12 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/1059/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.,
за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (вх.1991 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1059/25, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Шатерніковим М.І. в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (повне рішення складено 25.08.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КПД", Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Слобожанське,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", м. Харків,
про стягнення 982592,94 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "КПД" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" з позовом про стягнення суми боргу в розмірі 982592,94 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем зобов'язань з оплати вартості товару, поставленого на підставі договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024 та отриманого відповідачем без зауважень за видатковою накладною № 1КДУД000243 від 04.12.2024. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1059/25 позов ТОВ "КПД" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КПД" 982592,94 грн основного боргу за договором поставки №АД2211202 від 22.11.2024 та 14738,89 грн судового збору, сплаченого при подачі позову.
Місцевий господарський суд, посилаючись на положення ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 615, 627, 629, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, вказує про доведеність обставин, що на виконання умов договору поставки № АД22112024 ТОВ "КПД" поставлено ТОВ "Імекс Макс" за видатковою накладною № 1КДУД000243 від 04.12.2024 та на підставі відповідної товарно-транспортної накладної товар на загальну суму 1222592,94 грн (з ПДВ), який покупцем прийнято без зауважень. В той же час, відповідач, не спростовуючи фактів отримання від позивача товару, необгрнутовано вказує на наявності сумнівів щодо оригіналу договору. Зважаючи на наведене в площині існування первинних документів, копії яких долучені позивачем до матеріалів справи, підписаного акту звірки розрахунків директором товариства відповідача та факту часткової оплати товару за договором поставки, суд дійшов висновку, що матеріали справи у сукупності свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати товару у розмірі 982592,94грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 15.09.2025 через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить прийняти до розгляду апеляційну скаргу ТОВ "Імекс Макс" на рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1059/25 та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1059/25 та прийняти нове, яким відмовити повністю ТОВ "КПД" у задоволенні позову до ТОВ "Імекс Макс" про стягнення заборгованості у розмірі 982 592,94 грн.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог вказує про таке:
- Господарський суд Харківської області не відреагував на заяву відповідача щодо ставлення під сумнів договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024 та видаткової накладної №1КДУД000243 від 04.12.2024, не витребував у позивача оригіналів даного договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024 та видаткової накладної №1КДУД000243 від 04.12.2024, визнавши подані копії належним чином оформленими документами на підтвердження здійснення фактичної поставки товару за договором поставки, чим позбавив відповідача можливості на ефективний захист свого права. Враховуючи, що відповідач прямо заявив про сумнів у достовірності договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024 та видаткової накладної та видаткової накладної №1КДУД000243 від 04.12.2024, суд був зобов'язаний був витребувати їх оригінали для перевірки належності та допустимості наданих доказів. Отже, на думку відповідача, суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін та рівності їхніх процесуальних прав, як наслідок, допустив істотне порушення норм процесуального права, яке вплинуло на результат розгляду справи і є підставою для скасування оскаржуваного рішення;
- поданий позивачем акт звірки (копія) не може бути використаний як належний та допустимий доказ існування заборгованості, оскільки в порушення приписів ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не містить дати складання даного документа, не містить посилання на конкретні первинні документи (видаткові накладні, акти приймання-передачі, рахунки-фактури), що підтверджують фактичне здійснення поставок та оплат. Натомість у наданому документі наведено лише загальне формулювання "Продаж (04.12.2024)" без зазначення номера та дати накладної чи іншого первинного документа. Крім того відповідач вказує, що у даному акті містяться детальні записи лише зі сторони ТОВ "КПД", тоді як зі сторони ТОВ "Імекс Макс" зазначено лише "Обороти за період", без конкретних документів та сальдо. Відтак, за твердженням скаржника, акт звірки не відображає реальної взаємності та не підтверджує узгодженість сторін, свідчить про асиметрію викладених в ньому даних. Також скаржник вказує, що у наданому документі є ручні підписи та вписані цифри, однак за правилами діловодства та бухгалтерського обліку виправлення мають бути засвідчені написом "Виправленому вірити" з підписами і печаткою, що відсутнє у зазначеному акті звірки і дає підстави для визнання даного документа неналежним і недопустимим доказом; в матеріалах справи також відсутні докази щодо способу та дати направлення цього акту звірки відповідачу та отримання його останнім, що не дає змогу встановити чи дійсно було підписання даного акту зі сторони ТОВ "Імекс Макс" та взагалі не доводить до відома деталі та обставини підписання;
- доводи позивача, що відповідач ТОВ "Імекс Макс" начебто скористався внаслідок реєстрації податкової накладної №44 04.12.2024 правом на податковий кредит, не підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, однак Господарський суд Харківської області не взяв до уваги недоведений факт використання податкового кредиту і вирішив питання опираючись лише на слова позивача без наданих письмових або електронних доказів, що суперечить принципу справедливого суду та належної оцінки доказів. За твердженнями відповідача, згідно з Податковим кодексом України, постачальник (продавець) є єдиним суб'єктом, який має право складати та реєструвати податкову накладну в ЄРПН. Це здійснюється без попереднього погодження з покупцем. В свою чергу реєстрація податкової накладної контрагентом не підтверджує факт виконання господарської операції або наявність зобов'язань між контрагентами. Сам факт наявності у позивача податкових та видаткових накладних не є безумовним доказом реальності господарських операцій. Для податкового обліку має значення саме факт постачання товарів постачальником, вказаним у первинних документах.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (вх.1991 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1059/25 залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" десятиденний строк з дня вручення ухвали для виправлення недоліків апеляційної скарги. Роз'яснено апелянту, що не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, має наслідки передбачені статтями 260, 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
03.10.2025, після постановлення апеляційним господарським судом ухвали без руху, через підсистему "Електронний суд" від апелянта надійшли докази сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у сумі 17686,67 грн.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2025, у зв'язку з перебуванням судді Мартюхіної Н.О. у відпустці для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (вх.1991 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1059/25; призначено справу до розгляду на "12" листопада 2025 р. о 14:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 105; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1059/25; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.
09.10.2025 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
20.10.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "КПД" через підсистему "Електронний суд" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 12324), в якому просить розглянути апеляційну скаргу у справі № 922/1059/25 за відсутності представника позивача; оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1059/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, у разі відмови в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покласти на відповідача.
В обґрунтування своєї позиції у справі вказує про таке:
- відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов в порядку, визначеному ст. 165 ГПК України. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на положення ст.ст. 81, 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, позивач вважає правомірним й обґрунтованим в оскаржуваному рішенні висновок суду першої інстанції про те, що ані у строки, визначені вищевказаними нормами процесуального права, ані у строк, визначений ч. 3 ст. 252 ГПК України, для вчинення процесуальних дії, тобто в тридцятиденний строк з дня відкриття провадження у справі (до 30.04.2025) відповідачем не були реалізовані свої процесуальні права. Також відповідач не скористався правом на звернення до суду із заявами про поновлення та/або продовження процесуальних строків;
- на підтвердження того, що у позивача дійсно наявні оригінальні примірники договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024 та видаткової накладної №1КДУД000243 від 04.12.2024, що "ставить під сумнів" відповідач, у матеріалах справи № 922/1059/25 знаходяться посвідчені адвокатом копії договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024 та видаткової накладної №1КДУД000243 від 04.12.2024, на які посилається позивач, аналогічні тим їх копіям, які були додані позивачем до позовної заяви і також наявні у матеріалах справи № 922/1059/25;
- на думку позивача, у поведінці (твердженнях та діях) відповідача убачається несумісна з добросовісністю "суперечлива поведінка" останнього, оскільки, "поставивши під сумнів" наявність у позивача оригіналів договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024 та видаткової накладної №1КДУД000243 від 04.12.2024 останній: не заперечує факт отримання товару, укладання ним договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024, наявність у позивача оригінального примірника якого відповідач "ставить під сумнів"; виконав часткову оплату товару, зазначивши у призначенні платежу найменування товару, яке є тотожнім найменуванню товару, що містить видаткова накладна №1КДУД000243 від 04.12.2024, яка також містить посилання на договір поставки №АД22112024 від 22.11.2024, не надав власний обґрунтований розрахунок сум, що визнаються чи оспорюються відповідачем, не надав будь-які дані про те, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", відтиск якої присутній на договорі, на який посилається позивач, всіх додатках до нього, всіх первинних документах, складених на виконання вказаного договору, а також на акті звірки розрахунків, належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи №922/1059/25, була втрачена, викрадена або в інший спосіб вибула з володіння відповідача, підписав акт звірки, належним чином засвідчена копія якого наявна у матеріалах справи № 922/1059/25, де з боку ТОВ "Імекс Макс" зазначене сальдо кінцеве (кредит) на 31.12.2024 - 1 222 592, 94 грн, що відповідає сумі продажу товару, зазначеній у видатковій накладній, не ставить під сумнів наявність оригіналу і не заперечує достовірність товарно-транспортної накладної;
- матеріали справи № 922/1059/25 не містять доказів визнання недійсним, припинення дії, зміни або розірвання вказаного договору, пояснення відповідача стосовно наявності у позивача копії вищезазначеного договору, на який посилається позивач, з підписом директора Борисової М.А. та проставленої печатки ТОВ "Імекс Макс", заяви про втрату печатки ТОВ "Імекс Макс", заяви про підробку підпису директора Борисової М.А. тощо. Разом з тим у матеріалах справи № 922/1059/25 наявна видана позивачем довідка за вих.№25/03-02 від 25.03.2025 про відсутність будь-яких інших угод (правочинів та/чи договорів) про той же предмет між тими ж сторонами протягом дії договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024, на який посилається позивач.
Крім того, позивач просить суд визнати поважною причину неподання позивачем належним чином засвідченої копії виставленого позивачем рахунку №196 від 04.12.2024, як доказу, до суду першої інстанції, та прийняти, дослідити, здійснюючи апеляційний розгляд справи № 922/1059/25, і долучити до матеріалів справи належним чином засвідчену його копію, що містить характеристики товару, тотожні з характеристиками товару, що зазначені у видатковій накладній №1КДУД000243 від 04.12.2024, а також містить посилання на договір поставки №АД22112024 від 22.11.2024, наявність у позивача оригінальних примірників яких відповідач "ставить під сумнів".
В судове засідання представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується належними доказами, що містяться в матеріалах справи.
12.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" подано клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи (вх.№ 13186), в обґрунтування якого вказує про зміну представника відповідача (апелянта), з яким 12.11.2025 укладено договір про надання правничої допомоги ТОВ "Імекс Макс", а також недопущення порушення права відповідача на справедливий суд та доступ до правосуддя, у тому числі права на отримання правничої допомоги, за для дотримання Конвенції про захист основоположних прав та свобод, надання суду пояснень та аргументів, додаткових доказів з відповідним клопотанням про поновлення строку на їх подання, участі у судових дебатах.
Крім того, 12.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" подано клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги (вх.№ 13185), в якому зазначає, що адвокат Нев'ядомський А.Д. прибув на судове засідання на 14:00 год. 12.11.2025 та подав заяву (зареєстровано 12.11.2025 за № 13186), вказує, що адвокат Нев'ядомський А.Д. має приймати участь у судовому засіданні 12.11.2025 о 14:40 год. у кримінальній справі.
Розглянувши заявлені клопотання відповідача, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.
Крім того, відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Підставою для відкладення розгляду справи можуть бути лише обставини, які об'єктивно унеможливлюють проведення судового засідання, а наведені апелянтом обставини не свідчать про неможливість розгляду апеляційної скарги по суті.
Східний апеляційний господарський суд установив, що ухвала про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду від 06.10.2025 доставлена до електронного кабінету ТОВ "Імекс Макс" 06.10.2025 (а.с. 167), тобто заявник апеляційної скарги завчасно та в установленому законом порядку повідомлений про час та місце судового засідання. В свою чергу явка представників сторін не була визнана обов'язковою. Сторін попереджено, що неявка їх представників до судового засідання не тягне за собою неможливість розгляду справи.
Відповідно до ч. 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позивач реалізував своє право на подання апеляційної скарги, мав достатньо часу для підготовки до судового розгляду та реалізації права на участь у судовому засіданні через уповноваженого представника.
Крім того, апеляційний господарський суд зауважує на тому, що заявником апеляційної скарги не наведено та не доведено неможливості розгляду справи за відсутності його представника.
В матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін, в яких останні висловили свою правову позицію, зокрема доводи апелянта щодо незгоди з оскаржуваним рішенням також викладені ним в поданій апеляційній скарзі, а також інші документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення зі спору. В свою чергу, межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені в ст. 269 ГПК України.
Крім того, посилання позивача про участь його представника в іншому судовому засіданні в порушення вимог ст.ст. 73, 74 ГПК України не підтверджено жодними доказами. Водночас скаржник на власний розсуд визначає пріоритет участі його представника у розгляді іншої справи, що не є обставиною, яка зумовлює необхідність відкладення розгляду справи.
Апелянт, як особа, яка ініціювала оскарження судового рішення у справі шляхом подання апеляційної скарги, відповідно до норм процесуального закону, має вживати заходів для розумної тривалості судового розгляду, недотриманням якого може бути порушене право іншого учасника справи.
Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що зазначені у клопотанні апелянта причини неявки до судового засідання не є поважними, правові підстави для відкладення розгляду справи відсутні, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ "Імекс Макс" про відкладення розгляду справи та розгляд справи за відсутності представників сторін за наявним матеріалами справи.
З приводу клопотання позивача про визнання поважною причину неподання належним чином засвідченої копії виставленого позивачем рахунку №196 від 04.12.2024 до суду першої інстанції, як доказу, та долучення його до матеріалів справи судова колегія зазначає таке.
Статтею 80 ГПК України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. У тому випадку, коли у встановлений законом строк учаснику справи виконати певні процесуальні дії не є можливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, у такого учасника виникає унормована законом можливість ініціювати поновлення процесуального строку, у спосіб звернення до суду із заявою, в якій має бути наведено причини пропуску строку; суд же лише має здійснити оцінку причин пропуску строку, наведених заявником, на предмет їх поважності. Інший підхід порушував би принципи диспозитивності та змагальності (пункт 3.3 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 918/604/23).
Відповідно до частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов'язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи причини неподання доказів при розгляді справи у першій інстанції, позивач посилається на ту обставину, що заява відповідача щодо "ставлення під сумнів наявності у позивача оригіналів договору поставки №Д22112024 від 22.11.2024 та видаткової накладної №1КДУД000243 від 04.12.2024" подана після отримання ним позову та з порушенням процесуальних строків. Відтак, позивач вказує про відсутність обізнаності про неї станом на момент подання позову, через що не додано належним чином засвідчену копію встановленого рахунку № 196 від 04.12.2024, оскільки наявність або відсутність його виставленого жодним чином не впливає на виникнення у відповідача грошових зобов'язань.
Частиною другою статті 14 ГПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
На думку судової колегії, позивач скористався наданим йому правом надати суду першої інстанції визначений на власний розсуд обсяг доказів в обґрунтування своєї позиції у справі, з огляду на те, що був повідомлений своєчасно та належним чином про судовий розгляд справи, а також не навів під час подання вказаного клопотання об'єктивних причин, що позбавили його можливості надати копію встановленого рахунку № 196 від 04.12.2024 під час розгляду справи господарським судом першої інстанції.
Відтак, в даному випадку, звертаючись до суду апеляційної інстанції, позивач не навів достатніх правових підстав для долучення додаткового доказу на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначеного доказу до суду першої інстанції, не довів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від заявника, відтак такий доказ не приймається судом апеляційної інстанції.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
З матеріалів справи вбачається, що 22 листопада 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КПД" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №АД22112024, згідно з п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити й передати у власність покупця виготовлене позивачем неткане полотно (далі по тексту - "товар"), а відповідач зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.
У розділі 1 договору сторони досягли згоди щодо матеріального об'єкта договірного зобов'язання, його найменування (асортименту), ціни, кількості, а також ціни договору та визначили, що: найменування, ціна, кількість, асортимент товару, що постачається позивачем відповідачу за договором, обумовлюються у специфікації (п.1.2 розділу 1 договору).
Умови поставки узгоджено сторонами у розділі 3 договору.
Зокрема, згідно з умовами п. 3.6, 3.7 договору постачальник зобов'язаний виконати поставку замовленого покупцем товару на склад (торговельний об'єкт) покупця, розташований за адресою: м. Харків, проспект Перемоги 55Е. Поставка товару виконується постачальником на умовах DDP відповідно до правил ІНКОТЕРМС у редакції 2010 р. Товар поставляється транспортом і за рахунок постачальника на склад (торговельний об'єкт) покупця. Навантаження товару на складі постачальника виконується силами й за рахунок постачальника, розвантаження товару на складі (торговельному об'єкті) покупця виконується силами й за рахунок покупця.
Відповідно до п. 2.1 договору ціна товару включає всі витрати постачальника на його виробництво, пакування і маркування, а також доставку до складу покупця за адресою, визначеною у п.3.6 даного договору, та залежить від поточного рівня цін на сировину та курсу НБУ євро до гривні, який станом на дату даного договору визначений на рівні 45,00 грн за 1,00 евро, тому кожен місяць постачальник переглядає ціну товару, з урахуванням обсягів закупівлі покупцем товару згідно з п.1.3 даного договору та з урахуванням зміни курсу євро до гривні та/або зміни ціни на сировину, і підтверджує покупцю актуальну ціну товару при погодженні в порядку, визначеному в п.п. 3.9.1, 3.9.2 даного договору, кожної заявки покупця на поставку товару, у результаті чого остаточна ціна товару обумовлюється у специфікаціях до даного договору. Сторони щомісячно, перед виконанням постачальником виготовлення замовленого покупцем товару, погоджують змінену ціну товару у новій специфікації до даного договору, проект якої постачальник відправляє на електронну адресу покупця, визначену в п.3.2 даного договору.
У п. 2.3 договору покупець зобов'язаний оплачувати постачальнику повну ціну кожної заявленої покупцем до поставки за даним договором окремої партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки товару (від дати підписання уповноваженими особами Сторін видаткової накладної). Під "окремою партією товару" згідно з цим договором сторони розуміють весь обсяг (кількість) товару, замовленого покупцем та у подальшому переданого постачальником покупцеві за однією окремою видатковою накладною.
Згідно пункту 9.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до його розірвання сторонами в порядку, передбаченому даним договором та/або чинним законодавством України. Якщо сторона не виконає належним чином будь-яке зобов'язання за даним договором, цей договір не припиняє дії до моменту належного виконання зобов'язаною стороною такого зобов'язання.
Доказів припинення дії договору до матеріалів справи не надано.
На виконання умов договору поставки № АД22112024, позивач поставив відповідачу товар (неткане полотно 500мм/45gsm 50VIS/50PES Mesh) на загальну суму 1222592,94 грн (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 1КДУД000243 від 04.12.2024, товарно-транспортною накладною № 1КДУД000243 від 04.12.2024. Вказані накладні містять підпис директора Борисової М.А. та скріплені печаткою товариства покупця. Товар на суму 1222592,94 грн відповідачем, як покупцем прийнято без зауважень.
Одночасно позивач наголошує, що відповідач скористався правом на податковий кредит, що підтверджується податковою накладною і квитанцією про її реєстрацію (а.с. 33- 34).
Проте, як вказує позивач, відповідач розрахунок за отриманий від позивача за спірним договором товар здійснив лише частково, перерахувавши позивачу 31.01.2025 року грошові кошти за неткане полотно у сумі 240 000,00 грн.
Таким чином за твердженнями позивача у відповідача наявний перед позивачем борг за поставлений за договором поставки № АД22112024 від 22.11.2024 товар у розмірі 982592,94грн, що не спростовано відповідачем.
Обставини щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №АД22112024 від 22.11.2024 у розмірі 982 592,94 грн й стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
25.08.2025 ухвалено оскаржуване рішення у справі з підстав, викладених вище.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Аналізуючи правовідносини сторін, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, який регулюється параграфом 1-3 розділу ІІІ Цивільного кодексу України.
Даний договір поставки №АД22112024 від 22.11.2024 предметом судового розгляду не був, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак зазначені в ньому умови є обов'язковими до виконання його сторонами.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з статями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У частині 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень ( частина 1 ст. 74 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до положень ст. 78 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 917/483/19.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі №914/2355/21, постанова Верховного Суду від 01.09.2023 у справі №906/386/21).
Як вбачається з наданих відповідачем до матеріалів справи процесуальних документів, факт поставки визначеного позивачем товару не заперечується. Заперечення на позовні вимоги стосуються оформлення існуючих між сторонами правовідносин.
В статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" надається визначення, згідно з яким господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Колегія суддів виходить з того, що законодавство не містить вичерпного переліку первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції.
Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.
У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Згідно з п. 3.11 договору право власності на товар (а у випадку поставки товару частинами, - на кожну його частину, партію) переходить від постачальника до покупця в момент передачі постачальником товару (кожної його частини, партії) покупцеві. Передача товару постачальником і отримання товару покупцем оформлюється шляхом проставлення уповноваженою особою покупця на примірнику видаткової накладної власноручного підпису й відбитка печатки (штампу) покупця. Повноваження осіб, які виконують приймання товару від імені покупця, повинні бути підтверджені довіреністю, виданою уповноваженою особою покупця на отримання товарно-матеріальних цінностей. Покупець зобов'язаний за підписом керівника і головного бухгалтера покупця або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомити постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати товар від імені покупця, завіряє на супровідних документах (накладній, акті тощо) свій підпис про одержання товару.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту поставки товару відповідачу позивачем надано, зокрема, копію видаткової накладної №КДУД000243 від 04.12.2024.
При дослідженні наданого до матеріалів справи доказу, судова колегія враховує, що перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (надалі Положення №88), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Судова колегія зазначає, що надана копія видаткової накладної, містять посилання на договір від 22.11.2024 № АД 2211204, дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг проведеної на підставі неї господарської операції, що відповідає додатку № 1 до договору поставки "Специфікація № 1 від 22.11.2024" в частині базової ціни та найменування переданого товару, підписи сторін, які скріплені печатками підприємств без жодних зауважень, а відтак, така накладна відповідає вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, відповідно, є належним доказом на підтвердження факту поставки товару.
Крім того, згідно з п. 5.1 договору приймання-передавання товару постачальником покупцеві виконується на складі (торговельному об'єкті) покупця.
Відповідно до п. 3.6 договору постачальник зобов'язаний виконати поставку замовленого покупцем товару на склад (торгівельний об'єкт) покупця, розташований за адресою: м. Харків, проспект Перемоги, 55Е. Поставка виконується постачальником на умовах DDP відповідно до правил ІНКОТЕРМС у редакції 2010р.
Товар поставляється транспортом і за рахунок постачальника на склад (торговельний об'єкт) покупця. Навантаження товару на складі постачальника виконується силами й за рахунок постачальника, розвантаження товару на складі (торгівельному об'єктів) покупця виконується силами й за рахунок покупця (п. 3.7 договору).
Приймання товару покупцем за кількістю і якістю виконується в місці його передавання покупцеві у присутності уповноважених представників сторін. При цьому уповноваженим представником постачальника є експедитор (водій-експедитор) постачальника (п. 5.2 договору).
Відповідно до п. 5.2.1 договору у випадку виявлення покупцем при прийманні товару недоліків пакування, маркування, а також товару, що не відповідає супровідним документам за кількістю й/або якістю, представники сторін зобов'язані в день приймання товару скласти відповідний акт приймання, у якому повинні відображатися кількість відсутнього товару, характер пошкоджень, інші претензії за якістю й/або кількістю товару.
Позивачем до матеріалів справи надано копію товарно-транспортної накладної від 04.12.2024 №1КДУД000000243, відповідно до якої: вантажовідправником зазначено ТОВ "КПД" (позивач), вантажоодержувачем - ТОВ "Імекс Макс" (відповідач); відомості про вантаж - згідно накладної номер 1КДУД000000243243 від 04.12.2024 на загальну суму 1 222 592,94грн, який наданий для перевезення у стані, що відповідає правилам перевезення відповідних вантажів, номер пломби D83559324; водій ОСОБА_1 ; пункт розвантаження: м.Харків, проспект перемоги, 55 Е (що відповідає умовам п. 3.6 договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024); вантаж прийняв (відповідальна особам вантажоодержувача) директор ТОВ "Імекс Макс" Борисов М.Д. (а.с. 32).
Відтак, надана копія товарно-транспортної накладної містять посилання на дату складання документа, назву підприємства відповідача та підпис відповідальної особи вантажоодержувача, скріплена печаткою підприємства без жодних зауважень.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано відповідного акту про виявлення недоліків.
Враховуючи наведене та оцінивши наявні в матеріалах цієї справи докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, дозволяють дійти суду апеляційної інстанції висновку, що зазначена в позові поставка товару відбулася на виконання умов договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024 на підставі видаткової накладної, оскільки наявність обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, є більш вірогідними, ніж пояснення відповідача, надані на її спростування.
Додатково судова колегія також зазначає, що відповідно до п. 2.5 договору поставки №АД22112024 для зручності розрахунки сторони щомісячно, до 10 (десятого) числа, виконують звірку взаєморозрахунків з обов'язковим підписанням акту звірки взаєморозрахунків, у тому числі у електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженим представниками обох сторін за допомогою програмного забезпечення M.E.Dos IS.
Матеріали справи містять копію письмового документу - акту звірки взаємних розрахунків станом за період: 2024 рік, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками, в якому відповідачем не заперечується, що заборгованість відповідача за договором становить 1 222 592,94 грн.
Верховний Суд, зокрема у справах № 922/4097/17, № 205/2480/19, зазначав, що дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Разом із тим, у справах № 905/1198/17, № 905/3062/17, № 916/1727/17 Верховний Суд виснував, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Підписання акта звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Отже, судова колегія вважає, що підписаний та скріплений печатками сторін акт звірки взаємних розрахунків, в якому відповідач підтвердив існування заборгованості за договором у розмірі 1 222 592,94 грн станом на кінець 2024 року, за умови відсутності укладення між сторонами інших договорів, додатково підтверджує факт поставки позивачем товару у вказаній у ньому сумі.
За умовами ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 2.2 договору покупець зобов'язаний виконувати оплату товару шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Покупець зобов'язаний оплачувати постачальнику повну ціну кожної заявленої покупцем до поставки даним договором окремої партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати поставки товару (від дати підписання уповноваженими особами сторін видаткової накладної) Під "окремою партією товару" згідно з цим договором сторони розуміють весь обсяг (кількість товару), замовленого покупцем та у подальшому переданого постачальником покупцеві за однією окремою видатковою накладною (п. 2.3 договору).
Матеріали справи містять довідку АТ "Кредобанк" від 19.03.2025 за вих.№ 86-6567/25, відповідної ТОВ "КПД" про надходження коштів на рахунок (банківські реквізити постачальника відповідно до п. 12 договору поставки від 22.11.2024 № АД22112024), за період з 01.12.2024 по 18.03.2025 від ТОВ "Імекс Макс" на суму 240 000,00 грн з призначенням платежу "сплата за неткане полотно 500 мм/45gsm 50VIS/50PES Mesh згідно рахунку № 196 від 04.12.2024, у т.ч. ПДВ 20% - 40 000,00 грн.", що відповідає найменуванню товару за специфікацією № 1 від 22.11.2024 до укладеного між сторонами договору поставки. При цьому судова колегія акцентує увагу, що вказана оплата за умови відсутності доведення існування між сторонами інших правовідносин також додатково підтверджує факт поставки позивачем товару. Відповідачем вказані обставини справи не спростовуються.
З урахуванням умов пункту 2.3 договору, яким строк оплати товару визначений протягом 30 дня з моменту поставки товару, строк оплати за першою накладною №КДУД000243 від 04.12.2024 настав 04.01.2025.
Отже, з огляду на відсутність на момент прийняття рішення суду (25.08.2025) доказів оплати суми основної заборгованості відповідачем в розмірі 982592,94 грн, з урахуванням часткової оплати у сумі 240 000,00 грн, що підтверджується випискою з рахунку позивача, виданою АТ "Кредобанк" станом на 18.03.2025, є підставним та обґрунтованим задоволення судом першої інстанції вимог щодо стягнення основної заборгованості з урахуваннями сукупності наданих позивачем доказів та розподілу судових витрат (стягнення судового збору) в порядку ст.129 ГПК України, з покладенням їх на відповідача.
Стосовно доводів апеляційної скарги про недотримання судом вимог ст. 91 ГПК України, з огляду на відмову у витребуванні у позивача оригіналів письмових доказів (договору поставки №АД22112024 від 22.11.2024 та видаткової накладної №1КДУД000243 від 04.12.2024), копії яких надані до позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
З аналізу ст. 81 ГПК України вбачається, що особа яка подає клопотання про витребування доказів має зазначити обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати та вказати заходи, яких особа, яка подає клопотання вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Згідно з положеннями ч. 1, 2, 4 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
У той же час згідно з ч. 6 ст. 91 ГПК України у разі, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Тобто за змістом наведеної норми доказ не береться судом до уваги лише тоді, якщо оригінал письмового доказу не був поданий стороною та якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії доказу.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріали справи не містять поданого відповідачем відзиву на позову в установлений судом строк.
Між тим, приписами частини 4 статті 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
Згідно з статтею 42 ГПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Колегія суддів також констатує, що протягом визначеного судом строку на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не ставив під сумнів відповідність наявних в матеріалах справи копій письмових доказів (первинних документів, підтверджуючих поставку) їх оригіналам, не заявляв клопотання про витребування судом таких документів.
Отже реалізація відповідачем процесуальних прав наданих Господарським процесуальним кодексом України залежала виключно від його волевиявлення та не свідчить про порушення судом першої інстанції ст. 236 ГПК України.
Подаючи клопотання про витребування оригіналів документів у справі, поданих разом з позовною заявою доказів, відповідач не конкретизує свої сумніви стосовно документів на поставку (в чому полягають його сумніви), не надає суду належних та допустимих доказів підробки наданих позивачем документів, а також не вказує, які заходи для отримання цих доказів ним вживалися самостійно, не надає свої екземпляри первинних документів та не зазначає про причини неможливості самостійного надання таких доказів, адже відповідач є стороною договору і повинен мати затребувані докази.
За приписами ч.8 ст.252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Тобто, на протязі всього розгляду справи судом першої інстанції оригінали зазначених доказів не витребовувались через відсутність сумнівів у суду стосовно відповідності копій письмових доказів оригіналам, а не з причини відсутності оригіналів документів як таких..
При цьому, судом першої інстанції було прийнято до уваги, що наявні в матеріалах справи копії договору поставки та видаткової накладної, складені між позивачем та відповідачем, містять підписи осіб сторін та відтиск печаток підприємств, у тому числі відповідача, що є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими документами та є засвідченням належного виконання постачальником умов даного договору по поставці товару та узгодження з покупцем асортименту, кількості та вартості (ціни) товару зазначеної в видатковій накладній.
При цьому печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
Відповідач не доводить фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надає доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, у зв'язку з чим колегія суддів вказує про відсутність підстав вважати, що печатка підприємства відповідача використовувалась проти його волі, а також наявності факту фальсифікації наданих до матеріалів справи документів.
Аналогічну правову позицію Верховного Суду щодо проставлення печатки однієї із сторін на спірних документах викладено в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18.
Доводів, які підтверджують наявність таких обставини, також не містить і апеляційна скарга відповідача.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" не ставиться під сумнів наявну в матеріалах справи копію товарно-транспортної накладної від 04.12.2024 №1КДУД000000243 від 04.12.2024, якою позивач також обґрунтовує заявлені позовні вимоги, зокрема не спростовує складення її в межах інших існуючих між сторонами правовідносин за договором поставки №АД22112024 від 22.11.2024, а також не пояснює обставину проведення часткової оплати за товар, визначений умовами укладеного між сторонами договору поставки.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
З урахуванням того, що ухвалою суду від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, тобто, суд вирішив вказану позовну заяву прийнятною в процесуальному сенсі, відповідач не ставив під сумнів подані до позовної заяви копії письмових доказів оригіналам в установлений судом строк для подання доказів у справі, більш того, протягом усього розгляду справи у суді першої інстанції не надано будь-яких доказів на підтвердження сумніву відповідності наявних в матеріалах справи копій наданих до позовної заяви письмових доказів їх оригіналам, зокрема не надавав власних відмінних екземплярів первинної документації або доказів відсутності поставки товару взагалі, господарський суд з огляду на сукупну оцінку всіх наданих до матеріалів справи документів не мав сумнівів в достовірності наданих позивачем копії документів та не зобов'язував позивача надати їх оригінали. Отже, суд не мав обґрунтованих підстав не брати надані докази до уваги.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне при розгляді апеляційної скарги врахувати, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, а відповідач повинен був належним чином планувати можливі правові наслідки за цим договором, а також усвідомлювати звичайні ризики підприємницької діяльності.
За змістом ч. 2 ст. 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин.
Відтак, розглянувши доводи відповідача про наявність сумнівів у достовірності доказів позивача (зокрема, щодо договору поставки та видаткової накладної), судова колегія дійшла висновку, що такі твердження є необгрунтованими та такими, що не грунтуються на встановлених у справі обставинах у сукупності з, не підтверджують наявність порушення права відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції щодо можливості спростовувати заявлені вимоги та доводити свої заперечення.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, з урахуванням встановлених обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, господарським судом першої інстанції прийнято правильне та обґрунтоване рішення.
При цьому зазначені апелянтом підстави у контексті приписів ст.277 ГПК України не є підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" . У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду у справі №910/13407/17.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відтак, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які (доводи і вимоги апеляційної скарги) у даному випадку не підтверджують ухвалення оскаржуваного рішення із порушеннями, визначеними ст.277 ГПК України в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог у порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" підлягає залишенню без задоволення, оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1059/25 - без змін.
За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 25.08.2025 у справі №922/1059/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст.ст.287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24.11.2025.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов