79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" листопада 2025 р. Справа №909/650/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання - Стронська А.І.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Тисменицької міської ради від 11.09.2025 (вх. №ЗАГС 01-05/2740/25 від 11.09.2025)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 (суддя І. М. Скапровська, повний текст рішення складено та підписано 01.09.2025)
у справі № 909/650/25
за позовом Тисменицької міської ради
до відповідача ТОВ "Аґрокультура"
про стягнення 670 782,50 грн заборгованості, з яких: 587 047,46 грн - безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за період з 01.01.2023 по 31.03.2025, 67 522,05 грн - інфляційні втрати, 162 212,99 грн - 3 % річних за період з 03.03.2023 по 30.04.2025 та судових витрат
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області подано позов Тисменицької міської ради ( далі - позивач ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аґрокультура" (далі - ТОВ "Аґрокультура", відповідач) про стягнення 670 782,50 грн, з яких: 587 047,46 грн - безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за земельну ділянку за період з 01.01.2023 по 31.03.2025, 67 522,05 грн - інфляційні втрати та 162 212,99 грн - 3 % річних, нараховані за період з 03.03.2023 по 30.04.2025.
Позовні вимоги обгрунтовані ст. 1212 ЦК України та використанням відповідачем, як власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 2625885500:03:006:0001, частини такої земельної ділянки площею 5,1416га без належного оформлення речових прав та без сплати Тисменицькій міській раді орендної плати за користування цією земельною ділянкою.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у справі №909/650/25 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Аґрокультура" на користь Тисменицької міської ради 587 047,46 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, 772,01 грн 3% річних, 4 109,33 грн інфляційних втрат, 7 103,15 грн судового збору, 17 648,90 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт розміщення на частині земельної ділянки з кадастровим номером 2625885500:03:006:0001 площею 5,1416га належного відповідачу на праві власності нерухомого майна, а відповідачем вірно зазначено вихідні дані для розрахунку розміру орендної плати.
Оскільки 03.04.2025 позивач направив відповідачу претензію про добровільну сплату суми безпідставно збережених коштів, яка поступила до розподільного центру 05.04.2025, з врахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими в частині стягнення 587 047,46 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2023 по 31.03.2025 та в частині стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих в період з 15.04.2025 по 30.04.2025 в сумі 4 881,34 грн.
В решті вимог, за висновком суду першої інстанції, слід відмовити, оскільки базовим періодом для плати за землю є календарний рік (ст. 285-287 ПК України (п.288.7ст. 288 ПК України)), орендна плата за землю не є тим зобов'язанням, строк виконання якого настає щомісячно протягом 30 календарних днів і, як наслідок, помісячне нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є безпідставним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
Тисменицька міська рада подала апеляційну скаргу від 11.09.2025, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у справі №909/650/25 скасувати в частині відмови узадоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 03.03.2023 по 14.04.2025 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В іншій частині апелянт просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у даній справі залишити без змін.
Вимоги апелянта обґрунтовані неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що з урахуванням положень ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та п. 287.1 ст. 287 ПК України обов'язок сплачувати орендну плату за землю у відповідача виник з моменту набуття права власності на майно, яке знаходиться на земельній ділянці. Водночас, п. 287.3. ст. 287 ПК України визначено строк виконання такого зобов'язання - щомісяця протягом 30 календарних днів після закінчення звітного місяця.
Відтак, на переконання скаржника, суд першої інстанції помилково зазначив, що строк виконання грошового зобов'язання у даній справі не встановлений та підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦК України, а також ототожнив базовий податковий період для плати за землю (ст. 285 ПК України) зі строком її сплати (п. 287.3 ст. 287 ПК України).
Оскільки з моменту прострочення відповідачем обов'язку щодо сплати орендних платежів у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, а дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань, у тому числі ті, що виникають на підставі ст. 1212 ЦК України, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 03.03.2023 по 14.04.2025 .
ТОВ "Аґрокультура" відзиву на апеляційну скаргу не подало.
Відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2025 справу №909/650/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Тисменицької міської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у справі № 909/650/25 та призначено розгляд справи на 07.10.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 розгляд справи відкладено на 18.11.2025 з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.
Сторони участі уповноважених представників в судове засідання 18.11.2025 не забезпечили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи положення статті 202 ГПК України, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 18.11.2025 судом ухвалено постанову.
Обставини справи, встановлені судом.
Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (№№ 395750681, 395749365, 395748684, 395749778, 395749208, 395748600, 395750425) підтверджується, що 06.11.2020 зареєстровано право власності ТОВ АПФ "ІСКРА (на даний момент найменування юридичної особи - ТОВ "Аґрокультура") на нерухоме майно, а саме: склад матеріальних цінностей за адресою: Івано-Франківська обл., Тисменицький р., с. Старі Кривотули, вул. Лісова, буд. 13, площею 597 кв.м., реєстраційний номер об'єкта 601043526258; цех термопластів за адресою: Івано-Франківська обл., Тисменицький р., с. Старі Кривотули, вул. Лісова, буд.14, площею 1022,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкта 575619726258; лікеро-горілчаний цех та лабораторія розливочного цеху за адресою: Івано-Франківська обл., Тисменицький р., с. Старі Кривотули, вул. Лісова, буд.15, площею 838,8 кв.м., реєстраційний номер об'єкта 602406926258; спиртосклад за адресою: Івано-Франківська обл., Тисменицький р., с. Старі Кривотули, вул. Лісова, буд. 16, площею 103,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта 543397326258; забійний та ковбасний цех за адресою: Івано-Франківська обл., Тисменицький р., с. Старі Кривотули, вул. Лісова, 18, площею 426,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта 542749026258; котельня за адресою: Івано-Франківська обл., Тисменицький р., с. Старі Кривотули, вул. Лісова, буд. 19, площею 311,3 кв.м., реєстраційний номер об'єкта 602402526258; приміщення шапочного цеху та цеху ПДУ за адресою: Івано-Франківська обл., Тисменицький р., с. Старі Кривотули, вул. Лісова, буд. 25, площею 49,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкта 543419126258.
Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2625885500:03:006:0001 площею 5,7994 га, яка відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30.09.2024 №397055319 є власністю Старокривотульської сільської ради, правонаступником якої є Тисменицька міська рада.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ - 0002699892024 від 31.10.2024 цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 2625885500:03:006:0001 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.
Відповідно до Акта обстеження земельної ділянки, складеного комісією Тисменицької міської ради 26.03.2025, площа земельної ділянки з кадастровим номером 2625885500:03:006:0001, зайнята під нерухомим майном ТОВ "Аґрокультура", становить 5,1416 га.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №18-9-0 10-5533/0/2-24 від 25.10.2024, витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9950086552024 від 07.10.2024 та №НВ-9956040622025 від 27.03.2025, нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 2625885500:03:006:0001 станом на 2023 рік становила 6 808 200,31 грн, на 2024 рік - 7 155 418,53 грн та на 2025 рік - 8 010 840,74 грн.
Рішенням Тисменицької міської ради від 06.07.2022 №01/01-71 встановлено ставку орендної плати за користування земельними ділянками з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки, а рішенням від 14.12.2023 №01/01-219 - у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки відповідної земельної ділянки.
З огляду на наведене позивач розрахував розмір плати, який мав би сплатити відповідач за використання земельної ділянки за період з 01.01.2023 по 31.03.2025, та звернувся до відповідача з претензією №209 від 01.04.2025 про сплату безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності в сумі 587 047,46грн.
Вказана претензія залишена відповідачем без виконання, що слугувало підставою для звернення Тисменицької міської ради до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Аґрокультура" 587 047,46 грн безпідставно збережених коштів, а також 67 522,05 грн інфляційних втрат та 162 212,99 грн 3 % річних, нарахованих за порушення відповідачем визначеного ст. 287 Податкового кодексу України строку оплати орендної плати за землю за період з 03.03.2023 по 30.04.2025.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи приписи вищевказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у даній справі лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних (нарахованих за період 03.03.2023 по 14.04.2025).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Разом з цим, здійсненню нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов'язання та виникнення у кредитора право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Розглядаючи позов у даній справі в частині вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що оскільки орендна плата за землю не є тим зобов'язанням, строк виконання якого настає щомісячно протягом 30 календарних днів, помісячне нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є безпідставним, а тому здійснив відповідні нарахування за прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутих коштів з урахуванням дати пред'явлення вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до ч. 2 т. 530 ЦК .
Однак, у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норма ч.2 ст.530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст.1212 ЦК України не застосовується.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно із частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Отже, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Предметом позову у даній справі є стягнення на підставі ст.1212 ЦК України безпідставно збережених відповідачем коштів орендної плати за землю.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).
Із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №915/1775/23, від 11.06.2024 у справі № 904/2143/23.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Відповідно до ст. 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Відповідно до п. 286.2. ст. 285 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Відповідно до п. 287.1. ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до п. 287.3. ст. 287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що орендна плата за землю не є тим зобов'язанням, строк виконання якого настає щомісячно протягом 30 календарних днів, оскільки базовим періодом для плати за землю є календарний рік.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що відповідач з 06.11.2020 є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 2625885500:03:006:0001, яка перебуває у комунальній власності, а тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок сплачувати кошти за користування земельною ділянкою у формі орендної плати.
З врахуванням положень п. 287.3. ст. 287 Податкового кодексу України таке зобов'язання повинно було виконуватись відповідачем щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем поточного місяця.
Оскільки договір оренди земельної ділянки між сторонами укладений не був відповідач за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав щомісячно сплачувати за користування земельною ділянкою, а тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України.
Водночас, з врахуванням наведених вище законодавчих положень та висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що право позивача на нарахування 3% річних та інфляційних втрат виникало щомісячно з моменту прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати за землю( безпідставного збереження таких коштів), тобто з наступного дня після 30-го календарного дня, що настав за поточним місяцем.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 03.03.2023 по 14.04.2025.
Перевіривши підстави, строки та правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 63 412,72 грн інфляційних втрат та 15 440,98 грн 3% річних, нарахованих за період 03.03.2023 по 14.04.2025.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Тисменицької міської ради підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у даній справі скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 63 412,72 грн інфляційних втрат та 15 440,98 грн 3% річних, нарахованих за період 03.03.2023 по 14.04.2025, на підставі п.4 ч.1 ст. 277 ГПК України з прийняттям в цій частині нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Відтак, витрати позивача зі сплати судового збору за подання позову та витрати позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції покладаються на відповідача у повному обсязі.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги на відповідача також покладаються витрати позивача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Окрім того, 05.11.2025 на адресу Західного апеляційного господарського суду через систему “Електронний суд» від представника позивача - адвоката Устінського А.В. надійшло клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000, 00 грн.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст.2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до ч. 3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом п. 1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Судом встановлено, що у апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у даній справі позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу складає 8 000 грн, а документальне підтвердження таких судових витрат буде подане не пізніше 5 днів після ухвалення рішення судом.
У визначений ч.8 ст. 129 ГПК України строк представник позивача подав до Західного апеляційного господарського суду заяву про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн, до якої додав:
- ордер серії АТ № 1112910 від 11.09.2025 про надання правничої (правової) допомоги Тисменицькій міській раді в Західному апеляційному господарському суді на підставі договору №Ю-05/09/25 від 11.09.2025 адвокатом Устінським А.В.;
- договір №Ю-05/09/25 про надання правової допомоги від 11.09.2025, укладений між адвокатом Устінським А.В. та Тисменицькою міською радою, за змістом п.1.2. якого адвокат зобов'язався надати послуги, зокрема, з підготовки та подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у справі №909/650/25, складання заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань, представництва прав та законних інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції у даній справі, надання інших видів правової допомоги. Пунктом 4.2. договору його сторони погодили фіксований гонорар адвоката в розмірі 8 000 грн;
- акт наданих послуг за договором №Ю-05/09/25 про надання правової допомоги від 11.09.2025 на суму 8 000 грн, відповідно до якого адвокатом були надані наступні послуги: підготовка та подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у справі №909/650/25; підготовка та подача заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції; участь у судовому засіданні 07.10.2025;
- платіжну інструкцію №28/10/2025 від 30.10.2025, як доказ оплати позивачем наданих адвокатом Устінським А.В. послуг на суму 8 000 грн.
Факт надання адвокатом Устінським А.В. у межах цієї справи в суді апеляційної інстанції зазначених в акті послуг підтверджується матеріалами справи.
Отже, заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 8 000 грн є пов'язаними з цією справою, були необхідними позивачу для отримання професійного захисту його прав та інтересів при розгляді цієї справи, а факт надання послуг, зазначених в акті, саме у межах цієї справи та в обсязі, визначеному в акті, підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, а судом не встановлено наявності обставин, визначених частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України.
Беручи до уваги наведені вище правові норми, надавши оцінку поданим заявником (представником позивача) доказам на підтвердження понесених апелянтом витрат, виходячи з критеріїв обґрунтованості, пропорційності (співмірності) до предмета спору, справедливості та розумності таких витрат, відсутність клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції розмірі 8 000,00 грн, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та співмірності з виконаною роботою.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Тисменицької міської ради від 11.09.2025 (вх. № ЗАГС 01-05/2740/25 від 11.09.2025) задоволити.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у справі №909/650/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 63 412,72 грн інфляційних втрат та 15 440,98 грн 3% річних, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
3. В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.08.2025 у справі №909/650/25 залишити без змін.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аґрокультура" (вул. Лісова, буд. 24, с. Старі Кривотули, Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл., 77474, код ЄДРПОУ 03753220) на користь Тисменицької міської ради (вул. Галицька, буд. 17, м. Тисмениця, Івано-Франківська обл., 77401, код ЄДРПОУ 04356165) 587 047,46 грн безпідставно збережених коштів, 67 522,05 грн інфляційних втрат, 162 212,99 грн 3% річних, 8 049,40 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 3 633,60 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 20 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
5. На виконання постанови Господарському суду Івано- Франківської області видати наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
7. Справу повернути до Господарського суду Івано- Франківської області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Повний текст постанови складено 24.11.2025.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.