61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
24.11.2025 м. Харків Справа №905/1472/23
Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,
розглянувши справу №905/1472/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Оліс ЛТД» (69014, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 47)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «Виола+» (84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Маяковського, 3)
про стягнення 92 232,84 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
Суть спору: ТОВ фірма «Оліс ЛТД» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ТОВ «ПФ «Виола+» основного боргу в розмірі 92 232,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки (із дистриб'юторським застереженням) №1809/19 від 18.09.2019 в частині оплати продукції.
19.12.2023 господарським судом постановлено ухвалу, якою відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
29.12.2023 за вх.№07-10/688/23 господарський суд одержав відзив на позов, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що позивач поставляв свою продукцію тільки на Маріупольську філію відповідача, яка знаходилась за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, Запорізьке шосе, 1. В результаті бойових дій і окупації території м. Маріуполь з 02.03.2022 по теперішній час адміністрація ТОВ «ПФ «Виола+» не має доступу до будівлі свого офісу, складу, комп'ютерів та первинних документів. Крім того, в ході бойових дій з Маріупольської філії відповідача невідомими особами викрадено весь товар, вантажні автомобілі, офісне та складське обладнання, про що в ЄРДР 25.05.2022 зареєстровано кримінальне провадження № 12022052770001833 за ч. 2 ст. 289 КК України. Тому відповідач не має доступу до своїх екземплярів договору, накладних, товарно-транспортних накладних, та до товару, які знаходились у м. Маріуполі на початок бойових дій.
Одночасно, серверне обладнання, на якому зберігалася бухгалтерська інформація, пошкоджено в результаті обстрілу м. Краматорська у березні 2022 року, тому програмне забезпечення бухгалтерії відповідача також не працює. При цьому, вивезення комп'ютерів та первинних документів з м. Краматорська в інші більш безпечні області є неможливим у зв'язку із загрозою для життя.
З огляду на ці обставини, діяльність ТОВ «ПФ «Виола+» була призупинена, наказом № 12 від 15.04.2022 оголошено простій. Через евакуацію та звільнення усіх працівників відповідача, у т. ч. директора та головного бухгалтера підприємства, 20.06.2022 було прийнято на роботу нового директора, який не має відомостей про господарські відносини між ТОВ «ПФ «Виола+» та ТОВ фірма «Оліс ЛТД» та не може підтвердили або спростувати обґрунтованість вимог позивача.
Відповідач вказує на те, що військова агресія Російської Федерації проти України та введення у зв'язку з цим воєнного стану на території України є форс-мажорними обставинами для суб'єктів господарської діяльності, що підтверджено листом ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач не дотримався досудового врегулювання спору, хоча мав можливість направити свої вимоги на електронну адресу діючого директора ebohanova@gmail.com, яка зазначена в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
04.01.2024 за вх. №07-07/89/24 господарський суд отримав відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що завдані відповідачу воєнними діями збитки і відсутність доступу до комп'ютерів та первинних документів не можуть бути підставою для звільнення відповідача від оплати боргу за поставлену продукцію та жодним чином не спростовують обґрунтованості позовних вимог в цій частині.
У позивача наявні всі первинні документи по поставкам товару відповідачу, копії яких є додатками до позовної заяви. На підтвердження факту поставки на адресу відповідача товару разом з позовною заявою надані товарно-транспортні накладні, в яких зазначено відомості щодо вантажовідправника, вантажоотримувача, місця навантаження та розвантаження, суми поставки, що відповідають відомостям видаткових накладних, а вартість та найменування продукції - також даним податкових накладних, складених на користь відповідача та зареєстрованих в ЄРПН.
З первинних документів вбачається, що поставка продукції за місцем розвантаження у м. Маріуполь здійснена 02.02.2022 та 07.02.2022 (тобто до введення в Україні воєнного стану). Отже, отримавши товар без будь-яких заперечень, відповідач добровільно прийняв на себе зустрічні зобов'язання зі здійснення його оплати.
Також позивач зазначає, що під час воєнного стану відповідач продовжував свою господарську діяльність у м. Краматорськ, про що свідчить оголошення простою на підприємстві згідно наказу від 15.04.2022 № 12. При цьому, м. Краматорськ не знаходиться під тимчасовою окупацією. Здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі пов'язані з нею ризики у т.ч. щодо наявності чи відсутності в штаті працівників, обізнаності керівника підприємства про його діяльність, відповідати за належне виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань. Одночасно, зміна директора юридичної особи не є підставою для звільнення такої юридичної особи від виконання зобов'язань та не має жодного відношення до предмета позову.
Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини позивач звертає увагу на те, що сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер і саме для цієї конкретної особи.
Лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою для ведення воєнного стану з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні», не є єдиним та вирішальним доказом існування форс-мажорних обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання. Цей лист не містить конкретизації впливу форс-мажорних обставин на конкретне зобов'язання, а тому обов'язковим є доведення причинно-наслідкового зв'язку.
Водночас, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку. При цьому, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме зумовлені військовою агресією обставини спричинили неможливість здійснювати своєчасне виконання грошових зобов'язань перед позивачем.
Крім того, позивач посилається на ст. 617 ЦК України, яка передбачає звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від його виконання в цілому. Відтак, навіть встановлення факту настання форс-мажорних обставин за приписами вказаної правової норми не звільняє відповідача від виконання основного зобов'язання - оплати отриманого товару.
Щодо посилань відповідача на недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, останній зазначає, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що склались між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено Конституцією України, ЦК України та ГПК України.
Заперечення на відповідь на відзив, подання яких в силу норм ч.4 ст.161 ГПК України є правом відповідача, до господарського суду не надходили.
Враховуючи, що господарським судом вжито всіх залежних від нього заходів задля забезпечення реалізації відповідачем своїх прав на судовий захист, в т.ч. шляхом подання відповідних заяв по суті справи, з огляду на тривалість розгляду справи, суд визнав за можливе вирішити спір за наявними у справі матеріалами.
На підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України 24.11.2025 господарським судом підписано рішення без його проголошення.
Щодо строку розгляду справи.
Справа розглянута з перевищенням строку, встановленого ст. 248 ГПК України, з об'єктивних причин, пов'язаних з дією воєнного стану на території України, поточною ситуацією у м. Харків, особливим режимом роботи суду в умовах воєнного стану (дистанційний (віддалений) режим роботи суду або в приміщенні суду (за необхідності та в умовах безпеки), обмежений доступ до приміщення суду).
Розглянувши матеріали справи, господарським судом встановлено наступне.
18.09.2019 між ТОВ фірма «Оліс ЛТД» (постачальник, позивач) та ТОВ «ПФ «Виола+» (дистриб'ютор, відповідач) укладений договір поставки (із дистриб'юторським застереженням) №1809/19. Договір підписаний сторонами з протоколом розбіжностей від 18.09.2019 в редакції дистриб'ютора.
За наведеними у договорі визначеннями:
дистриб'ютер - покупець продукції виробництва ТОВ фірми «Оліс ЛТД», що реалізує придбану продукцію на умовах, передбачених у цьому договорі. До дистриб'ютера можуть відноситися будь-які: суб'єкти господарювання, юридичні особи, суб'єкт підприємницької діяльності, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
продукція- продукти харчування, що виробляються чи поставляються ТОВ фірмою «Оліс ЛТД», або як реалізуються під торгівельними марками належними ТОВ фірмі «Оліс ЛТД». Загальний асортимент продукції зазначений у прайс-листах та/або специфікаціях постачальника, детальне/остаточне найменування, кількість і вартість продукції визначається останнім відповідно до умов цього договору.
Постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передавати дистриб'ютору продукцію окремими, попередньо узгодженими партіями, за цінами, в асортименті (за номенклатурою), у кількості, які узгоджуються шляхом виставлення рахунків та подальшого оформлення накладних чи інших документів, які є невід'ємною частиною даного договору, а дистриб'ютор зобов'язаний оплатити та прийняти продукцію в строки та на умовах, визначених цим договором (п. 2.1 договору).
Загальний обсяг продукції, що поставляється за цим договором, визначається протягом терміну дії договору з урахуванням кількості і асортименту (номенклатури) продукції за всіма поставленими, за цим договором, окремим партіям продукції. Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість продукції, що поставляється за даним договором, вказуються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Сторони домовилися, що у разі відсутності окремої специфікації, підписаної сторонами на відповідну поставку, найменування (номенклатура, асортимент), ціна і кількість продукції вказуються у відповідній видатковій накладній на поставку продукції, яка в даному випадку буде прирівнюватися до специфікації. Продукція купується дистриб'ютором для подальшої її реалізації оптом та/або в роздріб третім особам, закладам, установам, організаціям на умовах, передбачених цим договором (п.п. 2.2 - 2.4 договору).
Сторони дійшли згоди про те, що дистриб'ютор бере на себе зобов'язання з реалізації продукції на території Донецької області, а також із розповсюдження, представлення, реалізації (проведення промо-акції чи представлення будь-яким іншим чином та в іншій спосіб) на території, зазначеній у п. 3.1 цього договору, виключно продукції, що поставлена ТОВ фірмою «Оліс ЛТД» та/чи реалізуються під марками належними ТОВ фірмі «Оліс ЛТД» (п.п. 3.1, 3.4 договору).
Відповідно до ст. 190 ГК України ціна на продукцію є вільною. Ціна на продукцію визначається в накладних та/або специфікаціях при передачі кожної партії продукції. Ціна на продукцію встановлюється в національній валюті України - гривні, з врахуванням податку на додану вартість. У разі зміни цін, тарифів на сировину, послуг, матеріалів, енергоносіїв та збільшенні будь-яких інших витрат постачальника, пов'язаних із процесом виготовлення, зберігання чи поставки продукції чи переробки сировини, постачальник має право переглядати ціни на продукцію, що поставляється за цим договором, в односторонньому порядку. Скорегована ціна на продукцію повинна бути доведена відома дистриб'ютора із часу прийняття постачальником рішення про таку зміну. Нова ціна є обов'язковою для дистриб'ютора із дня повідомлення. Зміна ціни не відбувається на партію продукції, поставку якої було погоджено сторонами до часу прийняття постачальником рішення про зміну ціни. Постачальник зобов'язаний повідомити дистриб'ютора про зміну ціни на товар в наступному порядку: на товар в категорії «Олія соняшникова» за 5 (п'ять) календарних днів до дати зміни шляхом надсилання відповідної специфікації із зазначенням нової ціни; на товар в інших категоріях за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дати зміни шляхом надсилання відповідної специфікації із зазначенням нової ціни. Загальна сума договору включає в себе суму всіх накладних, на підставі яких здійснювався продаж продукції за умовами цього договору та впродовж його дії (п.п. 4.1 - 4.3 договору).
Дистриб'ютор зобов'язується провести повний розрахунок за отриману партію продукції протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня, які починають вираховуватися з дати зазначеної у накладній. Розрахунок проводиться у гривнях шляхом перерахування дистриб'ютором на розрахунковий рахунок постачальника грошової суми за погоджену партію продукції, зазначену у рахунку. Днем проведення оплати вважається день заходження на розрахунковий рахунок постачальника грошових коштів за поставлену дистриб'ютору продукцію у повному розмірі. Оплата вважається проведеною без порушення строків, передбачених у п. 5.1 цього договору, лише у разі отримання постачальником повної суми за партію продукції зазначену в накладній (п.п. 5.1 - 5.3 договору).
На виконання цього договору та для придбання партії продукції дистриб'ютор надає постачальнику заявку (замовлення) із зазначенням асортименту та кількості продукції. На підставі заявок (замовлень) дистриб'ютора постачальником оформлюються рахунок, накладні та/або специфікації чи будь-які інші документи, які є невід'ємними частинами цього договору та в яких зазначається остаточний асортимент, кількість, найменування продукції та її вартість. В строк не пізніше 10 (десяти) робочих днів, які вираховуються із дня наступного за днем надходження від дистриб'ютора заявки (замовлення), постачальник зобов'язується підготувати погоджену партію продукції для передачі її дистриб'ютору. Поставка продукції здійснюється у відповідності з Міжнародними правилами «Інкотермс-2010» на наступних умовах: DDP (англ. dilevered duty paid), в редакції «Інкотермс-2010», товар доставляється дистриб'ютору очищеним від усіх митних зборів і ризиків, в місце призначення, вказане в договорі, а саме на склад, який розташовано за наступною адресою: м. Краматорськ, вул. Маяковського, буд. 3; у разі якщо сторонами буде досягнута відповідна домовленість, яка буде оформлена у вигляді додаткової угоди чи шляхом безпосереднього зазначення умов поставки продукції у специфікації та/чи накладній, поставка продукції здійснюється іншим обумовленим сторонами способом. Продукція вважається прийнятою за відсутності будь-яких зауважень по кількості, якості, відповідності продукції умовам договору, накладній та/або специфікації, з часу підписання дистриб'ютором чи його представником накладної на отриману продукцію. Перехід права власності, а також ризики пошкодження, випадкового знищення, втрати продукції переходять від постачальника до дистриб'ютора із моменту підписання останнім чи його представником накладної. До часу поставки продукції дистриб'ютор зобов'язаний оформити та передати постачальнику оригінал довіреності на отримання продукції, а після отримання продукції оригінал підписаної із його боку видаткової накладної. У випадку, якщо дистриб'ютер не надав оформлені належним чином оригінали документів на отримання продукції (довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей заповнену належним чином, додатки до договору тощо), то постачальник має право в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 594 ЦК України призупинити поставку/передачу продукції (в т.ч. повністю оплачену дистриб'ютером) до моменту надання останнім належним чином оформлених документів. Всі відносини між ними, що стосуються будь-яких поставок продукції постачальником дистриб'ютору, без посилання в накладній або в іншому документі на даний договір, але здійснені під час терміну дії цього договору, регулюються його положеннями. Відсутність посилання в документах на договір, у випадках, якщо поставки здійснювалися в період дії цього договору, не є підставою для визнання таких поставок бездоговірними. Особи, що підписують накладні визнаються сторонами належним чином на те уповноваженими. Сторони також домовилися вважати належним чином уповноваженими представниками сторін з питань узгодження цін, кількості, асортименту (номенклатури), місця і умов передачі товару осіб, які підписують дані двосторонні документи, які є невід'ємною частиною цього договору, якщо вони скріплені печатками сторін (обов'язково для юридичних осіб) (п.п. 6.1 - 6.5, 6.10, 6.12 договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін та скріплення його печатками та діє до 31.12.2019 включно, а в частині виконання взятих сторонами за цим договором зобов'язань - до часу їх повного виконання. За згодою сторін термін дії договору може бути продовжений на новий строк шляхом укладення додаткової угоди до договору (п.п. 11.1 - 11.3 договору).
Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 92 232,84 грн, на підтвердження чого ним надано видаткові накладні № ОЛ-0000671 від 02.02.2022 на суму 44 953,08 грн, № ОЛ-0000845 від 07.02.2022 на суму 47 279,76 грн, товарно-транспортні накладні №ОЛ-0000671 від 02.02.2022, № ОЛ-0000845 від 07.02.2022.
У видатковій накладній № ОЛ-0000671 від 02.02.2022 наведено перелік продукції, що постачається (який узгоджується з переліком, вказаним у товарно-транспортній накладній №ОЛ-0000671 від 02.02.2022): майонез «Столовий 67%» банка 450г Оліс, 12 шт., майонез «Столовий 67%» чабба 0,350кг Оліс, 840 шт., майонезний соус «Салатний 30%» чабба 0,350кг Оліс, 840 шт., майонез «Столовий 67%» чабба 0,160кг Оліс, 600 шт., майонезний соус «Салатний 30%» чабба 0,160кг Оліс, 540 шт., гірчиця «Міцна» п/б 0,1кг Оліс, 144 шт., кетчуп «До шашлику» пляшка ПЕТ 830г Оліс, 60 шт., кетчуп «Шашличний» дой-пак 250г Оліс, 60 шт., томатна паста «Смачного» 25% стик 70г Оліс, 60 шт., майонез «Столовий» 67% відро 4,5кг Professional line, 15 шт., майонезний соус «Салатний 30%» відро 4,5кг Professional line, 15 шт., томатна паста «Смачного» 25% відро 5,0кг Professional line, 2 шт.
У видатковій накладній № ОЛ-0000845 від 07.02.2022 наведено перелік продукції, що постачається (який узгоджується з переліком, вказаним у товарно-транспортній накладній № ОЛ-0000845 від 07.02.2022): майонез «Столовий 67%» чабба 0,350кг Оліс, 1 050 шт., майонезний соус «Салатний 30%» чабба 0,350г Оліс, 630 шт., майонез «Столовий 67%» чабба 0,160кг Оліс, 750 шт., майонез «Столовий 30%» чабба 0,160г Оліс, 600 шт., майонез «Чудовий» 50% дой-пак 300г Оліс, 120 шт., гірчиця «Міцна» п/б 0,1кг Оліс, 144 шт., майонез «Столовий» 67% відро 4,5кг Professional line, 15 шт., майонезний соус «Салатний 30%» відро 4,5кг Professional line, 15 шт., томатна паста «Смачного» 25% відро 5,0кг Professional line, 2 шт.
Також позивачем надано відповідні рахунки на оплату продукції № 671 від 02.02.2022 на суму 44 953,08 грн, № 845 від 07.02.2022 на суму 47 279,76 грн. Докази їх виставлення (направлення/вручення) відповідачу у справі відсутні.
Одночасно, за цими господарськими операціями з поставки продукції позивач зареєстрував в ЄРПН податкові накладні № 22 від 02.02.2022, №80 від 07.02.2022, про що свідчать квитанції № 1 від 18.02.2022, від 22.02.2022 та відмітки «Зареєстровано в ЄРПН» на податкових накладних.
Оскільки оплату продукції відповідач не здійснив, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 92 232,84 грн.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних мотивів.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
У ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України).
Як вище встановлено господарським судом, 18.09.2019 між сторонами у справі укладено договір поставки (із дистриб'юторським застереженням) №1809/19 з протоколом розбіжностей. При цьому, за умовами цього договору термін його дії встановлений до 31.12.2019 та може бути продовжений на новий строк шляхом укладення додаткової угоди до договору (п.п. 11.1 - 11.3 договору).
У 2022 році позивачем поставлено, а відповідачем прийнято продукцію на суму 44 953,08 грн за видатковою накладною № ОЛ-0000671 від 02.02.2022 та товарно-транспортною накладною №ОЛ-0000671 від 02.02.2022, які підписані обома сторонами та засвідчені їх печатками. Видаткова накладна № ОЛ-0000671 від 02.02.2022 містить посилання на договір поставки № 1809/19 від 18.09.2019 та перелік продукції (харчова продукція), що узгоджується з предметом договору.
Отже, незважаючи на те, що додаткова(і) угода(и) щодо продовження строку дії договору між сторонами не укладено (про що зазначив позивач у заяві про усунення недоліків), вчинені сторонами конклюдентні дії (поставка позивачем та прийняття відповідачем продукції, що є предметом договору) свідчать про їх обопільний намір продовжити договірні відносини (ч.2 ст.205 ЦК України).
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що строк дії договору поставки №1809/19 від 18.09.2019 продовжено та зобов'язання сторін за ним були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові від 17.03.2020 у справі № 910/8065/18.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.
Частиною 1 ст.655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У ч.1 ст.525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також господарським судом встановлено, що продукція на суму 44 953,08 грн, яка поставлена позивачем за видатковою накладною № ОЛ-0000671 від 02.02.2022, з огляду на умови п. 5.1 договору, мала бути оплачена відповідачем у строк до 23.02.2022 включно.
Між тим, оплата поставленої позивачем продукції відповідачем не здійснена, внаслідок чого у нього виник борг у розмірі 44 953,08 грн.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 44 953,08 грн, а отже і про їх задоволення.
Щодо поставки продукції за видатковою накладною № ОЛ-0000845 від 07.02.2022 на суму 47 279,76 грн.
За визначеннями, наведеними у ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Разом з тим, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, необхідно досліджувати обставини поставки товару, у т.ч. крім обставин оформлення первинних документів слід з'ясовувати наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Схожі висновки, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні ст.ст. 1, 3, 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо викладено, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 916/2492/21, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18 зазначено, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Видаткова накладна № ОЛ-0000845 від 07.02.2022 в гр. «отримав(ла)» та товарно-транспортна накладна № ОЛ-0000845 від 07.02.2022 в гр. «прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)», які надані позивачем на підтвердження поставки відповідачу продукції на суму 47 279,76 грн, містять підпис особи, який візуально є ідентичним підпису водія ОСОБА_1 , проставленого ним в товарно-транспортній накладній в гр. «отримав водій/експедитор».
Матеріали справи не містять жодних доказів, які свідчать про те, що водій ОСОБА_1 мав повноваження на отримання продукції від імені відповідача (договір на перевезення вантажу, який укладено між відповідачем та автомобільним перевізником - ФОП Кривда Н.О. (зазначений в товарно-транспортній накладній в гр. «автомобільний перевізник») з переліком водіїв, довіреність на отримання ТМЦ, наказ/розпорядження відповідача тощо).
Ні видаткова накладна, ні товарно-транспортна накладна не містять печатки підприємства відповідача (на відміну від видаткової накладної та товарно-транспортної накладної за першою поставкою), що у відповідності до п. 6.12 договору є необхідним для визнання особи, яка підписує документи, належним чином уповноваженим представником відповідача, та могло б засвідчувати участь відповідача в здійсненні господарської операції (постанова Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19).
Будь-яких пояснень з цього приводу позивачем не надано.
Отже, видаткова накладна № ОЛ-0000845 від 07.02.2022 та товарно-транспортна накладна № ОЛ-0000845 від 07.02.2022, які містять підписи водія ОСОБА_1, що є очевидним і не потребує висновку експерта, фактично свідчать лише про прийняття продукції до перевезення, проте жодним чином не підтверджують її отримання відповідачем, а тому суд не приймає такі накладні як докази поставки продукції на суму 47 279,76 грн.
Інших доказів на підтвердження поставки продукції на суму 47 279,76 грн до суду не надано.
При цьому, рахунок на оплату № 845 від 07.02.2022, який також надано позивачем, підписаний ним одноособово, є лише розрахунковим документом, який містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, та носить інформаційний характер (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 922/449/21). Тобто рахунок не є первинним документом у розумінні ЗУ «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», який підтверджує факт господарської операції. Крім того, докази виставлення відповідачу цього рахунку у справі також відсутні.
Податкова накладна № 80 від 07.02.2022, яка складена позивачем та зареєстрована в ЄРПН, сама по собі також не може бути доказом поставки відповідачу товару, що узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладено у постановах, зокрема, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 04.07.2024 у справі № 910/9627/23 та згідно з яким податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару та його прийняття.
Під час розгляду справи клопотання про витребування від податкового органу матеріалів податкової звітності відповідача (щодо відображення ним в своєму податковому обліку постачання продукції, зокрема, реєстрації податкової накладної на придбання продукції від постачальника та формування як покупцем податкового кредиту за фактом поставки продукції на підставі спірної накладної) позивачем не заявлено.
За змістом ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його ст. 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі №915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не доведено обставини щодо отримання саме відповідачем продукції за видатковою накладною № ОЛ-0000845 від 07.02.2022 на суму 47 279,76 грн, що у свою чергу виключає підстави для покладення на нього обов'язку щодо її оплати.
Посилання відповідача на форс-мажорні обставини не прийняті судом до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У ст.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затв. рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст.6.2 цього Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Згідно з п.п. 12.1, 12.2, 12.4 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань по договору, якщо це є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору), що виникла після укладення договору в результаті подій незвичайного характеру, які сторона не могла ні передбачити, ні попередити, зокрема: пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, воєнні дії, збройні конфлікти, страйки, прийняття законів або нормативно-правових актів, рішень державних органів та органів місцевого самоврядування, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань в цілому або частково, та інших обставин, які перебувають поза контролем сторін, якщо ці обставини безпосередньо впливають на виконання зобов'язань по договору. Настання форс-мажорних обставин викликає відкладення, відстрочення виконання зобов'язань по договору на період дії таких обставин. Сторона, на яку впливає дія обставин непереборної сили, тобто для якої створилась неможливість виконання зобов'язань по договору, повинна не пізніше трьох діб з часу їх настання повідомити іншу сторону (в письмовій формі) про виникнення та припинення обставин, що перешкоджають виконанню зобов'язань. Наявність обставин форс-мажору підтверджується відповідною довідкою Торгово-промислової палати.
Отже, договором передбачено відкладення/відстрочення строку виконання сторонами зобов'язань на строк дії форс-мажорних обставин та звільнення їх від відповідальності, якщо невиконання зобов'язань є наслідком дії таких обставин. При цьому, сторона, для якої наступили форс-мажорні обставини, зобов'язана повідомити іншу сторону про це не пізніше трьох діб з дати їх настання та надати довідку ТПП України на підтвердження таких обставин.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затв. ЗУ від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05:30 24.02.2022 на території України введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжений та діє на теперішній час.
З переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затв. наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (зар. в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786), вбачається, що м. Маріуполь Маріупольської міської територіальної громади Маріупольського району Донецької області з 24.02.2022 до 20.05.2022 був віднесений до території активних бойових дій, а з 21.05.2022 - до тимчасово окупованих територій; Краматорська міська територіальна громада Краматорського району Донецької області - з 24.02.2022 віднесена до території можливих бойових дій.
Посилаючись на знаходження філії відповідача, на яку здійснювалась поставка продукції, у м. Маріуполь, ведення активних бойових дій на території міста та його подальшу окупацію, викрадення невідомими особами товару, офісного, складського обладнання та вантажних автомобілів, втрату бухгалтерської документації, у т.ч. внаслідок пошкодження серверного обладнання, яке знаходилось у м. Краматорськ, під час обстрілів, призупинення діяльності підприємства відповідача, звільнення всіх працівників, у т.ч. директора та головного бухгалтера, відповідач зазначає, що у спірних відносинах мають місце форс - мажорні обставини.
При цьому, до суду не надано доказів того, що відповідач повідомив позивача про виникнення форс-мажорних обставин та надав відповідний сертифікат ТПП України відповідно до п.п. 12.2, 12.4 договору, а отже і не доведено дотримання порядку, визначеного п. 12.2 договору, щодо повідомлення позивача про такі обставини та їх підтвердження у встановлений спосіб.
Водночас, згідно з висновками, які міститься у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор). Тобто, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через неповідомлення або несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі.
Оскільки положення укладеного сторонами договору прямо не передбачають юридичні наслідки того, що дистриб'ютор не повідомив постачальника про факт настання таких обставин, суд вважає, що порушення відповідачем передбаченого договором порядку повідомлення позивача про настання форс-мажору не означає автоматичну втрату ним права посилатись на форс-мажор у відносинах з контрагентом.
Досліджуючи питання щодо наявності/відсутності підстав для застосування у спірних відносинах п. 12.1 договору, суд виходить з того, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
У постанові від 13.02.2024 у справі № 917/272/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що сам факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не може бути безумовною підставою для звільнення сторони від виконання договірних зобов'язань, оскільки само по собі не свідчить про принципову неможливість виконання стороною своїх договірних зобов'язань.
У цьому випадку суд враховує, що військова агресія Російської Федерації проти України та ведення бойових дій у т.ч. на території м. Маріуполь і м. Краматорськ є форс-мажорними обставинами, які носять загальновідомий характер.
Зазначаючи про збройну агресію Російської Федерації проти України та бойові дії у м. Маріуполь та м. Краматорськ відповідач жодним чином не мотивує та не обґрунтовує як саме ці обставини вплинули на виконання зобов'язання з оплати продукції, оскільки, по-перше, строк оплати продукції настав 23.02.2022, тобто до вторгнення Російської Федерації на територію України, по - друге, самі по собі вони не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача можливості виконати свої грошові зобов'язання.
Ці обставини, на думку суду, безумовно вплинули на здійснення відповідачем господарської діяльності за місцезнаходженням його філії у м. Маріуполь, але не свідчать про відсутність грошових коштів (зокрема, на рахунках відповідача), необхідних для виконання зобов'язання з оплати продукції.
Одночасно, лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 щодо засвідчення форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили): військової агресії Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану, на який посилається відповідач, не може бути прийнятий до уваги як підтвердження факту настання форс-мажору у спірних відносинах, оскільки він адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Цей лист не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні», він не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22).
Крім того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Отже, лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії Російської Федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Таким чином, відповідачем не доведено вплив форс-мажорних обставин на можливість здійснення ним оплати продукції та, відповідно, наявність підстав для застосування умов розд. 12 договору.
Посилання відповідача на відсутність у нього договору, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, прийняття на роботу нового директора, який не має відомостей про господарські відносини з позивачем, жодним чином не звільняє його від зобов'язання щодо оплати продукції, яка ним отримана за видатковою накладною № ОЛ-0000671 від 02.02.2022. При цьому, відповідач не позбавлений можливості звернутися до позивача про надання йому дублікатів цих документів та/або ознайомитися з їх копіями, які надані до суду, за допомогою підсистеми «Електронний суд».
Посилання відповідача на недотримання позивачем досудового врегулювання спору не прийняті судом до уваги з огляду на Рішення Конституційного суду України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 №15-рп/2002, згідно з яким обрання певного засобу правового захисту, у т.ч. і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Посилання відповідача про неможливість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін не прийняті судом до уваги з огляду на наступне.
Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно ч.5 ст.12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Виходячи зі змісту вказаних норм, а також ст. 250 ГПК України, якою врегульовано порядок вирішення питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, малозначні справи розглядаються тільки за правилами спрощеного позовного провадження, і в цьому випадку перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження є неможливим.
Одночасно, приписи ч.ч. 2-6 ст. 250 ГПК України, які передбачають можливість здійснення заміни порядку розгляду справи, стосуються інших справ (не малозначних) - тих, які суд вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ГПК України із врахуванням критеріїв, визначених ч. 3 цієї статті.
Оскільки ціна позову 92 232,84 грн не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2023 році - 268 400 грн), ця справа є малозначною в силу Закону та підлягає розгляду тільки за правилами спрощеного позовного провадження.
За приписами ч.ч. 5-7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
З огляду на те, що предметом позову, як вже зазначалось, є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, за висновком суду, підстави для розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін відсутні.
При цьому, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін жодним чином не обмежує реалізацію відповідачем своїх процесуальних прав (у т.ч. щодо подання відзиву на позов, заперечень на відповідь на відзив та документів, що підтверджують заперечення проти позову) та не спростовує обов'язок суду щодо повного та всебічного розгляду справи з наданням оцінки всім аргументам сторін та доказам, поданим ними, здійснення необхідних дій з метою забезпечення правильного вирішення спору.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч. 2, ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» визначено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить з 1 січня 2023 року 2 684 грн.
Отже, з огляду на ціну позову 92 232,84 грн, розмір судового збору, який підлягав сплаті за його подання, складає 2 147,20 грн з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 (оскільки позов подано за допомогою підсистеми «Електронний суд»).
За подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 684 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4154 від 24.10.2023. Тобто переплата складає 536,80 грн.
На підставі ст. 129 ГПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позову, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 147,20 грн покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: на відповідача - 1 046,52 грн, на позивача - 1 100,68 грн.
Судовий збір у розмірі 536,80 грн, який сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, може бути повернутий позивачу за його клопотанням в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».
Питання щодо витрат позивача на правову допомогу, які згідно з орієнтовним розрахунком складають 18 750 грн, не вирішується судом з огляду на зазначення у позові про надання доказів щодо обсягу та кількості робіт, виконаних адвокатом, протягом 5 днів після ухвалення рішення в порядку ч. 8 ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Оліс ЛТД» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «Виола+» (84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Маяковського, 3; ідент. код 39513917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Оліс ЛТД» (69014, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 47; ідент. код 20478063) основний борг у розмірі 44 953 (сорок чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) грн 08 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 046 (одна тисяча сорок шість) грн 52 коп.
3. В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 24.11.2025.
Суддя Л.В. Ніколаєва