справа № 563/1224/25
19 листопада 2025 року м. Корець
Суддя Корецького районного суду Рівненської області Сірак Д.Ю., секретар судового засідання Федичканич В.Ю., за участю захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, адвоката Турович О.М., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 382662 від 06 липня 2025 року зазначено, що 06 липня 2025 року о 00:36 год., в м. Корець, по вул. Шкільна, 14 ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя). Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Захисник ОСОБА_1 , адвокат Турович О.М. в судовому засіданні просила провадження у справі відносно її підзахисного закрити з підстав відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зазначила, що жодними належними та допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні, не доведено факту керування її підзахисним, ОСОБА_1 транспортним засобом.
ОСОБА_1 в судовому засіданні 18.09.2025 вину у вчиненні правопорушення не визнав. Пояснив, що 06 липня 2025 року перебуваючи на передньому пасажирському сидінні він з дружиною, яка керувала транспортним засобом, їхали додому у с. Гвіздів з м. Корець. По вулиці Шкільна у м. Корець їх зупинили працівники поліції та не представляючись на належним чином не встановивши його особу звинуватили його в тому, що він пересів на пасажирське сидіння з водійського та керував автомобілем у стані сп'яніння. Хоча, автомобілем керувала дружина, до неї жодних претензій працівники поліції не висловлювали. З огляду на очевидний факт того, що він не керував транспортним засобом він не погодися на проходження огляду на стан визначення алкогольного сп'яніння. Крім того, просив суд звернути увагу на той факт, що з інспектором ОСОБА_2 , який оформлював адмінматеріали він має давні неприязні відносини, а тому поліцейський з особистих недоброзичливих мотивів міг зупинити автомобіль і вимагати проходження огляду. Вказав, зокрема, що близько пів року тому інспектор ОСОБА_2 зупиняв автомобіль його працівника, погрожував йому, просив передати погрози і йому особисто. Через певний час, коли він та його приятель, який керував автомобілем, поверталися з гостів ОСОБА_2 їх безпідставно зупинив. А коли він вийшов з автомобіля, то інспектор завдав йому кілька ударів по обличчю. За даним фактом він звертався до керівництва ВП №7 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області з метою притягнення ОСОБА_2 до відповідальності. З отриманої відповіді стало відомо, що деякі факти підтвердилися і винних осіб було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. За сукупності вказаних фактів та наведених обставин провадження у справі просив закрити.
Свідок, поліцейський ОСОБА_2 в судовому засіданні суду пояснив, що 06 липня 2025 року, перебуваючи в складі патрульного екіпажу, як інспектор ВП № 7, близько опівночі, у комендантську годину, по вулиці Шкільна у м. Корець побачив автомобіль «Toyota Tundra». Маючи намір перевірити особу, яка порушує режим комендантського часу (з його слів за кермом була особа чоловічої статі у білій футболці) вирішив зупинити автомобіль. В подальшому при підході до автомобіля, водій, як потім вияснилося ОСОБА_1 , з метою уникнення відповідальності пересів на пасажирське сидіння, а за кермом вже сиділа особа жіночої статі. Під час спілкування з водієм ОСОБА_1 , у останнього були виявлені ознаки сп'яніння. На пропозицію пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився, а тому відносно його було складені адмінматеріали за ч. 1 ст. 130 КУпАП. На заяви ОСОБА_3 , дружини ОСОБА_1 , яка сиділа на водійському сидінні не реагував, оскільки вважав, що саме ОСОБА_1 , а не його дружина, керував автомобілем. На уточнююче запитання при яких обставин він це виявив вказав, що бачив під час руху, що за кермом була особа чоловічої статі у білій футболці. Вказав, що між ним та ОСОБА_1 жодних неприязних відносин немає.
Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 суду повідомила, що 06 липня 2025 року опівночі поверталися з чоловіком з міста Корець та прямували у с. Гвіздів. Рухалася по вулиці Старомонастирській, а потім повернула на вулицю Шкільна з метою виїхати на центральну вулицю - Київська. Назустріч виїхала патрульна та сигналами маячків дала вказівку зупинитися, що вона і виконала. Коли працівники поліції підійшли до автомобіля, то звинуватили її чоловіка, ОСОБА_1 у тому, що він пересів на пасажирське сидіння. Як це можна було зробити у процесі керування взагалі невідомо. На її аргументи щодо того, що вона керувала транспортним засобом взагалі не реагували. Пропонували її чоловіку пройти огляд на стан сп'яніння. Однією з можливих причин такої поведінки вважає давні неприязні відносини інспектора ОСОБА_2 до її чоловіка ОСОБА_1 .
Вислухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, його захисника, свідків та дослідивши письмові докази, суддя приходить до таких висновків.
Частиною 1статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є саме керування транспортним засобом у стані сп'яніння (наркотичного чи алкогольного), а його суб'єктом є будь-яка особа, що досягла шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП) на момент керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, які знижують їх увагу та швидкість реакції, незалежно від наявності чи відсутності посвідчення водія.
Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.2019 року зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.
З наведеного слідує, що саме по собі керування транспортним засобом необхідно розуміти як технічну дію водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
За змістом диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідальність для водія транспортного засобу настає за доведеністю одночасно двох обставин - керування транспортним засобом і перебування у стані сп'яніння (наркотичного чи алкогольного).
З переглянутого відеозапису з портативного відеореєстратора працівника поліції встановлено, що після зупинки автомобіля і початку самого відеозапису і розмови поліцейських з ОСОБА_1 він сидів на пасажирському сидінні, а на водійському його дружина - ОСОБА_3 . На відеозаписі не відображено факту пересідання ОСОБА_1 з водійського сидіння на пасажирське. Більше того, на відеозаписі відображено, що коли працівники поліції підходили до автомобіля, то він був в русі.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно дост. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»,ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами, як джерело права.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», оскільки таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення.
Крім рапортів працівників поліції та протоколу, які самі по собі не можуть бути належними доказами вчинення особою адміністративного правпорушення, жодних інших доказів які б свідчили про факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, матеріали справи взагалі не містять. Обставини встановлені в протоколі об'єктивно спростовуються поясненнями свідка ОСОБА_3 та долученим відеозаписом.
З відеозапису не вбачається факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 .
Навпаки, після зупинки транспортного засобу на місці водія перебувала ОСОБА_3 , яка вказувала, що вона є водієм, має посвідчення водія та може його пред'явити. Жодних дій, що могли б свідчити про зміну ОСОБА_1 свого місця у автомобілі на відео не відображено.
Жодних дій по відбору пояснень від ОСОБА_3 , ймовірного водій, який на момент початку відеозапису перебувала на водійському сидінні та стверджувала, що керувала транспортним засобом працівники поліції не здійснили та взагалі на ці факти жодним чином не відреагували.
Таким чином, долученим до матеріалів справи відеозаписом, який є об'єктивним доказом у розумінні ст.251 КУпАП, не підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП.
Будь-яких інших доказів, які підтверджували б факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом матеріали справи не містять.
Щодо покликання сторони захисту щодо упередженого ставлення до нього інспектора Харчука П.Г. через неприязні відносини між ними, то ГУНП в Рівненській області у своєму листі на звернення ОСОБА_1 про притягнення ОСОБА_2 за протиправні дії щодо нього, повідомло, що ними проведено службове розслідування, яке частково знайшло підтвердження, та за порушення службової дисципліни до працівників поліції застосовані дисциплінарні стягнення.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів cуд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Зазначене викладено в п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України».
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст.62 Конституції України.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь.
Враховуючи, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, та те, що ОСОБА_1 не погоджується із складеним відносно нього протоколом про адміністративне правопорушення, категорично заперечує факт керування автомобілем, суд приходить до висновку, що його вина у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не доведена достатніми, допустимими та достовірними доказами.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності складу адміністративного правопорушення.
А тому, провадження в справі підлягає до закриття.
Керуючись ч.1 ст.130, ст.ст.280, 283, п. 1 ч.1 ст.247 КУпАП, суддя
Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністюв його діях події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Корецький районний суд Рівненської області.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2025 року.
Суддя