вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" жовтня 2025 р. Справа № 910/13179/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025
у справі № 910/13179/23 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Акціонерного товариства "Прокредит Банк"
до:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Столиця"
2. ОСОБА_1
3. ОСОБА_2
4. Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"
про стягнення заборгованості,
16.08.2023 Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (далі - позивач; АТ "ПроКредит Банк"; Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Столиця" (надалі - відповідач-1; ТОВ "Торгівельна Столиця") та ОСОБА_1 (в подальшому - відповідач-2; ОСОБА_1 ; апелянт-1; скаржник-1) про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.10.2021 у розмірі 4 232 649,03 грн з них 3 789 259,50 грн борг за кредитом та 443 389,53 грн заборгованості за процентами.
В подальшому, 08.03.2024 та 11.03.2024 через систему "Електронний суд" позивачем подано до суду клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів, зокрема, ОСОБА_2 та ПрАТ "Страхова компанія "Універсальна".
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджував, що у зв'язку з припиненням відповідачем-1 належної сплати платежів, які визначені графіком повернення кредиту та належної сплати процентів за кредитним договором, що в свою чергу є порушенням умов зазначеного договору, у Акціонерного товариства "Прокредит Банк" виникло право стягнення з відповідача-1 існуючої заборгованості. Крім того, на переконання позивача, враховуючи наявність укладених договорів поруки з відповідачем-2 та іпотеки з відповідачем-3, а також, викладених умов у цих правочинах, у позивача виникло право солідарного стягнення існуючої кредитної заборгованості з відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-3. Також позивач вказував, що у нього є право стягнути заборгованість і з відповідача-4 враховуючи, що між останнім та відповідачем-3 було укладено договір страхування предмета іпотеки на виконання умов договору іпотеки. Разом із тим, на момент звернення із позовом до господарського суду відповідне застраховане майно - предмет іпотеки є знищеним. Враховуючи вищенаведене, відповідач-3 09.05.2023 звернувся до відповідача-4 із заявою про виплату страхового відшкодування, у задоволенні якої відповідач-4 відмовив. З огляду на зазначене в сукупності, позивач наголошував, що вимога про стягнення грошових коштів у розмірі 3 245 200,00 грн повинна бути спрямована саме до відповідача-4.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13179/23.
Також, 08.03.2024 позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд стягнути солідарно з відповідачів 1, 2 та 3 заборгованість за кредитним договором від 21.10.2021 у розмірі 4 232 649,03 грн.
Ухвалою від 08.04.2024 Господарським судом міста Києва залучено ОСОБА_2 (по тексту - відповідач-3; ОСОБА_2 ; апелянт-2; скаржник-2) та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" (далі за текстом - відповідач-4; ПрАТ "Страхова компанія "Універсальна") в якості співвідповідачів у справі.
11.04.2024 позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача - 4, в прохальній частині якої позивач просив господарський суд задовольнити позовні вимоги в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 3 245 200,00 грн з відповідача-4.
З огляду на вищенаведене у сукупності, суд першої інстанції виходив з того, що на розгляді знаходились позовні вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача-1, відповідача-2 та відповідача- 3 заборгованості за кредитним договором від 21.10.2021 у розмірі 4 232 649,03 грн. Щодо вимог до відповідача-4, то суд виходив з відсутності в матеріалах справи належно оформленої за правилами ГПК України заяви про стягнення ПрАТ "Страхова компанія "Універсальна" разом із іншими відповідачами солідарно заборгованості за кредитним договором від 21.10.2021 у розмірі 4 232 649,03 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ "Торгівельна Столиця", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь АТ "Прокредит Банк" 3 789 259,50 грн основного боргу та 443 389,53 грн відсотків. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Згідно висновків місцевого господарського суду, вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача-1, відповідача-2 та відповідча-3 заборгованості за кредитним договором № 115.52179/FW115.2153 від 21.10.2021 в розмірі 3 789 259,50 грн та 443 389,53 грн заборгованості за процентами заявлені позивачем правомірно, обґрунтовано та підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 повністю та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог АТ "ПроКредит Банк" до ОСОБА_1 відмовити повністю, а в частині вимог до ОСОБА_2 та ТОВ "Торгівельна Столиця" відмовити в частині стягнення 3 245 200,00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до помилкового рішення, а також ґрунтується на висновках, зроблених після неповного та необ'єктивного з'ясування всіх дійсних обставин, що мають значення для справи.
Апелянт-1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір поруки був укладений у забезпечення виконання саме кредитного договору. У матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують такий зв'язок.
Також на думку скаржника-1 відсутні документи, які доводять, що ОСОБА_1 прийняв на себе солідарну відповідальність за кредитним договором № 115.52179/FW115.2153.
В наведеному відповідач-2 вказує, що з системного аналізу всіх умов договору поруки не вбачається, яке ж саме основне зобов'язання забезпечене порукою, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин, який як основне зобов'язання забезпечений порукою, ані поточний рахунок, на який надається послуга кредитного ліміту. Лише визначено особу, первинні зобов'язання якої забезпечені порукою. При цьому, кредитний договір, укладений між позивачем та відповідачем-1 не містить положення, що він є невід'ємною частиною рамкової угоди. Положення, яке міститься в преамбулі кредитного договору: «Позичальник і Банк уклали Рамкову кредитну угоду № FW115.2153 від 21 жовтня 2021 року» не дає підстав стверджувати, що кредитний договір є невід'ємною частиною рамкової угоди та укладений на її виконання. Аналогічних положень не містить також й рамкова угода, з тексту якої неможливо встановити, що кредитний договір є її невід'ємною частиною та укладений на її виконання. За таких обставин, твердження позивача про те, що договір поруки укладений саме в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, матеріалами справи не підтверджується. У зв'язку з чим зі змісту вказаного правочину неможливо встановити, які саме первинні зобов'язання забезпечені цією порукою. Умови укладеного між банком та відповідачем-2 договору поруки у сукупності з відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів, що підтверджують факт надання згоди вказаної фізичної особи на забезпечення виконання зобов'язань саме за кредитним договором спростовують твердження позивача щодо наявності солідарного обов'язку відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором. Відтак, як вважає апелянт-1, враховуючи об'єктивну неможливість ідентифікувати, які саме зобов'язання та за яким первинним правочином забезпечені порукою, вимоги позивача до Відповідача-2 задоволенню не підлягають.
Відповідач-2 окремо підкреслив, що місцевий господарський суд безпідставно відмовився розглядати вимоги до страхової компанії, хоча позивач подав відповідні документи.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025, апеляційна скарга відповідача-2 у справі № 910/13179/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі № 910/13179/23. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі № 910/13179/23 призначено на 19.05.2025.
До суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому АТ "ПроКредит Банк" просить залишити судове рішення Господарського суду м. Києва без змін, а скаргу без задоволення. Банк звернув увагу, що скаржник-1 замовчує подальший текст кредитного договору наступного змісту: «Терміни, не визначені в цьому Кредитному договорі, вживаються у значенні присвоєному їм у Рамковій угоді. Позичальник звернувся до Банку з проханням надати йому Кредит відповідно до Рамкової угоди та Кредитного договору. Положення Рамкової годи доповнюють Кредитний договір, в частині, в якій вони йому не суперечать», що явно свідчить про те, що кредитний договір укладено, а грошові кошти видано саме в межах рамкової угоди. Більше того, сам номер кредитного договору - № 115.52179/FW115.2153 - вказує на те, що він укладений в межах рамкової угоди № FW115.2153. Отже, на переконання позивача, можна стверджувати, що відповідач-2 спотворює юридичний зміст підписаних угод та намагається ввести апеляційний суд в оману.
Відповідачем-3 подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій ОСОБА_2 зазначила, що не була обізнана, що умовами договору іпотеки передбачено, що вона зобов'язується нести відповідальність за виконання основного зобов'язання у їх повному обсязі як солідарний з позичальником боржник на умовах поруки. Відповідна умова договору була включена позивачем.
За твердженнями відповідача-3, позивачем не було вжито дії щодо стягнення сум страхового відшкодування. Відтак твердження Банка про подане ним клопотання не є тими діями, які спрямовані на реальне стягнення відповідних сум страхового відшкодування, що як наслідок призвело до не погашення більшої частини заборгованості, яку було покрито сумою страхового відшкодування, та, відповідно, не відповідають дійсності.
Крім того, ОСОБА_2 вказала, що позивачем не було укладено з відповідачем-3 окремого договору поруки для забезпечення зобов'язань, як цього вимагає рамкова угода. Позивачем, як кредитором, було свідомо прийнято ризики, щодо укладення виключно договору іпотеки, а не забезпечення у вигляді фінансової поруки відповідача-3, як поручителя за рамковою угодою. Відповідно відсутні підстави вважати відповідача-3 солідарним боржником на умовах поруки. Таким чином, відповідач-3 є майновим поручителем та відповідає лише в межах вартості предмета іпотеки.
Також відповідач-3 зазначає, що він не може одночасно виступати як солідарний боржник і як іпотекодавець (майновий поручитель) за договором іпотеки, оскільки законодавством не передбачено солідарну відповідальність боржника та іпотекодавця за кредитним договором. 30 квітня 2025 року представник відповідача-3 ознайомився з матеріалами судової справи № 910/3430/24 та зі змістом рішення суду від 24 березня 2025 року. Господарський суд Київської області 24 березня 2025 року розглянув позовну заяву Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2 у справі № 910/3430/24 та задовольнив повністю позовні вимоги звернувши стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, цільове призначення для іншої житлової забудови, площею 0,03872 (нуль цілих триста вісімдесят сім стотисячних) га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210900000:01:129:0064 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 147319732109), яка належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом проведення електронного аукціону за початковою ціною продажу, що визначається при примусовому виконанні судового рішення на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Звернення стягнення ухвалено здійснити в рахунок часткового погашення кредитної заборгованості ТОВ «Торгівельна Столиця» перед АТ «ПроКредит Банк» в сумі 3 789 259,50 грн заборгованості за кредитом та 443 389,53 грн заборгованості з процентами.
Окрім цього, до відповіді на відзив відповідачем-3 долучено нові докази, а саме: заяву про ознайомлення з матеріалами справи з відміткою; позовну заяву від 08.03.2024; вступну і резолютивну частину рішення від 24.03.2025 у справі № 910/3430/24.
Також не погоджуючись з прийнятим рішенням до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась й ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 повністю та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог АТ "ПроКредит Банк" до ОСОБА_2 відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення: прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до ухвалення судом помилкового рішення; ґрунтується на висновках, зроблених після неповного та необ'єктивного з'ясування всіх дійсних обставин, що мають значення для справи; ухвалене за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
Апелянт-2 зазначає, що ОСОБА_2 не була обізнана, що умовами договору іпотеки передбачено, що вона зобов'язується нести відповідальність за виконання основного зобов'язання у їх повному обсязі як солідарній з позичальником боржник на умовах поруки, оскільки остання була переконана, що укладає саме договір іпотеки, що і вбачається із самої назви договору, предмета та істотних умов договору іпотеки № 233844-ІД1, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Калашовою Л.В. та зареєстровано за реєстровим № 2079.
Відповідач-3 звертає увагу, що позивачем, як вигодонабувачем не було вжито жодних дій щодо стягнення сум страхового відшкодування, що, як наслідок, призвело до не погашення більшої частини заборгованості, яку було покрито сумою страхового відшкодування, а також така бездіяльність Банка призвела до неможливості відновлення ОСОБА_2 предмета іпотеки у відповідності до п. 4.2.5 договору іпотеки.
Також наголошує, що при видачі кредиту Банком не було прийнято відповідного рішення компетентного внутрішнього органу Банку про необхідність укладення з ОСОБА_2 окремого договору поруки, для забезпечення зобов'язань ТОВ "Торгівельна Столиця" за рамковою угодою. А відтак позивачем, як кредитором було свідомо прийнято ризики, щодо укладення виключно договору іпотеки, реєстрації такого обтяження, накладення заборони на його відчуження та страхування предмета іпотеки у акредитованій Банком страховій компанії з метою мінімізації ризиків кредитора, а не забезпечення у вигляді фінансової поруки відповідача-3, як поручителя за рамковою угодою. Апелянт-2 вважає, що сторони в дійсності не визначили істотні умови договору поруки, не встановили обсяг основного зобов'язання. При цьому зі сторони відповідача-3 були відсутні реальні наміри на укладення договору іпотеки на умовах поруки, що сукупно вказує на недійсність спірного договору іпотеки. Отже, договір від 21 жовтня 2021 року, укладений між позивачем та відповідачем-3, за своєю правовою природою є договором іпотеки.
Додатково відповідач-3 акцентує, що 21.03.2024 до Господарського суду міста Києва позивачем було подано іншу позовну заяву з вимогами до відповідача-3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, цільове призначення - для іншої житлової забудови, площа - 0,03872 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210900000:01:129:0064 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 147319732109), яка належить на праві власності відповідачу-3 ( ОСОБА_2 ) шляхом проведення електронного аукціону за початковою ціною продажу, що визначається при примусовому виконанні судового рішення на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в рахунок часткового погашення кредитної заборгованості ТОВ "Торгівельна Столиця" перед АТ "ПроКредит Банк" в розмірі 4 232 649 грн 03 коп. Однак, станом на момент подачі апеляційної скарги доступ до матеріалів справи № 910/3430/24 ні представнику відповідача-3, ані ОСОБА_2 не надано, а також не відомі ні дата наступного засідання, ні результати розгляду позовної заяви. Тому апелянт-2 вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки, свідчить про наявність предмета іпотеки та, відповідно, наявність забезпечення, а відтак очевидно виключає відповідальність за виконання основного зобов'язання у їх повному обсязі як солідарного з позичальником боржника на умовах поруки.
Скаржник-2 наголошує, що ОСОБА_2 , як майновий поручитель, відповідає лише в межах вартості предмета іпотеки, а не як солідарний боржник, і відповідно стягнення заборгованості з відповідача-3, як із солідарного боржника, є таким, що не ґрунтується на нормах законодавства України. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача-3 солідарно з відповідачем-1 та відповідачем-2 789 259,50 грн основного боргу та 443 389,53 грн відсотків.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді від 14.04.2025, апеляційна скарга відповідача-3 у справі № 910/13179/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі № 910/13179/23. Об'єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі № 910/13179/23 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Розгляд апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі № 910/13179/23 призначено на 19.05.2025.
У судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва.
Апелянт-1 та його представник у судовому засіданні 15.10.2025 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 повністю та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог АТ "ПроКредит Банк" до ОСОБА_1 відмовити повністю, а в частині вимог до ОСОБА_2 та ТОВ "Торгівельна Столиця" відмовити в частині стягнення 3 245 200,00 грн.
У судовому засіданні представник апелянта-2 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 повністю та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог АТ "ПроКредит Банк" до ОСОБА_2 відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційних скарг заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Представники відповідачів 1 та 4 у судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 02.10.2025 про доставку електронних документів до електронних кабінетів останніх.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників відповідачів 1 та 4 обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів 1 та 4, які повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку належним чином.
Щодо долучених відповідачем-3 до відповіді на відзив на апеляційну скаргу нових доказів, а саме: заяви про ознайомлення з матеріалами справи з відміткою від 11.04.2025; позовної заяви від 08.03.2024; вступної і резолютивної частини рішення від 24.03.2025 у справі № 910/3430/24, колегія суддів зазначає, що згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).
У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз положень статей 80 та 269 ГПК України дозволяє зробити висновок, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, так як наведені у них обставини не були відомі суду під час розгляду спору по суті у суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.
Відповідно до положень статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, надані відповідачем-3 нові докази не приймаються судом, оскільки прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто, без наявності належних доказів неможливості їх отримання та подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від відповідних дій заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює стороні більш сприятливі умови в розгляді конкретної справи.
Тому, долучені відповідачем-3 на стадії апеляційного розгляду нові докази, а саме: заяви про ознайомлення з матеріалами справи з відміткою від 11.04.2025 та вступної і резолютивної частини рішення від 24.03.2025 у справі № 910/3430/24 не приймаються апеляційним господарським судом до уваги на стадії апеляційного розгляду цієї справи.
Щодо долученого відповідачем-3 доказу, зокрема, позовної заяви від 08.03.2024, то на переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної у позовній заяві чи у відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк.
Тому, долучений апелянтом-2 доказ не враховується судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи на даній стадії.
Крім того, у відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач-3 не просив поновити йому процесуальний строк на прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення апелянта-1 та його представника, а також представників апелянта-2 та позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 21.10.2021 між АТ "ПроКредит Банк" (Банк) та ТОВ "Торгівельна Столиця" (Позичальник) укладено рамкову кредитну угоду № FW115.2153 (скорочено - Рамкова угода), відповідно до пункту 1 якої позивач встановив для відповідача-1 наступні рамкові кредитні умови: максимальна сума - 10 000 000,00 грн, максимальний строк - 120 місяців, максимальний розмір процентів - 40% річних. Ця рамкова кредитна угода застосовується до таких кредитних послуг, які позичальник може одержати від позивача згідно з умовами та положеннями, визначеними в цій угоді: овердрафт; строковий кредит; відновлювальна кредитна лінія; гарантії, акредитиви (документарні операції); кредитні картки. Використання будь-якої кредитної послуги в рамках цієї рамкової угоди можливе лише на підставі позитивного рішення компетентного внутрішнього органу позивача і за умови укладення окремих кредитних договорів, які є невід'ємними частинами цієї угоди і не мають самостійного значення (окремо - "кредити і договір", разом - "кредитні договори").
Відповідно до пункту 11 Рамкової угоди, детальні умови надання забезпечення визначаються в окремому договорі.
Згідно з пунктом 20 Рамкової угоди, ця угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та діє протягом дії строку кредитування, встановленого пунктом 1 Рамкової угоди. Закінчення строку дії рамкової угоди має наслідком лише припинення її умов щодо можливості укладення з позичальником нових кредитних договорів та видачі нових кредитних послуг на підставі цієї угоди. Усі інші умови Рамкової угоди, зобов'язання сторін, що виникли на підставі рамкової угоди і були неналежно виконані чи не виконані, зобов'язання щодо відповідальності, а також права та обов'язки сторін продовжують діяти до повного належного виконання таких зобов'язань та реалізації прав.
На виконання умов Рамкової угоди, сторонами 21.10.2021 укладено кредитний договір № 115.52179/FW115.2153 (по тексту - Кредитний договір).
В Кредитному договорі зазначено, що відповідач-1 та позивач уклали Рамкову кредитну угоду № FW115.2153 від 21.10.2021. Терміни, не визначені у цьому кредитному договорі, вживаються у значенні, присвоєному їм у Рамковій угоді.
Відповідач-1 звернувся до позивача з проханням надати йому кредит відповідно до Рамкової угоди та цього кредитного договору. Положення Рамкової угоди доповнюють цей кредитний договір, в частині, в якій вони йому не суперечать.
Відповідно до пункту 1 Кредитного договору, позивач зобов'язався надати відповідачу-1 строковий кредит, загальна сума якого складає 4 200 000,00 грн, строком на 36 місяців, від дати видачі кредиту включно.
Умовами пункту 3 Кредитного договору визначено, що кредит видається у дату, вказану в графіку повернення кредиту і сплати процентів, що є додатком №1 до цього договору, шляхом зарахування коштів на рахунок відповідача-1 № НОМЕР_1 у позивача. Одночасно, відповідач-1 доручив і уповноважив позивача з моменту зарахування кредиту на рахунок відповідача-1, здійснити переказ, або договірне списання з цього рахунку суми у розмірі 4 200 000,00 грн та перерахувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Олрайз", ідентифікаційний код 40216355, на рахунок № НОМЕР_2 , з призначенням - "повне погашення залишку заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна столиця" відповідно до Кредитного договору № 1-2 (про надання відновлювальної кредитної лінії) від 21.11.2018".
Згідно з пунктом 4 Кредитного договору (в редакції договору № 1 про внесення змін до кредитного договору від 25.11.2021), на непогашену частину основної суми кредиту нараховуються відсотки за змінюваною ставкою, розмір процентів - 12,00% річних, виходячи з 360 календарних днів у році. Проценти діють з моменту укладення цього договору і до моменту їх зміни відповідно до правил, вказаних нижче. Через кожні 3 місяці, починаючи з дати видачі кредиту та до моменту його повного погашення, розмір процентів за користування кредитом, виданим на підставі цього договору змінюється і встановлюється у розмірі, що визначається за формулою: індекс UIRD (3 місяці) + 4,86%.
21.10.2021 позивачем надано, а відповідачем-1 отримано грошові кошти у розмірі 4 200 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 401248023/435573936/1229093088/5158 від 21.10.2021 та банківською випискою.
В забезпечення Рамкової угоди та Кредитного договору, 21.10.2021 між Банком (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) укладено договір поруки № 247741-ДП2 (надалі - Договір поруки).
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Договору поруки, на підставі договору відповідач-2 поручається перед позивачем за виконання усіх зобов'язань відповідача-1 у їх повному обсязі як солідарний із відповідачем-1 (ТОВ "Торгівельна Столиця") боржник. Розмір зобов'язань відповідача-1 визначається відповідно до кредитних договорів. При цьому розмір зобов'язань, які виникають з Рамкової угоди (№ FW115.2153 від 21.10.2021) і укладених на її підставі кредитних договорів (укладені на підставі та в межах Рамкової угоди), визначається із врахуванням усіх існуючих та майбутніх кредитів, виданих в межах лімітів умов кредитування.
Згідно пункту 2.3 Договору поруки, остання у повному обсязі поширюється на зобов'язання відповідача-1 із врахуванням усіх кредитних договорів, а також змін та/або доповнень до кредитних договорів з моменту набрання ними чинності.
Умовами пункту 3.2 Договору поруки встановлено, що відповідач-2 зобов'язаний належно повністю виконати зобов'язання позивача у випадку та з моменту виникнення заборгованості відповідача-1 у зв'язку із порушенням умов кредитних договорів чи неможливістю виконання ним його зобов'язань (смерть, тривала відсутність, хвороба, ліквідація, банкрутство тощо). Позивач може вимагати від відповідач-2 дострокового виконання усіх зобов'язань відповідача-1 за наявності підстав для дострокового виконання, які встановлені умовами кредитних договорів.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 Договору поруки, остання діє з моменту укладення договору протягом усього часу дії, встановленого рамковою угодою ліміту строку кредитування та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії рамкової yгoди чи належне виконання усіх вимог позивача, припинення окремих кредитних договорів чи погашення заборгованості відповідачем-1 до моменту припинення строку дії рамкової угоди, а також непред'явлення позивачем вимоги про погашення відповідачем-2 заборгованості відповідача-1 не тягне за собою припинення поруки. Позивач вправі пред'явити вимогу відповідачу-2 про погашення заборгованості відповідача-1 протягом 3 років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості відповідача-1.
Договір вступає в силу з моменту його укладення і діє протягом усього часу, встановленого рамковою угодою ліміту строку кредитування та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії рамкової угоди, належного виконання всіх зобов'язань відповідача-1 за кредитними договорами та відповідача-2 за договором.
21.10.2021 в забезпечення Рамкової угоди та Кредитного договору між Банком (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 233844-ІД1 (в подальшому - Договір іпотеки).
Відповідно до пункту 2.1 Договору іпотеки для забезпечення повного виконання основних зобов'язань та вимог позивача, відповідач-3 передає у іпотеку на умовах, визначених договором предмет іпотеки, що вказаний у пункті 2.2. договору. Зміст та розмір основних зобов'язань, строк і порядок їх виконання вказуються у кредитних договорах.
Предметом іпотеки є:
1 - житловий будинок, загальною площею - 192,6 кв,м., житлова площа - 89,8 кв.м.; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 147364732109; номер запису про право власності: 2343140; АДРЕСА_1; загальною вартістю 2 757 300,00 грн;
2 - земельна ділянка, цільового призначення - для іншої житлової забудови; площею 0,03872 га; кадастровий номер 3210900000:01:129:0064; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 147319732109; за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 487 900,00 грн. Загальна заставна вартість - 3 245 200,00 грн.
Відповідно до пункту 3.1. зазначеного правочину право іпотеки на предмет договору виникає з моменту нотаріального посвідчення договору та у повному обсязі діє до моменту припинення договору. Якщо предметом іпотеки є земельна ділянка, то встановлена договором іпотека поширюється на усі об'єкти незавершеного будівництва, будинки, будівлі та споруди, які розташовані чи будуть розташовані на ній.
Умовами пунктів 3.3. та 3.4. Договору іпотеки встановлено, що іпотекою забезпечується виконання усіх основних зобов'язань та вимог позивача, а також вимог, які відповідно до законодавства можуть бути задоволені за рахунок предмета іпотеки. Розмір основних зобов'язань визначається відповідно до кредитних договорів. При цьому розмір основних зобов'язань, які виникають з Рамкової угоди (№ FW115.2153 від 21.10.2021 - п. 1) та укладених на її підставі кредитних договорів , визначається з врахуванням усіх існуючих та майбутніх кредитів, виданих в межах лімітів умов кредитування, що на момент укладення договору становлять: ліміт суми кредитування - еквівалент 10 000 000,00 грн; ліміт строку кредитування - до 21.10.2031; максимальний розмір процентів - 40% річних.
Умовами підпункту 5.3.3 пункту 5.3 Договору іпотеки встановлено, що ОСОБА_2 зобов'язана у разі втрати Іпотекодавцем прав на предмет іпотеки, пошкодження, знищення, зменшення вартості, втрати ліквідності чи іншого погіршення стану предмета іпотеки - не пізніше як протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги позивача - відновити стан предмета іпотеки або надати в іпотеку інше майно, на умовах договору, яке б відповідало вимогам позивача.
Відповідно до пункту 6.1. Договору іпотеки Іпотекодержатель (Банк) набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення відповідачем-1 (ТОВ "Торгівельна Столиця") та/або відповідачем-3 ( ОСОБА_2 ) умов кредитних договорів чи договору, порушення справи про банкрутство відповідача-3 та/або відповідача-1, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 6.10 Договору іпотеки Банк набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення відповідачем-1 та/або відповідачем-3 умов кредитних договорів чи договору, порушення справи про банкрутство відповідача-3 та/або відповідача-1, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Сторони домовилися, що у випадку неможливості або значного ускладнення звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із порушенням відповідачем-3 умов договору, недостовірністю поданої відповідачем-3 інформації, втратою відповідачем-3 права власності на предмет іпотеки, визнання недійсною іпотеки, встановленою на підставі договору тощо відповідач-3 зобов'язується нести відповідальність за виконання основного зобов'язання у їх повному обсязі як солідарний з відповідачем-1 (ТОВ "Торгівельна Столиця") боржник на умовах поруки. У такому випадку до відносин сторін застосовуються умови договору в частині, що не суперечать вимогам законодавства щодо поруки та договору поруки.
Договір вступає в силу з моменту його нотаріального посвідчення і діє протягом усього часу дії ліміту строку кредитування та до моменту, який наступить пізніше: припинення дії рамкової угоди, належного виконання основних зобов'язань, задоволення вимог позивача. Протягом усього часу дії ліміту строку кредитування виконання усіх чи частини основних зобов'язань не тягне за собою припинення договору (пункт 9.1 Договору іпотеки).
15.11.2021 між відповідачем-3 та відповідачем-4 укладено договір № 2210/284/000095 добровільного страхування майна (поліс), за умовами якого відповідач-4 зобов'язався здійснити добровільне страхування майна та провести виплату страхового відшкодування при настанні страхового випадку позивачу/відповідачу-3, а відповідач-3 зобов'язався сплатити страховий платіж. Застраховане майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1".
Мотивуючи позовні вимоги позивач акцентував на виникненні у нього прав стягнення з відповідача-1 існуючої заборгованості за Кредитним договором. В свою чергу, враховуючи наявність укладених договорів: поруки з відповідачем-2 та іпотеки з відповідачем-3, виникнення у позивача права солідарного стягнення існуючої кредитної заборгованості з відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-3. Крім того, застраховане майно - предмет іпотеки є знищеним, а тому відповідач-3 звернувся до відповідача-4 із заявою про виплату страхового відшкодування, у задоволенні якої останній відмовив. Тому, вимога про стягнення грошових коштів у розмірі 3 245 200,00 грн повинна бути спрямована саме до відповідача-4.
Відповідач-2 у своєму відзиві (а.с. 136 т. 1) проти позовних вимог заперечував, стверджуючи, що матеріали справи не містять належних доказів того, що Договір поруки укладено в забезпечення Рамкової угоди та Кредитного договору. Зазначені обставини, на думку відповідача-2, свідчать про об'єктивну неможливість ідентифікувати які саме зобов'язання та за яким первинним правочином забезпечені порукою, у зв'язку із чим вимоги позивача до відповідача-2 задоволенню не підлягають.
Відповідачем-4 також заперечено позовні вимоги (відзив на позов - а.с. 28 т. 2), з посиланням на наступне. За твердженнями відповідача-4, подія, яка спричинила знищення предмету договорів іпотеки та страхування, виникла внаслідок бойових дій на території України. В свою чергу умовами договору добровільного страхування заявлена подія є виключенням настання страхового випадку і тому страхове покриття предмету договору згідно його умов - відсутнє. Зазначені обставини свідчать про відсутність обов'язку з боку страхової компанії щодо здійснення страхового відшкодування відповідачу-3/позивачу і, як наслідок, відсутнє правопорушення з боку відповідача-4.
Відповідачами 1 та 3 відзиви на позовну заяву до суду першої інтенції не подавались.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 193 ГПК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (статті 1046 - 1053 ЦК України), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Кредитним договором та надав відповідачу-1 кредит у загальному розмірі 4 200 000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 401248023/435573936/1229093088/5158 від 21.10.2021 та випискою по особовому рахунку за період з 21.10.2021 по 21.10.2021).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як встановлено частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач-1 (позичальник) взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість відповідача-1 перед позивачем, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача за період часу з 21.10.2021 по 08.08.2023.
Відповідних обставин відповідачем-1 не спростовано.
Колегія суддів акцентує, що у пункті 1 Рамкової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем-1 зазначено, що ця угода застосовується до таких кредитних послуг, в тому числі, строковий кредит. Використання будь-якої кредитної послуги в рамках цієї рамкової угоди можливе лише на підставі позитивного рішення компетентного внутрішнього органу позивача і за умови укладення окремих кредитних договорів, які є невід'ємними частинами цієї угоди і не мають самостійного значення (окремо - "кредити і договір", разом - "кредитні договори").
В подальшому, позивачем та відповідачем-1 укладено кредитний договір № 115.52179/FW115.2153. В цьому правочині зазначено, що відповідач-1 та позивач уклали саме Рамкову кредитну угоду № FW115.2153 від 21.10.2021, а терміни, не визначені у цьому кредитному договорі, вживаються у значенні, визначеному Рамковою угодою.
Отже, враховуючи вищенаведене, а також, в силу принципу свободи договору сторонами були визначені на власний розсуд та узгоджені між ними без заперечень умови як Рамкової угоди так і Кредитного договору.
Про це, як вважає судова колегія, правильно зазначив суд першої інстанції.
Відповідно до пункту 16 Рамкової угоди, позивач може вимагати дострокового погашення кредиту по будь-якому з кредитних договорів з важливої причини й оголосити кредитну послугу належною до сплати, а також вимагати негайного повного погашення кредиту з врахуванням усіх процентів та інших нарахувань у разі, окрім іншого, якщо позичальник прострочив належні до сплати платежі більше ніж на 30 календарних днів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача-1 з досудовою вимогою № 16-02-23/1/44 від 16.02.2023, в якій просив достроково повернути кредит у розмірі 2 968 915,21 грн, борг за кредитними коштами у розмірі 820 344,29 грн, борг по процентам у розмірі 443 389,53 грн, а також сплатити проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 14 535,20 грн.
Зазначена вимога відповідачем-1 залишена без задоволення.
Протилежного матеріали справи не містять.
Тим самим, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідачем-1 (позичальником) були порушені зобов'язання за Кредитним договором, укладеним з відповідачем-1, позивач 16.08.2023 правомірно звернувся до господарського суду з позовом про стягнення існуючої заборгованості.
На вказане слушно звернув увагу й місцевий господарський суд.
За частиною 7 статті 193 ГК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно з частинами 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Умовами пункту 3.2 Договору поруки встановлено, що відповідач-2 зобов'язаний належно повністю виконати зобов'язання позивача у випадку та з моменту виникнення заборгованості відповідача-1 у зв'язку із порушенням умов кредитних договорів чи неможливістю виконання ним його зобов'язань (смерть, тривала відсутність, хвороба, ліквідація, банкрутство тощо).
Позивач може вимагати від відповідач-2 дострокового виконання усіх зобов'язань відповідача-1 за наявності підстав для дострокового виконання, які встановлені умовами кредитних договорів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача-2 з досудовою вимогою № 16-02-23/1/45 від 16.02.2023, в якій просив достроково повернути кредит у розмірі 2 968 915,21 грн, борг за кредитом у розмірі 820 344,29 грн, борг по процентам у розмірі 443 389,53 грн, а також сплатити проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 14 535,20 грн.
Зазначена вимога відповідачем-2 залишена без задоволення.
Зворотнього матеріали справи не містять.
Як вже зазначалось, відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем-2, на підставі договору відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання усіх зобов'язань відповідача-1 у їх повному обсязі як солідарний із відповідачем-1 боржник. Розмір зобов'язань відповідача-1 визначається відповідно до кредитних договорів. При цьому розмір зобов'язань, які виникають з рамкової угоди і укладених на її підставі кредитних договорів, визначається із врахуванням усіх існуючих та майбутніх кредитів, виданих в межах лімітів умов кредитування.
В розділі "визначення термінів" Договору поруки сторонами визначено, що позичальник - це Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна столиця"; рамкова угода - рамкова кредитна угода № FW115.2153 від 21.10.2021; кредитні договори - наступні договори з усіма діючими та майбутніми змінами та/або доповненнями до них; зобов'язання відповідача-1 - усі існуючі та майбутні грошові зобов'язання відповідача-1 перед позивачем, термін виконання яких настав, або настане у майбутньому, враховуючи зобов'язання, пов'язані із порушенням кредитних договорів, що виникають чи будуть виникати протягом усього часу дії рамкової угоди на підставі діючих чи які будуть укладені у майбутньому кредитних договорів.
Згідно пункту 2.3 Договору поруки, порука у повному обсязі поширюється на зобов'язання відповідача-1 із врахуванням усіх кредитних договорів, а також змін та/або доповнень до кредитних договорів з моменту набрання ними чинності.
Умовами пункту 3.2 Договору поруки встановлено, що відповідач-2 зобов'язаний належно повністю виконати зобов'язання позивача у випадку та з моменту виникнення заборгованості відповідача-1 у зв'язку із порушенням умов кредитних договорів чи неможливістю виконання ним його зобов'язань (смерть, тривала відсутність, хвороба, ліквідація, банкрутство тощо).
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина 1 статті 546 ЦК України).
Правовий режим регулювання забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, а також правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань визначається Законами України "Про іпотеку" та "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідно.
За ст.ст. 2, 3 Закону України "Про іпотеку" законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, законів України "Про нотаріат", "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому", цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (частина 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку").
В забезпечення Рамкової угоди та Кредитного договору, 21.10.2021 між позивачем та відповідачем-3 укладено договір іпотеки № 233844-ІД1. За змістом даного правочину сторони узгодили, що позичальником є Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна столиця"; рамкова угода - це рамкова угода № FW115.2153 від 21.10.2021 року, з усіма діючими та такими, що можуть бути внесені у майбутньому змінами та доповненнями до неї; кредитні договори - наступні договори з усіма діючими та майбутніми змінами та/або доповненнями до них: рамкова угода, договори про надання траншу, овердрафту, кредитної лінії, гарантії та усі інші договори, які укладені та/або будуть укладені на підставі та в межах рамкової угоди які є її невід'ємні частини.
Умовами підпункту 5.3.3 пункту 5.3 Договору іпотеки встановлено, що відповідач-3 зобов'язаний у разі втрати відповідачем-3 прав на предмет іпотеки, пошкодження, знищення, зменшення вартості, втрати ліквідності чи іншого погіршення стану предмета іпотеки - не пізніше як протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги позивача - відновити стан предмета іпотеки або надати в іпотеку інше майно, на умовах договору, яке б відповідало вимогам позивача.
18.01.2024 відповідач-3 звернувся до позивача із письмовою вимогою про припинення обтяження щодо предмета іпотеки, з метою отримання страхового відшкодування, у зв'язку із настанням страхового випадку - знищення майна внаслідок пожежі. На підтвердження зазначених обставин відповідачем-3 долучено довідку про знищення/знесення майна № 2887 від 16.01.2024.
В свою чергу, позивачем 30.01.2024 складено вимогу до відповідача-3 про надання у іпотеку іншого майна № 30-01-24/1/97, яку відповідач-3 отримав нарочно 31.01.2024. В зазначеній вимозі позивач вимагав від відповідача-3, посилаючись на підпункт 5.3.3 пункту 5.3 Договору іпотеки, надати іпотекодержателю в іпотеку замість знищеного житлового будинку, інше нерухоме майно.
Зазначену вимогу відповідачем-3 не задоволено, інше майно по Договору іпотеки в забезпечення Кредитного договору не передано.
Протилежного до господарського суду не надано.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.10 Договору іпотеки сторони домовилися, що у випадку неможливості або значного ускладнення звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку із порушенням відповідачем-3 умов договору, недостовірністю поданої відповідачем-3 інформації, втратою відповідачем-3 права власності на предмет іпотеки, визнання недійсною іпотеки, встановленою на підставі договору тощо відповідач-3 зобов'язується нести відповідальність за виконання основного зобов'язання у їх повному обсязі як солідарний з відповідачем-1 боржник на умовах поруки. У такому випадку до відносин сторін застосовуються умови договору в частині, що не суперечать вимогам законодавства щодо поруки та договору поруки.
Отже, зважаючи на умови укладених між позивачем та відповідачами 1, 2 та 3 Рамкової угоди, Кредитного договору, Договору поруки та Договору іпотеки, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, доводи апелянтів про відсутність документів/доказів, з яких би вбачалось, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не несуть солідарну відповідальність разом з ТОВ "Торгівельна Столиця" за Кредитним договором.
Щодо доводів апелянта-2 про його необізнаність про зміст Договору поруки, істотних умов тощо, то судова колегія враховує, що відповідний договір є чинним, у встановленому чинним законодавством порядку недійсним не визнавався.
Тому, колегією суддів критично оцінюються відповідні твердження апелянта-2.
За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується факт знищення предмета іпотеки, а також, з огляду на те, що відповідачем-3 не здійснено заміну предмета іпотеки за договором іпотеки № 233844-ІД1, як того вимагають умови зазначеного правочину, колегія суддів вважає вмотивованими висновки суду попередньої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду із позовними вимогами до відповідача-3 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, - відповідає нормам чинного законодавства, а також, умовам укладеного між сторонами правочину.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Зважаючи на вищенаведені обставини, на переконання судової колегії суд 1-ої інстанції обґрунтовано виснувався щодо задоволення вимог позивача про солідарне стягнення з відповідача-1, відповідача-2 та відповідча-3 заборгованості за кредитом в розмірі 3 789 259,50 грн та 443 389,53 грн заборгованості за процентами.
В свою чергу, судовою колегією відхиляються, як невмотивовані, відповідні доводи апелянтів щодо відсутності правових підстав для стягнення з них, а також з відповідача-1, солідарно кредитної заборгованості в розмірі 4 232 649,03 грн.
Щодо тверджень апелянта-1 про те, що місцевий господарський суд безпідставно відмовився розглядати вимоги до страхової компанії, хоча позивач подав відповідні документи, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частинами 1-3 статі 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява, окрім іншого, повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), якщо такі відомості відомі позивачу, вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), відомі номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Відповідно до частин 2 - 3 статті 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Згідно з частинами 1 - 3 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Як вже зазначалось, позивач звернувся до господарського суду із позовними вимогами до відповідачів 1 та 2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.10.2021 у розмірі 4 232 649,03 грн. В подальшому, 08.03.2024 та 11.03.2024 через систему "Електронний суд" позивачем подано до суду клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів, зокрема, відповідача-3 та відповідача-4 відповідно. Також, 08.03.2024 позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд стягнути солідарно з відповідачів 1, 2 та 3 заборгованість за кредитним договором від 21.10.2021 у розмірі 4 232 649,03 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.04.2024 залучив до участі у справі відповідачів 3 та 4.
В подальшому, 11.04.2024 позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача-4, в прохальній частині якої позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 3 245 200,00 грн з відповідача-4.
В той же час, жодної заяви, як-то позовної заяви або іншої заяви, яка має відповідати вимогам норм Господарського процесуального кодексу України, а саме: статтям 42, 46, 48, 162, з викладеними позовними вимогами про стягнення з відповідача-4 разом із іншими відповідачами солідарно заборгованості за кредитним договором від 21.10.2021 у розмірі 4 232 649,03 грн. матеріали справи не містять.
Про це, як вважає колегія суддів, вірно зазначено судом першої інстанції.
При цьому, зі змісту відповіді на відзив відповідача- 4, яка позивачем була подано до суду, вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача- 4 не заборгованість за кредитним договором від 21.10.2021 у розмірі 4 232 649,03 грн солідарно з усіма іншими відповідачами, а суму страхового відшкодування за договором № 2210/284/000095 добровільного страхування майна (поліс) від 15.11.2021 у розмірі 3 245 200 грн.
Отже, позивач не пред'являв до відповідача-4 первісних позовних вимог, з якими він звернувся до Господарського суду міста Києва. А, фактично, у прохальній частині відповіді на відзив відповідача- 4, позивач виклав нові позовні вимоги одного й того самого позивача до іншого відповідача.
За таких обставин, судова колегія вважає правильними висновки суду попередньої інстанції про неможливість оцінки відповіді на відзив відповідача-4, як нової позовної заяви та клопотання позивача про об'єднання в одне провадження декількох справ за позовами одного позивача до різних відповідачів, з огляду на невідповідність зазначеної заяви вимогам статей 42, 46, 48, 162 ГПК України.
Отже, на розгляді у Господарському суді міста Києва перебував позов про солідарне стягнення з відповідача - 1, відповідача - 2 та відповідача - 3 заборгованості за кредитними договором від 21.10.2021 у розмірі 4 232 649,03 грн.
Про вказане, на переконання колегії суддів, правильно зазначив місцевий господарський суд.
За таких обставин, з огляду на висновки Господарського суду міста Києва щодо відсутності заявлених позовних вимог до відповідача-4 про стягнення заборгованості за Кредитним договором у розмірі 4 232 649,03 грн, а також, з огляду на не оформлення позивачем позовних вимог до відповідача-4 про стягнення страхового відшкодування у розмірі 3 245 200 грн, шляхом подання відповідної заяви, яка має відповідати нормам Господарського процесуального кодексу України та бути поданою в межах строків, визначених ГПК України, за висновками колегії суддів судом першої інстанції вмотивовано зазначено про не здійснення правового аналізу наявності чи відсутності прав у позивача про стягнення з відповідача-4 страхового відшкодування у розмірі 3 245 200,00 грн.
З цих підстав колегією суддів відхиляються відповідні аргументи скаржника-1 щодо безпідставної відмови суду першої інстанції в розгляді вимог до страхової компанії.
В частині аргументів скаржника-2 про те, що позивачем, як вигодонабувачем, не було вжито жодних дій щодо стягнення сум страхового відшкодування, що, як наслідок, призвело до непогашення більшої частини заборгованості, яку було покрито сумою страхового відшкодування, то дані доводи в межах розгляду даного спору не приймаються до уваги судовою колегією, оскільки відповідні обставини не входять до предмета доказування у справі, що розглядається.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянтів про те, що оскаржуване рішення: прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до ухвалення судом помилкового рішення; ґрунтується на висновках, зроблених після неповного та необ'єктивного з'ясування всіх дійсних обставин, що мають значення для справи; ухвалене за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі № 910/13179/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтами не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтів (відповідача-2 та відповідача-3 у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі № 910/13179/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у справі № 910/13179/23 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
4. Справу № 910/13179/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.11.2025.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак