"24" листопада 2025 р.
Справа № 642/5686/25
Провадження № 2/642/1953/25
24 листопада 2025 року
м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Петрової Н.М.,
секретар судового засідання - Лісняк В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
19.09.2025 до Холодногірського районного суду м.Харкова надійшла цивільна справа за позовом ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором №4122267 від 27.11.2021 у сумі 19 515,00 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн. Позовна заява подана за допомогою системи «Електронний суд».
В обґрунтування позову зазначено, що 27.11.2021 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено договір № 4122267. Відповідно до п. 1.2. договору сума кредиту становить 5 000,00 грн. Договір передбачає, що позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. У разі прострочення позичальником виконання зобов'язань зі сплати заборгованості, кредитодавець має право, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, якщо такі складались), нарахувати проценти за стандартною ставкою, визначеною цим договором, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
26.07.2024 було укладено договір № 26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4122267. Таким чином, позивача наділено правом вимоги до відповідача за договором № 4122267.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №4122267від 27.11.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 19 515,00 грн, з яких: 1) заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 5000 грн; 2) заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 14 515,00 грн.
Ухвалою суду від 23.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просивпроводити розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити, проти задоволення заочного рішення не заперечує.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з'явиввся, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, будь-яких клопотань чи заперечень від нього до суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
В постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 752/5046/22 вказано, що: «Аргументи заявника про те, що суд не повідомив його про розгляд справи, є необґрунтованими, оскільки кореспонденція, а саме судова повістка-повідомлення про розгляд справи була повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». З огляду на те що кореспонденція, яка була повернена до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України він є таким, що її отримав».
Аналогічна правова позиція викладена 05 лютого 2025 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 128/240/20, провадження № 61-10183св24 (ЄДРСРУ № 125005548) та 24 березня 2025 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 706/208/15-ц, провадження № 61-11296св23 (ЄДРСРУ № 126088362).
Згідно зі статтею 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
24.11.2025 ухвалою суду постановлено про заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Здійснюючи правосуддя (ч.1 ст.5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно п. 23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Спірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Пунктом другим частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено в пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 27.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4122267. Договір укладено в електронній формі та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразового ідентифікатора R34674, який підтверджується довідкою про індетифікацію.
Згідно з умовами кредитного договору, пунктів 1.1. - 1.4., кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 5000,00 грн. Строк кредиту 30 днів з 27.11.2021. Дата повернення кредиту, сплати комісії, процентів 27.12.2021.
Відповідно пунктів 1.5.1.-1.6 Договору, комісія за надання кредиту 0 грн, Проценти за користування кредитом 15.00 грн, які нараховуються за ставкою 0.001 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку за кожен день користування кредитом.
Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1. Договору).
Відповідно до п. 2.2.3. Договору, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п.1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.
Згідно п. 2.3.1.2. Договору, пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору.
Відповідно до п. 4.2. Договору, у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.
Пуектами 6.1. Договору передбачено, що цей договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно з п. 3.2.6. Договору, кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором протягом строку дії договору без згоди позичальника.
Відповідно до квитанції від 27.12.2021 ТОВ «Мілоан» перерахувало 5000 грн за призначенням: кошти згідно договору 4122267, на рахунок отримувача НОМЕР_1 .
Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, ОСОБА_1 , має заборгованість за період з 27.11.2021 по 04.03.2022 в розмірі 19 515,00, яка складається з: тіла кредиту - 5000 грн, заборгованості за процентами - 14 515,00 грн.
Відповідно детального розрахунку заборгованості (щоденні нарахування і погашення) за Договором встановлено, що за договором кредиту ОСОБА_1 заборгованість становить 19 515,00 грн, з яких 5000 грн - тіло кредиту, 14 515,00 грн - нараховані відсотки.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Частиною першою статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційне - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Відповідно до ч.12 ст.11 ЗУ “Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Подібна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 та ґрунтується на презумпції свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства. Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів.
Встановлені судом фактичні обставини у справі свідчать про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Разом з цим, судом встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідачу було надіслано за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, наявні правові підстави для їх стягнення з відповідача в даному розмірі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 14 515,00 грн. суд зазначає наступне.
Суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абз. 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
За приписами пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, оскільки не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями відповідно до умов Договору.
Позивачу при пред'явленні вказаного позову необхідно було довести факти укладення кредитного договору, перерахування коштів позичальнику, неналежного виконання позичальником умов договору та обставини переходу прав вимоги до позивача як нового кредитора.
Розрахунок заборгованості з тіла кредиту та процентів сумніву у суду не викликає.
Відповідачем, в свою чергу, до суду не надано власного розрахунку заборгованості на спростування доводів і розрахунку позивача або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності.
Враховуючи, що позивачем надано докази, які підтверджують укладання кредитного договору з відповідачем, а також надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування процентів, а відповідачем, в свою чергу, не виконано договірні зобов'язання, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Отже, на думку суду, позовні вимоги є обгрунтованими, оскільки такі умови прямо передбачені кредитним договором №4122267 від 27.11.2021, з якими ОСОБА_1 був обізнаний та, підписавши договір, погодився на них, а тому наявні підстави для стягнення суми процентів за користування кредитними коштами.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань, заборгованість відповідача за Кредитним договором по нарахованим та несплаченим процентам станом на 28.08.2025 становить 14 515,00 гривень, що нараховані відповідно до п. 1.5.2. Кредитного договору.
Позивачем надано належні докази щодо нарахувань процентів на прострочену заборгованість саме в такому розмірі як заявлено.
Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України у розмірі 14 515,00 грн.
Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статей 512, 513 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною 1 статті 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
26.07.224 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу №26-07/2024.
Відповідно до умов цього договору, Первісний Кредитор відступає за плату своє право грошової вимоги до Боржників строк виконання зобов'язань за якою настав, або яке виникне у майбутньому у сумі 287 052 895,25 грн. (двісті вісімдесят сім мільйонів п'ятдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто п'ять гривень 25 копійок), а Фактор, здійснивши Фінансування в порядку, передбаченому цим Договором, приймає право грошової вимоги до Боржників, що 2 належить Клієнту, і стає Новим Кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між Клієнтом і Боржниками. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимоги від Боржників, а Клієнт не відповідає перед Фактором, якщо одержані Фактором суми виявляться меншими від суми, сплаченої Фактором Клієнтові. До Фактора переходять права Клієнта як первісного кредитора за договорами про споживчий кредит в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зокрема Фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів за користування кредитом та/чи процентів, за порушення грошового зобов'язання (відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України) за договорами про споживчий кредит (в тому числі за періоди, що передували відступленню прав вимоги, якщо такі нарахування не були здійснені Клієнтом) за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення неустойки (штраф, пеня) за порушення Боржниками грошових зобов'язань, нарахування будь яких платежів і комісій відповідно до умов договорів про споживчий кредит.
Згідно платіжного доручення №448090005 від 26.07.2024 ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» сплатило на рахунок ТОВ «Мілоан» 3310395,81 грн, за призначенням: оплата лоту згідно з договором факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024.
На підставі наведених положень, а також враховуючи досліджені судом докази на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги ТОВ «Мілоан» до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №4122267 від 27.11.2021 та набуття такого права ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу, суд приходить до наступного.
Як передбачено ст.15 ЦПК України - учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 26 ЗУ від 05.07.2012 року за № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, та становлять одну із складових судових витрат ч.1 ст.133 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139 та ч. 3 ст. 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
За змістом ст.137 ЦПК України (1) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. (2) За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (3) Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (4) Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (5) У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (6) Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року за № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного встановлено, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, або розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме не надано: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 03.02.2021 року №760/34441/19 та від 07.04.2021 року № 545/3748/17.
На підтвердження понесених витрат, пов'язаних з правничою допомогою, представником позивача додано надано копію заявки на надання юридичної допомоги №900 від 01.08.2025, договору №02-07/2024 від 02.07.2024 про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги №17 від 31.08.2025.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує те, що публічний інтерес до справи відсутній; справа належить до категорії незначної складності; є типовою; має невелику ціну позову; справу розглянуто у порядку спрощеного провадження за відсутності представника позивача; правові позиції у цій категорії справ усталені; враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 9 000 грн. до 4 500 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч.2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Згідно висновків Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесений судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст..ст.4,6,7,12,13,19,80,81 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, ст. 509, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 633, 634, 1048, 1056 ЦК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором №4122267 від 27.11.2021 у розмірі 19 515 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятнадцять) грн., яка складається з: суми кредиту у розмірі - 5 000,00 грн.; суми процентів за користування кредитом у розмірі - 14 515,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві грн., 40 коп.) грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ 42640371, юридична адреса місцезнаходження: м. Київ, вул.Гедройця Єжи, буд.6, офіс 521.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Повний текст рішення складено 24.11.2025.
Суддя Наталя ПЕТРОВА