Іменем України
24 листопада 2025 року м. Чернігівсправа №927/642/25(686/11403/25)
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,
розглянувши матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
АДРЕСА_1
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Капабланка", код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: арбітражний керуючий Пода Вячеслав Володимирович, ід. № НОМЕР_2 , свідоцтво №886 від 23.04.2013, адреса: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 предмет спору: про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні
поданої в межах справи №927/642/25
за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інчер",
код ЄДРПОУ 42556531, вул. Халаменюка,8 оф.526, м. Кременчук, Полтавська область, 39600
боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Капабланка",
код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2025 (суддя Белов С.В.) відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника Поду Вячеслава Володимировича (ід. № НОМЕР_2 , свідоцтво №886 від 23.04.2013, адреса: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
10.07.2025 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у даній справі про банкрутство з метою виявлення всіх кредиторів за №76580.
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Капабланка" про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.
Ухвалою суду від 28.04.2025 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 085.08.2025 справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, передано для розгляду до Господарського суду Чернігівської області, в провадженні якого перебуває справа №927/642/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (код ЄДРПОУ 44457650).
19.09.2025 матеріали справи надійшли до Господарського суду Чернігівської області.
Ухвалою від 29.09.2025 справу №686/11403/25 прийнято для розгляду в межах справи №927/642/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (код ЄДРПОУ 44457650) за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін; номером справи визначено №927/642/25(686/11403/25); розгляд справи №927/642/25(686/11403/25) ухвалено розпочати спочатку; залучено арбітражного керуючого Поду Вячеслава Володимировича (ід.№ НОМЕР_2 , свідоцтво №886 від 23.04.2013, адреса: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; встановлено учасникам справи процесуальні строки.
14.10.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погодився з розрахунком заборгованості невиплаченої заробітної плати та інших компенсаційних виплат. Відповідач зазначив, що не погоджується з розрахунком заборгованості невиплаченої заробітної плати та інших компенсаційних виплат перед позивачем у розмірі 59065,80 грн. Позивач у позовній заяві просить стягнути на його користь 59065,80 грн заробітної плати, що як стверджує позивач, складається з наступних сум: 33452,45 грн - нарахована і погоджена відповідачем заробітна плата за листопад 2024 року - січень 2025 року; -25613,35 грн - нарахована самостійно позивачем заробітна плата за лютий- березень 2025 року. Щодо суми 33452,45 грн позивач зазначає, що зазначена сума є нарахованим доходом, що підтверджується довідкою про доходи №120 від 21.03.2025. Із загальної суми нарахованого доходу позивача у розмірі 33452,45 грн було утримано: податок на доходи фізичних осіб - 6021,46 грн та військовий збір - 1347,03 грн. Таким чином, фактична сума заробітної плати, яка підлягає виплаті позивачу, на думку відповідача, за листопад 2024 року - січень 2025 року становить 21888,78 грн.
Щодо суми 25613,35 грн: з 25.01.2025 по 28.02.2025 відповідач зазначає, що позивач брав відпустку без збереження заробітної плати відповідно до Наказу №100/в від 01.01.2025 У березні 2025 року позивачу нарахована заробітна плата у розмірі 1886,22 грн (сума після відрахування обов'язкових платежів) відповідно до Розрахунково-платіжної відомості №Б-00000270 від 31.03.2025.
Загальна заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за підрахунком відповідача становить 22888,78 грн (сума після відрахуванні обов'язкових платежів та аліментів), до складу якої також входить компенсація за невикористану відпустку за 6 днів (що підтверджується наказом про звільнення) у розмірі 22888,78 грн.
Відповідач також не погодився з розрахунком заборгованості компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати перед позивачем. У відзиві на позов відповідач зазначив, що оскільки позивач був звільнений 24.03.2025, а у лютому 2025 року фактично не працював (оскільки перебував у відпустці за власний рахунок), то при розрахунку середньої заробітної плати за останні два місяці роботи беруться до увагу виплати за грудень 2024 року і січень 2025 року. У зв'язку з чим, відповідач наводить наступний розрахунок середньої заробітної плати за грудень 2024 року-січень 2025 року:
(Дохід у грудні 12279,43 грн + Дохід у січні 11870,36 грн)/(Кількість відпрацьованих днів у грудні 22 робочих дні + кількість відпрацьованих днів у січні 23 робочих дні) = 536,67 грн. Отже, середня денна заробітна плата за грудень 2024 року-січень 2025 року складає 536,67 грн. Відповідач зазначає, що стягнення середнього заробітку можливе виключно за період з 25.03.2025 по 25.09.2025 (весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців) - за 133 робочих дні, таким чином компенсація станом на 25.09.2025 року складає = 536,67 грн* 133 робочих дні = 71377,11 грн.
Що стосується заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, відповідач зазначив, що позивач не надав доказів причинного зав'язку між поведінкою відповідача та існуючим у позивача захворюванням, що ставить під сумнів обґрунтованість позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
У період з 25.11.2023 по 24.03.2025 ОСОБА_1 , знаходився у трудових відносинах з ТзОВ «Капабланка» на посаді молодшого оператора АЗС та оператора АЗС. Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці серія НОМЕР_3 . На підставі наказу № 314-к від 24.03.2025 позивач був звільнений з роботи за угодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України.
Позивач у позовній заяві зазначає, що під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата за листопад 2024 - січень 2025 року у розмірі 33452,45 грн. У підтвердженням факту існування заборгованості за листопад 2024 - січень 2025 року позивач надає суду довідку про доходи, видану боржником від 21.03.2025 за №120 на суму 33452,45 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 25613,35 грн не нарахованої заробітної плати за 35 робочих днів за лютий - березень 2025 року (731,81 грн х 35). Доказів наявності заборгованості за лютий - березень 2025 року позивачем суду не надано.
Крім того, позивач зазначає, що за 18 календарних днів невикористаної відпустки відповідач не виплатив позивачу 13172,58 грн грошової компенсації за невикористану відпустку. Позивач у позовній заяві зазначає, що з відповідача підлягає стягненню 13172,58 грн компенсації за 18 календарних днів невикористаної відпустки, за умови, що її середньоденна заробітна плата складає 731,81 грн (24149,79 грн: 33 робочі дні = 731,81 грн).
Розрахунок середнього заробітку проводився позивачем виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню. За підрахунком позивача середній заробіток складає 731,81 грн (середньоденна заробітна плата).
Позивач у позовній заяві зазначає, що порушенням вказаних прав позивача відповідач завдав йому моральної шкоди. Поневіряння, яких позивач зазнав після звільнення з роботи з ТОВ «Капабланка», залишившись без засобів існування на тривалий час, позивач розцінює як завдання йому моральної шкоди, розмір якої визначаю у сумі 25000,00 грн.
За таких обставин позивач звернувся до суду та просить стягнути з ТОВ «КАПАБЛАНКА» на його користь 59065,80 грн заробітної плати, 13172,58 грн компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньої заробітної плати 731,81 грн та 25000,00 грн моральної шкоди.
Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Питання у сфері трудових відносин регулюється положеннями Кодексу законів про працю України.
Згідно статті 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно частини 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно частини 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зазначила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно зі ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Судом встановлено, що позивач за наказом ТОВ «КАПАБЛАНКА» №1059/к від 20.11.2023 був прийнятий на роботу на посаду молодшого оператора АЗС, а з 24.03.2025 на підставі наказу № 314-к від 24.03.2025 був звільнений за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України.
Щодо стягнення заробітної плати, суд зазначає наступне:
Позивач у позовній заяві зазначає, що під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата за листопад 2024 - січень 2025 року у розмірі 33452,45 грн. У підтвердженням факту існування заборгованості за листопад 2024 - січень 2025 року позивач надає суду довідку про доходи, видану боржником від 21.03.2025 за №120 на суму 33452,45 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 25613,35 грн не нарахованої заробітної плати за 35 робочих днів за лютий - березень 2025 року (731,81 грн х 35). Доказів наявності заборгованості за лютий - березень 2025 року позивачем суду не надано.
У відзиві на позовну заяву відповідач, зокрема заперечив щодо суми 25613,35 грн. Відповідач зазначає, що з 25.01.2025 по 28.02.2025 позивач брав відпустку без збереження заробітної плати відповідно до yаказу №100/в від 01.01.2025. У березні 2025 року позивачу нарахована заробітна плата у розмірі 1886,22 грн (сума після відрахування обов'язкових платежів) відповідно до Розрахунково-платіжної відомості №Б-00000270 від 31.03.2025.
У підтвердження того, що позивач брав відпустку без збереження заробітної плати відповідачем надано суду копію наказу №100/в (розпорядження) про надання відпустки ОСОБА_1 з 25 січня 2025 року по 28 лютого 2025 року (на 35 календарних днів).
Судом враховано індивідуальні відомості про застраховану особу позивача, що видані Пенсійним фондом України (а.с. 21), згідно даних якої у лютому 2025 року за позивачем відсутні нарахування заробітної плати, тоді як за березень 2025 року позивачу нараховано 3062,04 грн заробітної плати.
Враховуючи наведене вище, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати підлягає частковому задоволенню у розмірі 36514,49 грн (без урахування податків і зборів) (33452,45 грн за листопад 2024 - січень 2025 року та 3062,04 грн за березень 2025 року).
Щодо стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, суд зазначає наступне:
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину- особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні приписи містить ч.1 ст. 83 КЗпП України.
Так, пунктом 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Разом з цим, позивач у позовній заяві наводить розрахунок середньоденної заробітної плата яка на його думку складає 731,81 грн виходячи з розрахунку за грудень 2024 - січень 2025 року (24149,79 грн : 33 робочих дні), тобто за два останніх місяці роботи, тоді як згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.
Позивач у позовній заяві зазначає, що позивач мав 18 календарних днів невикористаної відпустки.
Відповідач не надав мотивованого заперечення та свого контррозрахунку.
За перерахунком суду, виходячи з даних наданих Пенсійним фондом України (індивідуальна відомість про застраховану особу) щодо нарахованої позивачу заробітної плати за 2024 рік, середня заробітна плата для оплати часу відпустки за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки становить 494,21 грн:
12684,60+11655,05+16678,35+17008,66+13096,16+12479,24+19345,73+20590,15+16433,89+19327,67+9302,66+12279,43=180881,59 грн / 366 календарних днів = 494,21 грн.
Судом враховано те, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Статтею 5 Закону України «Про відпустки», передбачено, що тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також трудовим та/або колективним договором і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
Враховуючи наведене вище, вимога позивача про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку підлягає задоволенню у розмірі 9221,30 грн за 18 календарних дні невикористаної відпустки (494,21 грн х 18 = 8895,78 грн).
Щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні варто зазначити, що відповідач, як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, а тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Так, із наведеного позивачем розрахунку, слідує, що середньоденна заробітна плата позивача становить 731,81 грн, виходячи з розрахунку за грудень 2024 - січень 2025 року (24149,79 грн : 33 робочих дні), тоді як відповідачем у відзиві на позовну заяву наведено розрахунок середньої заробітної плати, відповідно до якого середньоденна заробітна плата позивача становить 536,67 грн, виходячи з розрахунку за грудень 2024 - січень 2025 року, наступним чином: (12279,43 грн + 11870,36 грн) : (кількість відпрацьованих днів у грудні 22 робочих дні + кількість відпрацьованих днів у січні 20 робочих дні) =536,67 грн.
Абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана дана виплата.
Суд приймає розрахунок відповідача, оскільки відповідачем чітко наведено кількість відпрацьованих позивачем робочих днів у грудні та у січні, тоді як позивач кількість 33 робочих дні не зазначаючи при цьому скільки днів було відпрацьовано ним у грудні, а скільки у січні.
Отже, за період затримки розрахунку при звільненні з 25.03.2025 по 25.09.2025 (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), складає 133 робочих дні, а отже сума відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні становить 71377,11 грн (536,67 грн х 133 робочий день).
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «КАПАБЛАНКА» на користь позивача заборгованість з невиплаченої заробітної плати у сумі 36514,49 грн (без урахування податків і зборів), середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 25.03.2025 по 25.09.2025 у сумі 71377,11 грн (без урахування податків і зборів); компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 8895,78 грн (без урахування податків і зборів).
Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди у сумі 25000,00 грн, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У позовній заяві позивачем наведено порушення ТОВ «КАПАБЛАНКА» законних прав позивача, внаслідок яких позивач залишився без засобів існування на тривалий час, що не спростовано відповідачем, і на думку суду, є підставою для компенсації заподіяної моральної шкоди.
За таких обставин, враховуючи обґрунтування позову, принципи співмірності та справедливості, суд вважає можливим і достатнім стягнути з відповідача на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 77 ГПК України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судового збору за даними вимогами складає 3028,00 грн.
Згідно з положеннями статті 5 ЗУ "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно з правилами статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, керуючись положеннями статті 129 ГПК України, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.
Керуючись статтями 123, 129, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, статтями 12, 13, 76, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 36514,49 грн заробітної плати (без урахування податків і зборів), компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 8895,78 грн (без урахування податків і зборів), середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 25.03.2025 по 25.09.2025 у сумі 71377,11 грн (без урахування податків і зборів) та 25000,00 грн моральної шкоди.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у Черніг.обл/тг мЧернiгiв/22030101, код отримувача 37972475, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), UA098999980313121206083025739, код класифікації доходів бюджету: 22030101) судовий збір у сумі 3028,00 грн.
4.В іншій частині позову відмовити.
5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 24.11.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.В. Белов
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/