Справа № 214/10070/25
1-кп/214/1061/25
21 листопада 2025 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в м. Кривому Розі кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42025041330000327 від 12.03.2025 року відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України , -
сторони кримінального провадження: прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 захисник ОСОБА_5
Встановив:
В провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України
Від прокурора надійшло клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 .
В обґрунтування клопотання зазначає, що ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді кулеметника 3-го штурмового спеціалізованого відділення 1-го штурмового спеціалізованого взводу 2-ї штурмової спеціалізованої роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, маючи військовий обов'язок нести військову службу, у порушення вимог ст.ст. 6, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 року, та ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24.03.1999, 29.01.2025 після відпустки для лікування, призначеного військоволікарською комісією у зв'язку із травмою, до місця несення служби не з'явився, командуванню про причини свого неприбуття не доповів, хоча об'єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього, та був незаконно відсутній на службі до 03.10.2025, тобто до тих пір, поки був доставлений військовослужбовцями ВЧ НОМЕР_1 до ВП № 4 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, розташованого по вул. Павла Глазового, 2А, в Саксаганському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, тим самим вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військовий злочин) було припинене. В ході проведення досудового розслідування кримінального провадження встановлено достатній обсяг обставин, що дають підстави обґрунтовано обвинувачувати ОСОБА_3 у вчиненні вищевказаного злочину.
Вина ОСОБА_3 підтверджуються зібраними в ході досудового розслідування доказами, а саме: - повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України; - матеріалами службового розслідування, проведеного посадовими особами А4706; - протоколом допиту свідка ОСОБА_6 від 03.10.2025; - протоколом допиту свідка ОСОБА_7 від 03.10.2025; - іншими зібраними в ході досудового розслідування матеріалами кримінального провадження в сукупності.
04.10.2025 стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 01.12.2025, та ризики, покладені в основу ухвали суду від 04.10.2025 продовжують своє існування і залишаються актуальними.
Ждя розгляду в розумні строки даного кримінального провадження в суді необхідно забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, виникла необхідність продовжити запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , який попередить настання ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: - ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Усвідомлюючи суворість можливого покарання, у разі доведення його вини, обвинувачений може намагатися переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та призначеного покарання.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_3 не одружений, офіційно не працевлаштований, на утриманні неповнолітніх, а також інших осіб не має, за адресою реєстрації фактично не проживає, що свідчить про відсутність в нього сталих соціальних зв'язків, та, як наслідок, схильність до ухилення від покладених на нього процесуальних обов'язків.
Окрім того, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Бєлозоров проти Росії та України», визначено, що «тяжкість обвинувачення може бути підставою для тримання під вартою на початкових етапах провадження»; - ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у можливості вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення або продовження злочину, у якому він обвинувачується. Зазначений ризик підтверджується тим, що ОСОБА_3 , усвідомлюючи тяжкість та вид можливого покарання, уже вчинив тяжкий злочин, що свідчить про його схильність до протиправної поведінки та вказує на ймовірність вчинення ним нових кримінальних правопорушень у разі перебування на волі. Крім того ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, будучи умовно достроково звільненим від відбування покарання , раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Також встановлено, що обвинувачений не має постійного місця роботи та легальних джерел доходу, що унеможливлює його існування в законний спосіб.
Враховуючи вищевикладене, просить суд клопотання задовольнити в повному обсязі.
Прокурор в судовому засіданні клопотання про продовження запобіжного заходу підтримала в повному обсязі та просила суд його задовольнити з підстав зазначених в клопотанні.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник е заперечували проти задоволення клопотання прокурора, щодо продовження строків тримання під вартою.
Суд вислухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та клопотання прокурора, доходить до такого висновку.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
В судовому засадні встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке відповідно до пролежень ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину.
Суд вважає, що існують ризики, передбачені п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений зможе переховуватись від суду, оскільки він не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, тобто у останнього відсутні міцні соціальні зв'язки, не працевлаштований.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_3 будучи звільнений умовно-достроково від відбування покарання належних висновків для себе не зробив та вчинив новий тяжкий злочин, передбачений ч.1 ст. 407 КК України.
Судова практика Європейської конвенції з пав людини сформулювала чотири базових прийнятних причини для відмови у звільненні під заставу: а) ризик того, що обвинувачений не з'явиться в судове засідання; б) ризик того, що обвинувачений вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) вчинить інші правопорушення; г) спричинить порушення громадського порядку («Бузаджи проти Республіки Молдова» (Buzadji v. the Republic of Moldova) [ВП], 2016, § 88; «Тирон проти Румунії» (Tiron v. Romania), 2009, § 37; «Смирнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), 2003, § 59; «Пірузян проти Вірменії» (Piruzyan v. Armenia), 2012, § 94).
Під час розгляду вищезазначеної справи судом встановлено, що мета тримання під вартою не може бути досягнута альтернативними засобами, зважаючи на характер справи та необхідність заслухати свідків та потерпілого, які на даному етапі ще не були допитані.
Крім того, судом взято до уваги, що обвинувачений маючи судимість за корисливі злочини позитивних висновків для себе не зробив, та продовжив свою злочинну діяльність, навіть з урахуванням того, що покарання йому призначав суд у виді позбавлення.
Також, під час вирішення питання про доцільність обрання відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою враховано приписи ч. 1 ст.178 КПК України, а саме, репутацію обвинуваченого, його майновий стан, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується та положення ч. 8 ст. 176 КПК України, відповідно до яких Під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 строком на 60 днів, без визначення застави.
Керуючись ст. ст. 110, 315-317, 369, 371 КПК України, суд, -
Постановив:
Клопотання прокурора. про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 ( шістдесят) днів, тобто до 19 січня 2026 року
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст судового рішення складено о 15-00 год. 21 листопада 2025 року.
Суддя ОСОБА_1