вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2025 р. Справа№ 910/5684/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Барсук М.А.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Титаренко Д.С., ордер АА № 1362944 від 23.01.2024;
від відповідача-1: Гайдамащук О.В., дов. № 11834-К-Н-О від 25.07.2024;
від відповідача-2: не з'явився;
від ДВС: не з'явився,
розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Нестеренко Катерини Віталіївни на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.09.2025 у справі № 910/5684/20 (суддя - Зеленіна Н.І.)
за позовом фізичної особи-підприємця Нестеренко Катерини Віталіївни (правонаступник компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited))
до:
1) акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
2) товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон"
про розірвання договору та стягнення 202 051,22 дол. США,-
У квітні 2020 року компанія Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про розірвання договору банківського рахунка № SI296N від 20.09.2006 та стягнення 202 051,22 дол. США.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.09.2020, зокрема, залучено до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон") як співвідповідача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/5684/20 позовні вимоги задоволені частково. Розірвано договір № SI296N банківського рахунка від 20.09.2006, який укладено між компанією Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) та публічним акціонерним товариством КБ "ПриватБанк". Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) 195 860,00 дол. США заборгованості та 82 019,34 грн витрат по сплаті судового збору. Відмовлено у задоволенні іншої частини позову.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 задоволено клопотання фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Нестеренко Катерини Віталіївни про заміну сторони її правонаступником. Замінено у справі компанію Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) її правонаступником ФОП Нестеренко Катериною Віталіївною ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 апеляційні скарги компанії Ель Пасадена Інвест Лімітед (El Pasadena Invest Limited) та АТ КБ "ПриватБанк" на рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/5684/20 залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/5684/20 залишено без змін.
29.04.2024 господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення від 29.06.2022 у справі № 910/5684/20.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.08.2024 у справі № 910/5684/20 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024. Поновлено виконання рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 910/5684/20.
Додатковою ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2024 у справі № 910/5684/20 заяву ФОП Нестеренко К.В. про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ФОП Нестеренко К.В. 30 000,00 грн витрат на правничу (правову) допомогу у суді касаційної інстанції.
23.04.2025 господарським судом міста Києва видано наказ на виконання додаткової ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2024 у справі № 910/5684/20.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі № 910/5684/20 відмовлено у задоволенні заяви Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ ДВС) про роз'яснення порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/5684/20.
08.09.2025 до суду першої інстанції від ФОП Нестеренко К.В. (далі - скаржник / стягувач) надійшла скарга на дії державного виконавця Відділу ДВС Павліченко Вікторії Олександрівни (далі - державний виконавець), в якій представник просив: визнати протиправною та скасувати постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 22.07.2025 у виконавчому провадженні (далі - ВП) № 77993921; визнати протиправною та скасувати постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 22.07.2025 у ВП № 77994098 (далі - спірні постанови).
Скаржник зазначав, що 07.05.2025 постановами Відділу ДВС було відкрито ВП № 77993921 про стягнення 195 860,00 дол. США заборгованість та 82 019,34 грн витрат по сплаті судового збору, а також ВП № 77994098 про стягнення 30 000,00 грн витрат на правничу (правову) допомогу у суді касаційної інстанції.
В подальшому ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі № 910/5684/20 було відмовлено державному виконавцю у роз'яснені порядку виконання судового рішення від 29.06.2022 та після цього представник стягувача не отримував будь-яких повідомлень від державного виконавця, а оскільки рішення лишалось невиконаним, то представником стягувача були подані дві заяви про ознайомлення з матеріалами ВП, які зареєстровані Відділом ДВС 20.08.2025 (а.с. 8-9 том 7). Враховуючи графік приймальних днів, що діє у державного виконавця (середа друга половина дня і п'ятниця перша половина дня) матеріали для ознайомлення обох ВП були видані представнику стягувача 22.08.2025 (а.с. 8-9 том 7). Під час ознайомлення з ВП, представник стягувача дізнався про те, що виконавець не оскарживши ухвалу суду від 17.07.2025, якою йому відмовлено у роз'ясненні порядку виконання рішення, виніс в обох провадженнях аналогічні постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 22.07.2025 із посиланням на пункт 10-2 розділу ХІІІ Закону України "Про виконавче провадження", згідно з яким зупиняється вчинення виконавчих дій у ВП, стягувачами за якими є особи, пов'язані з державою-агресором та громадяни Російської Федерації (а.с. 10-13 том 7).
За твердженнями скаржника, виконавець не направляв стягувачу або представнику копії вказаних постанов від 22.07.2025, тому про їх існування представник стягувача дізнався лише під час ознайомлення з матеріалами ВП 22.08.2025. При цьому стягувач не міг очікувати, що виконавець винесе подібні постанови і зупинить виконавчі дії, а розраховував на виконання судового рішення після винесення судом ухвали від 17.07.2025 або ж на її апеляційне оскарження боржником чи виконавцем, тому деякий час після винесення вказаної ухвали не проводив ознайомлення з матеріалами ВП. До того ж, повний текст ухвали був доставлений сторонам у електронний суд лише 22.07.2025 (а.с. 27 том 7), що також вплинуло на те, що стягувач не очікував, що в цей же день виконавець прийме спірні постанови.
Скаржник вказував, що при обрахунку строків на оскарження стягувач керувався строком, який визначений ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", а саме протягом 10 робочих днів з дня, коли дізнався про постанови (з 22.08.2025), тож при такому розрахунку скарга подається вчасно - 05.09.2025, однак в ході підготовки скарги представник стягувача виявив, що відповідно до пункту "а" ч. 1 ст. 341 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, а вже за таким обрахунком останнім днем для оскарження постанов є 01.09.2025, тобто строк на їх оскарження було пропущено стягувачем.
Враховуючи наведене скаржник просив поновити строк на оскарження спірних постанов, оскільки він пропущений з поважних причин, а саме:
- за наявності вищевказаної законодавчої колізії правових норм;
- з урахуванням того, що із 10-денного строку на оскарження починаючи з дати ознайомлення з матеріалами ВП, коли стягувач дізнався про спірні постанови (з 22.08.2025), 23 та 24 серпня 2025 були вихідними днями, а 29.08.2025 по 01.09.2025 представник стягувача, як керівник адвокатського бюро "Титаренко та партнери", перебував у службовому відрядженні за заявою клієнта з метою надання правничої допомоги за межами м. Києва (а.с. 28 том 7) і не міг належним чином підготувати скаргу в строк, оскільки з 10 календарних днів фактично робочих днів, вільних від відрядження, адвокат Титаренко Д.С. мав лише чотири, чого не достатньо для належного вивчення питань, підготовки і вчасної подачі скарги, за умови, що представник керувався строком, визначеним ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" і вважав, що має час до 05.09.2025 на оскарження.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2025 скаргу ФОП Нестеренко К.В. на дії державного виконавця залишено без розгляду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені скаржником причини пропуску встановленого законом строку для оскарження дій державного виконавця не можуть вважатися поважними, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні клопотання скаржника про поновлення строку для подання скарги та залишив її без розгляду
Не погоджуючись із вказаною ухвалою ФОП Нестеренко К.В. звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт зазначав, що ним наведено поважні причини пропущення процесуального строку на подання скарги на дії державного виконавця, обґрунтованого розбіжностями в законодавстві щодо відліку строку на оскарження дій державного виконавця (ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" та пункт "а" ч. 1 ст. 341 ГПК України), при цьому законодавством не передбачено обов'язку стягувача дізнаватися про існування спірних постанов Відділу ДВС з автоматизованої системи виконавчих проваджень (далі - АСВП). Водночас суд першої інстанції не встановив та не перевірив, чи дійсно спірні постанови були вчасно оприлюднені в АСВП і чи дійсно вона працювала в той період належним чином. На переконання апелянта, непоновлення судом першої інстанції процесуального строку на подання стягувачем скарги на дії державного виконавця є надмірним формалізмом, що призвело до помилкового визнання неповажними причини пропуску строку на звернення зі скаргою та залишення її без розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 28.10.2025.
27.10.2025 до апеляційного суду надійшли заперечення АТ КБ "ПриватБанк" (далі - боржник), в яких представник зазначав, що під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом "а" ч. 1 ст. 341 ГПК України. Боржник також зазначав, що постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 22.07.2025 у ВП №№ 77993921, 77994098, згідно відомостей АСВП в цей же день були розміщені у АСВП, а отже інформацію про хід ВП заявник мав змогу дізнатися з АСВП до якого вносяться відомості про вчинення всіх виконавчих дій у ВП.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 розгляд справи відкладено на 11.11.2025.
В судовому засіданні, яке відбулось 11.11.2025, стягувач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Боржник заперечував доводи апеляційної скарги та вказував на законність прийнятої судом першої інстанції ухвали.
Представники ТОВ "ФК "Фінілон" та ДВС у судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином, за висновками апеляційного суду неявка їх представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що ВП як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" ВП здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості ВП; 7) розумності строків ВП; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
У п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення ВП виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За нормами ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст. 3391 ГПК України передбачено, що сторони ВП мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Нормами статей 339, 340 ГПК України передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій/бездіяльності державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин:
1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду;
2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів державної виконавчої служби.
Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, які знаходяться у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений п. "а" ч. 1 ст. 341 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18), від 01.11.2023 у справі № 904/3734/20, постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 909/524/19, від 19.03.2024 у справі № 909/992/19).
Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 341 ГПК України відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду (ч. 2 ст. 341 ГПК України).
За приписами ч. 2 ст. 118 ГПК України скарги, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, що не позбавляє скаржника, з урахуванням ч. 2 ст. 341 ГПК України, права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку.
Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема, у постановах від 01.11.2023 у справі № 904/3734/20, від 15.02.2024 у справі № 909/524/19, від 19.03.2024 у справі № 909/992/19), що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений ч. 1 ст. 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин.
Стягувач зазначав, що 07.05.2025 постановами заступника начальника Відділу ДВС Коваль Л.І. були відкриті:
- ВП № 77993921 про стягнення 195 860,00 дол. США заборгованість та 82 019,34 грн витрат по сплаті судового збору;
- ВП № 77994098 про стягнення 30 000,00 грн витрат на правничу (правову) допомогу у суді касаційної інстанції.
В ході здійснення виконавчих дій у вказаних ВП державним виконавцем були прийняті постанови про зупинення вчинення виконавчих дій від 22.07.2025 (а.с. 10-13 том 7), які за твердженням скаржника є протиправними та про які він дізнався лише під час ознайомлення з матеріалами ВП 22.08.2025 (а.с. 8-9 том 7).
Стягувач при обрахунку строків на оскарження спірних постанов керувався ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" та строком, який обраховував з моменту, коли дізнався про них, а саме протягом 10 робочих днів з 22.08.2025, у зв'язку з чим просив поновити пропущений строк, враховуючи встановлену законодавчу колізію правових норм, визначену ч. 5 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" та п. "а" ч. 1 ст. 341 ГПК України, а також з урахуванням того, що з 10 календарних днів фактично робочих днів у адвоката стягувача (з урахуванням вихідних та відрядження адвоката) було лише чотири, чого не достатньо для належного вивчення питань, підготовки і вчасної подачі скарги.
Надаючи оцінку таким обставинам колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи скаржник зі скаргою на дії державного виконавця звернувся до суду першої інстанції 05.09.2025, про які дізнався під час ознайомлення з матеріалами ВП 22.08.2025, тобто скарга подана поза межами встановленого ч. 1 ст. 341 ГПК України десятиденного строку на оскарження дій державного виконавця щодо прийняття постанов про зупинення вчинення виконавчих дій від 22.07.2025 у ВП №№ 77993921, 77994098.
Відповідно до ч. 2 ст. 341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 в справі № 466/948/19 зроблено висновок, що з'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ГПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.
Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Відтак, вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій. Отже, вирішуючи це питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.
Об'єднана Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2022 в справі № 925/308/13-г наголосила, що за порівняльним аналізом змісту термінів "дізнався", або "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях ст. 341 ГПК України, слід зробити висновок про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у ВП; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку суд врахував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у ч. 1 ст. 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану ВП тощо). А тому стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у ВП, незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи ВП або відповіді.
Стосовно презумпції обов'язку особи знати про стан своїх прав у ВП, апеляційний суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г, від 07.06.2023 у справі № 1622/16530/2012 та ін.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони ВП та прокурор як учасник ВП мають право ознайомлюватися з матеріалами ВП, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до АСВП, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників ВП та користуватися іншими правами, наданими законом.
У ч. 8 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що особи, які беруть участь у ВП, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов виконавця та інші документи ВП (далі - документи ВП) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників ВП, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття ВП, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених п.п. 1-4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття ВП за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи ВП надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. Документи ВП доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Отже, з урахуванням презумпції обов'язку особи знати про стан своїх прав у ВП, стягувач має можливість контролювати стан ВП, зокрема, має право доступу до АСВП, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення. В той же час заявник звернувся до Відділу ДВС з клопотаннями про ознайомлення з матеріалами ВП 18.08.2025 (а.с. 8-9 том 7) та не доводить неможливість ознайомитися зі спірними постановами Відділу ДВС у АСВП, зокрема, і 18.08.2025, як і не доведено, що ці постанови були невчасно внесені державним виконавцем в АСВП та/або АСВП не працювала в спірний період належним чином.
Таким чином, апеляційна колегія дійшла висновку, що скаржником, який є стягувачем у ВП №№ 77993921, 77994098, не спростовано наявності у нього можливостей контролювати ВП та своєчасно отримувати інформацію про вчинення виконавчих дій у ВП.
Окрім того, скаржником не доведено неможливості залучити іншого представника, зокрема, і з 22.08.2025, для вивчення правових питань необхідних, як для підготовки, так і для вчасної подачі скарги на дії Відділу ДВС до господарського суду, у разі неможливості адвокатом, як фахівцем у галузі права, за договором № 2319 про надання правової допомоги від 12.01.2024, у встановлений процесуальний строк подати відповідну скаргу.
Так, в матеріалах справи наявний договір № 2319 про надання правової допомоги від 12.01.2024 (а.с. 220-221 том 4) укладений між адвокатським бюро "Титаренко та партнери", як Бюро, та ФОП Нестеренко К.В., як клієнтом, за умовами якого Бюро надає клієнту юридичні послуги та правову допомогу (п. 1.1), а також має право залучати до надання послуг інших фахівців, залишаючись відповідальним перед клієнтом за якість послуг та дотримання такими фахівцями умов договору; клієнт підписанням цього договору надає Бюро, адвокатам (юристам), які призначаються Бюро для представництва клієнта повноваження, зокрема, підписувати та подавати від імені клієнта скарги (п. 2.1).
Згідно ордеру АА № 1362944 віл 23.01.2024 про надання правничої (правової) допомоги ФОП Нестеренко К.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 2319 від 12.01.2024 виданого Бюро адвокату Титаренко Д.С. (а.с. 6 том 7).
Зі змісту ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" вбачається, що:
1) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом;
2) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
У ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно зі ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське бюро зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Враховуючи наведене, є необґрунтованими доводи скаржника, що процесуальний строк звернення до суду із скаргою ним було порушено з об'єктивних та поважних причин.
Стосовно посилань апелянта на суворе трактування судом першої інстанції процесуальних норм (про надмірний формалізм).
За приписами ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У даному спірному випадку колегія суддів звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справах "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007, ТОВ "Фріда" проти України, заява № 24003/07, п. 33, від 08.12.2016).
При цьому складовою правової визначеності в розумінні практики ЄСПЛ є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України від 21.10.2010").
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. В той же час, надмірна гнучкість щодо норм процесуального законодавства спричиняє непередбачуваність його застосування в кожному конкретному випадку, що є непропорційним переслідуваній меті, не відповідає принципу верховенства права та спричиняє, серед іншого, й порушення права особи на справедливий суд.
У рішенні по справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: "Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, Серія А № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29.07.1998, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28.10.1998).
В постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.
Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Виходячи з вищевикладеного, зважаючи на відсутність у матеріалах справи належно підтвердженої стягувачем обставини про поважність пропущеного десятиденного строку, встановленого чинним процесуальним законодавством, на оскарження дій державного виконавця, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні клопотання скаржника про поновлення строку для подання скарги та залишення її без розгляду.
Твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване ухвалу - без змін.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Нестеренко Катерини Віталіївни на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.09.2025 у справі № 910/5684/20 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду міста Києва від 11.09.2025 у справі № 910/5684/20 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/5684/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.11.2025.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Барсук