Постанова від 12.11.2025 по справі 903/25/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року Справа № 903/25/25 (903/659/25)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Юрчук М.І.

за участю представників сторін:

позивача: Марчука Г. В. адвоката, ордер на надання правничої (правової) допомоги, серія АІ № 2030335 від 20.10.2025

відповідача: Міщенка А.Л., адвоката, ордер на надання правничої (правової) допомоги, серія АА № 1422867 від 21.10.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 11.09.25р. суддею Шум М.С. о 10:31 у м.Луцьку, повний текст складено 16.09.25р. у справі № 903/25/25 (903/659/25)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН», м.Київ

про спростування майнових дій боржника, визнання недійсними правочинів та стягнення

488 177 224, 00 грн

в межах розгляду справи №903/25/25

за заявою Акціонерного товариства “Райффайзен Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

26.06.2025 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН», в якій позивач просить суд:

Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та визнати недійсним Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул.Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101).

Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та визнати недійсним Договір поставки № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул.Набережно Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101).

Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) грошові кошти у розмірі 488 177 224,00грн. (чотириста вісімдесят вісім мільйонів сто сімдесят сім тисяч двісті двадцять чотири гривні 00 коп.), що були сплачені за Договором поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 та Договором поставки № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані таким:

Між ТОВ “ДЛ Солюшн» в особі заступника директора з адміністративних питань Мартинюка Сергія Михайловича та ТОВ “Волиньтабак» в особі заступника генерального директора Фонотова Ігоря Васильовича 24.05.2024 укладено Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.

Відповідно до п.1.1. Договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 предметом даного договору є товар: тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.

Належним підтвердженням виконання зобов'язань згідно умов Договору поставки від 24.05.2024 є первинна документація, яка б підтверджувала господарські операції за спірним правочином, саме по собі існування лише договору підписаного сторонами не відображає справжність та економічну вигоду господарської операції, тому не відповідає критеріям первинних документів, що в кінцевому рахунку свідчить про нереальність спірної господарської операції.

З аналізу виписок ТОВ “Волиньтабак» вбачається, що на виконання зобов'язань встановлених у Договорі поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 боржник перерахував за період з 26.06.2024 по 21.08.2024 на користь ТОВ “ДЛ Солюшн» кошти у загальному розмірі 485 043 043,64 грн. (конкретизований перелік трансакцій додається у додатку до позовної заяви).

Враховуючи наведене, ТОВ “Волиньтабак» купило товар на суму 485 043 043,64 за період менше як два місяці, така кількість продукції, що нібито була поставлена боржнику повинна підтверджуватися правом власності ТОВ “ДЛ Солюшн».

Для оптової та роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями, відповідно до законодавства, у суб'єкта зазначеної діяльності повинна бути ліцензія на здійснення оптової/роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями. Однак, із інформації, що наявна в публічному просторі відомостей щодо отримання зазначеного дозволу ТОВ “ДЛ Солюшн» станом на дату подання вказаної заява у розпорядника майна ТОВ “Волиньтабан» - не має, що ставить під сумнів можливість ведення господарської діяльності ТОВ “ДЛ Солюшн» з продажу тютюнових виробів та алкогольних напоїв.

Документи щодо належного виконання постачальником ТОВ “ДЛ Солюшн» свого обов'язку щодо передачі товару покупцю ТОВ “Волиньтабак» станом на момент подання вказаної позовної заяви відсутні.

Розпорядник майна звертає увагу на те, що перевезення вантажу на суму 485 043 043,64 грн. з точки зору логіки, мало б завдати певних матеріальних витрат постачальнику, зокрема: вартість палива, амортизація транспортних засобів, заробітна плата водія, витрати на утримання транспорту, страхування.

Однак, підтверджень понесених витрат ТОВ “ДЛ Солюшн», станом на дату подання цієї позовної заяви, в розпорядника майна ТОВ “Волиньтабан» не має, що ставить під сумнів реальність здійснення постачання товару, оскільки вказані дії сторін спрямовані на легалізацію виведення активу з балансу боржника, що в підсумку привело до відкриття справи про банкрутство останнього.

Крім цього, ТОВ “Волиньтабак» згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних за період з червня 2024, купувало товар в АТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна" на суму 668 558 930,20 грн., ТОВ “Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб'юшн» на суму 1 105 969 326,00грн., Підприємство з іноземною інвестицією "Імперіал Тобако Юкрейн" на суму 128 951 473,20 грн., ТОВ "БРИТІШ АМЕРИКАН ТОБАККО СЕЙЛЗ ЕНД МАРКЕТИНГ УКРАЇНА" на суму 178 978 266,40 грн.

Вище доводить, що ТОВ “Волиньтабак» не мало необхідності в укладені договору поставки з ТОВ “ДЛ Солюшн» за 7 місяців до відкриття справи про банкрутство, оскільки, на момент укладення в боржника були контрагенти, які здійснювали поставку товару останньому.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ТОВ “Волиньтабак», боржнику не належало на праві власності жодне складське приміщення, у якому можна б було зберігати товар на суму 485 043 043,64 грн. Крім того, немає жодної інформації про укладення договорів оренди складських приміщень боржником, для зберігання відповідного товару.

Враховуючи наведене, вказаний договір поставки викликає розумний сумнів у реальності виконання зобов'язань ТОВ “ДЛ Солюшн» перед боржником ТОВ “Волиньтабак», з чого слідує, що даний договір спрямований на виведення активу ТОВ “Волиньтабак», та у свою чергу порушує принцип добросовісності щодо виконання вимог перед кредиторами божника

Між ТОВ “ДЛ Солюшн» та ТОВ “Волиньтабак» 30.08.2024 укладено Договір поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2025, за яким постачальник зобов'язується поставляти товар у власність покупця відповідно до його замовлення, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар на умовах зазначених у договорі.

Аналогічні умови Договору поставки № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024, у якому вказується, що належним підтвердженням виконання зобов'язань є видаткові накладні або товарно-транспортні накладні за таких умов вважається поставка товару такою, що відбулася належним чином.

Жодних підтверджень господарських операцій щодо відвантаження, перевезення, оформлення товару, актів приймання-передачі розпоряднику майна ТОВ “Волиньтабак» надано не було.

А тому, лише сам собі факт укладення договорів поставки є неналежним доказом здійснення господарської діяльності між господарюючими суб'єктами.

Розпорядник майна зауважує, що згідно інформації, яка є в публічному просторі, відсутні відомості щодо отримання ТОВ “ДЛ Солюшн» ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями, інші факти розпоряднику майна станом на поточну дату невідомі.

Предмет договору, а саме товар, який узгодили сторони мав бути в наявності ТОВ “ДЛ Солюшн» станом на момент укладення договорів, відсутність реального (законного) джерела походження ідентифікованого товару (відсутність дійсного формування цього активу) ставить під сумнів реальність господарських операцій.

Однак, станом на поточну дату, ТОВ “ДЛ Солюшн» не підтвердило право власності на товар, який нібито поставляло згідно договорів ТОВ “Волиньтабак».

Більше того, з аналізу Єдиного реєстру податкових накладних за період з 01.01.2024 по 30.09.2024 ТОВ “Волиньтабак» нібито купило товару в ТОВ “ДЛ Солюшн» на суму 578 524 143,00 грн.

Крім цього, як прослідковується з ЄРПН ТОВ “ДЛ Солюшн» за серпень 2024 купило товар в ТОВ “Волиньтабак» на суму 59 375 404,00 грн., та перерахувало кошти у розмірі 159 683 000,00 грн. з призначенням платежу: “передплата за тютюнові вироби (РМІ) згідно договору поставки №02/08-24Т від 01.08.2024 без ПДВ».

Якщо враховувати усе вище зазначене, а також припускати добросовісну поведінку ТОВ “ДЛ Солюшн», та використовувати математичні розрахунки, розпорядник майна робить висновок, що згідно проаналізованих даних ТОВ “Волиньтабак» є боржником ТОВ “ДЛ Солюшн» на суму як мінімум 190 674 515 грн., однак останній не звертався із заявою з грошовими вимогами до боржника ТОВ “Волиньтабак», як і не звертався до суду із позовом про стягнення коштів.

Така поведінка суб'єкта господарювання є “підозрілою» та такою, що не відповідає принципам добросовісного ведення господарської діяльності задля досягнення економічної мети.

Підсумовуючи усе вище викладене, позивач стверджує, що учасники даних договорів спрямовували свої дії не на ведення господарської діяльності вказаних суб'єктів, а для виведення значних активів боржника на користь третіх осіб, що у підсумку призвело до банкрутства ТОВ “Волиньтабак».

Станом на дату укладення договору поставки від 24.05.2024 та від 30.08.2024 у ТОВ “Волиньтабак» вже існувала заборгованість перед кредиторами, а саме:

- ТОВ “Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн» у розмірі 163 621 768, 89 грн, а станом на 30.06.2024 заборгованість збільшилася до 179 122 294,19 грн.;

- перед ТОВ “Торговий дім “Марвел» на суму 658 379,00 грн.;

- перед ГУ ДПС у Вінницькій області на суму 75 894,00 грн.;

- ПМУ ДПС ВВП на суму 104 159,31 грн.

Крім цього, 31.01.2020 між АТ “Райффайзен Банк» та ТОВ “Волиньтабак» укладено Договір про надання гарантії №019/Д5-КБ/4/006 від 31.01.2020.

В подальшому, у зв'язку із невиконанням своїх зобов'язань по цьому договору Банком подано заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Волиньтабак» до Господарського суду.

Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Волиньтабак" відкрито 30.01.2025, тобто оспорюваний позивачем правочин укладений у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство), визначений ст. 42 КУзПБ.

Такі дії посадових осіб ТОВ “Волиньтабак» слід розглядати як недобросовісні, наявні ознаки того, що спірні договори укладені виключно з переслідуванням неправомірної мети, направленої на відмову від майнового активу боржника, а саме коштів та погіршення його фінансового становища, і, як результат, завдання шкоди кредиторам ТОВ “Волиньтабак», що і є підставою для визнання недійсними цих правочинів, як фраудаторні, укладені з порушенням норм Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 у справі №903/25/25 (903/659/25) позовну заяву задоволено повністю.

Спростовано майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та визнано недійсним Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул.Набережно-Хрещатицька, буд.13/5, ідентифікаційний код 44895101).

Спростовано майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та визнано недійсним Договір поставки № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул.Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101).

Спростовано майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) грошові кошти у розмірі 488 177 224,00грн. (чотириста вісімдесят вісім мільйонів сто сімдесят сім тисяч двісті двадцять чотири гривні 00 коп.), що були сплачені за Договором поставки №25-ЛВ/24/ КК/УН/ДЛС від 24.05.2024 та Договором поставки № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101) на користь розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) Демчана О. І. 4 844, 80 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 по справі № 903/25/25(903/659/25) повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» - відмовити.

ТОВ “ДЛС» вважає висновки суду першої інстанції про недійсність договорів поставки від 24.05.2024 № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС та від 30.08.2024 № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС безпідставними та такими, що зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без належного з'ясування всіх фактичних обставин справи, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, що підтверджується наступним.

24 травня 2024 року між Відповідачем, як постачальником, та Позивачем, як покупцем, був укладений договір поставки № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.

На виконання умов Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС Відповідачем було здійснено поставку Товару Позивачу на загальну суму 562 204 698,03 грн, що підтверджується видатковими накладними у кількості 913 штук .

Керуючись положеннями ст.ст. 187 та 201 Податкового кодексу України Відповідачем, за результатами господарських операцій із Позивачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні у кількості 913 шт., які були прийняті податковим органом, що підтверджується Квитанцією №1 .

В свою чергу, Позивачем було здійснено оплату за отриманий Товар по Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС у розмірі 534 474 543,64 грн.

За результатами співпраці по Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС Сторони дійшли спільної згоди припинити дію відповідного договору з 23 серпня 2024 року, що закріплено у додатковій угоді від 23.08.2024 .

Залишок заборгованості Позивача перед Відповідачем в розмірі 27 730 154,39 грн була погашена шляхом укладення сторонами Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.

У подальшому 30 серпня 2024 року між Відповідачем, як постачальником, та Позивачем, як покупцем, був укладений договір поставки № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС

На виконання умов Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС Відповідачем було здійснено поставку Товару Позивачу на загальну суму 16 319 445,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від 06.09.2024 № ЖТ24-000074086 та № ЖТ24-000074087.

На виконання положень Податкового кодексу України Відповідачем, за результатами господарських операцій із Позивачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за вищенаведеними операціями з поставки у кількості 2 шт., які були прийняті податковим органом, що підтверджується Квитанцією №1.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції лише формально посилався на укладення Позивачем та Відповідачем Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС та Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, однак не здійснив аналіз умов цих договорів та не надав оцінку можливості виконання Сторонами умов договорів (наявності у них дозвільних документів та відповідних трудових, технічних ресурсів) та фактичним діям сторін, які вчинялись ними при виконанні цих договорів.

Вказує, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що господарські взаємовідносини сторін були тривалими, системними і логічними в межах звичайної господарської практики, а жоден з елементів операцій не мав ознак фіктивності чи імітації, а вся ділова активність мала документальне та економічне підтвердження. Зазначені договори поставки, не були єдиними договорами, які укладались Відповідачем із Позивачем. Так, в березні 2023 року між Відповідачем та Позивачем був укладений договір поставки № 10-ЛВ/23/КК/УН/ХБ, по якому між сторонами відбувалась співпраця, здійснювалась поставка Товарів та відповідно його оплата.

Зазначені обставини дають всі підстави стверджувати, що господарські взаємовідносини Сторін за вказаними договорами поставки не були формальними чи уявними, а навпаки мали реальний характер, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи. Належне виконання умов зазначених договорів поставки підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського обліку та фінансовими операціями, що виключає ознаки фраудаторності та намір їх використання для уникнення виконання боржником зобов'язань перед іншими кредиторами, на що суд першої інстанції безпідставно не звернув увагу.

Ще однією з підстав, якою суд першої інстанції обґрунтовував задоволення позовних вимог стало посилання на звіт про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища та становища на ринках ТЗОВ “Волиньтабак», однак, зазначений висновок був зроблений судом першої інстанції без аналізу умов договорів поставки із виробниками тютюнової продукції та їх порівняльного аналізу з умовами Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС та Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, укладених з відповідачем.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає, що станом на дату укладення договорів поставки від 24.05.2024 та від 30.08.2024 у ТОВ “Волиньтабак» вже існувала заборгованість перед кредиторами, а саме: ТОВ “Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн» у розмірі 163 621 768, 89 грн, а станом на 30.06.2024 заборгованість збільшилася до 179 122 294,19 грн.; перед ТОВ “Торговий дім “Марвел» на суму 658 379,00 грн.; перед ГУ ДПС у Вінницькій області на суму 75 894,00 грн.; ПМУ ДПС ВВП на суму 104 159,31 грн.

Скаржник зауважує, що відповідно до наданої позивачем виписки по рахунку ТОВ “Волиньтабак», відкритому у АТ “Райффайзен Банк», у період з 01.07.2024 по 27.08.2024 ТОВ “Волиньтабак» здійснило перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ “Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн» у розмірі 163 678 165,01 грн. А отже, враховуючи циклічність поставки товарів, зокрема за укладеним договором із ТОВ “Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн» та розрахунків за нього на умовах відтермінування платежів, можна стверджувати, що заборгованість у сумі 179 122 294,19 грн, на яку посилається суд, не була простроченою кредиторською заборгованістю.

Звертає увагу, що ТОВ “Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб'юшн» було перераховано позивачем - 1 105 969 326,00 грн, тобто відповідна сума повністю погасила заборгованість позивача перед цим кредитором у розмірі 179 122 294,19 грн, про існування якої на 30.06.2024 зазначає суд в оскаржуваному рішенні.

Та обставина, що після укладення оспорюваних договорів Позивач також здійснював перерахування грошових коштів вищезазначеним контрагентам також підтверджується і банківськими виписками, які долучені Позивачем до позовної заяви, дає змогу зробити висновок, що укладення між сторонами договорів поставки не вплинуло на платоспроможність Позивача та неможливість розрахуватись зі своїми кредиторами.

Суд першої інстанції не надав оцінки доводам Відповідача, стосовно того, що із банківських виписок, які надані Позивачем до позовної заяви, вбачається, що Позивач у період дії договорів поставки здійснював свою звичайну господарську діяльність з реалізації товарів своїм контрагентам за рахунок чого отримував стабільне надходження грошових коштів на свої рахунки та здійснював оплату своїх операційних витрат (зокрема продовжував закупівлю товару, оплачував комунальні платежі, оренду, заробітну плату, тощо).

Позивачем не доведено ознак фраудаторності договорів поставки, оскільки: 1) не доведено умислу сторін на ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами; 2) відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цих правочинів; 3) договори поставки укладено відповідно до законодавства без порушення принципів цивільного права.

Також Позивачем не доведено обставин, що мало б наслідком визнання договорів поставки недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ.

Позивачем не наведено ґрунтовних доказів в підтвердження очевидності недобросовісних дій сторін оспорюваних договорів поставки, як не доведене належними, достовірними доказами і зловживання правом, чого не допускають приписи ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Фактів настання для позивача будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення оспорюваних договорів поставки не вбачається.

Як наслідок, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наводиться жодних обґрунтувань обставин визнання договорів поставки недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ у чому конкретно полягає неправомірність дій Позивача та Відповідача при укладенні відповідних договорів поставки, та якими доказами це підтверджується.

Скаржник вважає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції безпідставно не врахував, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують те, що: договори поставки були укладені та виконувалися відповідно до вимог законодавства без порушення принципів цивільного права; відсутній умисел сторін на ухилення від виконання зобов'язань боржника перед іншими кредиторами; відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення та співпраці за оспорюваними договорами поставки; укладення договорів поставки не було відмовою позивача від майнових активів; договори поставки не відповідають жодним ознакам визначеним ст. 42 КУзПБ, які є підставою для визнання їх недійсними.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Серед іншого з посиланням на ст. 42 КУзПБ вказує, що боржник ТОВ “Волиньтабак» до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання за договорами поставки з ТОВ “ДЛ Солюшн», які за своєю суттю не мали економічного підґрунтя та не супроводжувалися реальним товарообігом. Укладення таких договорів і подальше перерахування грошових коштів у розмірі 488 177 224,00 грн призвело до істотного зменшення активів підприємства і, як наслідок, до втрати платоспроможності.

Просить апеляційну скаргу ТОВ “ДЛ Солюшн» на рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 по справі №903/25/25(903/659/25) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2025 по справі №903/25/25(903/659/25) залишити без змін.

У додаткових поясненнях скаржник наводить свої доводи на спростування посилання позивача у відзиві.

Крім того, від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів, а саме нотаріально засвідчену заяву заступника генерального директора з адміністративних питань ТОВ “Волиньтабак» Фонотова Ігоря Васильовича, яка була укладена 10 листопада 2025 року. Яка на думку позивача спростовує доводи ТОВ “ДЛ Солюшн» щодо реальності поставки товарів на користь ТОВ “Волиньтабак» та, відповідно, реальності господарських операцій між ТОВ “ДЛ Солюшн» і ТОВ “Волиньтабак». Просить визнати поважними причини пропуску строку подання додаткових доказів ліквідатором ТОВ “Волиньтабак» арбітражним керуючим Демчаном О.І. Поновити строк позивачу ТОВ “Волиньтабак» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. у поданні додаткових доказів. Взяти до розгляду письмові пояснення ліквідатора ТОВ “Волиньтабак» арбітражного керуючого Демчана О.І. із додатковими доказами по справі.

Щодо вказаних додатково поданих документів колегія суддів зазначає таке.

Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи №916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи №909/965/16, від 26.02.2019 зі справи №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Як убачається із матеріалів справи вказані документи не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції, отже, подані докази, які вони просять долучити до суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції не досліджувалися. Крім того, як убачається із поданих доказів їх не існувало на момент винесення оскарженого рішення судом першої інстанції, отже вказана нотаріально засвідчена заява ОСОБА_1 є новим доказом.

Одночасно суд бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов'язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

За наведеного, колегія суддів не бере до уваги подані в суді апеляційної інстанції нові додаткові докази.

В судовому засіданні 11.11.2025 представник скаржника підтримав доводи викладені в своїй апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить її задоволити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

03.02.2025 оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення (повідомлення №75170) про відкриття Господарським судом Волинської області провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» (вул. Транспортна, буд.1, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 21736857).

Ухвалою суду від 09.06.2025 затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів боржника.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» немає серед кредиторів боржника.

24.05.2024 між ТОВ “ДЛ Солюшн» та ТОВ “Волиньтабак» укладено Договір поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.

Відповідно до п.3.1. Розділу 3 даного договору поставка товару здійснюється на умовах цього договору окремими партіями на підставі замовлення Покупця та виходячи з наявності відповідного асортименту Товару на складі Постачальника. Замовлення на партію товару погоджується відповідальними особами Сторін.

Згідно з п 3.3. Розділу 3 Договору поставка товару здійснюється або транспортом Постачальника або транспортом Покупця. Право вибору умов постачання товару залишається за постачальником.

Відповідно до п.3.7. Розділу 3 Договору після приймання товару покупцем претензії щодо кількості та якості товару постачальником не приймаються. З дати підписання видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно-транспортної накладної представниками обох сторін, поставка товару вважається такою, що відбулася належним чином.

Відповідно до п.3.9. Розділу 3 Договору покупець зобов'язаний надати постачальнику документи пов'язані з отриманням товару, які належним чином оформленні, підписані.

Відповідно до п.4.6. Розділу 4 цього договору платежі в рахунок оплати покупцем товару, зараховуються постачальником на закриття видаткових накладних або видаткових/товарно-транспортних накладних, або товарно-транспортних накладних, починаючи з видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно-транспортної накладної з найбільш ранньою датою платежу.

Відповідно до п.5.2.1. цього Договору постачальник зобов'язаний передати товар у власність покупця відповідно до погоджених сторонами замовлень та умов цього договору виходячи із наявного у нього асортименту.

На виконання умов Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС Відповідачем було здійснено поставку Товару Позивачу на загальну суму 562 204 698,03 грн., що підтверджується видатковими накладними у кількості 913 штук.

Позивачем було здійснено оплату за отриманий Товар по Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС у розмірі 534 474 543,64 грн.

За результатами співпраці по Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони дійшли спільної згоди припинити дію відповідного договору з 23 серпня 2024 року, що закріплено у додатковій угоді від 23.08.2024.

30.08.2024 між ТОВ “ДЛ Солюшн» та ТОВ “Волиньтабак» укладено Договір поставки №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, за яким постачальник зобов'язується поставляти товар у власність покупця відповідно до його замовлення, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар на умовах зазначених у договорі.

Замовлення на партію товару погоджується відповідальними особами Сторін. Згідно з п3.3. Розділу 3 Договору поставка товару здійснюється або транспортом Постачальника або транспортом Покупця. Право вибору умов постачання товару залишається за постачальником.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно частини 1 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.

Статтею статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК України).

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно частини 6 статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Згідно статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника.

Як зазначалося вище, 26.06.2025 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН», в якій позивач просить суд:

Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та визнати недійсним Договір поставки № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 30.08.2024 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул.Набережно Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101).

Як зазначалося вище, суд першої інстанції прийшов до висновку, про фраудаторність договорів поставки від 24.05.2024 №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, від 30.08.2024 №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.

Колегія суддів досліджуючи підстави фраудаторності вказаних договорів поставки від 24.05.2024 №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, від 30.08.2024 №35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС зазначає наступне.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Розпорядник майна боржника (позивач) правовою підставою заявлених вимог визначив приписи статті 42 КУзПБ.

Як зазначалося вище, розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Одним із способів захисту порушених справ у межах справи про банкрутство є визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який закріплено у статті 42 КУзПБ, і який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а встановлює спеціальні правила та врегульовує процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Крім того, слід вказати, що з огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальновстановлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

Разом з тим, при вирішенні даного спору про спростування майнових дій боржника шляхом визнання правочинів недійсними та стягнення коштів, колегія суддів вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). У вказаній справі судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків:

- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку;

- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;

- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;

- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);

- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;

- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;

- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Отже, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, тому такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, з урахуванням пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.

Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника можливе як на підставі загальних засад цивільного законодавства (в силу недопустимості зловживання правом) так і на підставі спеціальної норми, передбаченої КУзПБ. Зазначені способи є належними способами захисту, які, з урахуванням обставин справи, гарантують практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Крім того, суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Вчинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов'язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов'язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Як зазначалося вище, розпорядник майна боржника (позивач) правовою підставою заявлених вимог визначив приписи статті 42 КУзПБ, зокрема, вказував, що оскаржені правочини укладені у підозрілий період, протягом 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, відсутні докази щодо передачі товару покупцю за оспореними договорами, договори укладені задля виведення коштів з активу боржника, відсутні докази реальності господарських відносин, відсутність потреби боржника в укладенні оспорених договорів поставки товару.

Колегія суддів зауважує, що приймаючи оскаржене рішення про задоволення позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що оспорювані правочини є фраундаторними відповідно до ст. 42 КУзПБ, проте суд апеляційної інстанції не погоджується із таким висновком з огляду на таке.

Отже, відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 1 статті 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У ст. 180 ГК України (яка була чинна на момент укладення договорів) деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Згідно із ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, як убачається із матеріалів справи, 24 травня 2024 року між відповідачем, як постачальником, та позивачем, як покупцем, був укладений договір поставки № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.

Відповідно до п. 1.1 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС Сторони погодили, що в порядку і на умовах передбачених Договором, Постачальник зобов'язується поставляти Товар у власність Покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому Договорі. Придбані Покупцем за цим Договором тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах, будуть в подальшому реалізовуватися через торгівельні об'єкти Покупця на території України.

Найменування, асортимент, кількість, ціна Товару визначаються Сторонами на умовах цього Договору (пункт 1.2 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС).

Умовами пункту 1.5 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони визначили, що під Товаром розуміються наступні групи продукції: тютюнові вироби, ТВЕН, портативний електронний пристрій, товари IQOS, товари GLO, товари Lil SOLID, товари НТА, харчові продукти, нікотиновмісні порції, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.

Згідно з пунктом 2.1 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, найменування, асортимент, кількість та ціна Товару, що поставляється згідно з даним Договором вказується у видаткових накладних або видаткових накладних/товарно-транспортних накладних, або товарно- транспортних накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Положеннями пункту 2.3 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС встановлено, що видаткова накладна або видаткова накладна/товарно-транспортна накладна, або товарно-транспортна накладна також виконує функцію акту-прийому передачі, підтверджує фактичне виконання умов договору, передачу Товару Постачальником та отримання його Покупцем.

Відповідно до пункту 3.3 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС поставка Товару здійснюється або транспортом Постачальника, або транспортом Покупця (EXW - склад Постачальника, або DDP - склад Покупця). Право вибору умов постачання Товару залишається за Постачальником. Умови поставки викладені у відповідності з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного договору.

Покупець приймає Товар у відповідності до вимог законодавства, згідно з супровідними документами, що надані Постачальником (пункт 3.5 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС).

Умовами пункту 3.7 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС визначено, що з дати підписання видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно- транспортної накладної представниками обох Сторін, поставка Товару вважається такою, що відбулась належним чином, Товар вважається таким, що прийнятий Покупцем по кількості та якості.

Відповідно до пункту 4.3 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС розрахунки за кожну поставлену партію Товару здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України, за погодженням з Постачальником.

Особливістю цього Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС було те, що Позивачу постачався Товар вироблений / імпортований ПрАТ “А/Т тютюнова компанія В.А.Т.-Прилуки», компаніями Групи British American Tobacco з максимальним строком відтермінування оплати 20 (двадцять) календарних днів, про що було погоджено Сторонами у пункті 4.15 Договору.

Відповідачем за результатами господарських операцій із Позивачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні у кількості 913 шт., які були прийняті податковим органом, що підтверджується Квитанцією №1.

У подальшому 30 серпня 2024 року між Відповідачем, як постачальником, та Позивачем, як покупцем, був укладений договір поставки № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.

Відповідно до п. 1.1 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС Сторони погодили, що в порядку і на умовах передбачених Договором, Постачальник зобов'язується поставляти Товар у власність Покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому Договорі. Придбані Покупцем за цим Договором тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах, будуть в подальшому реалізовуватися через торгівельні об'єкти Покупця на території України.

Найменування, асортимент, кількість, ціна Товару визначаються Сторонами на умовах цього Договору (пункт 1.2 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС).

Умовами пункту 1.5 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони визначили, що під Товаром розуміються наступні групи продукції: тютюнові вироби, ТВЕН, портативний електронний пристрій, товари IQOS, товари GLO, товари Lil SOLID, товари НТА, харчові продукти, нікотиновмісні порції, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.

Згідно з пунктом 2.1 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, найменування, асортимент, кількість та ціна Товару, що поставляється згідно з даним Договором вказується у видаткових накладних або видаткових накладних/товарно-транспортних накладних, або товарно- транспортних накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Положеннями пункту 2.3 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, зокрема, встановлено, що видаткова накладна або видаткова накладна/товарно-транспортна накладна, або товарно-транспортна накладна також виконує функцію акту-прийому передачі, підтверджує фактичне виконання умов договору, передачу Товару Постачальником та отримання його Покупцем.

Відповідно до пункту 3.3 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС поставка Товару здійснюється або транспортом Постачальника, або транспортом Покупця (EXW - склад Постачальника, або DDP - склад Покупця). Право вибору умов постачання Товару залишається за Постачальником. Умови поставки викладені у відповідності з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного договору.

Покупець приймає Товар у відповідності до вимог законодавства, згідно з супровідними документами, що надані Постачальником (пункт 3.5 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС).

Умовами пункту 3.7 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС визначено, зокрема, що з дати підписання видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно- транспортної накладної представниками обох Сторін, поставка Товару вважається такою, що відбулась належним чином, Товар вважається таким, що прийнятий Покупцем по кількості та якості.

Відповідно до пункту 4.3 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС розрахунки за кожну поставлену партію Товару здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України, за погодженням з Постачальником.

Відповідно до пункту 4.15 Договору № 35-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС оплата за Товар здійснюється Покупцем не пізніше наступного дня з дати виписки Постачальником видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно-транспортної накладної.

Відповідачем, за результатами господарських операцій із Позивачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за вищенаведеними операціями з поставки у кількості 2 шт., які були прийняті податковим органом, що підтверджується Квитанцією №1.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у справі у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 908/1390/19(908/2964/21) від 22.05.2025, суд прийшов до висновків, щодо підтвердження господарської операції за спірним договором є: первинні документи на підтвердження господарської операції за спірним договором; видаткові накладні; податкові накладні; документи, що підтверджують права власності на продукцію, що нібито була поставлена боржнику за спірним договором, наявність фінансових, трудових, технічних та технологічних ресурсів для придбання цієї продукції та її постачання боржнику, залучення третіх осіб для поставки товару, наявність в боржника ділової мети для придбання такої продукції та її використання у подальшій господарській діяльності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами були укладені договори поставки, які містять усі істотні умови, передбачені чинним законодавством України для договорів відповідного виду. На виконання умов зазначених договорів сторонами були оформлені первинні документи, що підтверджують факт постачання товару - зокрема, видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Крім того, як убачається із матеріалів справи, позивачем і відповідачем, на виконання умов договорів поставки, здійснювалась оплата отриманого товару, що підтверджується наявними платіжними інструкціями та виписками з банку. Факт фактичного постачання товару, його прийняття позивачем та проведення розрахунків за нього свідчать про належне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

Отже, зазначені договори поставки не є формальними чи уявними, а навпаки - відображають реальні господарські операції, які фактично мали місце. Їх виконання підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського обліку та фінансовими операціями, що виключає ознаки фраудаторності та намір їх використання для уникнення сплати боржником зобов'язань перед іншими кредиторами.

Вказані вище обставини на переконання колегії суддів свідчать, що взаємовідносини сторін є тривалими, та ділова активність має документальне та економічне підтвердження.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 18.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» було зареєстровано як юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а 19.08.2022 взято на облік як платника податків. Станом на дату укладання оспорюваних договорів Відповідач перебував на обліку в ДПІ у Подільському районі ГУ ДПС у м. Києві, а з 2025 року знаходиться на обліку в Північному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків.

Відповідно до підпункту 14.1.22 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, великим платником податків є юридична особа або постійне представництво нерезидента на території України, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує еквівалент 50 мільйонів євро, визначений за середньозваженим офіційним курсом Національного банку України за той самий період, або загальна сума податків, зборів, платежів, сплачених до Державного бюджету України, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, крім митних платежів, за такий самий період перевищує еквівалент 1,5 мільйона євро, визначений за середньозваженим офіційним курсом Національного банку України за той самий період.

Таким чином, Відповідач є великим платником податків, а інформація про його перебування на обліку в Північному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків відображена у Витягу з ЄДРЮОФОПГФ від 28.02.2025, сформованому на запит Демчана О.І. Відповідач здійснює торгівлю широким спектром товарів, зокрема здійснює оптову/роздрібну торгівлю тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та алкогольними напоями (копії оптових ліцензій було додано відповідачем до відзиву на позов).

Згідно ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» № 481/95-ВР (який діяв в період спірних взаємовідносин), зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру.

Як убачається із матеріалів справи, Відповідач у своїй господарській діяльності використовує 27 структурних підрозділів (складських приміщень) на території України, які, відповідно до чинного законодавства, ДПС України зареєстровані як місця зберігання тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та відповідно Відповідач зберігає на них партії тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та алкогольних напоїв, які у подальшому оптом або в роздріб реалізує своїм покупцям (витяги з Єдиного реєстру в частині місць зберігання тютюнових виробів).

Для здійснення своєї господарської діяльності, зокрема, виконання логістичних послуг у безпосередній власності Відповідача знаходиться 48 транспортних засобів, 317 транспортних засоби перебувають в оренді Відповідача відповідно до договору оренди транспортних засобів від 11.12.2023 р. № 11/12/23 та 10 у користуванні згідно умов фінансового лізингу (копії свідоцтв про реєстрацію ТЗ, актів приймання автомобілів та договору оренди додані до відзиву на позов).

Станом на початок 2 кварталу 2024 року в штаті Відповідача знаходилось 1082 працівники, а на кінець 2024 року ця цифра вже сягала 1469 працівників, що підтверджується Податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2, 3 та 4 квартали 2024 року (копії розрахунків містяться в справі).

Товар, що реалізовується Відповідачем на території України та безпосередньо реалізовувався Позивачу придбавався Відповідачем безпосередньо у виробників такого товару - ТОВ «БРИТІШ АМЕРИКАН ТОБАККО СЕЙЛЗ ЕНД МАРКЕТИНГ УКРАЇНА», ТОВ «ФІЛІП МОРРІС СЕЙЛЗ ЕНД ДИСТРИБ'ЮШН», АТ «Джей Ті Інтернешнл Компані Україна», Пз І І «Імперіал Тобако Юкрейн», що підтверджується Звітами про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у оптовій мережі № 1-ОТ та квитанціями № 2 про їх подачу до ДПС України.

Відповідно до пункту 1 Порядку заповнення форми звіту № 1-ОТ «Звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у оптовій мережі», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2016 № 49 (в редакції, що діяла у спірний період) звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у оптовій мережі (далі - Звіт) подають суб'єкти господарювання, які одержали ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами, незалежно від форми власності до органів ДФС за основним місцем обліку в електронній формі.

А тому доводи позивача про відсутність у відповідача ліцензії, для здійснення діяльності з оптової та роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями, транспорту, підтверджуючих документів щодо перевезення вантажу, понесених витрат щодо його перевезення (вартість палива, амортизація транспортних засобів, заробітна плата водія, витрати на утримання транспорту, страхування), що ставить під сумнів можливість ведення господарської діяльності ТОВ “ДЛ Солюшн» з продажу тютюнових виробів та алкогольних напоїв та реальність здійснення постачання товару, оскільки вказані дії сторін спрямовані на легалізацію виведення активу з балансу боржника, що в підсумку привело до відкриття справи про банкрутство останнього, не беруться до уваги колегією суддів , оскільки спростовуються наведеним вище.

Крім того, як убачається із долучених відповідачем документів (копії договору, звітів № 1-ОТ за 2023 р, щодо реалізації товару позивачу, банківських виписок, по якому між сторонами відбувалась співпраця, здійснювалась поставка Товарів та відповідно його оплата), між позивачем та відповідачем в березні 2023 року був укладений договір поставки № 10-ЛВ/23/КК/УН/ХБ та вчинялися дії на його виконання.

Однак судом першої інстанції не було взято до уваги факт, що між позивачем та відповідачем прослідковується системність у господарських взаємовідносинах та те, що вони існували і до укладення оспорених договорів.

Крім того, як зазначено, позивачем в позовній заяві, у період співпраці між Позивачем та Відповідачем за оспорюваними договорами поставки, тільки з червня 2024 року Позивач перерахував таким контрагентам як АТ «Джей Ті Інтернешнл Компані Україна», ТОВ «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб'юшн», Пз І І «Імперіал Тобако Юкрейн» ТОВ «Бритіш Американ Тобакко Сейлз енд Маркетинг Україна» сумарно - 2 082 457 995,80 грн, що в чотири рази перевищує суму оплачену Позивачем Відповідачу за оспорюваними договорами поставки.

А також, як убачається із матеріалів справи, а саме із банківських виписок, які надані Позивачем до позовної заяви, що Позивач у період дії договорів поставки здійснював свою звичайну господарську діяльність з реалізації товарів своїм контрагентам за рахунок чого отримував надходження грошових коштів на свої рахунки та здійснював оплату своїх операційних витрат (зокрема продовжував закупівлю товару, оплачував комунальні платежі, оренду, заробітну плату, тощо).

За наведеного колегія суддів приходить до висновку, що укладення між сторонами договорів поставки не вплинуло на платоспроможність позивача та неможливість розрахуватись зі своїми кредиторами.

Щодо врахування судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення сукупність обставин у справі про банкрутство ТОВ «Волиньтабак», зокрема, що посадові особи товариства-боржника ні на запити розпорядника майна, ні на виконання ухвал суду будь-яких документів (установчих, бухгалтерських) не надали, припинення ухвалою суду від 15.04.2025 повноваження керівника ТОВ «Волиньтабак», та покладення виконання його обов'язків на розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Демчана О.І., зобов'язано керівника ТОВ «Волиньтабак» протягом трьох днів з дати винесення ухвали передати за актом приймання-передачі розпоряднику майна боржника - Демчану О.І. бухгалтерську та іншу документацію ТОВ «Волиньтабак» його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. У звязку із чим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що такі дії посадових осіб ТОВ «Волиньтабак» слід розглядати як недобросовісні, наявні ознаки того, що спірні договори укладені виключно з переслідуванням неправомірної мети, направленої на відмову від майнового активу боржника, а саме коштів та погіршення його фінансового становища, і, як результат, завдання шкоди кредиторам ТОВ «Волиньтабак», що і є підставою для визнання недійсними цих правочинів, як фраудаторні, укладені з порушенням норм Цивільного кодексу України, колегія суддів не погоджується із таким висновком з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції ці обставини виникли вже після відкриття справи про банкрутство ТОВ «Волиньтабак» та не мають відношення до правовідносин між Позивачем та Відповідачем, які виникли у сторін на підставі укладених договорів поставки та жодним чином не вказують на фраудаторність таких договорів, а тим більше на порушення норм цивільного законодавства при їх укладенні сторонами.

Таким чином, за умови не встановлення обставин, які б могли свідчити про узгодженість дій Позивача та Відповідача для завдання шкоди іншим кредиторам, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь Позивача, що перебувають поза межами впливу Відповідача.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що у постанові від 29.05.2025 по справі №922/4391/23 (922/2216/24) Верховний Суд звернув увагу, що недійсними можуть бути визнані не всі без винятку правочини боржника, укладені у "підозрілий період", а лише ті, обґрунтованість визнання недійсними яких передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 42 КУПБ.

Враховуючи наведене вище, а також проаналізувавши підстави для визнання договорів недійсними, визначених ст. 42 КУзПБ, колегія суддів, приходить до наступного висновку:

1)Позивач за умовами оспорюваних договорів поставки не виконував майнові зобов'язання раніше встановленого строку, оплаті грошових коштів за договорами поставки передувало постачання Товару і тільки вже після отримання Товару, згідно строків встановлених умовами оспорюваних договорів поставки, Позивачем здійснювалась його оплата;

2) уклавши оспорювані договори поставки Позивач не взяв на себе зобов'язання, внаслідок якого він став неплатоспроможним, адже у період дії оспорюваних договорів Позивач здійснював перерахування грошових коштів й іншим своїм кредиторам та в сумах, які в рази були більшим за суми сплачені Відповідачу за оспорюваними договорами, а в рамках судового розгляду судом не було встановлено, що між Позивачем та Відповідачем мали місце узгоджені дії щодо виведення активів Позивача та погіршення його фінансового становища;

3)відповідно до умов оспорюваних договорів Позивач придбавав Товар за ринковими цінами, а тому відсутні підстави стверджувати, що Відповідач здійснював продаж Товару Позивачу за завищеними цінами з метою отримання від нього надприбутку;

4) розпорядником майна не наведено доказів наявності обставини, що позивач прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог, у день коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

5)умови оспорюваних договорів не передбачали заставних зобов'язань для Позивача з метою виконання ним грошових вимог;

6)за умовами оспорюваних договорів Відповідач здійснив поставку Товару Позивачу, що підтверджується первинними документами, які складались за результатами господарських операцій, за що останній сплатив Відповідачу грошові кошти, а тому безоплатного відчуження майна не відбувалось та Позивач не взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій Відповідача;

7)сторони оспорюваних договорів не є заінтересованими особами в розумінні положень КУзПБ, а натомість виступають незалежними та самостійними суб'єктами господарювання, які ведуть господарську діяльність на загальних засадах, діють у межах звичайної господарської діяльності, з дотриманням принципу добросовісності та розумності;

8)оспорювані договори не є договорами дарування.

Отже, позивачем не доведено ознак фраудаторності договорів поставки, оскільки: 1) не доведено умислу сторін на ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами; 2) відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цих правочинів; 3) договори поставки укладено відповідно до законодавства без порушення принципів цивільного права.

Таким чином слід вказати, що Позивачем не доведено обставин, що мало б наслідком визнання договорів поставки недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ, зокрема, що боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог, що мало б наслідком визнання спірних договорів недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ.

Фактів настання для Позивача будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення оспорюваних договорів поставки матеріали справи не містять.

Позивачем не наведено ґрунтовних доказів в підтвердження очевидності недобросовісних дій сторін при укладенні оспорених договорів, як не доведене належними, достовірними доказами й зловживання правом, чого не допускають приписи ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Самі лише припущення позивача щодо нереальності укладених між сторонами договорів та посилання на підозрілий період в момент їх укладення при загрозі неплатоспроможності та наявній заборгованості не можуть слугувати достатньою правовою підставою для визнання їх фраудаторними та недійсними.

При цьому, на переконання колегії суддів матеріалами справи не підтверджено, що спірні договори укладені для неправомірної мети, направленої на відмову від майнового активу боржника, а саме коштів та погіршення його фінансового становища, і, як результат, завдання шкоди кредиторам ТОВ “Волиньтабак».

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частини перша - друга статті 80 ГПК України).

За частиною четвертою статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому господарському процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22).

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наводиться жодних обґрунтованих обставин визнання договорів поставки недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ у чому конкретно полягає неправомірність дій позивача та відповідача при укладенні оспорених договорів, та якими доказами це підтверджується та відповідно стягнення коштів.

З урахуванням наведених обставин, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що в даному випадку за визначеними в своїй сукупності критеріями відсутні ознаки недійсності та фраудаторності оспорюваних договорів поставки.

Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведеного апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Крім того, відповідно до ст. 129 ГПК України у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги судовий збір за її подачу підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» на рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.25 у справі № 903/25/25 (903/659/25) задоволити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.25 у справі № 903/25/25 (903/659/25) скасувати. Прийняти нове рішення. У позові відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101) 7267,20 грн витрат за сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

4. Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.

6. Справу №903/25/25 (903/659/25) повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "20" листопада 2025 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Юрчук М.І.

Попередній документ

132006110

Наступний документ

132006112

Інформація про рішення:

№ рішення:	132006111
№ справи:	903/25/25
Дата рішення:	12.11.2025
Дата публікації:	25.11.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північно-західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник; спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (10.10.2025)
Дата надходження:	08.10.2025
Предмет позову:	про визнання недійсним договору

Розклад засідань:

Минулі засідання (45)

21.01.2025 11:00	Господарський суд Волинської області
30.01.2025 11:00	Господарський суд Волинської області
18.03.2025 10:30	Господарський суд Волинської області
01.04.2025 10:30	Господарський суд Волинської області
01.04.2025 12:40	Господарський суд Волинської області
08.04.2025 12:00	Господарський суд Волинської області
15.04.2025 10:30	Господарський суд Волинської області
29.04.2025 10:00	Господарський суд Волинської області
01.05.2025 11:00	Господарський суд Волинської області
08.05.2025 10:00	Господарський суд Волинської області
15.05.2025 09:30	Господарський суд Волинської області
05.06.2025 10:30	Господарський суд Волинської області
05.06.2025 11:00	Господарський суд Волинської області
09.06.2025 11:00	Господарський суд Волинської області
09.06.2025 11:10	Господарський суд Волинської області
08.07.2025 10:30	Господарський суд Волинської області
08.07.2025 10:40	Господарський суд Волинської області
05.08.2025 11:20	Господарський суд Волинської області
05.08.2025 12:20	Господарський суд Волинської області
12.08.2025 11:20	Господарський суд Волинської області
12.08.2025 11:40	Господарський суд Волинської області
12.08.2025 12:00	Господарський суд Волинської області
26.08.2025 11:45	Господарський суд Волинської області
02.09.2025 10:30	Господарський суд Волинської області
09.09.2025 10:30	Господарський суд Волинської області
09.09.2025 10:45	Господарський суд Волинської області
09.09.2025 11:00	Господарський суд Волинської області
09.09.2025 11:15	Господарський суд Волинської області
09.09.2025 11:30	Господарський суд Волинської області
09.09.2025 12:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
11.09.2025 10:00	Господарський суд Волинської області
11.09.2025 10:05	Господарський суд Волинської області
12.09.2025 10:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
19.09.2025 11:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
23.09.2025 12:30	Господарський суд Волинської області
30.09.2025 10:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
30.09.2025 12:00	Господарський суд Волинської області
02.10.2025 11:15	Господарський суд Волинської області
21.10.2025 10:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
04.11.2025 10:30	Північно-західний апеляційний господарський суд
04.11.2025 11:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
04.11.2025 12:30	Господарський суд Волинської області
11.11.2025 10:00	Північно-західний апеляційний господарський суд
11.11.2025 10:30	Господарський суд Волинської області
11.11.2025 10:40	Північно-західний апеляційний господарський суд