вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" листопада 2025 р. Справа№ 910/11258/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Цалованська - Луференко Я.Л.,
від відповідачів - представники не прибули,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Альянс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 про відмову у забезпеченні позову у справі №910/11258/25 (суддя Капцова Т.П.) за позовом Акціонерного товариства "Банк Альянс" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос"; 2) ОСОБА_1 про стягнення 3 094 974,48 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Акціонерне товариство "Банк Альянс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос" та ОСОБА_1 про стягнення 3 094 974,48 грн, з яких 2 395 000,00 грн строкової заборгованості по кредиту, 646 868,93 грн простроченої заборгованості по кредиту, 53 105,55 грн строкової заборгованості за процентами.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 як принципалом та відповідачем-2 як поручителем відповідача-1 зобов'язань за договором про надання кредиту № 25-036/ЮК від 02.05.2025, укладеним з метою погашення принципалом заборгованості перед позивачем за банківською гарантією № 6771-24 від 05.12.2024, наданою за договором про надання гарантії № 6771-24 від 05.12.2024.
Одночасно із пред'явленням позовної заяви позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачів у межах суми 3 094 974,48 грн, які знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначає, що виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матимуть відповідачі необхідну суму грошових коштів. На думку позивача, існує ризик того, що ОСОБА_1 , як кінцевий бенефіціарний власник та директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос" буде вчиняти дії, направлені на приховування належного йому майна/активів та грошових коштів, позаяк з червня 2025 року позивач вбачає протиправне ухилення відповідачів від виконання взятих на себе грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором про надання кредиту № 25-036/ЮК від 02.05.2025 та договором поруки № 25-036/ЮК/П від 02.05.2025. Неодноразові звернення банку з вимогами про сплату заборгованості відповідачі ігнорують та будь-яких повідомлень від відповідачів щодо узгодження порядку погашення існуючої заборгованості, неможливості виконання своїх зобов'язань до банку не надходило.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі №910/11258/25 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Банк Альянс" про забезпечення позову.
Так, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем у встановленому процесуальним законом порядку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами що й заява про забезпечення позову.
В судове засідання прибув представник апелянта та надав пояснення, якими підтримав вимоги апеляційної скарги.
Відповідачі правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Підтвердженням отримання відповідачем 1 ухвали суду про призначення справи до розгляду на 03.11.2025 є довідка про доставку вказаного документу до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос".
Щодо повідомлення відповідача 2, то судом на адресу місця проживання вказаної особи було здійснено направлення ухвали про призначення справи до розгляду на 03.11.2025.
Кореспонденція суду, направлена відповідачу 2 повернулася з відміткою органу поштового зв'язку про відсутність адресата за вказаною адресою.
Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Крім цього, колегією суддів враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду наведені в ухвалі від 05.10.2023 у справі № 9901/218/21 про те, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Враховуючи належне повідомлення вказаних осіб, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нової - про задоволення заяви про забезпечення, з наступних підстав.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Колегія суддів звертається до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, у пунктах 46-48 якої зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, колегія суддів виходить з того, що статті 138, 136 ГПК України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Втім, під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду і чинними нормами ГПК України, вирішуючи питання про забезпечення позову, суди перевіряють, а заявник відповідно повинен навести суду достатні підстави для застосування того чи іншого виду забезпечення позову, надати відповідні докази на їх підтвердження та відповідність основним критеріям.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23).
Таким чином, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Заявником заявлено про застосування заходів забезпечення позову з урахуванням майнової вимоги про стягнення коштів та вказано в обґрунтування необхідності їх вжиття про те, що ОСОБА_1 , як кінцевий бенефіціарний власник та директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос" буде вчиняти дії, направлені на приховування належного йому майна/активів та грошових коштів, позаяк з червня 2025 року позивач вбачає протиправне ухилення відповідачів від виконання взятих на себе грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором про надання кредиту № 25-036/ЮК від 02.05.2025 та договором поруки № 25-036/ЮК/П від 02.05.2025.
Ураховуючи сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством на заявника покладено обов'язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.
Отже, проаналізувавши положення, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, можно зробити висновок, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Верховний Суд у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 вказав, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Враховуючи, що предметом даного позову є стягнення коштів, колегія суддів дійшла висновку, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Так, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачів в межах суми стягнення у розмірі 3 094 974,48 грн.
Вжиття наведених заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у цій справі та на ефективний захист порушених прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Виходячи з викладеного, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали, що оскаржується, з прийняттям нової - про задоволення заяви позивача.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Альянс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 про відмову у забезпеченні позову у справі №910/11258/25 задовольнити повністю.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі №910/11258/25 скасувати.
3. Заяву Акціонерного товариства "Банк Альянс" про забезпечення позову задовольнити.
4. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Літос" (02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, буд. 13, код 31174467) та ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: 48730, Тернопільська обл., Борщівський р-н, с. Шершенівка; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в межах суми 3 094 974, 48 грн. (три мільйони дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот сімдесят чотири гривні 48 копійок), які знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах.
5. Дана постанова відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її ухвалення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.
6. Стягувач: Акціонерне товариство "Банк Альянс" (04053, місто Київ, вул. Січових Стрільців, будинок 50, код ЄДРПОУ 14360506).
7. Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Літос" (02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, буд. 13, код 31174467).
8. Боржник: ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: 48730, Тернопільська обл., Борщівський р-н, с. Шершенівка; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова (враховуючи участь колегії суддів у підготовці для підтримання кваліфікації з 17.11.2025 по 21.11.2025) складена: 24.11.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук