Справа № 175/10630/25
Провадження № 2/175/2157/25
Іменем України
"17" листопада 2025 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Коломоєць Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду с-ща Слобожанське уточнену редакцію позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник - ОСОБА_4 , третя особа: Виконавчий комітет Вінницької міської ради, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Краматорської міської ради до Донецької обласної прокуратури про зняття арешту з майна,-
До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла уточнена редакція позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник - ОСОБА_4 , третя особа: Виконавчий комітет Вінницької міської ради, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Краматорської міської ради до Донецької обласної прокуратури про зняття арешту з майна, у якій позивачі просять суд: скасувати арешт з нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на праві спільної часткової власності у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який було накладено від 20.07.2005 року № 57063460 на підставі повідомлення, серія та номер: 601, виданий 05.02.2002 року Прокуратурою Донецької області., м. Краматорська, додаткові відомості про обтяження № реєстра: 309683-973, внутр. № 0B01CD2723F3592A5425, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3022119614120 від 10.10.2024 року зареєстровано державним реєстратором: Левчук Іриною Вікторівною, Виконавчий комітет Вінницької міської ради, Вінницької обл.
В обгрунтування позовних вимог позивачі зазначають про те, що 11.02.2025 року до слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області було подано клопотання про скасування арешту з нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на праві спільної часткової власності у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі свідоцтв про право власності, виданих органом приватизації міськвиконкому 18.11.1998 року, за розпорядженням № 7671/1 від 18.11.1998 року, який було накладено від 20.07.2005 року № 57063460 на підставі повідомлення, серія та номер: 601, виданий 05.02.2002 року Прокуратурою Донецької області., м. Краматорська, додаткові відомості про обтяження № реєстра: 309683-973, внутр. № 0В01CD2723F3592A5425.
У відповідь на дане клопотання слідчим суддею Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 року було винесено ухвалу, в якій в задоволенні клопотання про скасування арешту на майно було відмовлено. Свою відмову викладену в ухвалі про задоволення клопотання суд аргументує наступним: якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року № 766/21865/17). Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року № 569/4374/16-ц).
У постанові від 30 червня 2020 року № 727/2878/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені вище висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 КПК України 2012 року.
Отже, вирішення слідчим суддею клопотання про скасування арешту майна, який був накладений у період дії КПК України 1960 року задовго до прийняття КПК України 2012 року, щодо якого відсутні будь-які відомості чи дійсно він був накладений у кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року чи в порядку іншого виду судочинства, чинним КПК України не передбачено.
Тому у зв'язку з вищезазначеним позивачі вирішили звернутися у порядку цивільного судочинства з метою вирішення питання про скасування арешту з майна з урахуванням наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло, видане Виконавчим комітетом Краматорської міської ради Донецької області згідно наказу № 7671/1 від 18.11.1998 року та членам його сім'ї: гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які мають свою частку у розмір 1/3 частини квартири, належить на праві власності квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
З початком вторгнення РФ в Україну та початку повномасштабної війни, через військові дії, родина була змушена покинути власну домівку та наразі проживають у м. Вінниці, як внутрішньо-переміщені особи.
Згідно Постанови КМУ від 02.09.2020 року № 767 «Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру спричиненої збройною агресією Російської Федерації» та Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим житлові, будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, грошова допомога надається постраждалим, житло яких пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків та які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту.
Грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російською Федерації після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 р. № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Також позивачі зазначають, що ОСОБА_3 інший співвласник, яка є матір'ю заявника, має 3 групу інвалідності, про що свідчить Довідка до акта огляду МСЕК серія АВ № 0866255 від 07.11.2016 року.
Враховуючи скрутне матеріальне становище сім'ї та втрату житла, ОСОБА_1 разом із своєю сім'єю потрапили в скрутне матеріальне становище і на даний час навіть не можуть отримати компенсацію за зруйноване житло війною через арешт на майно, який було накладено ще у 2002 році.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 17.10.2024 та 22.10.2024 року було подано відповідну заяву до Міністерства цифрової трансформації України щодо отримання виплати на відновлення зруйнованого майна та отриманням сертифікату на зруйновану квартиру.
Однак нещодавно у застосунку Дія, ОСОБА_1 та членам його сім'ї надійшло повідомлення про відмову у отриманні даної допомоги.
У зв'язку з цим вони звернулися до Міністерства цифрової трансформації України від 27.11.2024 року.
Листом-відповіддю № 1/06-10-20977 від 20.12.2024 року Міністерство повідомило, що «нарахування компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна не належить до компетенції Мінцифри».
Заявники також зверталися до Міністерства цифрової трансформації України Державне підприємство «ДІЯ» від 27.11.2024 року, у відповідь на що 06.12.2024 року № 8111/03.8-13 їх було проінформовано, що «інформація, яка є предметом Запиту перебуває у володінні держателя Реєстру пошкодженого та знищеного майна, а тому, не може бути надана Підприємством».
Оскільки рішення про надання/відмову у наданні компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна підлягає затвердженню рішенням виконавчого органу ради, військової адміністрації населеного пункту або військово-цивільної адміністрації населеного пункту протягом п'яти календарних днів з дня прийняття Комісією з розгляду питань щодо надання компенсації такого рішення, заявники звернулись в подальшому із запитом до Вінницької міської ради Виконавчого комітету від 21.01.2025 року, де їм від 27.01.2025 року № 01/00/011/5993 виконавчими органами Вінницької міської ради було повідомлено, що «комісією здійснюється розгляд заяв поданих до Реєстру пошкодженого та знищеного майна засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг «ДІЯ» з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення» щодо надання компенсації за пошкоджені/знищені об'єкти нерухомого майна, які розташовані в межах Вінницької міської територіальної громади».
У процесі з'ясування підстав для відмови в отриманні компенсації ОСОБА_1 стало відомо, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2025 року № 408883621 на їхнє житло, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . було зареєстровано арешт 20.07.2005 року № 57063460, на підставі повідомлення, серія та номер: 601, виданий 05.02.2002 року Прокуратурою Донецької області., м. Краматорська, додаткові відомості про обтяження № реєстра: 309683-973, внутр. № 0B01CD2723F3592A5425.
Факт того, що даний арешт помилковий спростовується довідкою БТІ № 5387, № 06-13-20674 від 09.08.2005 та 10.08.2005 року арешт з нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 арешт за даної квартири знято та власник має право здійснювати угоди з приводу відчуження даного майна, тобто це означає що станом на 09.08.2005 року всі арешти з квартири були зняті.
На підставі вищевикладеного, заявник взагалі не знав про існування будь-якого обтяження або арешту на зазначене майно, оскільки їм не надходили жодні повідомлення чи постанови про накладення таких обмежень, а всі арешти були зняті.
Водночас, відповідно до довідки БТІ № 5387 від 10.08.2005 року, арешт на дане майно вже знято. Це свідчить про те, що станом на теперішній час жодних обтяжень на квартиру немає, однак все ще помилково відображається у єдиному державному реєстраційних даних, що перешкоджає отриманню компенсації за зруйноване житло.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю фактичного арешту та для усунення юридичних перешкод для отримання сертифіката на компенсацію, виникає необхідність офіційного скасування арешту судовим рішенням, що в подальшому дозволить: усунути невідповідність у реєстраційних даних та відновити право заявників на розпорядження майном; забезпечити можливість отримання компенсації за зруйноване житло відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 381 від 21.04.2023 року; уникнути повторних необґрунтованих відмов у видачі сертифіката та реалізувати законне право на державну допомогу.
Також ватро зазначити, що батьки заявника ОСОБА_1 , а саме: ОСОБА_2 (72 роки) та ОСОБА_3 (71 рік) с пенсіонерами, і, окрім того, ОСОБА_3 є інвалідом ІІІ групи пожиттєво, внаслідок воєнної агресій рф на території України.
Зняття арешту з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка внаслідок збройної агресії рф була повністю знищена 25 вересня 2024 року, необхідно для того, щоб отримати компенсаційний сертифікат.
Тому у зв'язку з вищеперерахованим позивачі звернулися до суду із позовною заявою про скасування арешту з майна.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану цивільну справу передано у провадження судді Краснокутської Н.С.
06.08.2025 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та цією ж ухвалою справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом сторін.
06.10.2025 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про прийняття до розгляду уточненої позовної заяви та цією ж ухвалою було замінено відповідача на з Краматорської окружної прокуратури на Донецьку обласну прокуратуру, залучено у якості третьої особи, що не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмету спору Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Краматорської міської ради.
Вищезазначеною ухвалою було відкладено судове засідання на 03.11.2025 року, на 16:00 хв, у подальшому судове засідання було відкладено на 17.11.2025 року, на 12:00 хв.
Позивачі та їх представник у судове засідання не з'явилися, їх представник подав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач у судове засідання не з'явився, жодних заяв та клопотань стосовно розгляду справи не подавав.
Від третьої особи - Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Краматорської міської ради надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
Від третьої особи - Виконавчого комітету Вінницької міської ради надійшла заява про розгляд справи без їх участі, при вирішенні питання покладаються на думку суду.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суддя, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини.
11.02.2025 року до слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області було подано клопотання про скасування арешту з нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на праві спільної часткової власності у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі свідоцтв про право власності, виданих органом приватизації міськвиконкому 18.11.1998 року, за розпорядженням № 7671/1 від 18.11.1998 року, який було накладено від 20.07.2005 року № 57063460 на підставі повідомлення, серія та номер: 601, виданий 05.02.2002 року Прокуратурою Донецької області., м. Краматорська, додаткові відомості про обтяження № реєстра: 309683-973, внутр. № 0В01CD2723F3592A5425.
У відповідь на дане клопотання слідчим суддею Дараган Л.В. Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27.05.2025 року було винесено ухвалу, в якій в задоволенні клопотання про скасування арешту на майно було відмовлено. Свою відмову викладену в ухвалі про задоволення клопотання суд аргументує наступним: якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року № 766/21865/17). Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року № 569/4374/16-ц).
У постанові від 30 червня 2020 року № 727/2878/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені вище висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 КПК України 2012 року.
Отже, вирішення слідчим суддею клопотання про скасування арешту майна, який був накладений у період дії КПК України 1960 року задовго до прийняття КПК України 2012 року, щодо якого відсутні будь-які відомості чи дійсно він був накладений у кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року чи в порядку іншого виду судочинства, чинним КПК України не передбачено.
Тому у зв'язку з вищезазначеним позивачі вирішили звернутися у порядку цивільного судочинства з метою вирішення питання про скасування арешту з майна з урахуванням наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло, видане Виконавчим комітетом Краматорської міської ради Донецької області згідно наказу № 7671/1 від 18.11.1998 року та членам його сім'ї: гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які мають свою частку у розмір 1/3 частини квартири, належить на праві власності квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно Постанови КМУ від 02.09.2020 року № 767 «Питання виплати грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру спричиненої збройною агресією Російської Федерації» та Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим житлові, будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, грошова допомога надається постраждалим, житло яких пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків та які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту.
Грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російською Федерації після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 р. № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Також позивачі зазначають, що ОСОБА_3 інший співвласник, яка є матір'ю заявника, має 3 групу інвалідності, про що свідчить Довідка до акта огляду МСЕК серія АВ № 0866255 від 07.11.2016 року.
Враховуючи скрутне матеріальне становище сім'ї та втрату житла, ОСОБА_1 разом із своєю сім'єю потрапили в скрутне матеріальне становище і на даний час навіть не можуть отримати компенсацію за зруйноване житло війною через арешт на майно, який було накладено ще у 2002 році.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 17.10.2024 та 22.10.2024 року було подано відповідну заяву до Міністерства цифрової трансформації України щодо отримання виплати на відновлення зруйнованого майна та отриманням сертифікату на зруйновану квартиру.
Однак нещодавно у застосунку Дія, ОСОБА_1 та членам його сім'ї надійшло повідомлення про відмову у отриманні даної допомоги.
У зв'язку з цим вони звернулися до Міністерства цифрової трансформації України від 27.11.2024 року.
Листом-відповіддю № 1/06-10-20977 від 20.12.2024 року Міністерство повідомило, що «нарахування компенсації за знищені об'єкти нерухомого майна не належить до компетенції Мінцифри».
Заявники також зверталися до Міністерства цифрової трансформації України Державне підприємство «ДІЯ» від 27.11.2024 року, у відповідь на що 06.12.2024 року № 8111/03.8-13 їх було проінформовано, що «інформація, яка є предметом Запиту перебуває у володінні держателя Реєстру пошкодженого та знищеного майна, а тому, не може бути надана Підприємством».
Оскільки рішення про надання/відмову у наданні компенсації за знищений об'єкт нерухомого майна підлягає затвердженню рішенням виконавчого органу ради, військової адміністрації населеного пункту або військово-цивільної адміністрації населеного пункту протягом п'яти календарних днів з дня прийняття Комісією з розгляду питань щодо надання компенсації такого рішення, заявники звернулись в подальшому із запитом до Вінницької міської ради Виконавчого комітету від 21.01.2025 року, де їм від 27.01.2025 року № 01/00/011/5993 виконавчими органами Вінницької міської ради було повідомлено, що «комісією здійснюється розгляд заяв поданих до Реєстру пошкодженого та знищеного майна засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг «ДІЯ» з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення» щодо надання компенсації за пошкоджені/знищені об'єкти нерухомого майна, які розташовані в межах Вінницької міської територіальної громади».
У процесі з'ясування підстав для відмови в отриманні компенсації ОСОБА_1 стало відомо, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2025 року № 408883621 на їхнє житло, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . було зареєстровано арешт 20.07.2005 року № 57063460, на підставі повідомлення, серія та номер: 601, виданий 05.02.2002 року Прокуратурою Донецької області., м. Краматорська, додаткові відомості про обтяження № реєстра: 309683-973, внутр. № 0B01CD2723F3592A5425.
Факт того, що даний арешт помилковий спростовується довідкою БТІ № 5387, № 06-13-20674 від 09.08.2005 та 10.08.2005 року арешт з нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 арешт за даної квартири знято та власник має право здійснювати угоди з приводу відчуження даного майна, тобто це означає що станом на 09.08.2005 року всі арешти з квартири були зняті.
На підставі вищевикладеного, заявник взагалі не знав про існування будь-якого обтяження або арешту на зазначене майно, оскільки їм не надходили жодні повідомлення чи постанови про накладення таких обмежень, а всі арешти були зняті.
Водночас, відповідно до довідки БТІ № 5387 від 10.08.2005 року, арешт на дане майно вже знято. Це свідчить про те, що станом на теперішній час жодних обтяжень на квартиру немає, однак все ще помилково відображається у єдиному державному реєстраційних даних, що перешкоджає отриманню компенсації за зруйноване житло.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю фактичного арешту та для усунення юридичних перешкод для отримання сертифіката на компенсацію, виникає необхідність офіційного скасування арешту судовим рішенням, що в подальшому дозволить: усунути невідповідність у реєстраційних даних та відновити право заявників на розпорядження майном; забезпечити можливість отримання компенсації за зруйноване житло відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 381 від 21.04.2023 року; уникнути повторних необґрунтованих відмов у видачі сертифіката та реалізувати законне право на державну допомогу.
Також ватро зазначити, що батьки заявника ОСОБА_1 , а саме: ОСОБА_2 (72 роки) та ОСОБА_3 (71 рік) є пенсіонерами, і, окрім того, ОСОБА_3 є інвалідом ІІІ групи, внаслідок воєнної агресій рф на території України.
Зняття арешту з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка внаслідок збройної агресії рф була повністю знищена 25 вересня 2024 року, необхідно для того, щоб отримати компенсаційний сертифікат.
Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Зокрема, за правилами ч. 1 ст. 125 КПК України 1960 року слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи був зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.
Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.
Постановляючи вирок, суд повинен був вирішити серед іншого, що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна (пункт 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року).
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов'язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.
Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (ч. 4 ст. 174 КПК України).
Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно позивачів було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ Перехідні положення КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна позивачів, поширюються норми КПК України 1960 року.
Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).
Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.
Згідно зі статтею 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.
У цій справі арешт на майно позивачів було накладено на підставі повідомлення, серія та номер: 601, виданий 05.02.2002 року Прокуратурою Донецької області., м. Краматорська, додаткові відомості про обтяження № реєстра: 309683-973, внутр. № 0В01CD2723F3592A5425.
Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після завершення провадження у кримінальній справі, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивачів шляхом звернення до суду на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.
Однак, наведені обставини, що ускладнюють захист права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря таких обставин, що склалися, на особу, котра потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.
Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Завершення кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття остаточного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.
Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
У порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви на правильність арешту майна. До цього ж зводяться і роз'яснення, надані Верховним Судом України у пункті четвертому постанови Пленуму від 27.08.1976 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису".
Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного під час досудового слідства у кримінальній справі, після ухвалення вироку, що набрав законної сили, не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин, про що свідчить знищення кримінальної справи за закінченням строків її зберігання.
З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом не є судом, установленим законом.
Отже, суд доходить висновку про розгляд зазначеної справи в порядку цивільного судочинства, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11.
Що ж до суті позовних вимог, то з огляду на те, що на час звернення з заявою до суду за наявності арешту (обтяження), накладеного на майно, порушується право власності позивачів, внаслідок чого вони позбавлені змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, та при цьому необхідність такого арешту відпала, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, та оскільки позивачі в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не можуть, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивачів та необхідність захисту їх права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги засновані на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 16, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє представник - ОСОБА_4 , третя особа: Виконавчий комітет Вінницької міської ради, Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Краматорської міської ради до Донецької обласної прокуратури про зняття арешту з майна задовольнити.
Скасувати обтяження у виді арешту нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на праві спільної часткової власності у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який було накладено від 20.07.2005 року № 57063460 на підставі повідомлення, серія та номер: 601, виданий 05.02.2002 року Прокуратурою Донецької області., м. Краматорська, додаткові відомості про обтяження № реєстра: 309683-973, внутр. № 0B01CD2723F3592A5425, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3022119614120 від 10.10.2024 року зареєстровано державним реєстратором: Левчук Іриною Вікторівною, Виконавчий комітет Вінницької міської ради, Вінницької обл.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н. С. Краснокутська