м.Чернівці
20 листопада 2025 року Справа № 926/2502/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик С., за участю помічника судді Петровської В., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/2502/25
За позовом Обслуговуючого кооперативу “Житлово - будівельний кооператив “Сенатор - 1» (58023, м.Чернівці, вул.Руська, б.236-Б )
до відповідача Приватного підприємства “Виробничо - комерційна фірма “Мілагро Україна» (58006, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, б.194-А, оф.256)
Про стягнення грошових коштів в розмірі 7429793,47 грн
За участі представників:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Обслуговуючий кооператив “Житлово - будівельний кооператив “Сенатор - 1» звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Приватного підприємства “Виробничо - комерційна фірма “Мілагро Україна» про стягнення 7388428,31 грн, з яких: 6831000,00 грн - попередня оплата за договором поставки №120/08/2024 від 01.08.2024 року, 113413,31 грн - 3% річних та 444015,00 грн - інфляційні втрати.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.08.2024 року між Обслуговуючим кооперативом “Житлово - будівельний кооператив “Сенатор - 1» та Приватним підприємством “Виробничо - комерційна фірма “Мілагро Україна» укладено договір поставки №120/08/2024, згідно якого приватне підприємство повинно передати у власність обслуговуючого кооперативу матеріали будівельного призначення окремими партіями згідно накладних. Оплата за товар вноситься на підставі рахунків постачальника, які позивач сплатив в розмірі 6831000,00 грн, однак товар останній не отримав, у зв'язку із чим нараховані 3% річних в розмірі 113413,31 грн та інфляційні втрати в розмірі 444015,00 грн, які просить повернути їх у судовому порядку.
28.07.2025 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№2502, яку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано судді Гушилик С.
Ухвалою суду від 30.07.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.08.2025 року.
Ухвалою суду від 20.08.2025 року відкладено підготовче засідання на 09.09.2025 року.
Ухвалою суду від 09.09.2025 року задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку для подання відзиву (вх.№2996) та відкладено підготовче засідання на 25.09.2025 року.
За усним клопотанням представника відповідача суд ухвалою від 25.09.2025 року продовжив строк підготовчого засідання та відклав чергове засідання на 20.10.2025 року.
16.10.2025 року від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.№3499).
20.10.2025 року, від адвоката Бурми С.В. надійшло повідомлення про припинення повноважень представника відповідача у справі (вх.№4248).
Ухвалою суду від 20.10.2025 року задоволено заяву позивача про збільшення позовних вимог (вх.3499) до 7429793,47 грн, з яких: 6831000,00 грн - попередня оплата за договором поставки №120/08/2024 від 01.08.2024 року, 3% в розмірі 164505,45 грн та інфляційних в розмірі 434288,02 грн та з метою повідомлення відповідача про зазначену заяву підготовче засідання відкладено на 27.10.2025 року.
Ухвалою суду від 27.10.2025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 20.11.2025 року.
До початку підготовчого засідання 20.11.2025 року від представника позивача надійшла заява (вх.№4839), в якій він підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу без його участі.
В свою чергу, відповідач та його уповноважений представник не з'явився, причини неявки не повідомив, хоча про розгляд справи йому відомо, що підтверджується поданими ним документами та довідками про доставку ухвал в його електронний кабінет в системі Електронний суд, своїм правом на подання відзиву не скористався.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст.6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Як визначено ч.11 ст.242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 року у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
За змістом ст.2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі №921/6/18.).
Ухвали суду були внесені до АСДС та автоматично направлені в електронний кабінет відповідача та третьої особи, про що свідчать довідки про доставку електронних листів.
З наведеного суд констатує про повідомлення відповідача належним чином про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами останній не скористався.
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить висновків про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі документами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
01.08.2024 року між Обслуговуючим кооперативом “Житлово - будівельний кооператив “Сенатор - 1» (далі - покупець) та Приватним підприємством “Виробничо - комерційна фірма “Мілагро Україна» (далі - постачальник) укладено договір поставки №120/08/2024 (далі - договір), згідно якого постачальник протягом дії цього договору передає у власність покупцю матеріали будівельного призначення (далі - товар), окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що відображається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити товар в порядку та на умовах, встановлених цим договором (п.1.1 договору).
Номенклатура (асортимент), кількість та ціна відвантаженого товару визначається у рахунках- фактурах та видаткових накладних. Одиниця виміру на товар, що поставляється, зазначені в накладних, що є невід'ємною частиною договору (п.п.2.1, 2.2 договору).
У відповідності п.3.5 договору, перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару зі складу постачальника. Факт прийняття товару підтверджується підписаною та скріпленою печаткою видатковою накладною.
Загальна сума договору складається із загальної суми всіх видаткових накладних на надані постачальником товари протягом строку дії договору і становить 6831000,00 грн в тому числі ПДВ (п.4.1 договору).
Згідно п.п.4.3, 4.4 договору, ціни на товар та час їх дії будуть встановлюватись постачальником шляхом видачі покупцю рахунків на оплату. Рахунки вважаються наданими постачальником та отриманими покупцем за умови їх надання паперового примірника покупцю або надсилання на електрону пошту покупця.
Остаточна ціна товару визначається у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною цього договору. Оплата відповідно до умов цього договору здійснюється на умовах попередньої оплати в розмірі 100% від вартості поставки. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що підтверджується відповідними виписками банку (п.п.4.5 - 4.7 договору).
Згідно п.5.2 договору, покупець зобов'язується проводити оплату відповідно до п.4 даного договору та прийняти товар поставлений постачальником за якістю і комплектністю.
В свою чергу, постачальник зобов'язується поставити та передати покупцеві товар на умовах, передбачених цим договором (п.5.4.1 договору).
У випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п.6.1 договору).
Згідно п.7.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024 року.
На виконання умов договору, постачальник 20.08.2024 року виставив покупцю рахунки на оплату товару на загальну суму 6831000,00 грн, а саме: №1059 на суму 561600,00 грн; №1060 на суму 555120,00 грн; №1061 на суму 563587,20 грн; №1062 на суму 561600,00 грн; №1063 на суму 555120,00 грн; №1064 на суму 591408,00 грн; №1065 на суму 548640,00 грн; №1066 на суму 621216,00 грн; №1067 на суму 449280,00 грн.; №1068 на суму 561168,00 грн; №1069 на суму 621216,00 грн; №1070 на суму 641044,80 грн.
В свою чергу, покупець оплатив товар за рахунками постачальника на умовах попередньої передоплати в період з 21.08.2024 року по 22.08.2025 року на суму 6831000,00 грн.
Однак, постачальник отримавши кошти, як оплату за товар, його не поставив, у зв'язку із чим 02.06.2025 року позивач звернувся з претензією про невідкладне повернення коштів, яка залишена без відповіді постачальником.
Враховуючи невиконання умов договору відповідачем, позивач нарахував 3% річних в розмірі 164505,45 грн та інфляційні в розмірі 434288,02 грн, які просить стягнути з відповідача у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
У відповідності ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ст.632 ЦК України).
До спірних правовідносин застосовуються положення законодавства про поставку та купівлю-продаж.
Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч.1 ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За умовами ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 цього Кодексу.
Відповідно ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Як встановлено судом, договір, укладений між сторонами, виконувався позивачем згідно його умов, так позивачем у відповідності до вимог п.п.4.5 - 4.7 договору здійснено попередню оплату в розмірі 100% від вартості поставки, яка склала 6831000,00 грн, однак відповідач товар не поставив.
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (п.1 ст.530 ЦК України)
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, зобов'язання за договором повинні бути виконані, незважаючи на інші обставини.
Судом встановлено, що на виконання умов вказаного вище договору позивачем був оплачений замовлений товар у повному обсязі у сумі 6831000,00 грн, що підтверджено банківською випискою по особових рахунках, проте, відповідачем товар поставлено не було.
Вказані обставини відповідач не заперечив та не спростував.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст.13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Згідно ч.1 ст.670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).
Тобто, виходячи з аналізу положень ст.693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі №918/631/19.
Аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №918/631/19).
Отже, не має значення причини порушення таких строків. Сума попередньої оплати (авансу), який покупець має намір стягнути у судовому порядку у зв'язку з простроченням поставки товару є грошовим зобов'язанням продавця.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч.1 ст.655 ЦК, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Як слідує з умов договору, строк його виконання сторонами узгоджений в п.7.1, за яким він діяв до 31.12.2024 року, тобто постачальник взяв на себе зобов'язання виконати умови та поставити товар до 31.12.2024 року.
З огляду на викладене позивач законно скористався своїм правом вимагати повернення передоплати за непоставлений відповідачем товар, оскільки таке право у позивача існує паралельно з правом вимагати поставки оплаченого товару, при цьому, такі права покупця є альтернативними, тобто взаємовиключними.
Враховуючи, що факт оплати позивачем товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині поставки товару за договором підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 6831000,00 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 164505,45 грн та інфляційні в розмірі 434288,02 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч.2 ст.625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов'язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом ст.ст.509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
Так, постановою ВП ВС від 22.09.2020 по справі №918/631/19 визначено, що у постачальника/продавця виникає зобов'язання повернути покупцю суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, ч.1 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
Як встановлено судом, дію договору встановлено до 31.12.2024 року, тобто з 01.01.2025 року у позивача виникає право на нарахування інфляційних та 3% річних.
З наявного у матеріалах справи розрахунку, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування 3% річних в розмірі 164505,45 грн за період з 01.01.2025 року по 20.10.2025 року та інфляційних в розмірі 434288,02 грн за січень - вересень 2025 року.
За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних та інфляційних, суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст.76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, які відповідач не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 42, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги Обслуговуючого кооперативу “Житлово - будівельний кооператив “Сенатор - 1» (58023, м.Чернівці, вул.Руська, б.236-Б) до Приватного підприємства “Виробничо - комерційна фірма “Мілагро Україна» (58006, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, б.194-А, оф.256) про стягнення грошових коштів в розмірі 7429793,47 грн - задовольнити в повному обсязі.
2.Стягнути з Приватного підприємства “Виробничо - комерційна фірма “Мілагро Україна» (58006, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, б.194-А, оф.256, код 40090498) на користь Обслуговуючого кооперативу “Житлово - будівельний кооператив “Сенатор - 1» (58023, м.Чернівці, вул.Руська, б.236-Б, код 45641053) заборгованість сумі 7429793,47 грн, з яких: основний борг - 6831000,00 грн, 3% річних - 164505,45 грн, інфляційні - 434288,02 грн та 89157,52 грн судового збору.
Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повне рішення складено та підписано 24.11.2025 року
Суддя Світлана ГУШИЛИК