вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"21" листопада 2025 р. м. Київ Справа № 911/3043/25
Суддя Мальована Л.Я., розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про вжиття заходів забезпечення позову
За позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошинсервіс», Київська обл., м. Біла Церква
ОСОБА_1 , Київська обл., м. Біла Церква
про стягнення 436 453 грн. 44 коп.
установив:
У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/3043/25 за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрошинсервіс» та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 44259062-L4F вiд 07.02.2024 в розмірі 436453,44 грн., що складається із: 426258,75 грн. заборгованість за тілом кредиту; 10194,69 грн. заборгованість за відсотками.
Ухвалою суду від 12.11.2025 підготовче засідання відкладено на 26.11.2025 о 10:00.
21.11.2025 представником позивача через систему «Електронний суд» подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту у межах ціни позову на квартиру, загальною площею 43.4 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого 749707132103) та належить на праві власності відповідачу 2.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дана заява передана до розгляду судді Мальованій Л.Я.
В обґрунтування поданої заяви, позивач вказує на те, що оскільки у відповідача 1 відсутнє будь-яке рухоме або нерухоме майно, тому він просить суд вжити заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, яке належить на праві власності відповідачу 2.
Позивач звертає увагу суду на те, що обраний ним спосіб забезпечення позову має на меті збереження гарантованого виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, та жодним чином не буде перешкоджати власнику майна у його користуванні. Тобто, накладення арешту на майно поручителя ОСОБА_1 обмежує його, виключно, у можливості відчуження такого майна з метою уникнення виконання судового рішення. При цьому, майно буде знаходиться у вільному володінні власника та не обмежене у цільовому використанні.
Позивач зазначає про те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
Таким чином позивач вважає, що накладення арешту на майно, що належить відповідачу 2 на праві власності не призведе до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідно до усталеної практики господарських судів, при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні ЄСПЛ у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
З урахуванням наведених висновків, заходи забезпечення позову повинні стосуватися та ґрунтуватися на достатньо обґрунтованих припущеннях, що невжиття їх може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості.
Заявник, з огляду на положення частини 1 статті 74 ГПК України, повинен довести відповідні обставини наявності безпосередніх дій щодо здійснення реальних заходів щодо позбавлення спірного майна, або приховування інформацію про місце розташування, умови збереження, використання та стан такого майна. У даному випадку заявник, в якості підтвердження щодо можливого неналежного виконання рішення суду у майбутньому посилається на можливість відчудження відповідачем 2 нерухомого майна.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість уникнення від виконання своїх зобов'язань без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. У даному випадку заявник в якості підтвердження здійснення будь-яких дій, які в майбутньому можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення посилається лише на припущення, що відповідач 2 може відчужити належне йому на праві власності нерухоме майно.
Таким чином, дослідивши збалансованість інтересів сторін, надавши оцінку поданим матеріалам щодо забезпечення позову в їх сукупності, з огляду на вказані вище вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки заявником не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, зазначених у заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Враховуючи, що заяву про забезпечення позову судом розглянуто, тому витрати АТ КБ "Приватбанк" по сплаті судового збору за положеннями статті 129 ГПК України та Закону України “Про судовий збір» відшкодуванню та поверненню не підлягають.
Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 129, 136, 140, 234 ГПК України, суд
постановив:
Відмовити Акціонерному товариству Комерційному банку «Приватбанк» в задоволені заяви про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили у порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України та може бути оскаржена у встановленому порядку.
Ухвалу підписано - 24.11.2025.
Суддя Л.Я. Мальована