печерський районний суд міста києва
Справа № 757/56567/25-к
пр. 1-кс-47303/25
20 листопада 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва № 757/39853/21-к від 27.07.2021 у кримінальному провадженні № 12021100060000189 від 29.01.2021,-
12.11.2025 до Печерського районного суду міста Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва № 757/39853/21-к від 27.07.2021 у кримінальному провадженні № 12021100060000189 від 29.01.2021.
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що 27 липня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва, розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021100060000189 від 29.01.2021 за ознаками вчинення злочину (кримінального правопорушення), передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та задовольнив клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідування № 12021100060000189 від 29.01.2021 за ознаками вчинення злочину (кримінального правопорушення) передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 , із забороною особі, у володінні якої перебуває вищезазначене майно, відчужувати його та будь-яким чином розпоряджатися ним.
Під час розгляду вказаного клопотання власник майна був відсутній.
Сторона захисту вважає, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва по справі №757/39853/21к на квартиру АДРЕСА_1 підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що в подальшому арешті майна відпала потреба.
Ухвала слідчого судді від 27.07.2021 мотивована необхідністю збереження речових доказів з огляду на доведення прокурором можливості набуття новими власниками вказаних об'єктів нерухомого майна на підставі протиправних дій, вчинених шахрайським шляхом.
Вказане майно не відповідає вимогам ст.98 КПК України.
Під час огляду витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та договору купівлі-продажу встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 .
Згідно з ст.2 Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі (ч. 5 ст. 12 Закону від 01.07.2004 р. № 1952-IV).
При цьому, тільки у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України (збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної чи юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України («матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення»), тобто має ознаки речового доказу.
Водночас посилання на те, що зазначена квартира начебто є об'єктом протиправних дій, вчинених шахрайським шляхом, явно суперечить матеріалам провадження, у тому числі, де вказано, що «невстановлені особи, шляхом подання підроблених документів, зареєстрували право власності» (ч.4 ст. 190 КК України не відповідає дійсності.
Ознак втрати, підробки, спотворення офіційних даних щодо власника квартири не підтверджено.
Представник власника майна в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлявся належним чином. Адвокат ОСОБА_3 через канцелярію суду подала заву про розгляд скарги за її відсутності.
Представник Печерської окружної прокуратури міста Києва у судове засідання не з'явився, заяв, клопотань, заперечень до суду не надходило.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.
Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, заяву прокурор, приходить до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що у провадженні СВ Печерського УП ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100060000189 від 29.01.2021 за ознаками вчинення злочину (кримінального правопорушення) передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
27 липня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва, розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021100060000189 від 29.01.2021 за ознаками вчинення злочину (кримінального правопорушення) передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та задовольнив клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідування № 12021100060000189 від 29.01.2021 за ознаками вчинення злочину (кримінального правопорушення) передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 , із забороною особі, у володінні якої перебуває вищезазначене майно, відчужувати його та будь-яким чином розпоряджатися ним.
За вказаних обставин у сторони захисту виникла необхідність в повторному зверненні до суду з вищевказаним клопотанням.
У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.07.2021, при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що метою застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження є забезпечення збереження майна як речових доказів або ненастання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а також сприяння меті кримінального провадження.
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється протягом тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об'єктивні підстави для накладення арешту на вказане майно, яке перебуває у власності заявника. Підозра заявнику не пред'явлена, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Стороною обвинувачення не надано суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів що вказують про прямий, або опосередкований зв'язок заявника з обставинами, які є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а також відсутні підстави відповідальності заявника за незаконні дії третіх осіб.
Версія органу досудового розслідування, що майно, на яке накладено арешт, відповідає ознакам, визначеним ст. 98 КПК України, тобто відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні № 12021100060000189 від 29.01.2021, належним чином не досліджена та не підтверджена допустимими в розумінні ст. 86 КПК України доказами, а спростована наданими доказами в обґрунтування скасування арешту майна.
Саме по собі винесення слідчим постанови про визнання речовим доказом не спростовує цих обставин і не може слугувати підставою для подальшого позбавлення власника майна вільно користуватися ним.
Враховуючи вказане, підстав вважати, що існує правова підстава для арешту майна заявника взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник сторони обвинувачення в судове засідання не з'явився та не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв'язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва № 757/39853/21-к від 27.07.2021 у кримінальному провадженні № 12021100060000189 від 29.01.2021 - задовольнити.
Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва № 757/39853/21-к від 27.07.2021 у кримінальному провадженні № 12021100060000189 від 29.01.2021 на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1