ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 листопада 2025 року Справа № 918/613/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Миханюк М.В. , суддя Юрчук М.І.
секретар судового засідання Юзефович Д.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Єфіменко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2025 (суддя Торчинюк В.Г., повний текст складено 22.09.2025)
у справі № 918/613/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор"
до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради
про визнання договору укладеним
На розгляді Господарського суду Рівненської області перебувала позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради з вимогою про визнання договору № 16/2025 від 01.01.2025 укладеним.
Підставою звернення позивача до суду став проект договору від 01.01.2025 № 16/2025, який відповідач пропонує укласти із позивачем, на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій на строк з 01.01.2025 до 31.12.2025. Позивач не погоджується із твердженням відповідача щодо втрати чинності частини дозволів та зазначає, що має право на розміщення 22-х рекламних конструкцій, які встановлені останнім раніше на підставі дозволів від 19 жовтня 2000 року № 16/14, № 16/16, від 16 липня 2002 року № 16/5, № 16/6, № 16/8, № 16/10, № 16/11, від 05 червня 2002 року № 16/3, від 05 вересня 2002 року № 16/4, від 02 січня 2003 року № 16/18, 16/19, від 27 квітня 2004 року № 16/20, № 16/22, № 16/23, № 16/24, № 16/25, № 16/27, № 16/28 та від 20 липня 2004 року № 16/29, № 16/30, № 16/31, № 16/34, тоді як предметом запропонованого відповідачем договору є лише 3 місця. Таким чином, позивач просив суд визнати укладеним договір № 16/2025 від 01.01.2025 на запропонованих останнім умовах.
Заперечення відповідача полягали у тому, що станом на час укладання спірного договору 01.01.2025, позивач має дійсними дозволи тільки на 3 рекламні конструкції, а саме: № 16/4, № 16/14 та № 16/16. Дію цих дозволів Робочим органом продовжено до 30.05.2025. Відповідно, додаток до проекту договору № 16/2025 від 01.01.2025 містив перелік лише цих трьох спеціальних конструкцій зовнішньої реклами. Тому, в частині позовних вимог щодо рекламних конструкцій, встановлених на підставі дозволів № 16/4, № 16/14 та № 16/16 предмет спору відсутній. Термін дії всіх інших дозволів, на переконання відповідача, позивачу не продовжено. Відтак, підстави для включення їх у договір на 2025 рік були відсутні. Окрім того, відповідач зазначав, що 08.01.2025 скерував позивачу два примірники проекту договору № 16/2025 від 01.01.2025, на переконання відповідача даний проект повністю відповідав типовій формі договору, яка є додатком 1 до Місцевих Правил. За твердженнями відповідача, 03.02.2025 закінчився 20 денний термін для розгляду пропозиції (оферти), однак в цей строк будь-якої відповіді (акцепту) від позивача не надійшло, тому вважає, що починаючи з 03.02.2025 у останнього відсутні зобов'язання по укладанню з позивачем договору № 16/2025 від 01.01.2025.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.09.2025 позовні вимоги задоволено. Визнано укладеним договір від 01.01.2025 № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій між позивачем та відповідачем на умовах Типового договору, затвердженого рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.11.2019 № 121, на строк з 01.01.2025 до 31.12.2025, щодо адресної програми розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами позивача у м. Рівному, яка є додатком до договору № 16/2025 та його невід'ємною частиною. Визначено місячну вартість тимчасового користування місцями для розміщення рекламних конструкцій за договором від 01.01.2025 № 16/2025 станом на 01.01.2025 у розмірі 6 653,89 грн, яка коригується у відповідності до пункту 3.2 даного договору, відповідно до пункту 2.2.1 Типового договору (Додаток 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.11.2019 № 121). Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 422,40 грн судового збору та 16 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд, взявши до уваги встановлені рішенням Господарського суду Рівненської області, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду та постановою Верховного Суду у справі № 918/308/24 обставини, визнав вимогу позивача про визнання спірного договору від 01.01.2025 № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій укладеним з визначенням на умовах, визначених Додатком 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.07.2019 № 121, на строк з 01.01.2024 до 31.12.2025, щодо адресної програми розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" у м. Рівному, яка є додатком до цього договору та його невід'ємною частиною, у редакції запропонованій позивачем, яка містить перелік 15 місць (які фізично наявні) у відповідності до діючих дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 16/3, 16/6, 16/5, 16/11, 16/10, 16/31, 16/23, 16/34, 16/20, 16/27, 16/30, 16/8, 16/16, 16/14, 16/4 обґрунтованою.
Разом з цим, оцінюючи витрати позивача, з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, суд зробив висновок про обґрунтованість та співрозмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача 16 000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати повністю та ухвалити у даній справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Аргументуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що зовнішня реклама розміщується виключно на підставі дозволу, який передбачає місце розташування рекламного засобу, його характеристики та термін дії, а договір про тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, укладається робочим органом з розповсюджувачами зовнішньої реклами лише за наявності такого дозволу. Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що дозволи позивача на період карантину та воєнного стану на час укладання спірного договору є діючими і про необхідність включення їх до адресної програми - додатку до договору № 16/2025 від 01.01.2025. Вказує, що у справі № 918/308/24, на яку покликався позивач та суд першої інстанції, зроблено висновок про те, що дія вказаних у ній (адресній програмі) дозволів поширюється виключно на строк з 01.01.2024 до 31.12.2024, а тому цей висновок суду не можна застосовувати до договірних відносин на період з 01.01.2025 до 31.12.2025.
На переконання скаржника, у зв'язку із пропуском строку на підписання позивачем пропозиції про укладення договору № 16/2025 від 01.01.2025 та запропонованої відповідачем адресної програми - додатку до цього договору, яка передбачала розміщення на території міста трьох рекламних конструкцій на підставі дозволів № 16/4, 16/14, 16/16, термін дії яких продовжено робочим органом до 30.05.2025, у відповідності до ч. 1 ст. 645 ЦК України, звільняє Департамент від зобов'язання по укладанню договору на 2025 рік, а нова пропозиція позивача про його укладення відповідачем не приймається.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2025 у справі № 918/613/25; апеляційну скаргу постановлено розглянути із повідомленням (викликом) сторін.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із доводами апелянта та вказує, що місцевим господарським судом досліджено всі докази, подані сторонами у процесі розгляду позовної заяви та надано їм вірну оцінку, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2025 у справі № 918/613/25 - без змін. Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 16 000,00 грн.
В судовому засіданні присутні представники сторін підтримали доводи, викладені у поданих ними процесуальних документах та надали усні пояснення.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи № 918/613/25 та проаналізувавши наявні докази, суд встановив наступне.
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" здійснює свою господарську діяльність у сфері розміщення зовнішньої реклами.
Станом на час розгляду справи позивач розміщує на рекламних конструкціях (22 з яких є предметом дослідження у даній справі), які встановлені на підставі дозволів на розміщення зовнішньої реклами, виданих Управлінням ЖКГ Виконавчого комітету Рівненської міської ради. Дозволи видані на 5 років, після чого неодноразово продовжувались Управлінням ЖКГ виконавчого комітету Рівненської міської ради (Управління) та його правонаступником - Департаментом інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради.
У січні 2024 року між сторонами виник передоговірний спір з приводу того, на яких саме місцях Товариство має законні підстави розміщувати зовнішню рекламу у місті Рівному у 2024 році, а саме: на підставі яких саме дозволів на її розміщення. Їх перелік чітко фіксується в Адресній програмі, яка є додатком до договору і його невід'ємною частиною, а по суті - його предметом. Причина та суть даного спору полягала у розбіжностях сторін з приводу того, чи поширюється на територію міста Рівного законодавство України, на підставі якого всі документи дозвільного характеру, строк дії яких закінчився під час дії карантину та/ або воєнного стану, були автоматично продовжені на весь період карантину та воєнного стану і трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану. Тобто, чи поширюється це законодавство на конкретні дозволи позивача, а саме від 19.10.2000 за № 16/14, № 16/16, від 16.07.2002 за № 16/5, № 16/6, № 16/8, № 16/10, № 16/11, від 05.06.2002 за № 16/3, від 05.09.2002 за № 16/4, від 02.01.2003 за № 16/18, 16/19, від 27.04.2004 за № 16/20, № 16/22, № 16/23, № 16/24, № 16/25, № 16/27, № 16/28 та від 20.07.2004 за № 16/29, № 16/30, № 16/31, № 16/34 на підставі яких він розміщував зовнішню рекламу у м. Рівному на момент отримання від Департаменту проекту договору на тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами на 2024 рік.
Оскільки сторони не дійшли згоди щодо цієї істотної умови договору, Товариство передало цей передоговірний спір на вирішення Господарського суду Рівненської області, який рішенням від 26.09.2024 у справі № 918/308/24 його позов про визнання договору від 02.01.2024 № 16/2024 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій на умовах, визначених Додатком 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.11.2019 № 121 щодо Адресної програми у редакції, запропонованої позивачем, на строк з 01.01.2024 до 31.12.2024 задоволив повністю.
Суд виснував, що в силу п. 2-1 статті 11 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності та п.п. 5 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану" (Постанова № 314), всі вищезазначені дозволи є чинними до припинення воєнного стану та трьох місяців з дня його припинення чи скасування. За вказаних обставин, Товариство має законне право розміщувати у місті Рівному зовнішню рекламу на підставі всіх раніше наданих дозволів, перелік яких зазначений в Адресній програмі у редакції позивача, до припинення воєнного стану та трьох місяців з дня його припинення чи скасування, а оскільки воєнний стан наразі триває, то він зобов'язаний вносити плату за користування місцями тимчасового розміщення рекламних конструкцій, які перебувають у комунальній власності, відповідно до діючих дозволів саме на підставі договору, який укладається в обов'язковому порядку відповідно до типового договору у формі єдиного документа, як це передбачено діючим законодавством, а саме: ст. 648 ЦК України, ст. 179 (ч. 3), 184 (ч. 3) ГК України, п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (далі - Типові правила), п. 3.1.8 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.11.2019 № 121 (далі - Місцеві правила) та Типового договору, який є Додатком 1 до цих Правил.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Постановою Верховного Суду від 20.05.2025 касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а ухвалені у справі № 918/308/24 рішення - без змін.
02 січня 2025 року Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" проект договору № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій від 01.01.2025 (далі - договір) разом з проектом адресної програми до нього.
Ознайомившись з запропонованим проектом договору та адресною програмою, позивач встановив, що відповідач пропонує умови адресної програми, які не відповідають кількості дозволів, які є чинними на підставі законодавства та встановлені у рішенні суду яке набрало законної сили (справа № 918/308/24).
З метою врегулювання розбіжностей та уникнення нового судового спору, позивач листом від 17.02.2025 повернув відповідачу один примірник підписаного проекту наданого договору з новою адресною програмою (у власній редакції), яка враховує всі чинні дозволи, як це встановлено пунктом 2-2 статті 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", що повністю узгоджується із постановою Верховного Суду від 20.05.2025 у справі № 918/308/24.
У свою чергу відповідач листом від 12.03.2025 у відповідь на нову пропозицію повідомив про відмову укласти договір із додатком до нього (адресною програмою) з посиланням на те, що позивачем було пропущено 20-денний строк для прийняття (акцепту) пропозиції щодо укладення договору, а тому в силу положень ст. 645 ЦК України Департамент звільняється від відповідних зобов'язань. Разом з цим, строк дії дозволів № 16/3, 16/5, 16/6, 16/8, 16/10, 16/11, 16/20, 16/23, 16/27, 16/30, 16/31, 16/34 Департаментом інфраструктури та благоустрою Рівненської міської не продовжено. Департамент наголосив, що висновки рішення Господарського суду Рівненської області та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду у справі № 918/308/24 стосується виключно договору від 02.01.2024 № 16/2024 та строку дії дозволів з 01.01.2024 до 31.12.2024, а тому не можуть застосовуватись до договірних відносин на період з 01.01.2025 до 31.12.2025.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК України).
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначено у статтях 642, 643 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зміст засад свободи договору викладено у ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, згідно з якими свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Підставою для звернення до суду в даному випадку є переддоговірний спір щодо укладення договору тимчасового користування місцями для розміщення засобів зовнішньої реклами (зокрема щодо їх конкретного переліку), укладення якого є обов'язковим відповідно до ст. 648 ЦК України, ст.ст. 179 (ч.3), 184 (ч.3) ГК України, п. 32 Типових правил та пункту 3.1.8 Правил № 121 та Додатку 1 до цих Правил.
Окрім того, позивач зазначав, що між учасниками процесу у 2024 році вже був аналогічний спір, а саме № 918/308/24 у якій позов задоволено, а саме затверджено редакцію договору у запропонованій позивачем редакції. Рішення у справі № 918/308/24 набрало законної сили, відповідно до постанов апеляційної та касаційної інстанції останнє залишене в силі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постанові від 03.09.2019 по справі № 925/1370/18 про визнання договору укладеним звернув увагу, що: Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, поділяються на: спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від укладення договору; спори по умовах договору у випадку, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору і передали спір на розгляд господарського суду.
Ці категорії охоплюються поняттям переддоговірних спорів, оскільки спори виникають з приводу встановлення договірних відносин або з приводу окремих умов господарського договору.
Спонукання до укладення договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною укласти договір: через пряму вказівку закону; на підставі обов'язкового для виконання акта планування (в тому числі державного замовлення), який видано компетентним органом.
У випадку ухилення суб'єкта господарювання від оформлення договору, який ґрунтується на державному замовленні або укладення якого є для нього обов'язковим через пряму вказівку закону, господарський суд за позовом іншої сторони ухвалює рішення про спонукання до укладення договору або про укладення договору на певних умовах.
Позови про спонукання до укладення договору і позови про врегулювання розбіжностей за договором є різними способами захисту, однак вони можуть мати спільний характер у тому числі, коли відповідач під час судового розгляду позову про спонукання до укладення договору, відмовляючись від підписання такого договору на запропонованих позивачем умовах, наведе ґрунтовні заперечення щодо цих умов.
В такому випадку, на суд покладається обов'язок оцінити умови договору на предмет наявності в ньому всіх істотних умов та всіх доводів сторін, а також вирішити по суті наявні розбіжності сторін і сформулювати умови договору відповідно до вимог законодавства.
Отже, якщо особа, яка зобов'язана укласти договір, ухиляючись від підписання договору, який є для неї обов'язковим, під час розгляду справи зазначила про розбіжності з умовами запропонованого проекту, то суд, зобов'язаний їх розглянути. Фактично вирішення судом спору про спонукання до укладення договору як при ухиленні від укладення договору, так і при виникненні розбіжностей щодо його умов, зводиться по суті до внесення визначеності в правовідносини сторін і встановлення судом умов, що не врегульовані сторонами в досудовому порядку.
Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2023 у справі № 922/1307/22.
Згідно частини 9 статті 238 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Судом встановлено, що 02.01.2025 Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" проект договору № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій від 01.01.2025 (далі - договір) разом з проектом адресної програми до нього.
Ознайомившись з запропонованим проектом договору та адресною програмою, позивач вважає, що умови адресної програми не відповідають кількості дозволів, які є чинними на підставі законодавства та встановлені у рішенні суду яке набрало законної сили (справа № 918/308/24).
Згідно статті 1 Закону України "Про рекламу" від 03.07.1996, зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.
Відповідно до статті 16 вказаного Закону розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі Типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно пункту 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами від 29.12.2003 дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці
Пунктом 3 Типових правил встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
За пунктом 24 Типових правил Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
За умовами Типового договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій Розповсюджувач має право встановлювати рекламні конструкції відповідно до виданих дозволів (п. 2.1.1 договору).
Відносини пов'язані з розповсюдженням зовнішньої реклами у м. Рівному, визначені у Правилах розміщення зовнішньої реклами в м. Рівному від 12 листопада 2019 року № 121, (Місцеві правила), які прийняті в межах повноважень, наданих Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", на виконання ст. 16 Закону України "Про рекламу" та Типових правил.
Норми Місцевих правил повністю відповідають нормам Типових правил.
У розділі 2 Місцевих правил визначено, що робочий орган з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами (надалі - робочий орган) - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, яке уповноважене Рівненською міською радою виконувати покладені на нього функції, передбачені цими Правилами, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067.
Разом з тим, згідно рішення Рівненської міської ради від .01.03.2021 № 120 "Про утворення Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, затвердження Положення про нього та внесення змін до загальної чисельності виконавчих органів Рівненської міської ради", Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради реорганізоване та 15.07.2021 припинило свою діяльність.
Правонаступником прав та обов'язків Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради є Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради.
Відповідно до пункту п.3.1.8. Місцевих правил робочий орган: укладає з розповсюджувачами зовнішньої реклами договори про тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розміщення рекламних засобів, за Типовим договором згідно з додатком 1 до цих Правил; здійснює функції зі справляння плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розміщення рекламних засобів за укладеними договорами та здійснює контроль за своєчасним надходженням плати. (п. 3.1.9. Місцевих правил).
Зовнішня реклама розміщується виключно на підставі дозволу та у порядку, встановленому виконавчим органом ради відповідно до цих Правил. (п.4.1.1. Місцевих правил).
Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється на підставі договору між робочим органом та розповсюджувачем зовнішньої реклами відповідно до Порядку (Додаток 8), визначеному виконавчим органом ради (п. 6.1. Місцевих правил).
Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.11.2019 № 121, також затверджено форму договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій, яка є Додатком 1 до Місцевих правил.
Договір на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій (додаток 1 до Місцевих правил), регулює правовідносини між Робочим органом та Розповсюджувачем щодо встановлення спеціальних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами на території міста Рівного, а також надання у тимчасове платне користування місць для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами, які визначені у виданих дозволах на розміщення зовнішньої реклами у межах міста Рівного, згідно з Місцевими Правилами.
Перелік дозволів зазначається у адресній програмі, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.1.1 договору).
З наведеного слідує, що розповсюдження зовнішньої реклами у місцях, які перебувають у комунальній власності здійснюється на підставі договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій, який укладається робочим органом з розповсюджувачем зовнішньої реклами, за наявності діючого дозволу.
Тобто наявність діючого дозволу фактично зобов'язує робочий орган укласти відповідний договір з розповсюджувачем реклами.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у постанові Верховного Суду від 20.05.2025 у справі № 918/308/25 Суд виснував, що в силу п. 2-1 статті 11 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності та п.п. 5 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану" (Постанова № 314), всі вищезазначені дозволи є чинними до припинення воєнного стану та трьох місяців з дня його припинення чи скасування. За вказаних обставин, Товариство має законне право розміщувати у місті Рівному зовнішню рекламу на підставі всіх раніше наданих дозволів, перелік яких зазначений в адресній програмі у редакції позивача, до припинення воєнного стану та трьох місяців з дня його припинення чи скасування, а оскільки воєнний стан наразі триває, то він зобов'язаний вносити плату за користування місцями тимчасового розміщення рекламних конструкцій, які перебувають у комунальній власності, відповідно до діючих дозволів саме на підставі договору, який укладається в обов'язковому порядку відповідно до типового договору у формі єдиного документа, як це передбачено діючим законодавством, а саме: ст. 648 ЦК України, ст. 179 (ч. 3), 184 (ч. 3) ГК України, п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (далі - Типові правила), п. 3.1.8 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.11.2019 № 121 (далі - Місцеві правила) та Типового договору, який є Додатком 1 до цих Правил.
Таким чином, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо чинності у 2025 році лише трьох дозволів, позаяк вказане фактично зводиться до того, що Департамент не визнає судових рішень у справах № 380/915/23 та № 918/308/25, які набрали законної сили, в якій він був відповідачем, оскільки у межах цієї справи, яка переглядається, він фактично намагається спростувати преюдиціальну обставину, а саме чинність дозволів протягом всього періоду дії воєнного стану та трьох місяців після його припинення або скасування.
Разом з цим, закріпивши принцип свободи договору, законодавець разом із тим у Цивільному кодексі України визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частинами 1, 2 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно зі ст. 643 Цивільного кодексу України якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
02 січня 2025 року Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" проект договору № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій від 01.01.2025 разом з проектом адресної програми до нього.
Позивачем, як особою, що одержала пропозицію укласти договір, не було надано відповіді у межах встановленого 20-денного строку.
Листом від 17.02.2025 позивач повернув відповідачу один примірник підписаного проекту наданого договору з новою адресною програмою (у власній редакції).
У свою чергу відповідач листом від 12.03.2025 у відповідь на нову пропозицію повідомив про відмову укласти договір із додатком до нього (адресною програмою) з посиланням на те, що строк дії дозволів № 16/3, 16/5, 16/6, 16/8, 16/10, 16/11, 16/20, 16/23, 16/27, 16/30, 16/31, 16/34 Департаментом інфраструктури та благоустрою Рівненської міської не продовжено. Департамент наголосив, що висновки рішення Господарського суду Рівненської області та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі № 918/308/24 стосується виключно договору від 02.01.2024 № 16/2024 та строку дії дозволів з 01.01.2024 до 31.12.2024, а тому не можуть застосовуватись до договірних відносин на період з 01.01.2025 до 31.12.2025.
Зважаючи на вищевикладене, суд констатує, що пропонована відповідачем редакція договору не відповідає судовим висновкам у справі № 918/308/24, яким строк дії дозволів № 16/3, 16/5, 16/6, 16/8, 16/10, 16/11, 16/20, 16/23, 16/27, 16/30, 16/31, 16/34 було продовжено. Натомість нова пропозиція позивача з новою адресною програмою (у власній редакції) враховує всі чинні дозволи, як це встановлено пунктом 2-2 статті 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", що повністю узгоджується із постановою Верховного Суду від 20.05.2025 у справі № 918/308/24.
Згідно частини першої статті 641 ЦПК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Офертою, тобто пропозицією щодо укладення договору, яка тягне певні правові наслідки, може вважатися не будь-яка пропозиція взагалі, а лише така, що містить всі необхідні істотні умови договору.
Надання нової пропозиції (зустрічна оферта) є новою пропозицією з іншими умовами або виправленнями до першої оферти. За таких обставин, попередня пропозиція вважається відхиленою.
Як зазначено у пунктах 41, 67 постанови Верховного Суду у справі № 918/308/24, укладення договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій у місті Рівному є обов'язковим відповідно до статті 648 ЦК України, статей 179 (частина 3) і 184 (частина 3) ГК України, п.32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, пункту 3.1.8 Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.11.2019 № 121 (Правил №121) та Додатку 1 до цих Правил.
Крім того, ст. 645 ЦК України, на яку неодноразово посилається при цьому Департамент, звільняє його лише від обов'язку укладення Договору власне на його умовах, а не від його укладення взагалі (зокрема, за пропозицією іншої сторони).
Оскільки позивач не надавав відповіді про прийняття пропозиції укласти договір у редакції Департаменту, а надіслав відповідачу нову пропозицію від 17.02.2025 вих. № 28-02/25 про його укладення на інших умовах, вимога про визнання договору укладеним стосується саме пропозиції позивача.
У вказаному листі позивач акцентував, що відповідно до статті 646 ЦК України, дана відповідь про згоду укласти Договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією, а саме: визначити у договорі всі місця для розміщення рекламних засобів, які були встановлені на підставі чинних дозволів на їх розміщення № 16/3, 16/4, 16/5, 16/6, 16/8, 16/10, 16/11, 16/14, 16/16, 16/20, 16/23, 16/27, 16/30, 16/31, 16/34.
Таким чином, надання позивачем нової адресної програми (у власній редакції) суд розцінює як зустрічну оферту, яку відповідачем було безпідставно відхилено.
Враховуючи встановлені обставини та факти даного спору, колегія суддів апеляційного господарського суду виснувала, що вимога позивача про визнання спірного договору від 01.01.2025 № 16/2025 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних конструкцій укладеним на умовах, визначених Додатком 1 до Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Рівному, затверджених рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.07.2019 року № 121, на строк з 01.01.2025 до 31.12.2025 року, щодо адресної програми розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" у м. Рівному, яка є додатком до цього договору та його невід'ємною частиною, у редакції запропонованій позивачем, яка містить перелік 15 місць (які фізично наявні) у відповідності до діючих дозволів на розміщення зовнішньої реклами № 16/3, 16/6, 16/5, 16/11, 16/10, 16/31, 16/23, 16/34, 16/20, 16/27, 16/30, 16/8, 16/16, 16/14, 16/4 є правомірною, обґрунтованою та підтверджується матеріалами справи.
Не приймаються до уваги доводи скаржника стосовно неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки скаржником не надано жодного доказу неспівмірності таких витрат. Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу були за фіксованою ставкою, підтверджені відповідними доказами та не залежить від обсягу виконаної адвокатом роботи та часу, витраченого на її виконання, відповідно, суд не вбачає порушень норм ні матеріального, ні процесуального права під час розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є наслідком саме протиправних дій відповідача.
Суд також відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у справах № 755/9215/15-ц, № 905/1795/18 та № 922/2685/19, адже застосування судом норм права при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. Посилання скаржника носять декларативний характер та відповідно до змісту аргументів оскарження в цій частині є суб'єктивною його оцінкою. Отже, аргументи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження.
В силу ст. 73, 74, 76 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду, правильність застосування норм матеріального права та не вказують на порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Рівненської області від 16.09.2025 у справі № 918/613/25 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві та підстави для його скасування відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з правилами ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
За результатами розгляду апеляційної скарги у справі № 918/613/25 витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Стосовно клопотання позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 2 статті 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За приписами статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
У відповідності до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини 1, 2 статті 126 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів цієї справи, рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.09.2025 у справі № 918/613/25 позов задоволено в повному обсязі.
Крім того, під час апеляційного перегляду суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача і, відповідно, залишено без змін рішення суду першої інстанції.
За приписами пункту 1 частини четвертої статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволено, тому витрати понесені ним під час перегляду судового рішення у суді апеляційної інстанції слід покласти на відповідача.
Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Окрім цього, суд має також враховувати: складність справи та складність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підтвердження понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" витрат на правову допомогу у розмірі 16 000 грн представлення інтересів товариства у суді апеляційної інстанції, за результатами розгляду справи надано: свідоцтво Єсіпова І.А. про право на заняття адвокатською діяльністю ЛВ № 001113 від 29.08.2018; договір про надання професійної правової допомоги № 20-05/19/1 від 21.05.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" (Клієнт) та Єсіпов І.А. (Адвокат) (далі Договір), відповідно до умов якого Адвокат приймає до свого доручення Клієнта та бере на себе зобов'язання надавати Клієнту правничу допомогу протягом дії Договору, а Клієнт зобов'язується оплатити надану йому правничу допомогу.
Згідно п. 4.1 Договору, сторони дійшли згоди про те, що розмір гонорару (винагороди), який Клієнт сплачує або повинен сплатити Адвокату за надану їм правову допомогу, порядок його обчислення та сплати, а також зміст конкретною доручення Клієнта, за виконання якого цей гонорар повинен бути сплачений визначається сторонами в окремих додаткових угодах, які після їх підписання сторонами стають невід'ємними частинами цього Договору;
Додатковою угодою № 21-03/25-КА від 21.03.2025, згідно умов якої гонорар за правову допомогу у судах визначається за фіксованою ставкою, а саме: два розміри мінімальної заробітної плати - у суді кожної інстанції, незалежно від кількості та обсягу підготовлених процесуальних документів та часу, витраченого на їх підготовку та подання, а також від кількості та тривалості судових засідань тощо.
23 жовтня 2025 року адвокатом Єсіповим І.А. виставлено для Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" рахунок на оплату правничої допомоги № 2/21-03/25 на суму 16 000,00 грн. Відповідно до платіжної інструкції № 726 від 23.10.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" сплачено 16 000,00 грн на підставі вищевказаного рахунку.
Суд враховує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (ст. 30 Закону)
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Саме такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19.
В свою чергу представником відповідача не було подано/заявлено до суду апеляційної інстанції будь яких заяв/клопотань, заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача на його користь в суді апеляційної інстанції. При цьому суд звертає увагу на те, що у відповідача було достатньо часу для реалізації свого права щодо заперечення на клопотання позивача (заявлену у відзиві) чи заявлення клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Врахувавши результати розгляду справи у суді апеляційної інстанції, дослідивши клопотання позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, проаналізувавши надані представником позивача - адвокатом Єсіповим І.А., в обґрунтування адвокатських витрат документи, установивши своєчасність подання заявником заяви про розподіл судових витрат і доказів на їх підтвердження, з урахуванням критеріїв пропорційності та реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, суд доходить висновку про повне задоволення клопотання позивача та стягнення з відповідача 16 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які відповідають вищезазначеним критеріям та є співрозмірними з виконаною роботою у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 16 вересня 2025 року у справі № 918/613/25 залишити без змін.
3. Стягнути з Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради (33028, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. Шевченка, 45, код ЄДРПОУ 44250562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Аутдор" (79035, Львівська обл., Львівський р-н, м. Львів, вул. Зелена, 109, кім. 316, код ЄДРПОУ 33533697) 16 000 (шістнадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
4. Господарському суду Рівненської області на виконання постанови видати наказ.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
6. Справу № 918/613/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "24" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Юрчук М.І.