8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
20 листопада 2025 року м. ХарківСправа № 922/4271/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Кухар Н.М.
при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.
розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Канонір" (вх. № 25560/25 від 04.11.2025) про залишення без руху позовної заяви та заяву про зміну предмета позову представника прокуратури (вх. № 22152 від 24.09.2025), поданих у справі
за позовом Першого заступник керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова (вул. Сумська, буд. 76, м. Харків, 61002)
до 1) Харківської міської ради (м-н Конституції, буд. 7, м. Харків, 61003; код ЄДРПОУ 04059243) , 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (м-н Конституції, буд. 16, м. Харків, 61003; код ЄДРПОУ 14095412) , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Канонір" (вул. Квітки-Основ'яненка, буд. 7, м. Харків, 61003; код ЄДРПОУ 38774553)
про за участю представників: визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання договору недійсним та повернення майна
прокуратури - Ткаченко К.О.,
відповідача (3) - Бородіна Є.А.,
В провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №922/4271/21 за позовом першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Канонір", м.Харків, в якій позивач просить суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 30 додатку до рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.11.2013 № 1329/13;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 18.02.2014 № 5097-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Канонір", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. і зареєстрований в реєстрі за № 1231;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Канонір" (код ЄДРПОУ 38774553) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлову одноповерхову відокремлену будівлю літ. "Б-1" загальною площею 14,5 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 4, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти вказану будівлю.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Харківською міською радою було незаконно обрано спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, у зв'язку з чим відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства.
Справа розглядається в порядку загального позовного провадження
24.09.2025, в межах підготовчого провадження у справі, прокурором було подано до суду заяву про зміну предмету позову, а саме прокурор просив позовні вимоги викласти у наступній редакції:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 18.02.2014 № 5097-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Канонір", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. і зареєстрований в реєстрі за № 1231;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Канонір" повернути Харківській міській територіальній громаді, в особі Харківської міської ради, нежитлову одноповерхову відокремлену будівлю літ. "Б-1" загальною площею 14,5 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 4, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти у власність вказану будівлю.
03.11.2025 відповідачем-3 було подано до суду клопотання про залишення без руху позовної заяви Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ТОВ "Канонір" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання повернення майна по справі №922/4271/21, та надання позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви відповідно до ст. 164 ГПК України.
Вищевказані заяви по суті справи були розглянуті судом у підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 20.11.2025.
Присутній у підготовчому судовому засіданні представник прокуратури підтримав заяву про зміну предмету позову у повному обсязі.
Представник відповідача проти зміни предмету позову заперечувала, посилаючись на те, що у зв'язку зі зміною предмету позову, прокурору необхідно привести у відповідність судові витрати, та просила залишити позовну заяву Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова без руху для усунення її недоліків, а саме внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка кого здійснена в порядку, визначеному законом.
Представник прокуратури проти клопотання відповідача-3 про залишення позовної заяви без руху на підставах, викладених у письмових запереченнях, наданих до суду 19.11.2025.
Відповідач-2 та відповідач-3 у судове засідання не з'явились; про причину неявки суд не повідомили; про час та місце судового засідання були повідомлені через електронні кабінети підсистеми "Електронний суд" ЄСІТС.
Розглянувши заяву прокурора про зміну предмету позову, суд визнав її обґрунтованою та такою, що не суперечить вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
В пункті 2 прохальної частини первісного позову прокурор просить визнати незаконним та скасувати пункт 30 додатку до рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.11.2013 № 1329/13.
Разом з цим, зважаючи на актуальну практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке на час звернення до суду з позовом виконано шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи.
Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи:
1) заміна одних позовних вимог іншими;
2) доповнення позовних вимог новими;
3) вилучення деяких із позовних вимог;
4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Отже , Прокурор скористався своїм правом відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, та просить змінити предмет позову шляхом вилучення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 30 додатку до рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.11.2013 № 1329/13;
З огляду на викладене, суд вважає за можливе прийняти заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова про зміну предмета позову (вх. № 22152 від 24.09.2025) до розгляду, розгляд справи продовжити з її урахуванням.
При цьому, слід зазначити, що зміна предмету позову шляхом вилучення однієї вимоги зі складу первісно заявлених позовних вимог не тягне за собою обов'язку позивача здійснювати доплату судового збору. Навпаки, позивач має право звернутися до господарського суду з клопотанням про повернення сплаченого при поданні позовної заяви судового збору в частині вилученої позовної вимоги.
Надаючи оцінку доводам, викладеним відповідачем-3 на обґрунтування клопотання про залишення позовної заяви без руху, суд виходить з наступного.
В обґрунтування вищевказаного клопотання представник відповідача у справі зазначає, що відповідно до норм Закону України № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" прокурор повинен надати до суду експертно-грошову оцінку вартості спірного нерухомого майна, здійснену в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви, документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, докази доплати судового збору, з урахуванням наданої оцінки (експертно-грошової оцінки спірного майна), здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви.
Зазначені норми Закону № 4292-ІХ, які направлені на захист прав добросовісного набувача щодо обов'язку внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірних нежитлових приміщень, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі правовими підставами позову є ст. 203, 215 ЦК України, а не ст. 387,388 ЦК України, у яких мова йде про добросовісність набувача.
Позовну заяву окружною прокуратурою подано до суду 26.10.2021.
Станом на дату звернення прокурора з позовом до суду діяла редакція ст. 164 ГПК України, якою визначено перелік документів, що додаються до позовної заяви.
Позовну заяву з доданими до неї документами подано прокурором до суду з дотриманням вимог зазначеної статті ГПК України.
У подальшому, 09.04.2025 набрав чинності Закон України № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" (далі - Закон України № 4292-IX), яким доповнено частину четверту ст. 164 ГПК України абзацом другим такого змісту:
Законом № 4292-ІХ від 12.03.2025 ст. 390 ЦК України доповнено частиною п'ятою наступного змісту:
"Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".
При цьому, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права.
З системного аналізу вказаних норм закону, які мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, вбачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Таким чином, внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
Вказані норми є обов'язковими для застосування у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності Законом № 4292-ІХ від 12.03.2025, тобто з 09.04.2025.
В той же час, позовна заява прокурора не містить вимог про витребування спірних об'єктів нерухомого майна.
Водночас, підстав для усунення недоліків позовної заяви у вказаній частині прокурором не вбачається, оскільки Закон України № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" набув чинності після звернення до суду з цією позовною заявою.
Слід зазначити про те, що в законодавстві України, в тому числі у Законі України № 4292-IX, відсутні норми, які вказують на те, що ч. 6 ст. 164 ГПК України має зворотну дію в часі.
Так, п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 4292-IX передбачено зворотну дію закону в часі лише в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права.
Умови та порядок компенсації викладено законодавцем у ч. 5 ст. 390 ЦК України.
Порядок обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права викладено у ст. 388 ЦК України.
При цьому, ч. 6 ст. 164 ГПК України не містить умов та порядку компенсації вартості нерухомого майна, а також порядку обчислення та перебігу граничного строку, оскільки є нормою процесуального права, а не нормою матеріального права.
Стаття 164 ГПК України лише встановлює вимоги до процесуального документа - позовної заяви.
Таким чином, ч. 6 ст. 164 ГПК України не має зворотної дії в часі з огляду на відсутність у законодавстві вказівки про її зворотну дію.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вказане положення втілює визнаний у праві підхід до вирішення питання про те, якими процесуальними правилами слід керуватися юрисдикційному органу, вирішуючи спір.
Таким чином, норми ГПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії - звернення прокурора з позовом до суду (26.10.2021).
Оскільки позовна заява відповідала вимогам ст. 164 ГПК України у редакції, чинній на 12.07.2024, підстав для подання прокурором до суду оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки) земельних ділянок та документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів вартості земельних ділянок, не було.
З урахуванням вищевикладеного, застосування до спірних правовідносин ч. 6 ст. 164 ГПК України, яка не має зворотної дії у часі є безпідставним.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні ч. 3 ст. 3 ГПК України, що зумовлює обов'язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог.
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/2382/18, від 21.07.2021 у справі № 904/903/20, від 20.01.2021 у справі № 905/2382/18, від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.
Таким чином, норми ГПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії - звернення прокурора з позовом до суду 26.10.2021.
Разом з цим, предметом спору в означеній справі є визнання незаконним та скасування п. 30 додатку до рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.11.2013 № 1329/13, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.02.2014 № 5097-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Канонір", посвідченого приватним нотаріусом і зареєстрований в реєстрі за № 1231 та зобов'язати ТОВ "Канонір" повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об'єкт нерухомого майна - нежитлову одноповерхову відокремлену будівлю літ. "Б-1" загальною площею 14,5 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 4, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти у власність вказану будівлю.
Рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11 затверджено "Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки", яка діяла на момент приватизації майна.
Метою приватизації є, зокрема, реалізація права територіальної громади володіти, ефективно користуватися і розпоряджатися на власний розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через спеціально уповноважені органи.
Відповідно до п. п. 5.1., 5.23 "Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки", продаж об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об'єктів.
Продаж об'єктів комунальної власності на конкурентних засадах здійснюється відповідно до розділу IV Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації.
Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Як зазначено вище, оцінка майна, яке підлягає приватизації проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ № 1891 від 10.12.2003.
Відповідно до п. 69 Методики, вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об'єкти, об'єкти соціально-культурного призначення) як об'єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.
Частиною 2 цієї статті визначені випадки, коли оцінка майна є обов'язковою, серед яких така обставина, як звернення прокурора чи позивача до суду з вимогою про витребування спірного майна відсутня.
Водночас, Законом України від 12.03.2025 № 4292-ІХ зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом: розробити та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити розроблення та прийняття міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Як наслідок, оскільки вищевказані питання Кабінетом Міністрів України не врегульовано, механізм реалізації нововведених норм Цивільного кодексу України на цій час відсутній.
Сформульовані в законах та інших нормативно-правових актах правові норми тільки тоді виконують своє соціальне призначення, коли вони втілюються в дійсність, реалізуються у свідомо-вольових діях суб'єктів. Іншими словами прийняття нормативно-правового акту - це попередній етап правового регулювання. Головний аспект правореалізації полягає у тому, щоб на практиці здійснити ті заходи, які стали нормою права, але ще не знайшли свого втілення у житті. Реалізація норм права їхніми адресатами завершує процес правового регулювання, уособлюючи тим самим певний результат даного різновиду організуючого впливу права на суспільне життя.
Реалізувати нормативні розпорядження, що містяться в законах та інших нормативно-правових актах, означає втілити в життя - у суспільні відносини, поведінку громадян - волю законодавця й інших суб'єктів правотворчості, спрямовану на встановлення правопорядку. Без такої реалізації право втрачає свою соціальну цінність.
Отже, реалізація права - це реальне, практичне перетворення у життя формальновизначених правових приписів через правомірну поведінку суб'єктів права (дії чи бездіяльності) з метою задоволення основних потреб людини, суспільства і держави за допомогою способів і засобів, встановлених державою.
Статтею 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. При цьому, якщо законодавством передбачена обов'язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна шляхом укладання договорів з суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством.
Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки (ст.11 Закону).
При цьому, датою оцінки є дата, станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником (ст.3 Закону).
З урахуванням викладених обставин спірних правовідносин, прокурором пред'явлено позовну заяву 26.10.2021, із зазначенням ціни позову - вартістю майна у розмірі 13 988,40 грн, визначеній на підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу спірного майна, а на цей час у прокурора відсутні законні повноваження та практична можливість замовити оцінку спірного майна станом на 20.11.2025, оскільки конкурс на визначення оцінювача не проведено, бюджетне фінансування на вказані цілі відсутнє, питання надання ретроспективної оцінки, тобто оцінки на момент звернення до суду (а це 4 роки тому) також законодавцем не врегульовано.
Отже, чинність положень Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4292-ІХ щодо зворотної дії в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, не може бути застосована у цьому випадку з урахуванням відсутності механізму її реалізації.
Європейський суд з прав людини у п. 82 рішення у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009 зауважив, що національний суд володіє певною межею розсуду під час розгляду справи, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін. Однак суд не позбавлений обов'язку мотивувати свої дії, оскільки протилежне становитиме порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Характер вимоги позивача про захист права визначається характером порушеного чи оспорюваного права або інтересу, зміст і призначення якого, в основному, і визначає спосіб його захисту.
У постанові від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21 Верховний Суд, застосовуючи ст. 14 ГПК України, дійшов висновку про те, що положення позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.
Велика Палата Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) зазначила, що диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.
Таким чином, диспозитивність у цивільному процесі означає не лише свободу волевиявлення сторін, а й процесуальну самостійність позивача у визначенні меж судового розгляду. Порушення цього принципу судом, зокрема шляхом нав'язування позивачу іншого способу захисту чи відмови судом у розгляді справи через неналежний спосіб захисту - є процесуальною помилкою, що порушує право на справедливий суд.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Отже, у випадку якщо суд дійде висновку про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 388 ЦК України, це не свідчить про обов'язок позивача змінити предмет позову, оскільки це є правом позивача і за обрання можливого неефективного способу захисту позивач несе відповідні ризики у вигляді відмови в задоволенні позову.
Частина 5 статті 390 Цивільного кодексу України передбачає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду.
Тобто невнесення прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача.
Питання добросовісності чи недобросовісності набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
При цьому прокурором не подавався позов про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.
Будь-яких процесуальних дій щодо зміни підстав та предмета позову із застосуванням ст. 388 ЦК України прокурором не здійснювалося, хоча виходячи з принципу диспозитивності такі дії може вчинити виключно прокурор як позивач за цим позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 41), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71) дійшла висновку про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Тобто, визначення предмета спору та обрання способу захисту є правом позивача, яке реалізується на його власний розсуд, а встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду під час розгляду справи.
Також слід звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані за результатом вирішення питання про повноваження суду на стадії відкриття провадження у справі.
Так, у постанові від 26.09.2024 у справі № 990/220/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІ КАС України, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи. Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу.
Тобто визначення предмета спору та обрання способу захисту є правом позивача, яке реалізується на його власний розсуд, а встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду під час розгляду справи, проте не є оцінкою на стадії відкриття провадження.
Прокурором у позовній заяві викладено вимоги про визнання незаконним та скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов'язання повернути майно на підставі вимог ст. 203, 215 ЦК України.
Отже, саме позовній вимозі про зобов'язання повернути територіальній громаді міста в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення, що не є вимогою про витребування майна, суд має надати оцінку під час розгляду справи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для залишення позову без руху.
Відтак, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Канонір" (вх.№25560/25 від 04.11.2025) не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 42, 46, 182, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Канонір" (вх. № 25560/25 від 04.11.2025) про залишення позовної заяви без руху - відмовити.
Прийняти заяву про зміну предмета позову представника прокуратури (вх. № 22152 від 24.09.2025) до розгляду. Розгляд справи продовжити з її урахуванням.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення на дану ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвала підписана 24.11.2025.
Суддя Н.М. Кухар