Справа № 708/1096/25
Провадження № 2/708/661/25
18 листопада 2025 року м. Чигирин
Чигиринський районний суд Черкаської області у складі головуючого судді Попельнюха А. О. розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чигиринського районного суду Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок та
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання за набувальною давністю права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На обґрунтування поданого позову зазначила, що вона з 30.05.1979 зареєстрована та постійно проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно відомостей з погосподарського обліку Рацівського старостинського округу житловий будинок із надвірними спорудами рахується за відповідачкою ОСОБА_3 . У даному домоволодінні зареєстрована та проживає мати власниці, позивачка у справі ОСОБА_1 . Власниця ОСОБА_2 не проживає на території села Рацеве з 1994 року, фактичне її місце проживання та перебування не відоме, знята з обліку з 07.07.1994. Позивачка проживає у зазначеному домоволодінні понад 45 років та весь цей час безперервно володіє та відкрито безперервно користується ним, у тому числі сумлінно виконує обов'язки, що належать власнику житлового будинку, несе витрати по його утриманню, проводить поточні та капітальні ремонти, сплачує комунальні послуги. За весь час проживання не вживала і не вживає жодних заходів, спрямованих на приховування факту володіння майном. Протягом всього періоду проживання в будинку ніхто не оскаржував її право володіння та користування цим майном, протягом вказаного періоду вона володіла будинком безперервно як своїм власним майном. Тому просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 22.09.2025 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 21.10.2025 підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до судового розгляду по суті. Суд на підставі ч. 7 ст. 81 ЦПК України витребував додаткові докази для з'ясування усіх обставин справи. Витребувані судом докази були надані у визначений ухвалою суду строк та долучені до матеріалів судової справи.
У визначений судом день та час судового розгляду учасники не з'явилися.
Позивачка ОСОБА_1 подала суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Позов підтримала у повному обсязі та просила суд його задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечувала.
Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про день, час та місце проведення судового розгляду, причини неявки суду не повідомила. Правом подання відзиву на позовну заяву відповідачка не скористалася, жодних заяв або клопотань суду не подала.
За таких обставин суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з урахуванням згоди позивачки на проведення заочного розгляду справи, дійшов висновку про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши наявні у справі докази, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Спірні правовідносини виникли щодо питань набуття права власності, тому до їх правого регулювання застосуванню підлягають положення Глави 24 «Набуття права власності» Книги третьої «Право власності та інші речові права» Цивільного кодексу України.
Також під час розгляду справи суд ураховує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
До основних засад цивільного судочинства законодавцем віднесено принцип змагальності сторін, реалізація якого відбувається шляхом надання сторонам рівних прав щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, покладення на сторони обов'язку довести обставини, які мають значення для справи і на які така сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, та ризиків настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням стороною процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).
Притаманний цивільному процесу принцип диспозитивності передбачає розгляд справ судом не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).
У свою чергу обов'язок доказування і подання доказів, регламентований статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, покладає на сторони обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Виключенням із загального правила можуть бути випадки, які регламентовані законодавцем у статті 82 цього Кодексу, та можуть слугувати підставами звільнення від доказування, зокрема визнання учасниками справи обставин справи, які зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За загальним правилом, визначеним статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Окремою підставою набуття права власності на майно є набуття такого права за набувальною давністю.
Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 286/1652/18 сформулював позицію щодо набувальної давності.
Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
При зверненні до суду ОСОБА_1 на обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що власницею домоволодіння є її донька ОСОБА_2 , яка з 1994 року не проживає у селі Рацеве Чигиринської ТГ Черкаського району Черкаської області, знята з реєстрації 07.07.1994.
Натомість із витребуваних судом доказів установлено, що за відомостями книг погосподарського обліку Рацівського старостинського округу за період часу з 1979 року до 2025 року прослідковується, що ОСОБА_2 рахується власником будинку з 1998 року, оскільки на день смерті діда ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вказаному домоволодінні онука ОСОБА_2 була єдиною зареєстрованою особою, у зв'язку із чим погосподарський номер був переведений на неї.
Поняття житла надано законодавцем у статті 379 ЦК України, відповідно до якого житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
До прав власника житлового будинку, квартири віднесено право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до частини першої статті 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Зі змісту статті 156 Житлового кодексу України вбачається, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За таких обставин, ураховуючи обґрунтування заявлених позовних вимог та надані суду докази, наявні підстави стверджувати, що домоволодіння по АДРЕСА_1 належить відповідачеві у справі ОСОБА_2 . Позивачка ОСОБА_1 проживає у зазначеному домоволодінні як член сім'ї його власника, оскільки є матір'ю ОСОБА_2 . Набуття позивачкою права користування спірним домоволодіння за таких обставин могло бути обумовлено наданням їй власницею житла, як члену сім'ї, права безстрокового та безоплатного проживання у належному ОСОБА_2 домоволодінні. Відповідно початок користування спірним нерухомим майном був обумовлений правомірним наданням ОСОБА_1 речового права (права користування житловим будинком), що у свою чергу виключає можливість визначення у спірних правовідносинах моменту заволодіння чужим майном без достатньої правової підстави. Оскільки володіння та користування позивачкою спірним домоволодінням базується на нормах закону та протягом усього часу є правомірним, судом під час розгляду справи у вказаних правовідносинах не встановлена сукупність усіх необхідних умов для набуття ОСОБА_1 права власності на майно за набувальною давністю. Тому зазначений позов не підлягає до задоволення.
Під час розгляду питання про розподіл судових витрат суд ураховує, що позивачка при зверненні до суду від сплати судового збору була звільнена на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є особою із інвалідністю І групи. Тому відповідно до статті 141 Цивільного кодексу України такі витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16,328, 344 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 43, 76-84, 89, 132-141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок та земельну ділянку.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його ухвалення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники та їх адреси:
Позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстр.: АДРЕСА_1 );
Відповідачка: ОСОБА_2 (РНОКПП: суду не наданий, зареєстр.: АДРЕСА_1 ).
Повний текст рішення складений 24.11.2025.
Суддя Андрій ПОПЕЛЬНЮХ