24.11.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1894/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2025 (суддя Назаренко Н.Г., повний текст якого підписаний 02.09.2025) у справі № 904/1894/25
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради", м. Вінниця
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ23", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про зобов'язання виконати умови договору та стягнення штрафних санкцій в розмірі 149 664,90 грн.
До Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Комунальне некомерційне підприємство "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ23", в якому просить зобов'язати відповідача виконати умови договору № 661 від 11 жовтня 2024 року та стягнути штрафні санкції у розмірі 149 664,90 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 661 від 11 жовтня 2024 року в частині своєчасної поставки товару.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2025 у справі №904/1894/25 позов задоволено частково.
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "МКТ23" Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг виконати умови договору № 661 від 11.10.2024 шляхом поставки Комунальному некомерційному підприємству "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" м. Вінниця замовленого товару Картопля столова пізня, клас екстра, ДСТУ 9221 у кількості 5000 кілограм.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ23" Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг на користь Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" м. Вінниця пеню в розмірі 15 372,90 грн., штраф у розмірі 22 087,50 грн., судовий збір у розмірі 3028,71 грн.
В решті позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням у відмовленій частині вимог, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Комунальне некомерційне підприємство "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради", в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми 112 204 грн. 50 коп., що складається з 106 020,00 грн штрафу, що становить 20% від ціни договору та 6184,50 грн. штрафу, що становить 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за прострочення понад тридцять днів та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Відповідач надіслав свою пропозицію в межах оголошеного Лікарнею запиту пропозицій постачальників, а отже, мав об'єктивну можливість ознайомлюватись із опублікованими на електронному майданчику документами, в тому числі й з проєктом договору. До того ж, у разі незгоди з викладеними у проєкті договору положеннями, ТОВ «МКТ23» не був позбавлений можливості запропонувати внести зміни або ж, в протилежному випадку - відмовитись від підписання договору. Однак, ані письмових пропозицій щодо внесення змін, ані задокументованої відмови від підписання договору від ТОВ «МКТ23» на адресу Лікарні не надходило, а тому договір № 661 був укладений згідно вимог, які ставляться до договірних зобов'язань.
Крім того, зазначає, що з боку Відповідача не було вчинено дій задля спростування порушення ним взятих на себе договірних зобов'язань, а тому є безпідставним лише часткове задоволення позовних вимог.
Також посилається на те, що сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов'язання, за якими застосовується неустойка, тощо. Ототожнення тлумачення п. 7.6. та п. 7.9. Договору № 661 є неможливим та, відповідно, неможливо застосування лише одного із зазначеного виду відповідальності у межах спірних правовідносин.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався, що не є перешкодою у перегляді рішення суду в апеляційному порядку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 23.09.2025 здійснено запит матеріалів справи №904/1894/25 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
26.09.2025 матеріали справи № 904/1894/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2025 у справі №904/1894/25; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Між Комунальним некомерційним підприємством "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МКТ23" (Постачальник) укладено Договір №661 від 11.10.2024.
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується за результатами проведення публічної закупівлі Картопля столова пізня, клас екстра, ДСТУ 9221 (ДК 021:2015 - 03210000-6 Зернові культури та картопля) (Ідентифікатор закупівлі UA- 2024-10-01-006020-a) поставити Покупцеві, в залежності від фактичної потреби покупця товар, що зазначений в Специфікації, що додається до Договору і є його невід'ємною частиною (далі - Товар), відповідно до умов даного Договору, а Покупець прийняти замовлений (в залежності від фактичної потреби) товар та оплатити його.
Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару, визначені у специфікації, яка є додатком №1 до договору та є його невід'ємною частиною. (п. 1.2. договору).
Згідно з п. 3.1. договору, ціна цього договору становить: 530 100,00 грн. з ПДВ: 88 350,00 грн.
Розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі рахунків та накладних на умовах відстрочки платежу до 120 робочих днів. У разі затримки фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 7 робочих днів з дати отримання покупцем коштів на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п. 4.1. договору).
Відповідно до п. 5.1. договору, поставка товару здійснюється партіями в залежності від фактичної потреби покупця та на підставі замовлень, що надаються покупцем постачальнику по телефону/факсу 0963855488.
Постачання товару здійснюється за правилами, визначеними Інкотермс 2020 згідно положень встановлених для поставки за умовами DPP - Місце постачання - КНП "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради", адреса: 21028, Україна, Вінницька область, Вінницький р-н, м. Вінниця, вул.. Пирогова, 46, протягом 5 календарних днів з дня отримання постачальником від покупця відповідних замовлень (п. 5.2. договору).
Постачальник зобов'язаний поставити Товар згідно умов Договору, а також провести/здійснити усі дії, що необхідні для забезпечення доступу Покупця до товару та використання його у своїй діяльності (п. 5.4. Договору).
Згідно з п. 5.7. договору, Постачальник повинен в строк не більше двох календарних днів з дати отримання документу Покупця про неналежне виконання Постачальником умов Договору, здійснити поставку товару, який не було поставлено за заявкою Покупця у визначений Договором термін або заміну товару належної якості (у випадку поставки товару неналежної якості).
Пунктом 6.3. передбачений обов'язок Постачальника забезпечити поставку Товару у строки та в порядку, встановлені цим Договором.
Згідно з п.7.6 договору, за односторонню необґрунтовану відмову від Договору та/або невиконання своїх зобов'язань по Договору, Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 20 % від ціни Договору. У випадку ненадання або порушення строків надання товаросупровідних документів та/або інших документів відповідно до даного договору (чинного законодавства), постачальник виплачує покупцю штраф у розмірі 20% від вартості товару, документи щодо якого ненадані або надані порушенням строку.
Пунктом 7.7. врегульовано, що у випадку невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань по даному Договору, Постачальник зобов'язаний відшкодувати Покупцю всі збитки, що завдані йому таким невиконанням.
У разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки Товару у строки, зазначені у даному Договорі, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару (п. 7.8. договору).
Пунктом 7.9. договору передбачено, що у разі надходження письмового звернення від постачальника щодо розірвання договору у зв'язку з неможливістю його виконання, з постачальника, крім штрафних санкцій, зазначених у даному розділі, стягується штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. (п. 10.1 договору).
Згідно з п. 11.3 договору, усі додатки та додаткові угоди до договору набувають чинності з моменту їх підписання повноважними представниками сторін та діють протягом строку дії договору, якщо сторонами не встановлено інше.
Цей договір може бути змінено та доповнено за згодою сторін, що оформлюється в письмовій формі та підписуються уповноваженими представниками обох сторін. (п. 11.4 договору).
21 жовтня 2024 року позивачем на електронну адресу відповідача mkttov23@gmail.com було надіслано лист-замовлення (вих. №01.01-25/4665) на постачання товару у кількості 5000 кг.
23 жовтня 2024 року позивач отримав лист відповідача від 22 жовтня 2024 року № 220, в якому останній просив розірвати договір № 661 від 11.10.2024 у зв'язку з підвищенням ціни на товар картопля столова пізня, клас екстра, ДСТУ 9221 та неможливістю постачати товар за умовами даного договору.
31 жовтня 2024 року позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію № 01.01-25/4870, в якому зазначив про відповідальність у разі невиконання ним обов'язків.
Відповіді на лист позивач не отримав.
04.12.2024 позивач надіслав відповідачу лист № 01.01-25/5583 про нарахування останньому штрафних санкцій, визначених договором у разі невиконання взятих на себе договірних зобов'язань.
Відповідач відповіді на лист не надав, товар не поставив.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, в частині зобов'язання поставки товару суд виходив із норм ст.599, ч.2 ст.665, ч.1 ст.620 ЦК України. При цьому, суд не взяв до уваги лист відповідача № 220 від 22.10.2024 про розірвання договору в односторонньому порядку, оскільки умовами договору, а саме п.6.2, право на одностороннє розірвання договору надано лише покупцю (позивачу), в той же час, в матеріалах справи відсутні і сторонами не надані докази розірвання договору в судовому порядку або за згодою обох сторін, а тому суд виснував, що спірний договір є чинним в частині виконання сторонами своїх обов'язків (п.10.1 Договору).
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині штрафу, враховуючи, що позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача одночасно 3 штрафи за одне й те ж саме порушення, беручи до уваги, що штраф у розмірі 25 % від вартості непоставленого товару є більш розширеним і включає в себе, в тому числі і невиконання відповідачем своїх зобов'язань по договору в частині поставки товару, і прострочення поставки товару понад 30 днів, господарський суд дійшов до висновків щодо обґрунтованості штрафу у розмірі 25% від вартості ненаданих послуг, у сумі 22 087, 50 грн. та задовольнив позов в цій частині, в решті вимог щодо штрафу відмовив.
При перевірці розрахунку пені суд помилок не виявив, тому позов в цій частині задоволено в розмірі 15 372,90 грн.
Скаржником рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Колегія суддів констатує, що рішення господарського суду оскаржується в частині відмови у стягненні штрафу у розмірі 20% від суми невиконаного зобов'язання (106 020,00 грн.), у розмірі 7% від суми невиконаного зобов'язання (6 184, 50 грн.).
З урахуванням меж апеляційного оскарження, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в цій частині вимог, зважаючи на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України (що діяв на момент виникнення спірних відносин) визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За умовами пункту 7.8 договору, у разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки Товару у строки, зазначені у даному Договорі, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару.
Згідно з п.7.6 договору, за односторонню необґрунтовану відмову від Договору та/або невиконання своїх зобов'язань по Договору, Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 20 % від ціни Договору. У випадку ненадання або порушення строків надання товаросупровідних документів та/або інших документів відповідно до даного договору (чинного законодавства), постачальник виплачує покупцю штраф у розмірі 20% від вартості товару, документи щодо якого ненадані або надані порушенням строку.
Пунктом 7.9. договору передбачено, що у разі надходження письмового звернення від постачальника щодо розірвання договору у зв'язку з неможливістю його виконання, з постачальника, крім штрафних санкцій, зазначених у даному розділі, стягується штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару.
Колегія суддів зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Разом з тим, умовами договору сторони, крім нарахування пені, погодили штраф у розмірі 20% від суми невиконаного зобов'язання, 7% за прострочення поставки та 25 % від суми невиконаного зобов'язання, що є потрійною відповідальністю в межах одного виду санкцій (штрафу) за порушення зобов'язання, оскільки як встановлено судом, у даному випадку відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в невиконанні ним своїх обов'язків за договором в частині поставки товару.
Одночасне стягнення трьох штрафів за непоставку товару у цьому випадку є потрійним стягненням штрафу за неналежне виконання одного зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МКТ23" на користь Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" штрафу у сумі 22 087,50 грн та пеню у сумі 15 372,90 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав відповідь на питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2025 у справі № 904/1894/25 є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені?статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до?статті 129 Господарського процесуального кодексу України?судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись статтями?129, 269,?275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2025 у справі № 904/1894/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2025 у справі № 904/1894/25 - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на? скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.11.2025.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков