19.11.2025м. СумиСправа № 920/1168/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Ковтуна В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи № 920/1168/25
за позовом Управління комунального майна Сумської міської ради
(вул. Воскресенська, 8А, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 45068823)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНДКОМПАНІ-С»
(вул. Герасима Кондратьєва, 25, м. Суми, 40030,
код ЄДРПОУ 34593249)
про стягнення 40720 грн 12 коп.,
Суть спору: 14.08.2025 позивач подав до суду позовну заяву, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 40720 грн 12 коп., з яких: 6279 грн 62 коп. заборгованість з орендної плати, 1632 грн 88 коп. пені та 32807 грн 62 коп. неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, а також просить стягнути судові витрати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2025, справу № 920/1168/25 розподілено до розгляду судді Ковтуну Володимиру Миколайовичу.
Ухвалою від 18.08.2025 суд відкрив провадження у справі № 920/1168/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, сторонам встановив строки для надання до суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
18.08.2025 копія ухвали від 18.08.2025 у справі №920/1168/25 надіслана на адресу відповідача - ТОВ «ВІНДКОМПАНІ-С» (вул. Герасима Кондратьєва, 25, м. Суми, 40030), зазначену позивачем у позові та відповідно до відомостей з ЄДРПОУ, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відмітками поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду у справі вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відповідною відміткою.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому в ухвалі суду у справі роз'яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://su.arbitr.gov.ua/sud5021/.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень.
Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному вебсайті https://reyestr.court.gov.ua/).
Таким чином, судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв'язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв'язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем ухвали суду.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами враховуючи норму ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому судом враховано, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Господарський суд Сумської області продовжує здійснювати правосуддя. Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
У місті Суми, де розташований Господарський суд Сумської області, постійно оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 23).
Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал "повітряна тривога" та реагування задля збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.
При цьому обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі №910/2116/21 (910/12050/21).
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Суми, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів Сумського району та Сумської області, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Відповідно до ст. 233 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами судом ухвалене рішення у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд прийшов до наступних висновків.
22.11.2017 між Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (далі орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНДКОМПАНІ-С» (далі орендар, відповідач) укладено договір оренди ДЗРП-0114 нерухомого комунального майна (долі договір).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (в оренду) на умовах, визначених цим Договором, нерухоме майно, розташоване за адресою:м. Суми, вул. Іллінська, буд. 51/1, площею 13,9 кв.м, право на оренду яких орендар набув на підставі наказу Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 02.06.2017 № 06.01-10/95. Нерухоме майно передається в оренду для розміщення магазину, що здійснює торгівлю промисловими товарами вітчизняних підприємств-товаровиробників.
Згідно з п. 2.1. договору об'єктом оренди є нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення розміщене на І поверсі загальною площею 13,9 кв.м за адресою: м. Суми, вул. Іллінська, буд. 51/1 (далі - об'єкт оренди), що знаходиться на обліку в орендодавця. Технічна документація на об'єкт оренди, виготовлена спеціалізованим підприємством, є додатком №1 до цього договору.
Пунктом 3.1. договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди, що є додатком № 3 до цього договору.
За пунктами 4.2. та 4.3. договору нарахування орендної плати починається з дня підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди. Орендна плата щомісячно перераховується Орендарем в термін не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до п. 4.7. договору за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату орендної плати орендар сплачує пеню до міського бюджету у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за об'єкт оренди у розмірі та у термін згідно з цим договором на відповідний рахунок міського бюджету. Самостійно відслідковувати зміни рахунку міського бюджету, на який орендарем спрямовується орендна плата; здійснювати звірку розрахунків та платежів орендної плати із Орендодавцем не менш ніж один раз на квартал з підписанням акту звірки (п. 5.2.5. та п. 5.2.6. договору).
Пунктом 7.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 9.1. договору строк дії цього договору встановлюється на два роки одинадцять місяців з 22.11.2017 по 21.10.2020.
Згідно з п. 9.3. договору у разі зміни власника об'єкта оренди до нового власника переходять права та обов'язки орендодавця. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або припинення цього договору.
За п. 9.7. договору договір припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі об'єкта оренди; достроково за рішенням суду; достроково за взаємною згодою сторін; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря - юридичної особи; смерті орендаря (якщо орендарем є фізична особа).
Згідно з п. 9.8. договору при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії цього договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Відповідно до п. 9.10. договору листи, які направлені орендодавцем орендарю на юридичну адресу, зазначену в договорі, вважаються такими, що вручені належним чином.
22.11.2017 між орендодавцем та орендарем підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Іллінська, буд. 51/1, загальною площею 13,9 кв.м.
03.11.2022 було прийнято рішення Сумської міської ради №3173-МР «Про внесення змін до структури апарату та виконавчих органів Сумської міської ради, затвердженої рішенням Сумської міської ради від 27 липня 2016 року № 1031-МР «Про затвердження структури апарату та виконавчих органів Сумської міської ради, їх загальної чисельності» (зі змінами)», відповідно до п. 1.1. якого утворено Управління комунального майна Сумської міської ради (з правом юридичної особи) шляхом виділення його з Департаменту забезпечення ресурсних платежів.
03.11.2022 прийнято рішення Сумської міської ради №3176-МР, відповідно до п. 1. якого затверджено Положення про Управління комунального майна Сумської міської ради.
11.01.2023 з метою усунення дублювання повноважень у виконавчих органах Сумської міської ради, відповідно до частини четвертої статті 54 та керуючись статтею 25 Закону України, Сумська міська рада прийняла рішення №3396-МР, пунктом 1 якого вирішила внести зміни до рішення Сумської міської ради від 03 листопада 2022 року №3176-МР «Про Положення про Управління комунального майна Сумської міської ради», виклавши в новій редакції додаток до рішення.
Відповідно до п. 1.6. Положення про Управління комунального майна Сумської міської ради, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 11.01.2023 №3396 (далі Положення) Управління здійснює управління та розпорядження майном комунальної власності Сумської міської територіальної громади (далі майно комунальної власності) у межах, визначених чинним законодавством України, Сумською міською радою та цим Положенням, і є її уповноваженим органом з питань управління та розпорядження майном комунальної власності.
Згідно з п. 1.10 Положення Управління є правонаступником Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради у всіх майнових та немайнових правах та обов'язках в частині здійснення повноважень, визначених у пункті 1.11. розділу 1 цього Положення.
Абзацом 1 пункту 1.11. Положення встановлено, що Управління, в межах власних завдань та функцій забезпечує організацію здійснення власних повноважень та делегованих повноважень органів виконавчої влади, визначених підпунктами 1, 4 пункту «а» частини першої статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Дана інформаціє є доступною на офіційному вебсайті «Інформаційний портал Сумської міської ради» за посиланням https://smr.gov.ua/uk/dokumenti/rishennya-miskoji-radi.html.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Враховуючи вищезазначене та норму ч. 1 ст. 104 ЦК України, а також п. 9.3 спірного договору права та обов'язки орендодавця за договором перейшли від Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради до Управління комунального майна Сумської міської ради.
Таким чином, за висновком суду, звернення саме Управління комунального майна Сумської міської ради з даним позовом є правомірним та законним.
Як зазначає позивач у позові, 02.05.2023 у зв'язку з тим, що відповідач не виконував обов'язку щодо оплати орендної плати, Управління комунального майна Сумської міської ради звернулось з позовом до Господарського суду Сумської області про розірвання договору, виселення та стягнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.10.2023 по справі № 920/466/23 позов Управління комунального майна СМР до ТОВ «ВІНДКОМПАНІ-С» достроково розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 22.11.2017 № ДЗРП-0114, виселено відповідача із займаного нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Іллінська, буд.51/1, загальною площею 13,9 м.кв. та стягнуто з ТОВ «ВІНДКОМПАНІ-С» на користь позивача 9844,51 грн боргу з орендної плати за період з 01.03.2021 по 31.03.2023, 850,39 грн пені за період з 01.04.2021 по 01.03.2023, а також 8052,00 грн судового збору. Рішення набрало законної сили 21.11.2023.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до 21.11.2023, до моменту набрання чинності судового рішення про розірвання договору оренди, ТОВ «ВІНДКОМПАНІ-С» був зобов'язаний сплачувати орендну плату відповідно до договору оренди нерухомого комунального майна № ДЗРП-0114.
Орендна плата, на підставі п. 4.3. договору щомісячно перераховується Орендарем в термін не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним. За несвоєчасну оплату орендної плати пунктом 4.7. договору встановлена відповідальність орендаря у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
За період з 01.04.2023 по 21.11.2023 позивачем нараховано орендної плати у розмірі 6279,62 грн та пені у сумі 1632,88 грн.
Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ТОВ «ВІНДКОМПАНІ-С» добровільно не виконало судове рішення про виселення по справі № 920/466/23.
Постановою Ковпаківського ВДВС у місті Суми СМУ МЮ України від 13.12.2023 відкрите виконавче провадження № 73601231 про виселення ТОВ «Віндкомпані-С» з нежитлового приміщення.
Виселення відповідача відбулося 05.06.2025, про що державним виконавцем складено акт від 05.06.2025 про примусове виселення та винесено постанову від 05.06.2025 про закінчення виконавчого провадження № 73601231..
Як зазначає позивач, період затримки у поверненні приміщення складає з 21.11.2023 по 05.06.2025. Відповідно до розрахунку позивача станом на 05.06.2025 розмір неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення складає 32807,62 грн.
Вважаючи свої права порушеними позивач і звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач обґрунтованих заперечень проти позовних вимог чи доказів сплати заборгованості суду не надав.
Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним.
Щодо вимоги про стягнення орендної плати
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У силу вимог частини першої статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положеннями статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено факт наявності заборгованості відповідача по орендній платі, який підтверджується матеріалами справи та розрахунком суми позову. Відповідач не подав доказів сплати боргу у повному обсязі чи аргументованих заперечень проти позову.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 6279,62 грн заборгованості зі сплати орендної плати за період з 01.04.2023 по 21.11.2023.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1тстатті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
У пункті 4.7. договору сторони погодили, що за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату орендної плати орендар сплачує пеню до міського бюджету у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно з поданим розрахунком, відповідно до п. 4.7. договору, відповідачеві нарахована пеня в сумі 1632,88 грн за період з 01.04.2023 по 21.11.2023, з урахуванням строків розрахунків, визначених договором.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати, перевіривши розрахунок пені за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН, можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №917/1622/16, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1632,88 грн пені за період з 01.04.2023 по 21.11.2023.
Щодо вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 795 ЦК України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), якій підписується сторонами договору. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, усі умови договору навіть ті, що не є обов'язковими для того чи іншого виду договору, проте погоджені сторонами та містяться у договорі, є обов'язковими для виконання сторонами за договором.
Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відповідно до статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами ст. 610 Цивільного кодексу України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.
У період дії договору правовідносини в сфері оренди майна, що перебуває в державній власності, врегульовувались спеціальними Законами, а саме: Законом України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» та Законом України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 157).
Частиною першою статті 25 Закону № 157 передбачено, що у разі припинення договору оренди, орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Відповідно до положень п. 9.9. договору, у разі неповернення об'єкту оренди після припинення цього договору, у встановлений орендодавцем термін орендар має сплатити за кожний прострочений день штраф у подвійному розмірі від передбаченого цим договором розміру орендної плати.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Сумської області від 18.10.2023 у справі № 920/466/23 розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 22.11.2017 № ДЗРП-0114, виселено відповідача - ТОВ «ВІНДКОМПАНІ-С» із займаного нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Іллінська, буд.51/1, загальною площею 13,9 м. кв.
Рішення від 18.10.2023 набрало законної сили 21.11.2023.
В той же, час відповідач добровільно не виконав рішення суду, лише державним виконавцем 05.06.2025 складено акт про примусове виселення ТОВ «ВІНДКОМПАНІ-С» з займаного приміщення.
Ураховуючи те, що орендоване майно за договором ТОВ «ВІНДКОМПАНІ-С» не повернуто своєчасно, акт про примусове виселення складено 05.06.2025, відповідачу нарахована неустойка за несвоєчасне повернення державного майна, яка згідно з доданим розрахунком за період 21.11.2023 року по 05.06.2025 року становить 32807,62 грн.
Таким чином, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов спірного договору щодо своєчасного повернення нерухомого майна державної власності, вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 32807,62 грн за період з 21.11.2023 по 05.06.2025, нарахованої відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України та п. 9.9 Договору, суд визнає правомірними та законними.
Правові висновки щодо застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України також викладено у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що судом позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судовий збір в сумі 3028,00 грн. покладається на відповідача.
Керуючись ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Управління комунального майна Сумської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНДКОМПАНІ-С» про стягнення 40720 грн 12 коп. задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНДКОМПАНІ-С» (вул. Герасима Кондратьєва, 25, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 34593249) на користь Управління комунального майна Сумської міської ради (вул. Воскресенська, 8А, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 45068823) 6279 грн 62 коп. орендної плати за період з 01.04.2023 по 21.11.2023, 1632 грн 88 коп. пені за період з 01.04.2023 по 21.11.2023, 32807 грн 62 коп. неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення за період з 21.11.2023 по 05.06.2025 та 3028 грн 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повне рішення складене та підписане суддею 24.11.2025.
Суддя В.М. Ковтун