Справа № 752/14124/24
Провадження № 2/752/1718/25
Іменем України
14 листопада 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Слободянюк А.В.,
за участю секретаря - Пулинець Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
у системі «Електронний суд» у липні 2024 року ОСОБА_1 (позивач), через адвоката Архіпова О.Ю. (ордер, свідоцтво т.1 а.с.45, зв.), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (відповідач) про поділ спільного майна подружжя.
У редакції позовної заяви від 26 липня 2024 року позивач просить в порядку поділу майна подружжя: визнати за позивачем право власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1829962780000; визнати за відповідачкою право власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1829962780000; стягнути з відповідачки на користь позивача 66 000,00 грн доходу за договором оренди квартири від 31 травня 2023 року. Судові витрати покласти на відповідачку (т.1 а.с.41-66).
Заявою від 05 грудня 2024 року позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на користь позивача 99 000,00 грн доходу за договором оренди квартири від 31 травня 2023 року та за договором оренди квартири від 31 травня 2024 року. Заявою від 01 травня 2025 року позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на користь позивача 137 500,00 грн доходу за вказаними договорами оренди (т.1 а.с.195-208, т.2 а.с.11-15).
Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 листопада 2003 року сторони уклали шлюб, від шлюбу мають спільну дитину сина ОСОБА_3 , 2007 року народження. З 02 березня 2022 року подружжя не проживає разом (відповідачка із сином виїхала за кордон), не підтримують сімейних відносин, спільного господарства не ведуть, шлюбні відносини припинились.
За час перебування у шлюбі сторони набули майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, зокрема: кв. АДРЕСА_2 . Квартира на праві власності зареєстрована за відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу від 15 вересня 2019 року. Зазначений договір було укладено за наявності відповідної згоди позивача на купівлю квартири та розпорядження спільними коштами подружжя (п. 18 Договору), за ціною 1 046 400,00 грн, що була повністю сплачена на момент укладення договору (п. 3 Договору).
31 травня 2023 року відповідачка передала квартиру в оренду у платне користування строком на 12 місяців з орендною платою у розмірі 11 000,00 грн за місяць.
Хоча вказаний договір було укладено за згоди та фактичної участі позивача, жоден із отриманих відповідачкою платежів за договором не було розділено із позивачем, як рівним співвласником квартири. У подальшому, 31 травня 2024 року, відповідачкою без згоди та повідомлення позивача укладено договір найму (оренди) нерухомого майна, що є порушенням не тільки його прав на розпорядження майном, як співвласника квартири, а й суттєвою перешкодою та порушенням його права на користування (проживання) у вказаній квартирі.
Враховуючи факти укладення та виконання договорів оренди квартири, отримання відповідачкою доходів за рахунок спільного майна сторін, а також їх приховування від позивача, останній просить суд поділити дохід від оренди квартири, який являється спільною сумісною власністю сторін, шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача половину отриманих від оренди квартири платежів у розмірі 137 500,00 грн
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 15 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху (т.1 а.с.29-32).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2024 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (т.1 а.с.99-101).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2024 року частково задоволено заяву сторони позивача про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.106-109).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року прийнято до розгляду заяву сторони позивача від 05 грудня 2024 року про збільшення позовних вимог, задоволено клопотання сторони позивача та витребувано у ОСОБА_2 належним чином завірену копію договору оренди спірної кватири від 31 травня 2024 року (т.1 а.с.224-226).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання сторони відповідачки про призначення судової експертизи щодо визначення вартості спірної квартири (т.1 а.с.234-235).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року прийнято до розгляду заяву сторони позивача від 01 травня 2025 року про збільшення позовних вимог (т.2 а.с.32-34).
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті (т.2 а.с.30,31).
У системі «Електронний суд» 15 жовтня 2024 року представник відповідачки - адвокат Горлатий О.В. (т.1 а.с. 146 ордер) подав відзив на позовну заяву з пропуском встановленого судом строку для подачі відзиву, в якому просить поновити строк, вказуючи на те, що з матеріалами справи ознайомився 19 серпня 2024 року. Причиною пропуску посилається на загострення загальної ситуації в Україні, часті і тривалі повітряні тривоги, відключення електроенергії в місті Києві; необхідність узгодження правової позиції у справі з відповідачкою, яка з початку військової агресії рф із неповнолітнім сином виїхала за межі України, тому сторона відповідача була обмежена у часі, необхідному для формування правової позиції у справі та позбавлена можливості вчасно підготувати та подати відзив на позовну. Суд вважає можливим поновити строк для подачі відзиву на позовну заяву, визнавши поважними причини його пропуску за наведених представником обставин несвоєчасного подання відзиву на позовну заяву (т.1 а.с. 137- 155).
У відзиві вказується, що відповідачка не визнає заявлені до нею позовні вимоги. Вимога позивача про поділ на ідеальні частки спірної квартири може вирішуватись конкретним способом захисту. Повідомляє, що спірна квартира є технічно неподільною - неможливо виділити кожному співвласнику у володіння і користування 1/2 частину квартири, а сторони не дійшли згоди щодо порядку володіння та користування квартирою.
Зазначається, що залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить відповідачку ОСОБА_2 , яка фактично цією квартирою користується, можливості користуватися нею надалі, тоді як позивач ОСОБА_1 , не буде мати такої можливості, хоча і залишиться співвласником. Існує велика ймовірність того, що після визначення вартості квартири сторони домовляться поділити спірну квартиру шляхом виплати грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості частки, в порядку статті 364 ЦК України, і на цьому спір себе вичерпає. Вказується, що позивачем для захисту його порушеного права обрано не той спосіб захисту.
Позовні вимоги про стягнення з відповідачки коштів за оренду квартири є безпідставними - відповідачка з сином після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України виїхала за кордон, час від часу повертаючись до України на певні періоди. Позивач зобов'язаний сплачувати на утримання сина, але аліменти не сплачує, не приймає участі в утримані неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , який проживає разом з відповідачкою та перебуває на її повному утриманні. За таких обставин, більшу частину грошей отриманих від здачі в оренду однокімнатної квартири АДРЕСА_2 відповідачка витрачає на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , який проживає разом з нею.
Зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту прав, заявлені позовні вимоги позивача є необґрунтованими та передчасними, тому, представник відповідачки просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.
У системі «Електронний суд» 21 жовтня 2024 року представником позивача - адвокатом Архіповим О.Ю. (ордер т.1. а.с.198) подано відповідь на відзив на позовну заяву. Представник позивача не погоджується з доводами сторони відповідачки стосовно того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, оскільки задоволення позовних вимог не вирішить спір, оскільки спірна квартира є технічно неподільною, а визначення ідеальних часток у праві спільної сумісної власності зумовить у співвласників потребу домовлятися про порядок поділу цього ж майна.
Представник позивача зазначає, що доказування чи процесуальна позиція не може ґрунтуватися на припущеннях про майбутнє, які не підкріплені жодними доказами. Твердження представника відповідачки про те, що спосіб захисту порушеного права є неефективним, є необґрунтованим. Зазначається, що саме позивач у межах наданих йому процесуальним законом повноважень наділений правом обирати найбільш дієвий та ефективний для неї спосіб захисту порушених прав, а саме - визнання права власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна в порядку поділу майна подружжя, що не суперечить положенням чинного законодавства.
Тому, поділ майна на ідеальні частки є різновидом поділу майну і майнових прав та цілком допустимий і дозволений при вирішенні спорів про поділ майна подружжя. Ефективним способом захисту є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна. У відповіді вказується, що відповідачка не була позбавлена можливості пред'явити зустрічний позов у визначений законом строк.
Вказується, що відповідачка в особі свого представника не заперечує факт того, що вона отримала 132 000,00 грн у якості орендної плати, сплаченої за користування спірною квартирою. Разом із тим представник відповідачки просить суд відмовити в задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення половини орендної плати з підстав того, що позивач нібито не сплачує аліменти та не приймає участі в утримані неповнолітнього сина. Однак, зазначене не відповідає дійсності. Додана постанова про відкриття виконавчого провадження № 76077890 про періодичне стягнення аліментів не підтверджує факт того, що позивач не бере участі в утриманні сина, та лише підтверджує факт того, що відповідачка реалізувала своє право на одержання аліментів. Після того, як 15 жовтня 2024 року позивачу стало відомо про відкриття виконавчого провадження № 76077890, він 17 жовтня 2024 року переказав на рахунок органу державної виконавчої служби 17 578,00 грн аліментів за період по січень 2025 року, коли його сину виповниться 18 років.
Крім того, на думку позивача, представник відповідачки маніпулює послідовністю подій. Зокрема, представник позивача вказує, що відповідачка подала заяву про видачу судового наказу 11 березня 2024 року, але 31 травня 2023 року відповідачкою було укладено договір оренди спірної квартири, за яким вона протиправно утримала половину суми орендних платежів за 10 місяців у сумі 55 000,00 грн. Тобто відповідачка, утримуючи кошти позивача, скаржилася на те, що останній не достатньо фінансово допомагає сину, який проживає разом із нею. Позивач, одержуючи зазначені кошти, безперечно мав би можливість допомагати сину ще більше.
У судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні проти поділу квартири подружжя в ідеальних частках не заперечував. Просив відмовити у задоволенні позову у частині стягнення з відповідачки половини орендної плати, посилаючись на те, що, укладаючи перший договір оренди квартири, сторони домовились, що вся орендна плата буде йти відповідачці, оскільки на її утриманні перебував син сторін та позивач не приймав участі у його забезпеченні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 23 листопада 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1235 Відділу реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінено на « ОСОБА_1 » (т.1 а.с.14).
У період перебування сторін у шлюбі, 15 травня 2019 року на підставі Договору купівлі-квартири ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 772. Квартира складається з однієї кімнати загальною площею 35,70 кв.м (т.1 а.с.15).
Згідно з витягом № 383883487 від 21 червня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірну квартиру (реєстраційний номер: 1829962780000) станом на 21 червня 2024 року зареєстровано за ОСОБА_2 (т.1 а.с.13).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
З системного аналізу норм статей 57, 60, 61, 63, 65, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , та за відповідачем ОСОБА_2 визнати право власності на іншу частину цієї квартири, яка є спільно нажитим майном сторін та підлягає поділу у встановленому законом порядку.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідач визнає той факт, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись сімейним законодавством України, діючим на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та поділу майна шляхом визнання за сторонами у рівних частках права власності на неї.
Суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що здійснення у цій справі поділу майна подружжя шляхом визначення кожній із сторін ідеальних часток в квартирі остаточно не вирішить спір між сторонами з огляду на відносини, які склалися між сторонами, та призведе до неможливості одночасно користуватись об'єктом спільної власності.
Так, зважаючи на диспозитивність цивільного судочинства, саме позивач у межах наданих йому процесуальним законом повноважень наділений правом обирати найбільш дієвий та ефективний для нього спосіб захисту порушених прав, а саме - визнання права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна в порядку поділу набутого майна подружжям, що не суперечить положенням чинного законодавства.
Крім того, суд враховує, що позивач, звертаючись до суду із позовом, не заявляв вимог про реальний поділ майна, а тому суд, розглядаючи справу відповідно до заявлених позовних вимог, визначає частки подружжя у спірному майні без його реального поділу.
Отже, за наведених обставин ефективним способом захисту є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Відтак, доводи сторони відповідача щодо обрання позивачем неправильного способу захисту в частині поділу майна є безпідставними.
Щодо позовних вимог про стягнення частки доходу від оренди спірної квартири в сумі 137 500,00 грн як половини прибутку від оренди за період з 31 травня 2023 року по 31 травня 2025 року.
За матеріалами справи, 31 травня 2023 року між відповідачкою ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ОСОБА_6 , як орендарем, було укладено Договір оренди квартири, за умовами якого відповідачка передала, а ОСОБА_6 прийняв спірну квартиру у платне користування строком на 12 місяців (до 31 травня 2024 року) із орендною платою у розмірі 11 000,00 грн за місяць, без врахування необхідності компенсації комунальних платежів (т.1 а.с.92,93).
Також у заяві позивача про збільшення позовних від 01 травня 2025 року вказується, що при спілкуванні з орендарем спірної квартири було з'ясовано, що орендар ОСОБА_6 проживає у спірній квартирі на підставі наступного договору оренди від 31 травня 2024 року, сплачує орендну плату у розмірі 13 000,00 грн (т.2 а.с.11,12).
Судом у судовому засіданні досліджені надані стороною позивача відеозаписи, на яких зафіксовано, як у під'їзді будинку відбувається розмова з особою на ім'я ОСОБА_7 , який повідомляє, що живе у квартирі, яку знімає на підставі письмового договору, пред'являючи його особі, яка проводить зйомку. Також повідомляє, що вартість оренди складає 13 000,00 грн на місяць (т.1 а.с. 17).
Крім того, на підтвердження укладення другого договору оренди спірної квартири позивач надав до суду Договір найму (оренди) нерухомого майна від 31 травня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ОСОБА_6 , як орендарем, предметом якого є тимчасова передача в оренду квартири АДРЕСА_2 (т.1 а.с.89).
Наданий стороною позивача примірник вказаного договору оренди є неповним, не містить умов договору про строки укладення та розмір орендної плати, про що зазначав позивач у заяві про збільшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 29 січня 2025 року (т.1 а.с.224-226) за заявою позивача суд витребував у відповідачки копію договору оренди спірної квартири від 31 травня 2024 року.
Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
У судовому засіданні представник відповідача повідомив, що надати примірник Договору найму (оренди) нерухомого майна від 31 травня 2024 року відповідач не може, оскільки квартира, в якій зберігався договір, постраждала внаслідок ракетного обстрілу. Відповідних доказів суду не надав. Разом з тим, у судовому засідання не заперечував вартість орендної плати за вказаним договором від 31 травня 2024 року - 13 000,00 грн.
Крім того, судом за клопотанням сторони відповідача був допитаний свідок ОСОБА_6 , який повідомив, що знає сторін особисто, орендував у них квартиру з 01 червня 2023 року протягом 2 років на підставі письмових договорів. Перший договір строком на один рік уклав 31 травня 2023 року, коли відповідач була у Німеччині. Під час укладення договору сторона орендодавця була на мобільному зв'язку, сам договір підписував ОСОБА_8 (позивач). Домовились, що комунальні платежі та оплату за квартиру свідок буде здійснювати на картку ОСОБА_9 по 11 000,00 грн у місяць. Свідок жив у кв. № 8 , а позивач у кв. № 14 . Коли підписували договір, то чув, що ОСОБА_2 з ОСОБА_1 домовлялись між собою, що половина орендної плати за квартиру № 8 буде як оренда за квартиру № 14 , в якій жив ОСОБА_8 . Другий договір підписали 31 травні 2024 року також строком на 1 рік. Договір вже підписувала особисто ОСОБА_2, вартість оренди становила 13 000,00 грн на місяць. Свідок пропонував виплачувати ОСОБА_1 половину вартості орендної плати, проте з невідомих причин він відмовився від цього.
Отже, на підставі досліджених доказів судом вважається доведеним факт здачі в оренду спірної квартири за Договором найму (оренди) нерухомого майна від 31 травня 2024 року із орендною платою у розмірі 13 000,00 грн
Положенням 63 СК України щодо здійснення подружжям права спільної сумісної власності встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 358 Цивільного Кодексу (ЦК) України, визначено, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до с.329 ЦК України, плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Судом встановлено, що спірна квартира на час здачі її в оренду перебувала у спільній сумісній власності подружжя без виділення часток або установлення порядку користування нею, від здачі квартири в оренду отримувався дохід, який відповідно до статтей 58, 63 СК України належить кожному із подружжя в рівних частках.
Отже, враховуючи, що від здачі квартири АДРЕСА_2 в оренду відповідачкою отримувався дохід, який відповідно до наведених статтей 58, 63 СК України належить кожному із подружжя в рівних частках, суд доходить висновку, що на користь ОСОБА_1 слід стягнути частку доходу від оренди цієї квартири в розмірі 137 500,00 грн ((11 000,00 грн х 12 міс + 13 000,00 грн х 11 міс) / 2), отриманої за Договором оренди квартири від 31 травня 2023 року та Договором найму (оренди) нерухомого майна від 31 травня 2024 року.
Посилання сторони відповідача про домовленість між подружжям про залишення відповідачу повної суми орендної плати від здачі в оренду квартири на утримання неповнолітнього сина сторін судом відхиляються, оскільки стороною відповідача не надано відповідних доказів на підтвердження даних обставин. При цьому показання свідка не може бути таким достатнім та належним доказом також з огляду і на те, що свідок повідомив суду інші мотиви за для яких, як він стверджував, повна сума орендних платежів повинна була надходити відповідачці - в якості сплати за проживання позивача в іншій квартирі, що належала відповідачці.
На думку суду не підлягають застосуванню положення ст. 70 СК України про можливість відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна подружжя до відносин, що виникли між сторонами з приводу відшкодування вартості орендної плати за здачу в оренду спільного майна подружжя, оскільки такі відносини регулюються ст. 329 ЦК України, відповідно до якої отримані орендні платежі є доходом від використання спільного майна, який повинен розподілятись відповідно до часток співвласників у праві спільної власності.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
За загальним правилом, встановленим статтею 141 ЦПК України, суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір за подання позову в сумі 7 267,20 грн (т.1 а.с.28), за подання заяви про забезпечення позову - 484,40 грн (т.1 а.с.98), а тому суд присуджує стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір в сумі 7751,60 грн.
Керуючись ст. ст.12,13, 76,81, 200, 259, 263-265, 268, 352, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
У порядку поділу спільного майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1829962780000;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1829962780000.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 137 500 (сто тридцять сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп доходи за оренду квартири АДРЕСА_2 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 7 751 (сім тисяч сімсот п'ятдесят одна) грн 60 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Повний текст судового рішення складений 24 листопада 2025 року.
Суддя А.В. Слободянюк