Справа № 175/3108/25
Провадження № 2/175/762/25
03 листопада 2025 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Рожкової Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, треті особи: Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпровського районного округу Маркарова Вікторія Юріївна про звільнення майна з-під арешту, -
В березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, в якому просив звільнити майно спадкодавця ОСОБА_2 з-під арешту та скасувати накладене обтяження - арешт на належне спадкове майно: номер запису про обтяження 13949001 від 30 березня 2016 року, номер запису про обтяження 22861857 від 17 жовтня 2017 року та номер запису про обтяження 3919905 від 19 жовтня 2006 року на будинок АДРЕСА_1 , зареєстровані на підставі постанови державного виконавця ВДВС Дніпропетровського районного управління юстиції від 18 грудня 2003 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, при примусовому виконанні виконавчого листа виданого Дніпропетровським районним судом від 15 червня 2000 року про конфіскацію майна ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача ОСОБА_2 . Після його смерті залишилося спадкове майно, а саме 1/3 частина будинку АДРЕСА_1 . Для отримання спадщини позивач звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак дізнався, що на майно спадкодавця було накладено арешт. Оскільки виконавча служба відмовила позивачу у знятті арешту з майна, він звернувся до суду для захисту своїх прав.
28 квітня 2025 року представник відповідача Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області надав до суду відзив в якому зазначив, що позивач не довів статус відповідача ГУ ДПС у Дніпропетровській області за даним позовом та не встановив основного відповідача. Окрім того, пред'явлення позову про зняття арешту з нерухомого майна, що оформлене встановленим законом порядку на іншу особу, неможливе без відповідного розгляду питання про визнання права власності, оскільки позивач повинен довести причино-наслідковий зв'язок виникнення такого права власності, а отже позивачем по даній справі було обрано невірний спосіб захисту. А також зазначив, що у разі, якщо арешт накладено в рамках кримінального провадження, то зняття такого арешту можливе лише за правилами кримінального провадження та підлягає розгляду в порядку встановленого КПК України. З урахуванням наведеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а у разі, якщо судом буде виявлено підстави для закриття провадження, то - закрити провадження по справі.
06 серпня 2025 року позивачем було подано відповідь на відзив в якому позивач зазначив, що обраний ним спосіб захисту є належним і його право власності на спадкове майно ніким не оспорюється.
Представник позивача надав заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.
Представник відповідача Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області в судове засідання не з'явився, надав до суду відзив в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Третя особа приватний нотаріус Дніпровського районного округу Маркарова Вікторія Юріївна надала заяву про розгляд справи без її участі.
Третя особа Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, однак у судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали справи, докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною 2 цієї статті.
Встановлено, що 18 грудня 2003 року постановою про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження було накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_2 .(а.с. 14).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .(а.с. 15).
Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі була заведена спадкова справа №72711163 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 21).
Зі змісту свідоцтв про право на спадщину за законом від 13 листопада 1997 року спадкоємцями майна ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 в рівних частках кожному : ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , належить спадкове майно, що складається з житлового будинку загальною площею 68,7 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 11-13)
Зі змісту листа КП «БТІ» Слобожанської селищної ради №1186 від 01 серпня 2024 року встановлено, що згідно даних архіву КП «БТІ» станом на 31 грудня 2012 року, архівна справа б/н за адресою: АДРЕСА_2 власниками є: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . Форма власності: спільна сумісна. Підстава виникнення права власності: свідоцтво на право на спадщину за законом, видане 13 листопада 1997 року Дніпропетровською райдержнотконторою, зареєстроване в реєстрі за № 1-3006 та зареєстроване в БТІ 21 січня 1998 pоку за реєстр. № 6776-36. (а.с. 10)
У відповідності до довідки №156 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 21 лютого 2025 року встановлено, що за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . (а.с. 8)
17 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Слобожанського ВДВС з заявою про зняття арешту з майна. (а.с. 16)
Зі змісту листа Слобожанського ВДВС від 25 вересня 2024 року №28.1/126982 встановлено, що згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності по нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 25 вересня 2024 року міститься інформація про обтяження нерухомого майна № 3919905, що зареєстровано: 19 жовтня 2006 року за № 3919905 реєстратором: Дніпровська районна державна нотаріальна контора, на підставі постанови про арешт, АА № 959463, 18 грудня 2003 року, ВС Дніпропетровського району, об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно що належить ОСОБА_2 , що мешкає за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно інформації, що надано Дніпровською районною державною нотаріальною конторою щодо підстав накладення арешту, обтяжень нерухомого майна № 3919905, що зареєстровано 19 жовтня 2006 року, внесено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження віл 18 грудня 2003 року винесеної під час примусового виконання виконавчого листа № 1-210 виданого 15 серпня 2000 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області про конфіскацію всього майна що належить ОСОБА_2 .
Згідно даних, що містяться в автоматизованій системі виконавчого провадження, інформація - відсутня. Надати більш детальну інформацію чи копії матеріалів виконавчого провадження відсутня можливість, так як виконавче провадження зупинено у зв'язку з закінченням трирічного строку зберігання у відповідності до Інструкції з питань ведення діловодства та архіву в органах ДВС.
Станом на 25 вересня 2024 року до Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) будь-які ухвали, рішення суду про скасування обтяження нерухомого майна № 3919905, що зареєстровано 19 жовтня 2006 року на все майно що належить ОСОБА_2 не надходили. На підставі вищевикладеного, відсутні законні підстави для скасування арешту майна боржника ОСОБА_2 . (а.с. 17)
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 27 лютого 2025 року, встановлено наступні обтяження.
Номер запису про обтяження: 13949001, дата державної реєстрації: 30 березня 2016 року. Документи, подані для державної реєстрації: постанова, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 50493651, виданий 15 березня 2016 року, видавник: ОСОБА_7 заступник начальника відділу ДВС Дніпропетровського РУЮ. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29025405 від 30 березня 2016 року. Відомості про суб'єктів обтяження: Держава, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 . Опис предмета обтяження: все нерухоме майно.
Номер запису про обтяження: 22861857, дата державної реєстрації 17 жовтня 2017 року. Документи, подані для державної реєстрації: постанова, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 52608599, виданий 04 жовтня 2016 року, видавник: Кущенко Ю.В. заступник начальника відділу ДВС ГТУБ у Дніпропетровській області. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37608680 від 17 жовтня 2017 року. Відомості про суб'єктів обтяження: Держава, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 . Опис предмета обтяження: все нерухоме майно.
Згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 27 лютого 2025 року, встановлено тип обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 3919905, зареєстровано 19 жовтня 2006 року Дніпровською районною державною нотаріальною конторою. Підстава обтяження: постанова про арешт серії АА № 959463 від 18 грудня 2003 року, ВС Дніпропетровського району. Об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник ОСОБА_2 .(а.с. 22).
27 лютого 2025 року постановою приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Маркаровою В.Ю. позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з наявністю обтяження (арешту) на вищезазначене майно. (а.с. 23)
Оскільки позивач бажає оформити спадщину після смерті брата ОСОБА_2 , однак через наявність обтяження на майно йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, він звернувся до суду для зняття арешту з майна.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов?язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння, та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України, зокрема і шляхом звільнення спадкового майна з-під арешту (постанова Верховного Суду України від 23 січня 2013 року).
Відповідно до ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
А відповідно до положень ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У ст. 391 ЦК України передбачене право власника майна, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.4, 5 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Розглядаючи позовні вимоги про зняття арешту з майна суд вважає за необхідне вирішити питання щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту.
Як випливає зі змісту статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
У постанові КЦС ВС від 04 жовтня 2023 року в справі № 337/2402/22 зроблено висновок, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Порушене право спадкоємця на спадкове майно, на яке накладено арешт у виконавчому провадженні, може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття з нього арешту. Відповідачами в такому спорі мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки заявлені вимоги не є ефективним способом захисту.
Отже, належним способом захисту, який матиме ефект по забезпеченню прав позивача є звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності на спадкове майно та зняття з нього арешту.
Разом із тим відповідачами в такому спорі мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Згідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Так, позивачем вірно зазначено як відповідача Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо обтяження 33919905 внесеного 19 жовтня 2006 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження віл 18 грудня 2003 року винесеної під час примусового виконання виконавчого листа № 1-210 виданого 15 серпня 2000 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області про конфіскацію всього майна що належить ОСОБА_2 .
При цьому позивач просить скасувати ще два обтяження номер запису про обтяження 13949001 від 30 березня 2016 року та номер запису про обтяження 22861857 від 17 жовтня 2017 року, однак позивачем взагалі не зазначається, а матеріали справи не містять відомостей щодо того на підставі чого виконавчою службою було винесено постанову про арешт майна боржника 15 березня 2016 року та 04 жовтня 2016 року (рішення суду, виконавчий напис тощо) та яку причетність до цих вимог має відповідач Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області.
Тобто, сторона позивача не здійснила жодних дій щодо встановлення належного відповідача за вимогами про скасування номера запису про обтяження 13949001 від 30 березня 2016 року та номера запису про обтяження 22861857 від 17 жовтня 2017 року. Суд в такому випадку не вправі самостійно збирати докази, переймати на себе позицію сторони по справі та здійснювати пошук відповідача, його обов'язком є встановлення належності відповідача та доказів на обґрунтування позовних вимог.
Окрім того, сторона відповідача зазначали, що питання про зняття арешту з майна, в рамках конфіскації, має розглядатися в порядку кримінального провадження та на цій підставі просили закрити провадження у справі, з чим суд не погоджується з огляду на наступне.
Згідно з частиною другою статті 52 Кримінального кодексу України (далі - КК України) додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України).
Статтею 48 КВК України передбачено, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України).
Статтею 537 КПК України урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків, а положеннями статті 539 цього ж Кодексу визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте, зазначеними нормами КПК України не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України. Крім того, положеннями КПК України (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 165/3826/21).
Отже, з огляду на те, що позивачу як спадкоємцю ОСОБА_2 належить право на спадщину, позивач має право, як особа право власності на спадкове майно якої було порушено, звернутися до суду із цим позовом, оскільки законом не встановлено конкретний порядок захисту прав в такому випадку, цей позов підлягає розгляду та може бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У відповідності ч.1 ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
За правилами ч.1 ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Як передбачено ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, треті особи: Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпровського районного округу Маркарова Вікторія Юріївна про звільнення майна з-під арешту слід відмовити з наведених вище підстав.
Згідно ст. 141 ЦПК України, якою передбачено, що у разі відмови в позові, витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі викладеного і керуючись ст. 41, 47 Конституції України, ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391, 1218, 1219, 1296, 1297 ЦК України ст. 12, 13, 80, 81, 141, 259, 264-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 48, 49 КВК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, треті особи: Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпровського районного округу Маркарова Вікторія Юріївна про звільнення майна з-під арешту, - відмовити.
Судові витрати по оплаті судового збору залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя: Озерянська Ж.М.