ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.11.2025Справа № 910/10811/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська злагода"
про стягнення 983 400,84 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" (далі - позивач, Інститут) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська злагода" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 983 400,84 грн., з яких: 576 513,65 грн. - основний борг зі сплати орендної плати, 128 576,60 грн. - основний борг з компенсації витрат на комунальні послуги, 52 731,64 грн. - пеня, 211 527,08 грн. - штраф, 5 103,06 грн. - 3 % річних, 8 948,81 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами 01.03.2025 року договору оренди нежитлового приміщення № 1УИЗ0250001 в частині своєчасної та повної сплати передбачених цією угодою платежів.
Ухвалою від 03.09.2025 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Інституту строку та способу усунення її недоліків.
10.09.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Інституту від 09.09.2025 року про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 15.09.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/10811/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.
12.11.2025 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 12.11.2025 року, в якому останнє заперечило проти повного задоволення вимог Інституту з огляду на те, що 10.04.2025 року відповідач перерахував на рахунок позивача 159 829,00 грн. в якості комунально-забезпечувального платежу за договором оренди на випадок не виконання Товариством своїх договірних зобов'язань, а також 24.04.2025 року сплатив на користь орендодавця 319 660,00 грн. в якості грошового забезпечення за цим правочином. Відповідач вказав, що сплачений ним комунально-забезпечувальний платіж на суму 159 829,00 грн. не був використаний позивачем у порядку, передбаченому умовами пункту 3.6.4 договору оренди, а відтак цей платіж підлягає зарахуванню в рахунок компенсації витрат за спожиті комунальні послуги за останні два місяці строку оренди. Більше того, за змістом укладеного між сторонами правочину якщо розмір комунально-забезпечувального платежу перевищує розмір фактичних витрат за спожиті послуги за останні два місяці строку оренди, що підлягають компенсації, то надлишок підлягає поверненню на рахунок орендаря протягом 15 календарних днів після повернення об'єкта оренди. Зважаючи на повну оплату Товариством комунальних послуг за травень 2025 року, останніми місяцями, що погашаються за рахунок комунально-забезпечувального платежу, є компенсація комунальних послуг за квітень у розмірі 74 811,54 грн. та компенсація комунальних послуг за червень у розмірі 53 765,06 грн. При цьому, розмір комунально-забезпечувального платежу на суму 31 252,40 грн. перевищує зазначену заборгованість відповідача за комунальні послуги, а отже така сума підлягала поверненню Інститутом на користь орендаря через 15 днів після 23.06.2025 року (дата знищення об'єкта оренди). Беручи до уваги наведене, заборгованість відповідача перед позивачем за комунальні послуги за квітень та червень 2025 року в сумі 128 576,60 грн. була повністю погашена за рахунок комунально-забезпечувального платежу, що свідчить про відсутність підстав для стягнення цієї заборгованості, а також і нарахованих на вказану суму штрафних санкцій і компенсаційних виплат.
Крім того, 27.08.2025 року договір оренди між сторонами було розірвано, проте грошові кошти - забезпечення у розмірі 319 660,00 грн. Інститут Товариству не повернув. Отже, означені кошти скеровані на повне погашення неустойки, процентів та інших платежів за неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди, тоді як залишок цих грошових коштів - забезпечення у розмірі 91 810,22 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Товариства.
Слід також зазначити, що у відзиві на позов Товариство просило суд поновити йому процесуальний строк на подання цієї заяви по суті справи, посилаючись на те, що зі змістом ухвали господарського суду міста Києва від 15.09.2025 року про відкриття провадження у справі Товариство ознайомилося лише 10.11.2025 року. Наведені обставини були зумовлені тим, що з моменту створення компанії відповідача і до 23.06.2025 року Товариство було зареєстроване та здійснювало господарську діяльність в офісі за адресою: місто Київ, вулиця Польова, 24, який орендувало в Інституту. У вказаному офісі знаходилася вся комп'ютерна та інша офісна техніка відповідача, а також уся документація останнього. Водночас 23.06.2025 року внаслідок ракетної атаки російської федерації на місто Київ, орендований відповідачем офіс у місті Києві на вулиці Польовій, 24 був повністю знищений разом із усією документацією та комп'ютерною технікою Товариства, внаслідок пожежі, яка утворилася після обстрілу. На підтвердження означених обставин відповідач надав суду копію листа Солом'янського РУ ГУ ДНСН України в м. Києві, змістом якого підтверджуються вищенаведені обставини.
Частинами 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк чи продовжити його лише з певним колом обставин. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Беручи до уваги наведені законодавчі приписи, а також враховуючи наведені Товариством доводи на обґрунтування вищенаведеного клопотання, зокрема, знищення 23.06.2025 року внаслідок ракетної атаки російської федерації на місто Київ орендованого відповідачем офісу в місті Києві на вулиці Польовій, 24 разом із усією документацією та комп'ютерною технікою Товариства, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача від 12.11.2025 року, прийняття до розгляду відзиву Товариства та долучення його до матеріалів справи.
18.11.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Інституту від 17.11.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останній вказав, що вимоги відповідача щодо зарахування грошових коштів забезпечення в рахунок погашення нарахованих сум пені, штрафу та компенсаційних виплат не підлягають задоволенню, оскільки за умовами укладеного між сторонами договору у випадку прострочення оплати орендарем будь-яких платежів (в повному обсязі або їх частини) по цьому договору більш, ніж на 5 (п'ять) календарних днів підряд, дія договору припиняється достроково в односторонньому порядку за ініціативи орендодавця, при цьому, 100 % розміру грошових коштів-забезпечення, сплачених орендодавцю відповідно до пункту 3.14 цього договору, не повертається і зараховується, як неустойка, яку орендар сплачує орендодавцю.
Крім того, позивач зазначив, що зарахування комунально-забезпечувального платежу в рахунок компенсації витрат за спожиті комунальні послуги є правом позивача, а не його обов'язком, тоді як наразі в Інституту відсутні будь-які підстави для повернення коштів у вигляді комунально-забезпечувального платежу до моменту повного погашення Товариством прострочених платежів зі сплати орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги, а також до підписання сторонами акта приймання-передачі майна з оренди.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
01.03.2025 року між Інститутом (орендодавець) та Товариством (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 1УИЗ0250001 (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове приміщення загальною площею 1 100,00 м2 (далі - об'єкт оренди) на 2 (другому) поверсі будівлі (літера І), яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Польова, 24.
Означена угода підписана уповноваженими представниками її сторін та скріплена відбитками печаток наведених суб'єктів господарювання.
За змістом пунктів 1.2, 1.5 Договору об'єкт оренди може використовуватися орендарем винятково для розміщення офісу. Об'єкт оренди передається орендарю 01.03.2025 року по акту приймання-передачі.
З матеріалів справи вбачається, що Інститут за відповідним актом приймання-передачі від 01.03.2025 року передав, а відповідач прийняв в орендну нежитлове приміщення загальною площею 1 100,00 м2 на 2 (другому) поверсі будівлі (літера І), яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Польова, 24.
За умовами пункту 2.3.6 цієї угоди орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати плату за оренду, компенсацію комунальних платежів, інших платежів, передбачених цим Договором, відповідно до умов означеного правочину.
Пунктами 3.1-3.5 Договору встановлено, що орендар зобов'язаний вносити плату за користування об'єктом оренди в розмірах та в строки, обумовлені цим Договором (пункт 3.1).
Плата за оренду нараховується орендареві з дати підписання сторонами акта № 1 (пункт 3.2 Договору).
Якщо інше не передбачено цим Договором, плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 10-го числа поточного місяця (пункт 3.3).
Орендодавець виставляє орендареві рахунок на оплату плати за оренду, розрахованої відповідно до Додатка № 2 до цього Договору. Орендар зобов'язаний сплачувати плату за оренду не пізніше строку, зазначеного в цьому Договорі, незалежно від факту одержання ним зазначених рахунків. При неотриманні орендарем зазначених рахунків, плата за оренду розраховується орендарем самостійно відповідно до Додатку № 2 до цього Договору (пункт 3.4).
У разі необхідності визначення розміру плати за оренду, а також інших платежів за цим Договором за певну кількість днів, розмір плати за оренду, а також інших платежів за один день визначається шляхом ділення розміру плати за оренду, а також інших платежів за відповідний місяць на кількість календарних днів у ньому (пункт 3.5).
З матеріалів справи вбачається, що у Додатку № 2 до Договору сторони визначили, що плата за оренду об'єкта оренди за кожний місяць складається з двох частин: орендної плати та додаткової плати, а також погодили порядок визначення та обрахунку орендної та додаткової плат.
Відповідно до пункту 3.6 Договору орендар, крім плати за оренду, повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення тощо) та витрати на комунальні послуги в місцях загального користування, які розподіляються між всіма орендарями будівлі пропорційно площі об'єкта оренди до загальної площі будівлі.
Компенсація витрат на комунальні послуги не входить до розрахунку плати за оренду та оплачується орендарем за діючими тарифами (пункт 3.6.1).
Орендар компенсує орендодавцю витрати на комунальні послуги на підставі виставлених орендодавцем рахунків, згідно з отриманими від орендодавця розрахунків фактичних витрат, а також у випадку встановлення орендодавцем лічильників - на підставі їх показників (пункт 3.6.2).
За умовами пункту 3.6.3 Договору перерахування компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків або актів наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг) не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем. Орендодавець до 5 числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє орендареві рахунки на компенсацію витрат на комунальні послуги та акт наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг). Обов'язок по отриманню вищевказаного рахунка та акта покладається на орендаря. У разі неотримання рахунка на компенсацію витрат на комунальні послуги за оплачуваний місяць або відповідного акта орендарем, останній зобов'язаний сплатити таку компенсацію орендодавцю у розмірі витрат на комунальні послуги за місяць, попередній оплачуваному. Після отримання орендарем рахунка або відповідного акта за такий оплачуваний місяць сторони проводять перерахунок. У разі, якщо сплачена орендарем сума витрат перевищує суму, що мала бути сплачена, переплата зараховується в рахунок оплати витрат на комунальні послуги за наступний місяць. Якщо сплачена орендарем сума витрат менша, ніж сума, що мала бути сплачена - орендар здійснює доплату протягом трьох банківських днів з дати одержання рахунка або підписання акта.
Пунктами 10.1, 10.2 Договору встановлено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повернення об'єкта оренди по акту № 2 та повного розрахунку між сторонами згідно з умовами цього Договору. Строк оренди починається з моменту прийняття орендарем об'єкта оренди за актом № 1 і закінчується 31.03.2026 року.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення орендодавцем своїх зобов'язань за цією угодою.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що всупереч умовам Договору відповідач протягом квітня - червня 2025 року неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки зі своєчасної та повної оплати орендних платежів (орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги), внаслідок чого за Товариством утворилася заборгованість у загальному розмірі 705 090,25 грн., з яких: 576 513,65 грн. - заборгованість з орендної плати, 128 576,60 грн. - заборгованість з компенсації витрат на комунальні послуги.
На підтвердження означених обставин Інститут надав суду, зокрема, копії підписаних орендодавцем відповідних актів здачі-прийняття надання послуг від 31.05.2025 року № 0000000141/2025 на суму 319 660,00 грн. (оренда приміщення за травень 2025 року), від 23.06.2025 року № 0000000171/2025 на суму 256 853,65 грн. (оренда приміщення за червень 2025 року), від 30.04.2025 року № 000027272025/4601 на суму 74 811,54 грн. (вартість спожитих орендарем у квітні 2025 року комунальних послуг) та від 23.06.2025 року № 000039242025/4601 на суму 53 765,06 грн. (вартість спожитих орендарем у червні 2025 року комунальних послуг), а також рахунків на оплату від 01.05.2025 року № 0000000027/2025, від 01.06.2025 року № 0000000001/2025, від 30.04.2025 року № 000027272025/4601 і від 23.06.2025 року № 000039242025/4601.
Враховуючи несплату орендарем наявної в нього заборгованості з орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги у вищенаведених розмірах, Інститут звернувся до господарського суду міста Києва з означеним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Положеннями частин 1 та 2 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Разом із тим, за змістом пункту 10.4 Договору у випадку прострочення оплати орендарем будь-яких платежів (в повному обсязі або їх частини) по цьому Договору більш, ніж на 5 календарних днів підряд, дія Договору припиняється достроково в односторонньому порядку за ініціативи орендодавця.
Судом встановлено, що листом від 21.08.2025 року № УкрІЗВ-2380/Ю (направленим 21.08.2025 року на вказану в Договорі адресу місцезнаходження Товариства) Інститут, враховуючи тривале неналежне виконання орендарем грошових зобов'язань за Договором (у тому числі більше п'яти календарних днів підряд) та керуючись положеннями пункту 10.4 цієї угоди, повідомив Товариство про дострокове припинення 27.08.2025 року Договору та просив орендаря вивезти майно з орендованого приміщення та 27.08.2025 року о 10:00 год. забезпечити присутність уповноваженого представника відповідача для передачі орендодавцеві об'єкта оренди та підписання відповідного акту № 2 приймання-передачі приміщення.
Однак, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження підписання сторонами відповідного акту № 2 про повернення приміщення з оренди Товариства.
У той же час, за умовами пункту 3.6.4 Договору орендар має зобов'язання перерахувати на поточний рахунок орендодавця протягом 5 календарних днів з моменту підписання цього Договору грошові кошти (далі - комунально-забезпечувальний платіж) в розмірі подвійного розміру вартості найбільшого місячного обсягу споживання комунальних послуг згідно з погодженими з орендодавцем лімітами споживання комунальних послуг, що виконуватимуть функцію забезпечення та будуть гарантією належного виконання грошових зобов'язань по компенсації витрат за спожиті комунальні послуги протягом дії цього Договору. За період знаходження комунально-забезпечувального платежу на поточному рахунку орендодавця, а також за користування ним не нараховуються відсотки та не передбачено інших видів компенсацій або плати за користування грошовими коштами.
За ініціативою орендодавця поточна заборгованість орендаря по компенсації витрат за спожиті комунальні послуги може компенсуватися з комунально-забезпечувального платежу. В такому разі орендодавець виставляє орендарю рахунок на відновлення комунально-забезпечувального платежу або його частини, протягом 5 календарних днів з моменту отримання рахунку. Орендар має відновити початковий розмір комунально-забезпечувального платежу.
У випадку, якщо комунально-забезпечувальний платіж не був використаний у вищезазначеному порядку, він зараховується в рахунок компенсації витрат за спожиті комунальні послуги за останні два місяці строку оренди.
Якщо розмір комунально-забезпечувального платежу перевищує розмір фактичних витрат за спожиті послуги за останні два місяці строку оренди, що підлягають компенсації, то надлишок підлягає поверненню на рахунок орендаря протягом 15 календарних днів після повернення об'єкта оренди і підписання відповідного акта № 2.
Заперечуючи проти позову, Товариство посилалося на те, що сплачений ним комунально-забезпечувальний платіж на суму 159 829,00 грн. не був використаний позивачем у порядку, передбаченому умовами пункту 3.6.4 Договору, а відтак цей платіж підлягає зарахуванню в рахунок компенсації витрат за спожиті комунальні послуги за останні два місяці строку оренди. Зважаючи на повну оплату Товариством комунальних послуг за травень 2025 року, останніми місяцями, що погашаються за рахунок комунально-забезпечувального платежу, є компенсація комунальних послуг за квітень у розмірі 74 811,54 грн. та компенсація комунальних послуг за червень у розмірі 53 765,06 грн. При цьому, розмір комунально-забезпечувального платежу на суму 31 252,40 грн. перевищує зазначену заборгованість відповідача за комунальні послуги, а отже така сума підлягає поверненню Інститутом на користь орендаря.
З матеріалів справи вбачається, що 10.04.2025 року Товариство сплатило на розрахунковий рахунок Інституту комунально-забезпечувальний платіж у розмірі 159 829,00 грн., що підтверджується наданою відповідачем копією фільтрованої виписки з його банківського рахунку за період з 10.04.2025 року по 24.04.2025 року.
Відтак, зважаючи на припинення дії Договору в серпні 2025 року внаслідок його одностороннього розірвання позивачем, беручи до уваги приписи пункту 3.6.4 Договору, а також враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження компенсації за ініціативою орендодавця поточної заборгованості орендаря по погашенню витрат за спожиті (зокрема, протягом квітня, червня 2025 року) комунальні послуги зі сплаченого Товариством комунально-забезпечувального платежу, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування наведеного комунально-забезпечувального платежу в розмірі 159 829,00 грн. в рахунок компенсації спірних у даній справі витрат за спожиті комунальні послуги за останні два неоплачені місяці оренди, тобто за квітень 2025 року на суму 74 811,54 грн. та за червень 2025 року на суму 53 765,06 грн.
У той же час решта невикористаного сплаченого відповідачем комунально-забезпечувального платежу в розмірі 31 252,40 грн. (159 829,00 грн. - (74 811,54 грн. + 53 765,06 грн.) не входить до предмета спору та безпосереднього дослідження у даній справі. Разом із тим, за умовами Договору така сума підлягатиме поверненню на рахунок Товариства протягом 15 календарних днів після повернення об'єкта оренди і підписання відповідного акта № 2, як це прямо передбачено умовами укладеного між сторонами правочину.
Крім того, обґрунтовуючи відсутність підстав для задоволення вимог Інституту, відповідач вказував, що 27.08.2025 року Договір було розірвано, проте грошові кошти-забезпечення у розмірі 319 660,00 грн. Інститут Товариству не повернув. Отже, означені кошти, на переконання Товариства, мали бути скеровані на повне погашення неустойки, процентів та інших платежів за неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди, тоді як залишок цих грошових коштів-забезпечення у розмірі 91 810,22 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Товариства.
З огляду на викладене, слід зазначити, що згідно з пунктом 3.14 Договору орендар має зобов'язання перерахувати на поточний рахунок орендодавця протягом 5 календарних днів з моменту підписання Договору грошові кошти в розмірі 319 660,00 грн. без ПДВ, які є забезпеченням належного виконання орендарем негрошових зобов'язань по цьому Договору, у тому числі, але не обмежуючись, щодо повернення об'єкта оренди у належному стані та належним чином (далі - грошові кошти-забезпечення). Сторони розуміють, що грошові кошти-забезпечення у розумінні цього Договору не є орендною платою чи іншою платою за товари, роботи, послуги.
Грошові кошти-забезпечення можуть бути використані орендодавцем в будь-який момент впродовж дії Договору, у разі наявності заборгованості орендаря. У такому разі заборгованість орендаря по сплаті неустойки (штрафу) у зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням орендарем своїх зобов'язань за цим Договором та/або заборгованість з компенсації нанесених збитків або пошкодження майна орендодавця, по письмовому повідомленню орендодавцем орендаря може компенсуватися з грошових коштів-забезпечення. У такому випадку зобов'язання орендодавця щодо повернення використаної частини грошових коштів-забезпечення та зобов'язання орендаря по сплаті неустойки (штрафу), у зв'язку із невиконанням або неналежним виконанням орендарем своїх зобов'язань за цим Договором, та/або заборгованість з компенсації нанесених збитків або пошкодження майна орендодавця в частині, компенсованій з грошових коштів-забезпечення, припиняються на підставах, встановлених цим Договором, за домовленістю сторін без укладення будь-яких угод.
У такому разі орендодавець виставляє орендарю рахунок на відновлення грошових коштів-забезпечення або його частини; протягом 5 календарних днів з моменту отримання рахунку орендар має відновити початковий розмір грошових коштів-забезпечення.
Суд встановив, що 24.04.2025 року Товариство сплатило на розрахунковий рахунок Інституту грошові кошти-забезпечення у розмірі 319 660,00 грн., що підтверджується наданою відповідачем копією фільтрованої виписки з його банківського рахунку за період з 10.04.2025 року по 24.04.2025 року.
У той же час, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зарахування вищенаведеної суми сплачених Товариством коштів в рахунок погашення заборгованості відповідача з орендної плати за Договором, а також і безпідставність відповідних посилань Товариства у відзиві на позовну заяву, оскільки за умовами Договору грошові кошти-забезпечення у розмірі 319 660,00 грн. є забезпеченням належного виконання орендарем саме негрошових зобов'язань за цим Договором, а не грошових зобов'язань останнього, зокрема, зі сплати орендних платежів.
Більше того, за умовами пункту 10.4 Договору у випадку прострочення оплати орендарем будь-яких платежів (в повному обсязі або їх частини) по цьому Договору, більш, ніж на 5 (п'ять) календарних днів підряд, дія Договору припиняється достроково в односторонньому порядку за ініціативи орендодавця; при цьому, 100 % розміру грошових коштів-забезпечення, сплачених орендодавцю відповідно до пункту 3.14 цього Договору, не повертається і зараховується як неустойка, яку орендар сплачує орендодавцю. В такому випадку, днем припинення дії цього Договору вважається 6 (шостий) календарний день з дня направлення орендодавцем письмового повідомлення на адресу орендаря, зазначену в розділі 14 цього Договору, про припинення дії Договору (у даному випадку - 27.08.2025 року), та орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцю по акту № 2 не пізніше дати дострокового припинення дії цього Договору.
Враховуючи не спростований Товариством факт неналежного виконання ним обов'язків з оплати позивачу орендних платежів за Договором та водночас беручи до уваги наявність підстав для зарахування комунально-забезпечувального платежу в рахунок компенсації спірних у даній справі витрат за спожиті комунальні послуги за останні два неоплачені місяці строку оренди, тобто за квітень 2025 року на суму 74 811,54 грн. та за червень 2025 року на суму 53 765,06 грн., а також зважаючи на те, що загальна сума основного боргу відповідача з орендної плати, яка складає 576 513,65 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про відсутність чи погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Інституту до Товариства про стягнення вказаної суми боргу.
У той же час, за встановлених судом обставин, у задоволенні вимоги Інституту про стягнення з відповідача заборгованості з компенсації витрат на комунальні послуги у загальному розмірі 128 576,60 грн. (74 811,54 грн. - за квітень 2025 року та 53 765,06 грн. - за червень 2025 року) слід відмовити.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладених на нього грошових зобов'язань за Договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 5 103,06 грн., нарахованих на прострочені суми основного боргу за спірними щомісячними платежами окремо у період з 11.05.2022 року по 22.08.2025 року, а також 8 948,81 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вищенаведені суми заборгованості протягом вказаного періоду згідно з наданим Інститутом розрахунком.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних та інфляційних втрат до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки розміри компенсаційних виплат, нарахованих позивачем, зокрема, на суми заборгованості з оренди приміщення за травень, червень 2025 року і вартості спожитих орендарем у квітні 2025 року комунальних послуг, не перевищують обрахованого судом їх розміру, з урахуванням, зокрема, висновків Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постановах від 26.06.2020 року в справі № 905/21/19 та від 23.09.2021 року в справі № 924/2/21, а відповідачем контррозрахунку цих сум чи обґрунтованих заперечень проти їх стягнення надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Інституту про стягнення з відповідача 5 103,06 грн. 3 % річних та 8 948,81 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з чим, такі вимоги також підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань за Договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 52 731,64 грн. пені, нарахованої на прострочені суми основного боргу за спірними щомісячними платежами окремо у період з 11.05.2022 року по 22.08.2025 року.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим Договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості.
Також, у поданій позовній заяві Інститут просив суд стягнути з відповідача 211 527,08 грн. штрафу, нарахованого внаслідок несвоєчасного проведення відповідачем розрахунків за Договором протягом більше 7 календарних днів.
Положеннями частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За змістом пункту 7.2.1.3 Договору крім зазначеного вище у пункті 7.2 Договору, до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов'язань: якщо період прострочення становить більше 7 календарних днів, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 30 відсотків від простроченої суми грошового зобов'язання.
Оскільки розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Інституту про стягнення з відповідача 52 731,64 грн. пені та 211 527,08 грн. штрафу.
У той же час суд звертає увагу на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.
Суд також врахував, що базою для нарахування заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій та компенсаційних виплат були суми заборгованості Товариства як з орендної плати, так і з компенсації витрат на комунальні послуги за квітень та червень 2025 року, що підлягали погашенню за рахунок комунально-забезпечувального платежу. Однак, враховуючи розірвання Договору 27.08.2025 року, а також зважаючи на період нарахування позивачем спірних сум штрафних санкцій та компенсаційних виплат, суд дійшов висновку про те, що зарахування витрат на комунальні послуги за рахунок комунально-забезпечувального платежу після розірвання Договору не вплинуло на правильність здійсненого Інститутом розрахунку та обґрунтованість заявлених останнім до стягнення сум грошових коштів.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати спірних сум заборгованості за Договором.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов'язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська злагода" (08140, Київська область, Бучанський район, вулиця Компресорна, будинок 3; код ЄДРПОУ 45522165) на користь Приватного акціонерного товариства "Український конструкторсько-технологічний інститут зварювального виробництва" (03065, місто Київ, вулиця Польова, будинок 24; код ЄДРПОУ 22883891) 576 513 (п'ятсот сімдесят шість тисяч п'ятсот тринадцять) грн. 65 коп. основного боргу зі сплати орендної плати, 52 731 (п'ятдесят дві тисячі сімсот тридцять одну) грн. 64 коп. пені, 211 527 (двісті одинадцять тисяч п'ятсот двадцять сім) грн. 08 коп. штрафу, 5 103 (п'ять тисяч сто три) грн. 06 коп. 3 % річних, 8 948 (вісім тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн. 81 коп. інфляційних втрат, а також 10 257 (десять тисяч двісті п'ятдесят сім) грн. 89 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 24.11.2025 року.
Суддя В.С. Ломака