яких позивач, посилаючись на некоректну роботу доку, повідомляв відповідача про настання форс-мажорних обставин. Додатково позивач повідомляв, що копії відповідних Сертифікатів про виникнення форс-мажорних обставин буде надано після їх видачі.
До листів від 15.10.2024 № 79/24-017 та № 17/24-018 були додані накази від 09.10.2024 № 34 та № 35.
Факт направлення позивачем 15.10.2024 та отримання відповідачем вказаних вище повідомлень не заперечується відповідачем.
17.10.2024 між ПрАТ «ІСРЗ» та ТОВ «ІНІЯ» складено та підписано Акт № 1 на виконані водолазні роботи за укладеним між ними договором надання послуг № 09/10-24.
22.10.2024 між ПрАТ «ІСРЗ» та ТОВ «ІНІЯ» укладено ще один договір № 22/10-24, за умовами якого ТОВ «ІНІЯ» було зобов'язано надати ПрАТ «ІСРЗ» на оплатній основі послуги з підводно-технічних (водолазних) робіт по етапу 3 «Герметизація правої башти вище палуби безпеки ПД-154».
Згідно з довідкою Головного інженера підприємства ПрАТ «ІСРЗ» від 12.11.2024, станом 12.11.2024 (на дату укладання цієї довідки) ТОВ «ІНІЯ» ще продовжувало виконувати обумовлені договором №22/10-24 роботи.
06.12.2024 позивачем на електронну пошту відповідача направлено належним чином засвідчені копії Сертифікатів № 5300-24-2199 від 02.12.2024 та №5300-24-2217 від 04.12.2024 про засвідчення форс-мажорних обставин, виданих полтавською ТПП.
27.12.2024 між ДП «АМПУ» та ПрАТ «ІСРЗ» складені та підписані без жодних зауважень та претензій:
- Акт здачі-приймання наданих послуг за Договором 1;
- Акт здачі-приймання наданих послуг за Договором 2.
Відповідно до Акту здачі-приймання послуг за Договором 1 сторони погодили, що загальна сума наданих позивачем послуг (разом з ПДВ) складає 18605236,78 грн.
Аналогічно, згідно з Актом здачі-приймання послуг за Договором 2 сторони погодили, що загальна сума наданих позивачем послуг (разом з ПДВ) складає 5245401,95 грн.
Листом від 17.01.2025 № 150/15-03-02/Вих «Стосовно оплати послуг з ремонту СПК «Богатир» відповідач повідомив позивача про порушення останнім строків виконання робіт за Договором 1 на 70 календарних днів, у зв'язку з чим відповідачем, при здійснені оплати за надані за Договором 1 послуги, було утримано суму штрафних санкцій у загальному розмірі 2604733,14 грн на підставі п. 5.4. вказаного договору.
Аналогічно листом №241/15-03-02/Вих «Стосовно оплати послуг за договором» відповідач повідомив позивача про порушення останнім строків виконання робіт за Договором 2 на 70 календарних днів, у зв'язку з чим відповідачем, при здійснені оплати за надані за договором 2 послуги, було утримано суму штрафних санкцій у загальному розмірі 734356,28 грн.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та господарського суду апеляційної інстанції
Предметом позову у даній справі є вимоги ПрАТ «ІСРЗ» про стягнення з ДП «АМПУ» заборгованості за надані позивачем послуги, яка утримана відповідачем як штрафні санкції.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт настання форс-мажорних обставин, позивач своєчасно повідомив про це відповідача, в той час як відповідач безпідставно застосовував до позивача заходи відповідальності у вигляді нарахування пені та штрафу, та утримує їх.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, виходив з того, що вихід з ладу обладнання виконавця (поломка плавдока, яка відбулася 09.10.2024) не є форс-мажорною обставиною, оскільки саме по собі є наслідком ризиків підприємницької діяльності.
При цьому, встановивши, що роботи, хоч і з затримкою, проте фактично виконані позивачем у повному обсязі, відповідач прийняв виконані позивачем роботи без жодних зауважень та претензій, в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження понесених відповідачем збитків чи додаткових витрат через прострочення виконання позивачем робіт з ремонту судна, апеляційний господарський суд керуючись ч. 3 чт. 551 ЦК України, дійшов висновку про можливість зменшення розміру утриманих відповідачем штрафних санкцій на 50% та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 1 669 544,71 грн заборгованості.
Відповідач, звертаючись з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду в частині задоволення позовних вимог, стверджує про безпідставність застосування положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшення розміру штрафних санкцій, утриманих ДП «АМПУ», що суперечить усталеній практиці Верховного Суду та принципам диспозитивності і змагальності господарського процесу.
Переглядаючи постанову апеляційного господарського суду в межах доводів та вимог касаційної скарги в частині задоволення позовних вимог, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ч. 3 ст. 551 ЦК України з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 237 ГК України визначено, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.
Виходячи з аналізу положень статті 237 ГК України особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб'єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов'язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором (подібна за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №905/267/19, на яку також посилається скаржник та від 18.08.2022 у справі №910/15271/21).
Як вбачається із встановлених судами обставин, пунктами 9.7 Договорів передбачено, що у разі порушення строків надання послуг, Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості послуг за цим договором, за кожний календарний день прострочення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Відповідно до п. 5.4. договору 1 та п. 5.3 договору 2 у разі невиконання об'ємів робіт, у визначені договором строки, Замовник залишає за собою право не здійснювати розрахунок за наданим Актом здачі-приймання наданих послуг, та виконавчої ремонтної відомості, до повного виконання та має право утримання будь-яких сум відшкодування збитків та штрафних санкцій з вартості наданих послуг, що має бути сплачена Виконавцю.
З системного аналізу вказаних пунктів договору вбачається, що умова, встановлена сторонами в пунктах 9.7 Договорів у сукупності з умовами пунктів 5.4, 5.3 договорів за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією та відповідає ознакам, які висуваються законодавством (що діяло на момент виникнення спірних правовідносин) до цього виду господарських санкцій.
Отже умовами договору сторони узгодили, що факт порушення виконавцем строків надання послуг тягне за собою застосування оперативно-господарських санкцій до виконавця - а саме нарахування пені та штрафу, які замовник стягує в односторонньому позасудовому порядку шляхом утримання відповідних сум з вартості наданих послуг, що має бути сплачена виконавцю.
Судами попередніх інстанції встановлено, що відповідач нарахував штрафні санкції відповідно до пунктів 9.7 договорів, а саме 2604733,14 грн за договором 1 та 734356,28 грн за договором 2, і утримав їх у відповідності до п. 5.4. договору 1 та п. 5.3. договору 2.
Оскільки апеляційний господарський суд встановив недоведеність обставин непереборної сили, що не оскаржується сторонами, вказане свідчить що відповідач правомірно застосував до позивача оперативно-господарські санкції у вигляді зменшення суми грошових коштів, що підлягають перерахуванню позивачу, на суму штрафів, які підлягали стягненню.
Дані оперативно-господарські санкції у встановленому законом порядку згідно з частиною 2 статті 237 ГК України не скасовані.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка застосована апеляційним господарським судом, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду.
При цьому Верховний Суд зазначає, що підставою для зменшення штрафних санкцій є рішення суду. Таке рішення ухвалюється за результатами розгляду позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.07.2025 у справі №916/3296/24, на яку також посилається скаржник.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Предметом позовних вимог у даній справі не є стягнення штрафу. Натомість предметом позову в цій справі є стягнення суми заборгованості за договорами про надання послуг, яка була утримана замовником в рахунок нарахованих санкцій.
Апеляційний господарський суд, розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості дійшов до помилкового висновку про можливість застосування ч.3 ст. 551 ЦК України та зменшення розміру утриманих відповідачем штрафних санкцій на 50% у даній справі.
Суд також враховує викладений у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №905/267/19 висновок, на який посилається і скаржник у даній справі, що положення частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України не застосовуються при розгляді справ про скасування оперативно-господарських санкцій.
З огляду на зазначене, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що апеляційний господарський суд, вирішивши питання про зменшення штрафних санкцій, помилково застосував ч. 3 ст. 551 ЦК України та з порушенням приписів статей 236-237 Господарського процесуального кодексу України вийшов за межі позовних вимог, та не врахував висновки Верховного Суду, на які обґрунтовано посилається скаржник.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 311 цього Кодексу суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду в оскаржуваній частині (в частині задоволення позовних вимог позивача) та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в позові.
Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, судові витрати, понесені відповідачем у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" задовольнити.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №916/990/25 в частині задоволення позовних вимог скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення. В позові відмовити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «ІСРЗ» на користь державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Чорноморської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту Чорноморськ) 40 069,07 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. М. Баранець
О. А. Кролевець