Справа № 214/3776/25
2/214/3248/25
Іменем України
24 листопада 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого - судді Попова В.В.,
при секретарі - Собченко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
Позивач, через свого представника, звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік у сумі 3 162 грн. 50 коп.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що вона працює на підприємстві Відповідача у структурному підрозділі «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» оглядачем вагонів, а у листопаді 2024 року у зв'язку з реорганізацією була переведена до відокремленого підрозділу «Служба роботи станцій» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» оглядачем вагонів.
Пунктом 3.1.15 Колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», прийнятого на конференції трудового колективу 25 березня 2014 року, дія якого була продовжена на 2017-2021 роки і до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця», встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачується за письмовою заявою матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Так, у 2021 році позивач перебувала у щорічній відпустці та користувалась правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка їй була нарахована та виплачена у розмірі 2 837 грн. 50 коп., замість 6 000 грн. 00 коп., тобто в розмірі, що не відповідає розміру, встановленому умовами Колективного договору. Відтак, сума недоплаченої позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період становить 3 162 грн. 50 коп. Так, позивач вважає, що Відповідач допускає тривале порушення її прав як працівника, у зв'язку з чим вимушена була звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.05.2025 року зазначена позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник Відповідача скористалась своїм правом і надала до суду відзив на позов, згідно з яким просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі зважаючи на наступне. Так, зазначено, що п. 3.1.15 Колективного договору встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачується за письмовою заявою матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В подальшому відповідно до п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів, тому до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зокрема, у п. 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом, не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Враховуючи викладене та з огляду на відсутність факту визнання недійсними п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», імперативна норма закону щодо незастосування з 01 січня 2017 року у колективних договорах розрахункової величини у вигляді мінімальної заробітної плати має виконуватися в повному обсязі всіма без винятку суб'єктами на території України. На підставі вищевикладеного, на виконання вимог Закону та з метою приведення у відповідність умов Колективного договору до вимог законодавства Відповідач та первинна профспілкова організація спільним рішенням, викладеним у формі постанови від 31.03.2017 року №32/20, П-4-5-г постановили з 01 квітня 2017 року замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахувати величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», встановленого Законом. Отже, Відповідач вважає, що будь-яких порушень при нарахуванні позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення допущено не було, позаяк фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина.
Звертала увагу, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки згідно положень ст. 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк для звернення до суду з даною категорією справ.
Окрім того, представник Відповідача наголошувала на правомірності дій Відповідача та просила суд при ухваленні рішення врахувати правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі №501/4788/21, від 25.01.2024 року у справі №501/4789/21, від 14.02.2024 року у справі №501/4698/21 та від 04.04.2024 року у справі №240/19227/21 щодо недопустимості обчислення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, зокрема, і матеріальної допомоги на оздоровлення, із застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати.
Відповідь на відзив чи будь-які інші заяви по суті пред'явлених позовних вимог до суду не надходили.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, клопотання учасників провадження про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно посвідчення № НОМЕР_1 , позивач працює на підприємстві Відповідача у Регіональній філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - оглядачем вагонів.
Як убачається зі змісту позову та Відповідачем не заперечується, позивачу з 20 лютого 2021 року по 20 березня 2021 року надавалась щорічна тарифна відпустка до якої нараховувалась матеріальна допомога на оздоровлення.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки, виданої Виробничим підрозділом «Служба роботи станцій», позивачу була нарахована та виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2021 року у розмірі 2 837 грн. 50 коп.
Отже, звертаючись до суду з даним позовом про стягнення з Відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилалась на те, що Відповідачем були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.15 Колективного договору.
Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Так, згідно з п. 3.1.15 Колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між начальником Відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та головою профспілкового комітету Відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», схваленого на конференції трудового колективу 25 березня 2014 року, дія якого була продовжена на 2017-2021 роки і до укладення колективного договору АТ «Укрзалізниця», встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачується за письмовою заявою матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Однак, як убачається з матеріалів справи та не заперечується Відповідачем, відповідно до спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» та голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці №32/20, П-4-5-г від 31.03.2027 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Між тим, згідно з п. 1.4. вказаного вище Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо «Батуринська» вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету, а всі інші на конференції трудового колективу.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2 270 грн. 00 коп., з 01 липня 2021 року на рівні 2 379 грн. 00 коп., з 01 грудня 2021 року на рівні 2 481 грн. 00 коп., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становило 2 837 грн. 50 коп., 2 973 грн. 75 коп. та 3 101 грн. 25 коп., відповідно, при тому, що мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6 000 грн. 00 грн., а з 01 грудня 2021 року 6 500 грн. 00 коп.
Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» та голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці №32/20, П-4-5-г є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, а відтак указана постанова повинна була прийматись не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва дирекції і профспілкової організації, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент їх прийняття мінімальна заробітна плата по Україні була більшою. Разом з тим, суд зауважує, що розмір мінімальної заробітної плати є більшим, ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом та більшим за два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, встановлених законодавством і в наступні спірні роки (2021), за які позивачу нараховувалась та виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення, а тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не вказана Постанова, яка погіршує становище працівників, а саме п. 3.1.15. Колективного договору.
При цьому, суд не приймає доводи Відповідача стосовно того, що п.п. 3, 5 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів.
Так, ст. 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
При цьому, положення ст. 9 КЗпП України не вимагають будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, вони безпосередньо оголошують такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, суд вважає, що нові закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих законів, договорами про працю, не мають зворотної сили.
Як зазначалося вище, відповідно до Законів України «Про державний бюджет України на 2021 рік» встановлений розмір мінімальної заробітної плати по Україні був вищим, ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, встановленого законом, а відтак, врахування положень п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» при нарахуванні та виплаті, в даному випадку, позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення погіршує її становище, зменшуючи розмір належної їй до виплати допомоги, а тому не мають зворотної сили та не можуть бути застосовані при визначенні розміру такої допомоги, позаяк замість того, щоб отримати за 2021 рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6 000 грн. 00 коп., позивач отримала лише 2 837 грн. 50 коп., недоотримавши при цьому 3 162 грн. 50 коп.
Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, а також те, що положеннями п. 3.1.15. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, суд вважає за необхідне при визначенні позивачу розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розмірів мінімальної заробітної плати по Україні встановлених на 2021 рік, а тому приходить до висновку, що з Відповідача на користь позивача підлягає стягненню недоплачена останній матеріальна допомога на оздоровлення за 2021 рік у розмірі 3 162 грн. 50 коп.
При цьому, суд зазначає, що не приймає до уваги посилання представника Відповідача на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі №501/4788/21, від 25.01.2024 року у справі №501/4789/21, від 14.02.2024 року у справі №501/4698/21 та від 04.04.2024 року у справі №240/19227/21, оскільки ці справи не є тотожними з даною справою, а відтак зроблені по результатам їх розгляду висновки не можуть застосовуватись за аналогією.
Стосовно клопотання представника Відповідача щодо застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати, крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13.01.2004 року №5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст. 233 КЗпП України.
Так, до 19 липня 2022 року ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було викладено так, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України було викладено в наступній редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП України)».
Таким чином, до 19 липня 2022 року положеннями ст. 233 КЗпП України право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної працівникові заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком, але після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, на підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27.06.2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24.00 год. 30 червня 2023 року.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Разом з тим, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX, має бути тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року.
Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи, що спірні правові відносини виникли до 19 липня 2022 року, позивач не може бути обмежена будь-яким строком звернення до суду, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову, з Відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 23, 77, 78, 141, 263-265, 268, 273, 279, 354-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік у сумі 3 162 грн. 50 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса:м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Попов.