пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
12 листопада 2025 року Справа № 903/705/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дельта-7», с. Рованці, Луцький р-н, Волинська обл.
до відповідача: Омельчук Лесі Миколаївни, м. Луцьк
про стягнення 17 150,00 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з
від відповідача: Можайко І.О.
08.07.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Дельта-7» до Омельчук Лесі Миколаївни про стягнення 17 150,00 грн. Просить розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 10.07.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Дельта-7» до Омельчук Лесі Миколаївни про стягнення 17 150 грн залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду впродовж 10-ти календарних днів з дня одержання цієї ухвали доказів надіслання позовної заяви і доданих до неї документів за адресою реєстрації відповідачки: АДРЕСА_1 .
Ухвалу суду позивач отримав 11.07.2025. Строк для усунення недоліків по 21.07.2025.
11.07.2025 від позивача надійшов лист про усунення недоліків позовної заяви із доказами надіслання позовної заяви і доданих до неї документів за адресою реєстрації відповідачки: АДРЕСА_1 (опис вкладення у цінний лист, поштова квитанція).
Ухвалою суду від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу суду отримав 16.07.2025. Строк для подання відзиву - по 31.07.2025.
28.07.2025 надійшов відзив відповідачки, згідно якого позовні вимоги заперечує Зазначає, що даний спір не підсудний господарському суду, оскільки договір оренди укладений нею не як фізичною особою-підприємцем, оскільки на момент укладення договору такий статус у неї був відсутній. Долучений позивачем витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підтвердження повноважень директора ТОВ “Дельта-7» на підписання позовної заяви, датований 14.02.2019. За 6 років керівництво позивача могло змінитись та сам факт існування юридичної особи. Просить застосувати наслідки спливу строків позовної давності, оскільки договір діє з 01.05.2019, а строк позовної давності (3 роки) закінчився 31.12.2012. Позивач не надав доказів щодо встановлення відповідачем на орендованому торгівельному місце металевої конструкції. Позивачем не надано доказів фактичної передачі об'єкта оренди в оренду. В договорі оренди не зазначено місце розташування торгового комплексу на якому розташований об'єкт оренди, на яких підставах позивач розпоряджається даним об'єктом.
Позивач у відповіді на відзив від 04.08.2025 зазначає, що п. 6.6 договору передбачена автоматична пролонгація дії договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про його припинення, у зв'язку з чим договір є чинним на даний час. Відсутність здійснення підприємницької діяльності відповідачки на об'єкті оренди пов'язане лише із небажанням останньої, а не забороною чи неможливістю здійснення підприємницької діяльності. Долучив витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.08.2025 на підтвердження повноважень директора ТОВ “Дельта-7» Пахолка І.Л.
Відповідач відповідь на відзив отримав 06.08.2025.
Строк для подання заперечень на відповідь на відзив - по 11.08.2025.
Досліджуючи долучені до позовної заяви документи, судом встановлено відсутність належного та розгорнутого розрахунку нарахованого позивачем штрафу, що позбавляє суд можливості перевірити правильність його нарахування.
Ухвалою суду від 12.09.2025 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02 жовтня 2025 року о 10:30 год. Зобов'язано позивача до 24.09.2025 подати суду розгорнутий розрахунок штрафу з посиланням на пункт договору, періоди, суми боргу, розмір штрафу, формулу нарахування по кожному окремому випадку прострочення.
19.09.2025 надійшов розрахунок штрафу позивача. У клопотанні від 19.09.2025 розгляд справи просить здійснювати без участі його представника.
Заслухавши пояснення відповідачки та її представника, враховуючи відсутність не розглянутих заяв/клопотань, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 21.10.2025 о 12:00 год.
З метою надання сторонам можливості підготуватися до судових дебатів, суд протокольною ухвалою від 21.10.2025 розгляд справи по суті відклав на 12.11.2025 об 11:30 год.
Позивач правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника не направив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
У судовому засіданні представник відповідачки у задоволенні позову просив відмовити.
Заслухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, господарський суд,
06.02.2009 між ТОВ “Дельта-7» (орендодавець) та Музикою Л.М. (орендар) укладено договір оренди торгового місця, площі № 156.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору.
Між сторонами зобов'язання виникли з договору оренди торгового місця, площі № 156 від 06.02.2009.
Згідно умов договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування торговельну площу на території ринку площею 17,5 кв.м. для встановлення металевої конструкції за № ряд 13-м-це, 3 сектор (п. 1.1). Вступ орендаря в користування орендованим місцем, площею настає одночасно із підписанням сторонами договору (п. 2.1). У випадку припинення торгівельної діяльності орендар зобов'язаний у письмовій формі попередити про це орендодавця не пізніше, як за 30 днів, провести при цьому повний розрахунок та здати орендовану площу в належному стані (п. 2.2). Орендна плата визначається у розмірі 20 грн за м.кв., що становить 350 грн за місяць та вноситься до 5-го числа поточного місяця (п. 3.1). За порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 4.1.2, орендар сплачує за прострочку з 5-го до 15-го числа штраф в сумі 10 грн за кожен день прострочки, за несплату після 15-го числа - штраф у сумі 50 грн за кожен день прострочки (п. 5.1.1). Договір діє з 01.05.2009 до 31.12.2009, а в частині розрахунків у разі невиконання їх орендарем - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків (п. 6.1). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору після закінчення його терміну протягом одного календарного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах (п. 6.6).
Орендодавцем змінено прізвище з Музика на Омельчук, що підтверджується відповідачкою у відзиві.
Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена у статті 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №921/704/20.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ч.1 ст.759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
Згідно із ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди торгового місця, площі №156 від 06.02.2009 підписаний сторонами без зауважень та заперечень, не був предметом судового розгляду, докази про визнання його недійсним чи зміну умов в матеріалах справи відсутні.
Докази розірвання договору в матеріалах справи відсутні, та враховуючи п. 6.6, договір вважається чинним.
Передача торгового місця в оренду відповідачці підтверджується п. 2.1 договору, що спростовує заперечення відповідачки про відсутність фактичних доказів передачі їй торгового місця.
Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань видом діяльності ТзОВ “Дельта-7» є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Договір оренди №156 від 06.02.2025 укладався відповідачкою не з торговим комплексом чи з ринком, а із ТзОВ "Дельта-7" як орендодавцем щодо надання ним певної площі орендарю на території торгового комплексу для здійснення торгівельної діяльності.
Таким чином, отримавши у користування від позивача певну площу на території торгового комплексу для здійснення торгівельної діяльності, у відповідача виникало право розмістити на ній металеві конструкції, магазин, палатку (споруду) тощо і здійснювати господарську діяльність.
Позивач просить стягнути з відповідачки 12 600 грн орендної плати, нарахованої за період з 31.07.2022 по 30.06.2025.
Доказів сплати відповідачкою спірної заборгованості суду не надано та матеріали справи не містять.
Перевіривши розрахунки суми боргу, долучені позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що в частині нарахування орендної плати позивачем використано сталу суму орендної плати в місяць, а тому нарахована позивачем орендна плата в сумі 12 600 грн є підставною.
Суд наголошує, що повноваження директора ТОВ «Дельта-7» Пахолка І.Л. підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.08.2025, у зв'язку з чим заперечення відповідачки щодо в цій частині спростовані матеріалами справи.
Посилання відповідачки на непідсудність даного спору господарському суду, оскільки договір укладався нею як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, суд не приймає до уваги, оскільки аналіз змісту умов договору оренди №156 від 06.02.2009 дозволяє дійти висновку про те, що торгове місце було передано відповідачці для здійснення нею підприємницької діяльності.
Так, із даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що Музика (Омельчук) Л.М. здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець з 23.04.2009 (дата державної реєстрації) до 22.06.2021 (дата державної реєстрації припинення), основним видом економічної діяльності якої було - 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.
Також у судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що договір №156 від 06.02.2009 укладався відповідачкою з метою здійснення торгівельної діяльності.
Щодо цього питання, Верховний Суд в постанові по справі № 910/8729/18 від 13.02.2019 року роз'яснив, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Тобто, між сторонами у справі на підставі договору №156 від 06.02.2009 виникли правовідносини, які носять характер господарських.
Таким чином, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення коштів за договором оренди торгового місця, площі №156 від 06.02.2009, який пов'язаний із здійсненням відповідачкою підприємницької діяльності, то зазначений спір на підставі п.1 ч. 1 ст. 20 ГПК України належить до юрисдикції господарського суду.
Істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилась порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 07.05.2020 у справі № 910/5027/19.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
Відповідачка не вказала на те, що з моменту укладення договору оренди вона не могла здійснює підприємницьку діяльність на об'єкті оренди, наявність обставин, що унеможливлюють досягнення нею цілей договору, понесення збитків тощо у зв'язку з істотним порушенням договору позивачем.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У свою чергу, суд зазначає, що презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №921/704/20.
Крім того, тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 та в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.
Предметом позову у даній справі є стягнення боргу по орендній платі за договором оренди торгового місця, площі №156 від 06.02.2009, штрафу за прострочення оплати орендної плати.
Враховуючи зазначене та те, що договір оренди недійсним у судовому порядку не визнавався, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов'язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Заперечення відповідачки щодо нездійснення нею торгівельної діяльності за спірним договором, що ринок, на якому розміщений об'єкт оренди не працює, відсутності вказівок у договорі про місце розташування об'єкта оренди та доказів на підтвердження права власності позивача на об'єкт оренди свідчать про недобросовісну поведінку відповідачки, оскільки нею підписано спірний договір, отримано об'єкт оренди в користування, а при виникненні спору про стягнення заборгованості відповідачка ставить під сумнів належність предмету договору позивачу у справі. Вказані дії свідчать про її суперечливу поведінку та намагання уникнути сплати заборгованості за фактичне користування орендованим майном, що прямо суперечить завданню господарського судочинства (частина 1 статті 2 ГПК України).
Крім того, зазначені дослідження ведення відповідачкою підприємницької діяльності, наявність у позивача можливості передачі об'єкта оренди в користування не входить до предмета доказування у спорі про стягнення заборгованості за обставин даної справи.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦК України).
Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до п. 12 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVІD-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину.
Пунктом 19 "Прикінцеві та перехідні положення ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
4 вересня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX, яким скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав 08.07.2025, просить стягнути з відповідачки 12 600 грн орендної плати, нарахованої за період з 31.07.2022 по 30.03.2025.
Отже, вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 12 600 грн орендної плати, нарахованої за період з 31.07.2022 по 30.03.2025 пред'явлено позивачем в межах передбаченого строку позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №903/856/23 від 20.12.2023.
Враховуючи вищевикладене, заявлені позивачем вимоги про стягнення 12 600 грн орендної плати, нарахованої за період з 31.07.2022 по 30.03.2025 підлягають до стягнення з відповідачки, оскільки зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4 550 грн штрафу, нарахованого в розмірі 50 грн за кожен день прострочення виконання зобов'язань зі сплати орендних платежів за такі періоди:
- за січень 2025 року, прострочка 16 днів, штраф 800 грн;
- за лютий 2025 року, прострочка 13 днів, штраф 650 грн;
- за березень 2025 року, прострочка 16 днів, штраф 800 грн;
- за квітень 2025 року, прострочка 15 днів, штраф 750 грн;
- за травень 2025 року, прострочка 16 днів, штраф 800 грн;
- за червень 2025 року, прострочка 15 днів, штраф 750 грн;
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п.1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Частиною 1 статті 216, частиною 2 статті 217 ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 551 ЦК України).
За змістом положень частини 4 статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
З наведених вище норм правових актів вбачається, що для застосування таких форм відповідальності як пеня чи штраф необхідні елементи, які встановлюються законом або як в даному випадку договором.
Між тим, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції забезпечення належного виконання зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15, від 24.10.2019 №904/3315/18).
Згідно п. 5.1.1 договору за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 4.1.2, орендар сплачує за прострочку з 5-го до 15-го числа штраф в сумі 10 грн за кожен день прострочки, за несплату після 15-го числа - штраф у сумі 50 грн за кожен день прострочки (п. 5.1.1).
Аналіз змісту вказаного пункту договору свідчить, що ним передбачено розмір договірної штрафної санкції у твердій грошовій сумі 50 грн за кожен випадок порушення орендарем зобов'язання. Тобто вказаним пунктом договору сторонами погоджено штрафну санкцію, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю "штраф".
Верховний Суд у постанові від 30.05.2023 №910/12774/21 зазначив, що нарахування штрафу в твердій грошовій сумі не протирічить природі такої штрафної санкції.
В той же час, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов'язання. Тобто, форма сплати штрафу, застосованого в договорі, є відмінною від сплати пені, яка в свою чергу, застосовується у вигляді відсоткової ставки за кожен день прострочення.
Згідно розрахунку від 19.09.2025, позивача нарахування штрафу здійснюється за останні шість місяців оренди, зокрема січень 2025 року, лютий 2025 року, березень 2025 року, квітень 2025 року, травень 2025 року, червень 2025 року.
Суд здійснивши власний розрахунок штрафу, дійшов висновку, що з нарахованих позивачем 4 550 грн штрафу, підставними та підлягають до стягнення з відповідача є 300 грн штрафу, нарахованого з розрахунку 50 грн за кожен випадок порушення зобов'язання, яким у даному випадку є прострочення оплати орендних платежів за окремий місяць користування об'єктом оренди, визначений позивачем.
У позові на суму 4 250 грн штрафу слід відмовити, оскільки сторонами у п. 5.1.1 договору визначено нарахування штрафу, який нараховується за сам факт порушення зобов'язання і становить одноразову суму, а не пені, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Щодо розподілу судових витрат.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 2 277,62 грн слід покласти на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Омельчук Лесі Миколаївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дельта-7» (вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 34826969) 12600 грн основного боргу, 300 грн штрафу та 2 277,62 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 15 177,62 грн (п'ятнадцять тисяч сто сімдесят сім грн 62 коп).
3. У позові на суму 4 250 грн відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 24.11.2025.
Суддя С. В. Бідюк