Справа № 373/2621/25
Номер провадження 2/373/1400/25
24 листопада 2025 року м. Переяслав
Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі головуючого - судді Керекези Я.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу № 373/2621/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Представник позивача звернувся до суду із позовом і просить стягнути із відповідача заборгованість за Кредитним договором № 18.11.2024-100001054 від 18 листопада 2024 року в розмірі 26590 грн 00 коп. та судовий збір в розмірі 2422 грн 40 коп.
Посилається на те, що 18 листопада 2024 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір № 18.11.2024-100001054, відповідно до якого відповідачу було надано у кредит кошти в розмірі 9000 грн 00 коп. строком на 155 днів Процентна ставка «Стандарт» - 1 % за кожен день користування кредитом, застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом. Процентна ставка «Економ» - у розмірі 0,5 % за кожен день користування кредитом, застосовується протягом наступних чергових періодів користування кредитом. Комісія, пов'язана з наданням кредиту у розмірі 9% від суми кредиту складає 810 грн 00 коп. Позивач виконав умови кредитного договору, перерахувавши на банківський рахунок позичальника грошові кошти в розмірі 9000 грн. 00 коп. Відповідачем умови кредитного договору належним чином не виконувалися, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 26590 грн 00 коп., в тому числі заборгованість за тілом кредиту- 9000 грн 00 коп., заборгованість за відсотками - 10660 грн 00 коп., заборгованість за комісією за надання кредиту - 810 грн 00 коп., заборгованість за комісією за обслуговування кредиту - 1620 грн 00 коп., неустойка - 4500 грн 00 коп.
Ухвалою від 15 вересня 2025 року було відкрито провадження по даній справі і справу ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами (а.с.37).
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та роз'яснено, що розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін проводиться за його клопотанням, яке він може подати в строк для подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк відповідачем, який належним чином в силу п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України повідомлений про розгляд справи, не надано відзиву на позов, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи, відповідно до ч.2 ст.191 ЦПК України.
Зважаючи на відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні та незначну складність спору, суд не вбачає підстав для проведення судового засідання, а тому справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Судом встановлено наступне.
До позовної заяви на підтвердження позовних вимог представником позивача додано копію Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти) (а.с.23-26); копію Заявки Кредитного договору № 18.11.2024-100001054 від 18 листопада 2024 року (а.с.26-27); копію відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) Кредитного договору 18.11.2024-100001054 від 18 листопада 2024 року (а.с.27-28)); копію інформаційного повідомлення позичальника ОСОБА_1 (а.с.29); копія Паспорта споживчого кредиту (а.с.30-31); довідку з інформацією, отриманою з центрального вузла Системи BankID (а.с.13 (звор.стор.арк.)); на підтвердження факту перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача представником позивача подано копію листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 35-2508 від 25 серпня 2025 року (а.с.14); копію Договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с.18-22).
Із доданої до позову довідки-розрахунку (а.с.15) вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором № 18.11.2024-100001054 від 18 листопада 2024 року складає 26590 грн 00 коп., а саме:
-заборгованість за тілом кредиту -9000 грн 00 коп.;
-заборгованість за процентами за період із 18 листопада 2024 року по 21 квітня 2025 року - 10660 грн 00 коп.;
-заборгованість за комісією за надання кредиту 810 грн 00 коп.;
-заборгованість за комісією за обслуговування кредиту - 1620 грн 00 коп.;
-неустойка - 4500 грн 00 коп.
Крім того, представником позивача до позовної заяви додано копію скріншоту із сайту Національного банку України відносно абонента-надавача послуг системи BankID - ТОВ «Споживчий центр» (а.с.13); копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.32).
Будь-яких інших доказів чи клопотань про їх витребування представником позивача подано не було.
Відповідно до ст. ст. 11, 13, 14 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Цивільні права і обов'язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як це передбачено ст. 629 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В силу ст.ст. 626, 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ч.2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товар, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо) яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦРК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 16 вересня 2020 року, вбачається, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно п.63 вищезазначеного Положення виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити:
1) назву документа (форми);
2) дату складання;
3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи;
4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта;
5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Відповідно до п.46 вищезазначеного Положення відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками здійснюється на підставі платіжних інструкцій, наданих/складених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань безготівкових розрахунків та виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті.
З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 25 травня 2021 року по справі №554/4300/16-ц, вбачається, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 25 травня 2021 року по справі №554/4300/16-ц, вбачається, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже, первинними бухгалтерськими документами, які можуть підтвердити факт перерахування коштів на картковий (поточний) рахунок фізичної особи можуть бути платіжна інструкція та виписка з особового рахунку клієнта.
На підтвердження факту перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача представником позивача подано копію листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 35-2508 від 25 серпня 2025 року (а.с.14); копію Договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с.18-22).
Матеріали справи також містять довідку-розрахунок (а.с.15), в якій зазначено дані про загальний розмір заборгованості відповідача за Кредитним договором № 18.11.2024-100001054 від 18 листопада 2024 року, без конкретизації щомісячних нарахувань та сплати заборгованості за цим договором.
Вказані документи не є первинними бухгалтерськими документами, вони не містять даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Споживчий центр» коштів в сумі 9000 грн 00 коп. на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 . Вони не є належними доказами, які підтверджують здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів відповідачу за Кредитним договором № 18.11.2024-100001054 від 18 листопада 2024 року в розмірі 9000 грн 00 коп.
В позовній заяві представник позивача зазначає про часткову сплату відповідачем заборгованості за кредитним договором: 29 грудня 2024 року на суму 500 грн 00 коп. Разом з тим, доказів на підтвердження даної обставини представником позивача подано не було. Будь-якого розрахунку із зазначенням щоденних нарахувань та даних про часткове погашення заборгованості за кредитним договором матеріали справ не містять.
Крім того, представником позивача не додано до матеріалів справи доказів ідентифікації особи відповідача, та направлення на його номер телефону чи адресу електронної пошти одноразового ідентифікатора, що використовувався для підписання Кредитного договору № 18.11.2024-100001054 від 18 листопада 2024 року.
Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17 зазначив, що «в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем суд має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.»
Враховуючи вищевикладене, оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, зокрема факту перерахування на рахунок ОСОБА_1 коштів за Кредитним договором № 18.11.2024-100001054 від 18 листопада 2024 року та доказів на підтвердження наявної заборгованості за ним.
За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
В силу ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 10, 12, 13, 19, 80, 81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 277, 279, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А; код ЄДРПОУ 37356833;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Я. І. Керекеза