Справа № 342/700/25
Провадження № 2/342/566/2025
12 листопада 2025 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Андріюк І.Г.,
секретаря судового засідання Малик Г.В.,
з участю позивачки ОСОБА_1
представника позивачки ОСОБА_2
представника Органу опіки та піклування Боднарчук О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Городенка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Городенківської міської ради,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просить позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 28.10.2015, під час якого народилося двоє дітей: син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7 . Рішенням суду шлюб від 26.05.2021 шлюб між сторонами розірвано, діти сторін залишились проживати біля позивачки.
З 2021 року відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків: не провідує дітей, не цікавиться їх сьогоденням, інтересами, навчанням у школі, станом здоров'я, не дарує подарунки. Позивачка ніколи не перешкоджала відповідачу у спілкуванні з дітьми, а неодноразово акцентувала на необхідності проявляти турботу, увагу та любов дітям та що їхні стосунки не можуть впливати на дітей. Незважаючи на те, що у 2024 році позивачка вже зверталася до суду з аналогічним позовом, та їй відмовлено, відповідач належних висновків для себе не зробив, жодної ініціативи у спілкуванні з дітьми з його боку не було. Суд попередив відповідача про необхідність зміни ставлення відповідача щодо малолітніх дітей, однак з того часу останній проявив байдужість щодо покращення свого ставлення до спільних з позивачкою малолітніх дітей. Крім цього, з часу прийняття рішення про відмову у позбавленні батьківських прав до часу звернення з позовом представник органу опіки та піклування на виконання судового рішення жодного разу не навідались до помешкання, де проживає позивачка та не поцікавилась, чи виконує відповідач батьківські обов'язки в частині зміни ставлення ним до виховання спільних малолітніх дітей.
Відповідач подавав до органу опіки та піклування заяву про вирішення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, проте жодного разу так і не відвідав дітей, не привозив їм ні іграшок, ні продуктів харчування, що підтверджує безвідповідальне ставлення до виконання батьківських обов'язків.
Таким чином, дії відповідача підтверджують про його самоусунення від виконання батьківських обов'язків щодо своїх дітей.
Крім цього, у 2024 році відповідача притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення за ст.сь.263, 263-1 КК України та засуджено до покарання із звільненням від відбуття покарання, що позивач вважає негативно впливатиме на виховання дітей.
Ухвалою від 21.07.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Городенківської міської ради Івано-Франківської області, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Від служби у справах дітей Городенківської міської ради Івано-Франківської області судом 19.09.2025 отримано рішення про затвердження висновку органу опіки та піклування.
Ухвалою суду від 22.09.2025 закрито підготовче провадженняу справі, справу призначено до судового розгляду по суті, у судове засідання викликано учасників справи та свідків.
У судовому засіданні позивачка та її представник вимоги позову підтримали, просили задовольнити. Позивачка ОСОБА_1 зазначила, що з 2021 року відповідач дітьми не цікавиться з невідомих причин.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлявся у встановленому порядку шляхом направлення рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
09.09.2025 відповідач ОСОБА_3 надіслав до суду заяву про згоду на позбавлення батьківських прав, просив розглянути справу за його відсутності.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Городенківської міської ради Івано-Франківської області у судовому засіданні вимоги позову підтримала, зазначивши, що відповідачу надавався час на зміну ставлення до дітей, проте він ним не скористався. Також зазначила, що у дітей є вітчим, який проводить з ними час.
У судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_8 , яка повідомила, що відповідач не навідується до дітей близько п'яти років, не надавав позивачці допомогу після розлучення, знає, що діти батьком називають вітчима. Також допитано свідка ОСОБА_9 , яка повідомила, що їхні діти ходять разом до школи. Батька дітей не бачила жодного разу.
Суд, вислухавши пояснення позивачки, її представника, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази у справі, вважає за доцільне зазначити наступне.
Згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Нормами статті 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Звернувшись до суду із позовом про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 , позивачка покликається на те, що відповідач з 2021 року, та після ухваленого судом рішення про відмову у позбавленні батьківських прав, не змінив свого ставлення до дітей, не виявляє інтересу до їхнього життя та виховання, не забезпечує їх матеріально, не спілкується з ними, що свідчить про ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення батьківських прав, що відповідатиме інтересам дітей.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Такий висновок зробив Верховний Суд у справі № 522/10703/18 від 29.04.2020 року.
Згідно правового висновку, викладеному у постанові Верховного суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23 необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , актовий запис №46 від 10.05.2016 року, що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10 травня 2016 року Городенківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області; батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , актовий запис №45 від 11.05.2017 року, що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 11 травня 2017 року Городенківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 26.05.2021 року по справі № 342/352/21 (провадження № 2/342/414/2021), яке набрало законної сили 29.06.2021, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 .
02.05.2023 ОСОБА_10 зареєструвала шлюб з ОСОБА_12 , що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 02.05.2023 Городенківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Городенківської міської ради від 18.12.2023 №782 встановлено наступний порядок спілкування батькові ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 : впродовж першого місяця, з часу прийняття рішення, з метою налагодження контакту з дітьми: один раз у тиждень: у неділю з 10.00 год до 14.00 год по АДРЕСА_1 ; в подальшому два рази у місяць, перший та третій тиждень, з п'ятниці 16.00 год до суботи 16.00 год за місцем проживання батька; частину всіх шкільних канікул, святкових та пам'ятних дат у дітей; засобами телефонного зв'язку (ватсап, вайбер, телеграм) на час перебування батька за межами України чи іншої причини, що унеможливлює фізичне спілкування батька з дітьми; в інший, непередбачений комісією з питань захисту прав дитини, за погодженням з матір'ю дитини.
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 29.02.2024 року по справі № 342/959/23 (провадження № 2/342/44/2024), яке набрало законної сили 04.04.2024, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Городенківської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Згідно копії акту № 12-2 обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, складеного 04.05.2025, позивачка ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_12 , сином ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_5 , сином ОСОБА_13 , батьком ОСОБА_14 , матір'ю ОСОБА_15 проживають за адресою: АДРЕСА_2 ; будинок, у якому проживає ОСОБА_1 , знаходиться у задовільному стані, для дітей створені всі умови для їх життєзабезпечення.
За даними характеристики Серафинецького старостинського округу від 04.07.2025 ОСОБА_1 характеризується позитивно.
Згідно характеристик Серафинецього ліцею від 07.05.2025 ОСОБА_16 навчається у ліцеї з 01.09.2022, ОСОБА_17 - з 01.09.2023. Належну увагу навчанню та вихованню дітей приділяє виключно мама, яка постійно підтримує зв'язок з ліцеєм та класним керівником, систематично відвідує батьківські збори. За час навчання дітей у ліцеї біологічний батько жодного разу не з'явився, навчанням та вихованням дітей не цікавиться.
Згідно відповіді КП «Городенківський центр первинної медичної допомоги» Городенківської міської ради від 15.07.2025 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають укладені декларації з сімейним лікарем підприємства. З моменту укладення декларацій діти здійснювали візити до лікаря у супроводі матері ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Мати чи батько вважаються такими, що ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків, якщо вони за станом свого психічного здоров'я усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними, а також якщо вони мають юридичну і фактичну можливість до вчинення відповідних дій, які становлять зміст батьківського обов'язку.
Статтею 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Такий висновок має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав.
Згідно висновку органу опіки та піклування Городенківської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 16 вересня 2025 року № 1254, орган опіки та піклування Городенківської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стосовно малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У даному висновку зазначено, що у 2024 році Городенківським районним судом відмовлено ОСОБА_1 у позбавленні батьківських прав ОСОБА_3 , однак батько належних висновків для себе не зробив, не змінив ставлення до дітей, жодної ініціативи щодо спілкування з дітьми, зустрічей з ними, надання матеріальної чи фінансової допомоги впродовж 2024 та поточного 2025 року не проявляв. Також батько не виконував рішення органу опіки та піклування від 18.12.2023 про встановлення йому порядку участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми, яке було прийняте за його ініціативи. 08.09.2025 ОСОБА_3 написав заяву, у якій просить розглядати питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини про позбавлення його батьківських прав стосовно малолітніх дітей без його участі, оскільки згідний на позбавлення батьківських прав. Відповідну заяву подав також до Городенківського районного суду. Зазначено, що фактично батько ОСОБА_3 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків і його батьківство носить формальний характер. Про його батьківство нагадує лише запис у свідоцтвах про народження дітей.
Суд звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав оцінюється судом як один із доказів, і суд може не погодитись з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.
Аналізуючи висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача стосовно малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд дійшов висновку про те, що висновок є недостатньо обґрунтованим, не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими орган опіки та піклування керувався під час прийняття рішення; у висновку не зазначено про вжиті органом опіки та піклування, з часу ухвалення судового рішення про відмову у позбавленні батьківських прав 29.02.2024, заходів контролю за виконанням батьківських обов'язків відповідачем, покладені на Службу у справах дітей Городенківської міської ради. Також у висновку не зазначено обставини, що свідчать про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, враховуючи, що справа вже вдруге на розгляді у суді та при попередньому її розгляді орган опіки та піклування заперечував щодо позбавлення батьківських прав відповідача.
Крім цього, у позові зазначено, що з часу прийняття рішення про відмову у позбавленні батьківських прав до часу звернення з позовом представники органу опіки та піклування на виконання судового рішення жодного разу не навідались до помешкання, де проживає позивачка та не поцікавились виконанням відповідачем батьківських обов'язків в частині зміни ставлення ним до виховання спільних малолітніх дітей.
Так, суд зауважує, що у висновку зазначено тільки про відсутність змін у ставленні батька до виховання дітей та не проаналізовано причини таких, не зазначено про вжиті протягом року, з часу ухвалення рішення про відмову у позбавленні батьківських прав, заходи для з'ясування причин такої поведінки відповідача та її зміни.
У висновку не враховано, що відповідач не бере участі у вихованні дітей з об'єктивних причин, оскільки малолітні проживають у новій сім'ї позивачки.
Тому, користуючись своїм правом, наданим положеннями ч. 6 ст. 19 СК України, суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування, оскільки вважає його належно необґрунтованим.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що поведінка відповідача щодо малолітніх дітей є злісним ухиленням ним від своїх батьківських обов'язків, судом при розгляді справи не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що відповідач свідомо не бажає спілкуватися з дітьми, брати участь у її вихованні, остаточно самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, які проживають з матір'ю та її чоловіком.
Згідно вимог ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд дослідив долучене стороною позивача судове рішення від 29.02.2024, де встановлено, що після припинення шлюбних відносин між сторонами позивачка та відповідач не підтримували спілкування, а їхні стосунки стали неприязними. ОСОБА_3 , бажаючи підтримувати стосунки з дітьми, звернувся до служби у справах дітей Городенківської міської ради для встановлення графіку побачень з дітьми. Відповідач сплачував аліменти на утримання малолітніх дітей, однак на даний час позивачка відмовилась від отримання аліментів. Також у рішенні зазначено, що згідно копії письмових пояснень ОСОБА_3 , адресованих Службі у справах дітей, останній спершу намагався робити спроби примирення та виявляв бажання бачитися з дітьми - телефонував, приїздив у с.Серафинці, вони бачилися і у Городенці. ОСОБА_3 не дуже допускала до дітей, казали, що він поганий батько, їх цікавила тільки фінансова сторона. ОСОБА_20 дуже любить своїх дітей і хоче з ними бачитись, щоб вони знали, що у них є батько. Картає себе, що зашвидко відступив, можливо, йому не вистачило сміливості. Не зміг витримати, коли при зустрічі, на очах дітей його виставляли посміховиськом. Запевнив, що хоче налагодити стосунки з дітьми та проти позбавлення батьківських прав. Хоче, щоб вони знали, що у них тато ОСОБА_19 , а не інший.
Щодо встановленого порядку участі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми, визначеного рішенням виконавчого комітету Городенківської міської ради від 18.12.2023, згідно п.7 рішення контроль за виконанням рішення покладено на першого заступника голови ОСОБА_21 , проте при розгляді справи не встановлено про вжиті заходи контролю з боку відповідальних за це осіб.
Також судом не встановлено, що відсутність батька у житті дітей є результатом свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками, а не обставин, що склалися між батьками.
У судовому засіданні з'ясовано думку малолітнього ОСОБА_6 , який повідомив, що батька не пам'ятає та у нього є тато ОСОБА_22 .
Верховний Суд неодноразово наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі №947/7448/22 (провадження №61-18610св23), від 22 листопада 2023 року у справі №320/4384/18 (провадження №61-1682св22), від 06 жовтня 2021 року у справі №320/5094/19 (провадження №61-7357св21)).
Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків не може розцінюватися як ухилення ними від виконання своїх батьківських обов'язків і не є підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17 (провадження №61-12023св18)).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №705/3040/18 (провадження №61-19878св21) думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки вона може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким дитина через малолітній вік неспроможна надавати об'єктивну оцінку, та не завжди відповідає інтересам самої дитини.
Окрім того, не можуть слугувати достовірними та достатніми доказами злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків показання свідків, оскільки свідки перебувають у дружніх стосунках із позивачкою, тобто можуть бути зацікавленими в результатах розгляду справи на користь позивачки, тому суд критично оцінює покази цих свідків.
Подану відповідачем заяву до суду про згоду на позбавлення батьківських прав, визнання позову суд вважає такою, що суперечить закону, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22 (провадження №61-10115св23) суд зазначив, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. У цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині 3 статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини. Верховний Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №675/2136/19 (провадження №61-2251св22) та від 29 листопада 2023 року у справі №607/15704/22 (провадження №61-11993св23) суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Стороною позивача не наведено переконливих аргументів, що виправдовують позбавлення малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 можливості відновити зв'язок зі своїм батьком, позбавлення можливості такого спілкування в майбутньому, а тому позбавлення відповідача батьківських прав за встановлених обставин не відповідає критерію пропорційності.
Позбавлення батьківських прав допускається лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Посилання сторони позивача, що впродовж п'яти років малолітні діти не бачаться із відповідачем не є підставою для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка, на переконання суду, не довела.
Також суд зауважує, що сторона позивача, покликалась у позовній заяві як на підставу позбавлення відповідача батьківських прав притягнення його до кримінальної відповідальності, проте жодних доказом наведеного не підтвердила.
Правилами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, та суд зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Суд вважає, що позбавлення батьківських прав не може бути єдиним способом захисту прав дітей, що врахує їх інтереси. Навпаки, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї та такий захист повинен полягати не тільки у здійснення формальних процедур, а повинен бути спрямованим на підтримку, допомогу та сприяння тим особам, які цього потребують та яких це стосується, в тому об'ємі та з такою тривалістю, як цього вимагають обставини, заради того, щоб не розривалися сімейні зв'язки, що позбавляють дитину її коріння, спорідненості з батьками, оскільки таке може вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять достатніх та безспірних доказів винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним батьківськими обов'язками, навмисного ухилення від виховання малолітніх і, як наслідок, необхідність застосування до нього крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до статті 164 СК України, а тому суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов'язків.
За вказаних обставин суд визнає за необхідне повторно попередити відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання дітей з покладенням на орган опіки та піклування виконавчого комітету Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області обов'язку контролю стосовно виконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов'язків щодо малолітніх дітей.
На підставі викладеного, ст.ст. 150, 155, 164-166 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.82, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Городенківської міської ради відмовити.
Попередити ОСОБА_3 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області обов'язок контролю стосовно виконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов'язків щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Учасники справи:
позивачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Городенківської міської ради, адреса - вул. Шевченка, 77, м. Городенка Івано-Франківської області.
Повне судове рішення складено 21.11.2025.
Суддя Андріюк І.Г.