ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 листопада 2025 року Справа №924/1348/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Петухов М.Г.
суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2025 (суддя Заверуха С.В., повне рішення складено 18.09.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "-Сервіс Тек"-
до Хмельницької міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення в частині; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасування державної реєстрації земельної ділянки із скасуванням кадастрового номера земельної ділянки
за участю представників:
позивача - Ксьондзика Ю.Ю.,
відповідача - Демчук Л.Г.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2025 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення №89 сьомої сесії Хмельницької міської ради від 14.07.2021 року в частині затвердження Хмельницькій міській раді технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки по вул.Тернопільська, 9, кадастровий номер 6810100000:29:002:0583, площею 36739 кв.м для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 59909677 від 18.08.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:29:002:0583.
Скасовано державну реєстрацію вищевказаної земельної ділянки із скасуванням її кадастрового номера.
Стягнуто з Хмельницької міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Тек" 8396,00 грн судового збору та 15145,60 грн витрат на проведення експертизи.
Враховуючи ст.120, 202, 152-153 ЗК України, ст.2, 18, 26 Закону України "Про Державний земельний кадастр", ст.55 Закону України "Про землеустрій", а також установлені судом факти, предмет і підстави позову, суд першої інстанції зазначив, що згідно з висновком експерта від 21.08.2025 надана на дослідження копія технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки (к.н. 6810100000:29:002:0583) не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним актам у сфері землеустрою та землекористування.
У зв'язку з цим, з огляду на незаконність рішення сьомої сесії Хмельницької міської ради №89 від 14.07.2021 року, незалежно від змісту інших доводів учасників процесу, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим. При цьому, суд врахував, що позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також про скасування державної реєстрації земельної ділянки із припиненням дії її кадастрового номера є похідними від вимоги про скасування рішення Хмельницької міської ради №89 від 14.07.2021 року в оскаржуваній частині.
Щодо порушення прав позивача прийняттям спірного рішення, судом врахував, що ТОВ "-Сервіс-Тех"- зареєстрований власником нерухомого майна, яке розміщене у м.Хмельницький по вул.Тернопільська, буд. 9, тобто за тією ж адресою, за якою рішенням Хмельницької міської ради №89 від 14.07.2021 року було затверджено Хмельницькій міській раді технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки (к.н. 6810100000:29:002:0583) площею 36739 кв.м.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт, зокрема, вказує, що позивачем не доведено, а судом не встановлені факти щодо порушення норм чинного законодавства під час прийняття спірного рішення (ст.140 Конституції України, ст.26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.67 Закону України "Про землеустрій", ст.79-1 Земельного кодексу України) та порушення прав, за захистом яких звернувся позивач.
Разом з тим, зауважує, що судом не було досліджено підстави прийняття рішення, що в свою чергу призвело до неправильного застосування норм права. Суд акцентував увагу на відповідності технічної документації із землеустрою нормам законодавства, але не досліджував ту обставину, що Хмельницька міська рада приймала спірне рішення в межах реалізації свого права власності.
Крім того, скаржник зазначає, що судом не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям рішення та настанням негативних наслідків для позивача в результаті його прийняття, а сам факт формування земельної ділянки, як об'єкта цивільно-правових відносин не призводить до негативних наслідків для позивача, а відповідно і рішення міської ради не порушує права позивача. Міська рада як представницький орган територіальної громади від імені власника земельної ділянки має право визначити земельну ділянку, як об'єкт цивільних правовідносин, шляхом формування, в порядку ст.79-1 ЗК України та подальшої реєстрації в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав.
Звертає увагу, що судом не надано належної оцінки можливості зменшення розміру земельної ділянки та не обґрунтовано, що перешкоджає позивачу реалізувати передбачену земельним законодавством можливість ініціювати поділ відповідної земельної ділянки.
Апелянт також вважає, що задоволення позовних вимог не є об'єктивно виправданим та обґрунтованим способом захисту, спричинивши порушення/обмеження законних прав та інтересів територіальної громади як власника земельної ділянки, тобто не є адекватним способом захистом.
Щодо висновку експерта від 21.08.2025 за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, відповідач вважає висновки експерта розмитими, нечіткими, без посилань на конкретні норми чинного законодавства, які на його думку порушені, а відтак не можуть бути підставами при наявності, при цьому позитивного висновку державного експерта підставами для висновку щодо невідповідності технічної документації нормам законодавства.
У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, однак з пропуском строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 17.10.2025 року.
Позивач, зокрема, вказує про пропущення відповідного строку у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю його представника. Враховуючи незначний пропуск процесуального строку на подання відзиву (1 день), просить його поновити.
Щодо вказаного клопотання суд зазначає, що відповідно до ч.8 ст.165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Частинами 1, 2 ст.119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Таким чином, пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.
З огляду на викладене, враховуючи, що позивач звернувся до суду із клопотанням про поновлення строку на подання відзиву та обґрунтував причини пропуску встановленого судом строку, суд дійшов висновку про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву.
Як вбачається зі змісту відзиву на апеляційну скаргу, позивач вказує, що ним було обрано заявлені в позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) способи захисту, які дозволяють повністю відновити порушені права позивача.
Доводи відповідача про необхідність скористатись правом на поділ земельної ділянки вважає такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки по-перше, позивач не є власником земельної ділянки і висувати вимоги про примусовий поділ чужого майна не має права, а по-друге, навіть якби такий поділ і відбувся з ініціативи відповідача, то збитки б нараховувались до моменту такого поділу, що є неприпустимим для позивача.
Зауважує, що визначення відповідності/невідповідності нормам законодавства із землеустрою технічної документації щодо формування земельної ділянки вимагає спеціальних знань у галузі іншій ніж право, тому суд об'єктивно і обґрунтовано призначив судову експертизу. Відповідач протягом усього розгляду справи по суті займав пасивну позицію, не скористався своїм правом на виклик та допит експерта, призначення додаткової/ повторної експертизи, а подані ним додаткові письмові пояснення не можуть спростувати такий доказ як висновок експертизи.
Позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 23.11.2023, позивач зареєстрований власником нерухомого майна, яке розміщене у м.Хмельницькому по вул.Тернопільський, буд. 9, а саме: прохідної будки загальною площею 8,6 кв.м.; гаражів загальною площею 593,0 кв. м.; службово-побутового корпусу загальною площею 449,6 кв. м.; майстерні загальною площею 1329,9 кв.м.; матеріального складу загальною площею 357,2 кв.м.; матеріального складу загальною площею 654,4 кв.м.; арматурного цеху загальною площею 581,3 кв.м.
Рішенням Хмельницької міської ради №89 від 14.07.2021 року затверджено Хмельницькій міській раді технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки по вул.Тернопільській, 9, к.н. 6810100000:29:002:0583 площею 36739 кв.м для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 09.09.2025, підставою внесення запису про право власності територіальної громади в особі Хмельницької міської ради на земельну ділянку (к.н. 6810100000:29:002:0583) є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 59909677 від 18.08.2021.
Позивач, зазначаючи, що у своїй господарській діяльності він фактично використовує лише частину земельної ділянки, сформованої органом місцевого самоврядування, та вважаючи, що технічна документація на цю ділянку, подана державному реєстратору, не відповідає вимогам законодавства і містить численні порушення, звернувся до суду з відповідним позовом.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.10 ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до ч.1 ст.21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
За приписами ч.1 ст.155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.
Апеляційним судом встановлено, що 11.12.2017 року ТОВ "-Сервіс Тек"- набуло право власності на об'єкти нерухомого майна (прохідну будку загальною площею 8,6 кв.м.; гаражі - 593,0 кв. м.; службово-побутовий корпус - 449,6 кв. м.; майстерню - 1329,9 кв.м.; матеріальний склад - 357,2 кв.м.; матеріальний склад - 654,4 кв. м.; арматурний цех - 581,3 кв.м.), розташовані за адресою: м.Хмельницький, вул.Тернопільська, буд.9, як внесок у статутний капітал від ТОВ "Юкант Трейд" (т.1, а.с.83-89).
Згідно зі ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За положеннями ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За вимогами ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ст.377 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення у позивача права власності на нерухоме майно) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Згідно зі ст.120 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення у позивача права власності на нерухоме майно), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно вони не передбачали автоматичного переходу права на земельну ділянку під такими об'єктами у зв'язку з переходом права власності на них (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Касаційного господарського суду від 09.04.2025 у справі №911/1845/23).
Виникнення у власника нерухомого майна права на земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, має бути належним чином оформлено та реалізовано в порядку, визначеному законодавством, і не відбувається автоматично, якщо така земельна ділянка не виділена в натурі та не сформована як об'єкт цивільних прав.
Отже, у позивача не виникло автоматичного права власності на спірну земельну ділянку внаслідок набуття у власність розміщених на її частині об'єктів нерухомого майна загальною площею 4601,7 кв.м.
Колегія суддів також враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №173/1744/19, зазначено, що особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.
За відсутності в попереднього власника належним чином оформленого права користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі №910/5201/19).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не надав жодного доказу належності земельної ділянки, на якій розташовані набуті ним у власність об'єкти нерухомого майна, попередньому власнику, ТОВ "Юкант Трейд", на будь-якому речовому праві.
З огляду на те, що на час внесення об'єктів нерухомості у статутний капітал позивача ТОВ "Юкант Трейд" не мало оформленого права оренди чи власності на спірну земельну ділянку, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість посилання позивача на положення ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України про одночасний перехід права на землю у зв'язку із переходом права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на ній, та як наслідок не виникнення будь-яких майнових прав щодо спірної земельної ділянки.
Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України, які б підтверджували належність спірної земельної ділянки або її частини будь-якій іншій особі на праві приватної власності.
Разом з тим, відповідно до ч.1, 2 ст.83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Згідно зі ст.19 Закону України "Про землеустрій" до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом.
Зі змісту ч.1, ч.2 ст.79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
За приписами п.2, 4 Порядку проведення інвентаризації земель, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 №513 (чинному станом на час прийняття рішення Хмельницької міської ради №41 від 07.10.2020), інвентаризація земель проводиться, зокрема, з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; здійснення землеустрою. Об'єктами інвентаризації земель є територія України, територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, окремі земельні ділянки.
У відповідності до ст.35 Закону України "Про землеустрій" (в редакції чинній станом на час прийняття рішення Хмельницької міської ради №41 від 07.10.2020) інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Статтею 57 Закону України "Про землеустрій" визначено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель розробляється за рішенням власників (розпорядників) земельних ділянок або за рішенням сільських, селищних, міських рад.
Згідно зі ст. 67 Закону України "Про землеустрій" на землях комунальної власності за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань з використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, інвентаризації земель.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що Хмельницька міська рада як представницький орган Хмельницької міської територіальної громади має право здійснювати інвентаризацію земель в межах відповідної громади.
Рішенням Хмельницької міської ради "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності" №41 від 07.10.2020 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Хмельницького в особі Хмельницької міської ради з метою їх формування, зокрема, за адресою: вул.Тернопільська, 9, орієнтовною площею 27584 кв.м. (т.1, а.с.9 зворот, 10).
Відповідно до ч.13 ст.186 ЗК України (в редакції чинній на день розроблення технічної документації) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації. У разі проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується також сільською, селищною, міською радою (крім випадків проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення земель державної власності).
Рішенням Хмельницької міської ради від 14.07.2021 №89, після погодження ГУ Держгеокадастр у Київській області як територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (висновок про розгляд документації із землеустрою від 12.05.2021 року №5849/82-21) затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки у м.Хмельницький, по вул.Тернопільська, 9 кадастровий номер 6810100000:29:002:0583 площею 36739 кв.м. для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (т.1, а.с.34).
Відтак, зазначене рішення стало підставою для формування спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав відповідно до ст.79-1 ЗК України та для внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру, а у подальшому - для державної реєстрації права комунальної власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав, з огляду на належність таких земель до комунальної власності згідно зі ст.83 ЗК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що Хмельницька міська рада правомірно набула право комунальної власності на сформовану земельну ділянку.
Водночас апеляційний суд зазначає, що оскільки право власності чи користування земельною ділянкою не було оформлено під час набуття позивачем права власності на нерухоме майно, позивач мав право звернутися для оформлення відповідного права у порядку, визначеному законодавством.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, "якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду".
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач жодних дій щодо оформлення права власності чи користування спірною земельною ділянкою чи її частиною для обслуговування належних йому на праві власності об'єктів нерухомого майна не вчиняв, що в подальшому і стало підставою звернення до нього Хмельницької міської ради з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати у справі №924/875/22.
Будь-яких доказів у підтвердження того, що спірне рішення органу місцевого самоврядування, державна реєстрація спірної земельної ділянки та реєстрація права комунальної власності на вказану земельну ділянку, перешкоджають позивачу користуватись його нерухомим майном, останнім суду не надано.
Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги встановлений факт відсутності будь-якого порушеного речового права позивача на спірну земельну ділянку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності Хмельницької міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:29:002:0583 та відповідно визнання незаконним та скасування рішення Хмельницької міської ради від 14.07.2021 № 89, а також скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки із скасуванням її кадастрового номера як похідних вимог.
Колегія суддів, оцінюючи доводи позивача про фактичне використання лише частини сформованої земельної ділянки, які спрямовані на захист від позовних вимог у справі №924/875/22, та відповідно про завищення розміру стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати, з урахуванням положень ст.4, 14 ГПК України зазначає, що наведені обставини не є предметом дослідження у межах справи №924/1348/23.
Щодо тверджень позивача про невідповідність технічної документації вимогам законодавства, що встановлено висновком експерта за результатами проведення комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 21.08.2025 (т.2, а.с.7-20), апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ст.104 ГПК України висновок експерта не має для суду наперед встановленої сили і підлягає оцінці разом з іншими доказами за правилами, визначеними ст. 86 цього Кодексу.
Таким чином, оцінюючи висновок експерта від 21.08.2025 у взаємному зв'язку з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, у їх сукупності за правилами ст.86 ГПК України, колегія суддів вважає, що вказаний висновок не спростовує встановленого факту належності спірної земельної ділянки до комунальної власності згідно зі ст.83 ЗК України, відсутність оформленого будь-якого права позивача на неї, та як наслідок відсутність порушеного права чи інтересу позивача.
Доводи позивача про наявність на спірній земельній ділянці, окрім належних йому на праві власності об'єктів нерухомого майна, інших будівель та металевих і бетонних конструкцій, про що зазначено у висновку експерта (т.2, а.с.19, абз.5), не можуть бути враховані як підстава для задоволення позову, оскільки висновок експерта не підтверджує існування на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомого майна (капітальних будівель і споруд), які належали б іншим особам. Водночас, відповідно до ст. 4 ГПК України, позивач має право на звернення до господарського суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, що належать лише йому.
Крім того, доводи щодо неврахування при розробленні технічної документації існування на спірній земельній ділянці доріг загального користування не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Інші доводи позивача щодо невідповідності технічної документації вимогам законодавства, апеляційний суд також не приймає уваги до уваги, оскільки з огляду на наведене вище, вказані обставини жодним чином не порушують будь-які права чи інтереси останнього.
Із врахуванням ст.15, ст.16 ЦК України колегія суддів звертає увагу, що порушення прав особи, яка звертається з позовом до суду, має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай індивідуально виражених прав та інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, права та інтереси, які не є індивідуально вираженими, не підлягають судовому захисту.
У розумінні зазначених вище приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Отже, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, та захисту підлягає саме порушене право. При цьому відсутність підтвердженого факту порушення прав позивача з боку відповідача є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 року в справі №916/2040/20).
Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Відтак, приймаючи до уваги, що позивач не довів наявності в нього порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованості правової підстави позову, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Окрім того, апеляційний суд приймає до уваги і те, що позивач не позбавлений права у подальшому у порядку ст.123, 124 ЗК України звернутись до відповідача як власника спірної земельної ділянки про надання земельної ділянки у користування у розмірі необхідному для обслуговування належних йому на праві власності об'єктів нерухомого майна.
Пунктом 2 ч.1 ст.275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.1, 3, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду про відсутність порушеного права позивача, на захист якого подано позов, що не було встановлено судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Вінницької області від 18.09.2025 - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, не спростовують вказаного висновку.
Окрім того, із врахуванням приписів ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2025 у справі №924/1348/23 задоволити.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2025 у справі №924/1348/23 скасувати та ухвалити нове рішення.
3. У задоволенні позову відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "-Сервіс Тек"- (01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.50-Б, код ЄДРПОУ 41740901) на користь Хмельницької міської ради (29005, м.Хмельницький, вул.Героїв Маріуполя, 3, код ЄДРПОУ 33332218) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 10 075,20 грн.
5. Господарському суду Хмельницької області видати судовий наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "20" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Олексюк Г.Є.