( з а о ч н е )
Справа №338/1081/25
24 листопада 2025 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого-судді Шишка О. А.,
з участю: секретаря Сіщук Г. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Споживчий центр» звернулось в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №20.01.2025-100002235 від 20.01.2025 року у розмірі 30500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.01.2025 року між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачкою було укладено кредитний договір №20.01.2025-100002235, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредитні кошти у розмірі 10000 грн строком на 140 днів. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору.
Відповідачка свої зобов'язання за договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим у неї утворилася заборгованість, яка станом на 11.08.2025 року становила 30500,00 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14000,00 грн - заборгованість за процентами, 1500 грн - заборгованість по комісії та 5000 грн неустойка. Оскільки у добровільному порядку заборгованість за вищевказаним кредитним договором ОСОБА_1 не погасила, просить позов задовольнити, стягнути з відповідачки 30500,00 грн заборгованості за кредитним договором та понесені судові витрати в розмірі 2422,40 грн судового збору.
У поданій заяві представник позивача просить справу слухати у його відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася повторно, про час та місце розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження повідомлялася у встановленому законом порядку, про причину неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не надала. У зв'язку з цим судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 20.01.2025 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №20.01.2025-100002235 про надання кредитних коштів у розмірі 10000 грн, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов договору кредит надано строком на 140 днів - до 08.06.2025 року, на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1 % за один день користування кредитом із сплатою комісії за надання кредиту. Також договором визначено розмір неустойки, яка складає 100 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконання/неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до умов укладеного договору відповідачці було перераховано грошові кошти у розмірі 10000 грн.
З наданої представником позивача довідки заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №20.01.2025-100002235 від 20.01.2025 року станом на 11.08.2025 року становить 30500,00 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14000,00 грн - заборгованість за процентами, 1500 грн - заборгованість по комісії та 5000 грн неустойка.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Таким чином будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки відповідно до статті 611 ЦК України, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з вимогами ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Так, відповідно до ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зокрема, ст.1050 ЦК України визначає, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Також, виходячи з вимог статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на території України введений воєнний стан. В подальшому він неодноразово продовжувався та діяв як на час укладення спірного договору позику, так і на час розгляду цієї справи.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки відповідачка прострочила виконання грошового зобов'язання за кредитним договором у період дії на території України воєнного стану, неустойка не може бути стягнута, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача, щодо стягнення заборгованості за комісією, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно із частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно із частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Із розрахунків наданих позивачем вбачається, що відповідачці нарахована комісія за надання кредиту у розмірі 1500 гривень. В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за надання кредиту у вказаному розмірі.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення вказаного кредитного договору в частині встановлення комісії є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Отже, вимога позивача про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1500 грн також задоволенню не підлягає.
Виходячи з вищевказаних норм закону, умов кредитного договору, зважаючи на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню:з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» слід стягнути заборгованість за кредитним договором №20.01.2025-100002235 від 20.01.2025 року розмірі 24000,00 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 14000 грн - заборгованість за процентами.
Крім того, у ст.265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суд зазначає про розподіл судових витрат.
Питання щодо розподілу судових витрат вирішується судом відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн.Оскільки судом позов задоволено частково на суму 24000 грн, що становить 78% заявлених вимог (24000х100/30500), то з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1889,47 грн (2422,40х78/100).
На підставі наведеного, ст. 526, 527, 530, 549, 1054 ЦК України, керуючись ст. 141, 142, 274-279, 280-285 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр 24000,00 грн заборгованості за кредитним договором №20.01.2025-100002235 від 20.01.2025 року (яка складається із: заборгованості за основним боргом в розмірі 10000 грн та заборгованості за процентами в розмірі 14000 грн), а також 1889,47 грн судового збору.
В решті позовних вимог відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий О. А. Шишко