ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3890/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
секретар судового засідання Шаповал А.В.
за участю представників сторін у справі:
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» - адвокат Уртаєв О.І.
Прокурор Кривельова Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову, суддя суду першої інстанції Найфлейш В.Д., м. Одеса, повний текст ухвали складено та підписано 24.09.2025
по справі №916/3890/25
за позовом: Заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області Русанжик Василь Панасович
в інтересах держави в особі
1) Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
2) Південного офісу Держаудитслужби
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор»
про визнання додаткової угоди до договору недійсною та стягнення в сумі 788 416,93 грн, -
Описова частина.
Заступник керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області Русанжик Василь Панасович в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Південний офіс Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» про визнання додаткової угоди до договору недійсною та стягнення в сумі 788 416,93 грн.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд накласти арешт на грошові кошти ТОВ «Евродор», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках цього відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 788 416,93 грн.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 заяву Заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову за вх.№2-1497/25 від 23.09.2025 по справі №916/3890/25 задоволено; на період розгляду справи накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 788 416,93 грн.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» грошових коштів у сумі 788 416,93 грн., а отже виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач, до якого заявлені вимоги майнового характеру, необхідну суму грошових коштів для виконання рішення у разі задоволення позову.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції не дослідив і не навів жодного факту, який би свідчив про намагання ТОВ «Евродор» ухилитися від виконання можливого рішення чи про ризик відчуження майна, виведення активів, закриття рахунків тощо.
Апелянт зазначає, що прокурором не надано доказів, які б могли свідчити про факт приховування активів, наявності заборгованості перед іншими кредиторами, що підтверджувала б неплатоспроможність, ухилення від виконання будь-яких судових рішень у минулому, ухилення від виконання поточних зобов'язань перед контрагентами.
Апелянт вказує, що він є діючим суб'єктом господарювання, який активно бере участь у процедурах закупівлі, виконує зобов?язання перед численними контрагентами. В свою чергу арешт грошових коштів фактично призводить до неможливості здійснення розрахунків із постачальниками, ризику втрати участі у тендерах, порушення строків виплати заробітної плати та податків. Арешт коштів завдає шкоди не тільки апелянту, а й іншим контрагентам та працівникам.
Крім того, апелянт вказує, що він володіє значною матеріально-технічною базою, зокрема низкою дороговартісної техніки Це майно може бути об?єктом звернення стягнення у випадку задоволення позову. Тобто виконання рішення суду гарантоване і без застосування арешту грошових коштів.
На думку апелянта, при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не було враховано той факт, що таке рішення призведе до виникнення необґрунтованих збитків для відповідача, що є неспівмірним із заявленими позовними вимогами.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25 та відмовити у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25.
Прокурор вказує, що предметом позову у даній справі прокурором визначено майнову вимогу про стягнення з ТОВ «Евродор» на користь УЖКГ неустойки за неналежне виконання умов Договору в сумі 788 416,93 грн. Оскільки виконання у майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення вказаних коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ТОВ «Евродор» необхідну суму грошових коштів, тому застосування обраного прокурором заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Прокурор зазначає, що накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, та необґрунтованих збитків, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування частиною коштів відповідача задля запобігання перешкод при виконанні рішення суду.
Прокуратура не погоджується з твердженням ТОВ «Евродор» про те, що у разі скасування заходу забезпечення позову у виді арешту грошових коштів та задоволення позову майно підприємства може бути об'єктом звернення стягнення, оскільки сам процес звернення стягнення на майно ускладнює виконання судового рішення.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Евродор», а ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 у справі № 916/3890/25 - залишити без змін.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3890/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2025.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/3890/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3890/25.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 28.10.2025; призначено справу №916/3890/25 до розгляду на 13.11.2025 о 12:30; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою; роз'яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз'яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.
13.11.2025 у судовому засіданні прийняли участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» - адвокат Уртаєв О.І. та прокурор Кривельова Т.М.
Представники інших учасників справи у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025, якою призначено справу №916/3890/25 до розгляду на 13.11.2025 о 12:30, була отримана в електронному кабінеті Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області - 13.10.2025, Південним офісом Держаудитслужби - 13.10.2025.
Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 13.11.2025, не визнавалась апеляційним господарським судом обов'язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25, до суду не повідомлялося.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25 по суті, не дивлячись на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Заступник керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області Русанжик Василь Панасович в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Південний офіс Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» про визнання додаткової угоди до договору недійсною та стягнення в сумі 788 416,93 грн.
В обґрунтування позовних вимог Заступник керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області зазначає, що за результатами проведених торгів між Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області та ТОВ «Евродор» укладений договір № 466 від 12.06.2024 про закупівлю послуг, вартістю 20 427 526,00 грн., згідно якого Виконавець надає послуги з поточного ремонту дорожнього покриття по Болградському шосе, 20-а-22 у м. Ізмаїлі Ізмаїльського району Одеської області. Термін надання послуг з моменту підписання договору до 30.09.2024 (п. 2.3.Договору). Надалі між сторонами 20.09.2024 укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою внесено зміни до п. 2.3 Договору та продовжено строк надання послуг до 30.11.2024. На думку позивача, укладення додаткової угоди № 1 від 20.09.2024 до Договору є неправомірним, у зв'язку з чим просить суд визнати додаткову угоду від 20.09.2024р. № 1 до Договору №466 від 12.06.2024р. недійсною та стягнути пеню у розмірі 788416,93грн.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд накласти арешт на грошові кошти ТОВ «Евродор», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках цього відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 788 416,93 грн.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що виконання у майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення вказаних коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ТОВ «Евродор» необхідну суму грошових коштів, тому застосування обраного прокурором заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову. Накладення арешту на кошти у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування цими коштами відповідача задля запобігання перешкод при виконанні рішення суду у разі задоволення позову.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
При цьому вжиття заходів забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
По своїй природі забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23, від 11.07.2023 у справі № 917/322/23, від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.
Пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21).
Відповідно до статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 01.07.2024 у справі № 916/795/24).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами першою та другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема і для попередження потенційних труднощів при подальшому виконанні такого рішення.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя. Судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову, та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам норм національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті, з метою зупинення можливого вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.
Предметом позовних вимог у даному випадку є зокрема майнова вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» неустойки в сумі 788 416,93 грн.
Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення пені у розмірі 788 416,93 грн, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Товариство з обмеженою відповідальністю «Евродор» необхідну суму грошових коштів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у Відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Вирішуючи питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів зауважує, що суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав Позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).
Колегія суддів зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. (Вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).
Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі №910/8671/22, від 20.04.2023 у справі №914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі №37з-23.
Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то Відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Поряд з цим, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).
Таким чином, безпідставним є посилання апелянта на те, що відсутні будь-які докази та факти, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та що скаржником вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду. Адже не підлягає доведенню нічим не обмежене право відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний “забезпечувальний» характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.
Безпідставним є посилання апелянта на те, що арешт грошових коштів фактично призводить до неможливості здійснення розрахунків із постачальниками, адже арешт було накладено лише на частину грошових коштів відповідача, у межах ціни позову у даній справі, тоді як обмеження щодо розпорядження іншими коштами у відповідача відсутні. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що вжиття заходів забезпечення жодним чином не перешкоджає здійсненню господарської діяльності відповідача.
Накладення арешту на кошти у межах спірної суми навпаки забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача та необґрунтованих збитків, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо користування частиною коштів відповідача, задля запобігання перешкод при виконанні рішення суду
Колегія суддів також не приймає до уваги посилання апелянта на наявність у нього майна, на яке у випадку задоволення позову може бути накладено стягнення, адже у даному випадку предметом позову є саме стягнення грошових коштів, тому саме накладення арешту на грошові кошти є належним способом забезпечення позову.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не підтверджуються матеріалами оскарження ухвали та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор», які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 788 416,93 грн.
Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів, та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25 за результатами її апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Евродор» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 про забезпечення позову по справі №916/3890/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 24.11.2025 у зв'язку з участю суддів зі складу колегії суддів Богатиря К.В. та Таран С.В. у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ у період з 17.11.2025 по 21.11.2025.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
С.В. Таран