Справа 203/6674/25
Провадження 2/206/3136/25
19 листопада 2025 року м. Дніпро
Самарський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Гаркуші В.В., за участю секретаря судового засідання Цибань Є.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Дніпро позовну заявуТовариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості за кредитним договором,-
21.10.2025до Самарського районного суду міста Дніпра від Центрального районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява, подана представникомПозивача - Романенком Михайлом Едуардовичем, через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 , в якій представник просить суд:
- Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») заборгованість за Кредитним договором № 3285981 від 26.05.2021 у розмірі 39520,00грн.;
- Стягнути із Відповідача на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») судовий збір у розмірі 2422,40 грн;
- Стягнути із Відповідача на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746 IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
І. Стислий виклад позиції позивача.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 26.05.2021 ОСОБА_1 (далі - Відповідач) в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «МІЛОАН» подано заявку на отримання кредиту № 3285981.
ТОВ «МІЛОАН» направило Відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Кредитного Договору № 3285981 від 26.05.2021р., який знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору Відповідач отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на вебсайті Товариства та є невід'ємною частиною цього Договору. ПРАВИЛА надання фінансових кредитів ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті.
Згідно Договору про надання споживчого кредиту № 3285981 від 26.05.2021 відповідачу надається кредит у гривні, а відповідач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» свої зобов'язання виконало та перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 8000,00 грн. на картковий рахунок.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що свідчить про невиконання зобов'язаньв частині виконання договірних відносин: ст.526, 527 Цивільного кодексу України.
13.09.2021 згідно умов Договору відступлення права вимоги № 07Т ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором № 3285981 від 26.05.2021 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс», а відповідно останнє набуло права вимоги до Відповідача.
Згідно Договору факторингу сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 39520,00грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 30000,00 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 1520,00 грн.; заборгованість за пенею становить 0,00 грн.
У зв'язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору, позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі, направлено досудову вимогу про необхідність сплати заборгованості.
Незважаючи на це, позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором (а.с.1-6).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 19.11.2025 не з'явився. 11.11.2025 подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «ДіджиФінанс» у повному обсязі у зв'язку із закінченням строку позовної давності. У разі незастосування строку позовної давності просив врахувати те, що він є особою, яка проживає на тимчасово окупованій території, застосувати ст. 551 ЦК України та зменшити розмір нарахованих відсотків та комісійних винагород як таких, що є надмірними і несправедливими. Зменшити розмір судових витрат на правничу допомогу, заявлених Позивачем, відповідно до ст. 137 ЦПК України. Врахувати обставини щодо неможливості належного отримання судових повідомлень через проживання на окупованій території.
Відповідач зазначає, що Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України (ЦК України), загальний строк позовної давності становить три роки. Кредитний договір, який є предметом позову, було укладено 26.05.2021. Зважаючи на те, що зобов'язання є строковим, строк позовної давності розпочався наступного дня після настання строку виконання. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг строку позовної давності зупиняється із пред'явленням позову в установленому порядку. Однак, позовна заява за даною справою була подана до суду лише у вересні 2025 року, що свідчить про явний пропуск трирічного строку. Крім того, просить суд звернути увагу на наступне. Законодавство щодо перебігу строків давності зазнавало численних змін у зв'язку з воєнним станом. Остання значуща зміна (Закон України № 4434-IX) набрала чинності 04.09.2025, відновивши перебіг усіх строків. Протягом періоду дії воєнного стану перебіг строків був призупинений або обмежений. Також зазначає, що протягом всього строку позовної давності, а також після його відновлення 04.09.2025 року, він не вчиняв жодних дій, які б могли свідчити про визнання зазначеного боргу або його частки (наприклад, не здійснював платежів, не надсилав листів чи повідомлень з визнанням боргу, не підписував жодних додаткових угод тощо), що могло б перервати перебіг строку позовної давності згідно зі ст. 265 ЦК України. Відповідно, перебіг строку давності не переривався.
Відповідач не отримував повідомлень від суду чи позивача про відкриття провадження та розгляд цієї справи в належний спосіб. Вперше про існування позову він дізнався випадково через застосунок «Дія», що на його думку свідчить про суттєве порушення його права на отримання судових документів та права на захист. Фактичне місце проживання відповідача було на тимчасово окупованій території (м. Маріуполь), що об'єктивно унеможливлює нормальний зв'язок. Позивач, подаючи позов, зазначив цю адресу, усвідомлюючи неможливість доставки. Це на його думку порушує його право на участь у процесі та суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд).
Відповідач зазначає про неможливість виконання зобов'язань через обставини непереборної сили (Форсмажор),через повномасштабну збройну агресію рфвін, втративши постійне джерело доходу, об'єктивно не мав фінансової можливості виконувати кредитні зобов'язання. Ці обставини підпадають під визначення непереборної сили (форс-мажору) згідно з ст. 617-1 ЦК України, оскільки є надзвичайними, невідворотними та об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань. Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання, якщо воно сталося внаслідок випадкових обставин, які він не міг ні передбачити, ні запобігти.
Відповідач вважає нараховані відсотки за користування кредитом надмірними. За позовом стягується загальна сума 39520,00 гривень, з яких: тіло кредиту: 8000,00 грн. відсотки: 30000,00 грн. Комісійні: 1520,00 грн. Сума нарахованих відсотків у 30000,00 гривень складає 375% від отриманої суми кредиту, що на його думку є явно надмірним та невідповідає принципам добросовісності та справедливості.
Також відповідач вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу 5000,00 грн явно завищеною, зважаючи на стандартний характер справи про стягнення боргу за споживчим кредитом, що не вимагає складних правових розробок (а.с. 61-62).
Представник Позивача у судове засідання 19.11.2025 не з'явився. Прохальна частина позовної заяви містить клопотання про розгляд справи без його участі. 17.11.2025 представник позивача ЩаваЄлизвета Володимирівна подала до суду відповідь на відзив, в якому просила суд розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, задовольнити у повному обсязі позові вимоги.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що 26.05.2021 за власним волевиявленням, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, відповідачем в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі по тексту - ТОВ «МІЛОАН» чи/або первісний кредитор) за електронною адресою: https://miloan.ua/ подано заявку на отримання кредиту № 3285981. Заявка на отримання кредиту знаходиться у власному кабінеті відповідача на вказаному веб-сайті Товариства. Відповідачем у відзиві не заперечується факт укладення договору та його підписання власноруч.
Щодо доводів відповідача про те, що до суду подана заява про застосування правових наслідків спливу строків позовної давності як підстава для відмови у задоволенні позову Позивач зазначає наступне: позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Крім того, частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину. Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30.06.2023 року. Постановою КМУ від 27.06.2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12.03.2020 по 30.06.2023 року. Разом з цим, відповідно Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, якій неодноразово було продовжено та який діє до тепер. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Таким чином, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час. Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набув чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Отже, звертаємо увагу суду, що за загальним правилом строк позовної давності за договором про надання споживчого кредиту № 3285981 від 26.05.2021 не сплинув, оскільки його перебіг був призупинений на період дії карантину та воєнного стану. Відповідно до Закону України № 4434-IX перебіг позовної давності відновлюється з 04.09.2025, тобто саме з цієї дати продовжується (а не завершується) її відлік. Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним договором почне обчислюватися (продовжиться) з 04.09.2025, і спливе лише після спливу цього трирічного періоду - тобто 04.09.2028, якщо не буде інших підстав для його переривання чи зупинення.
Щодо тверджень відповідача про неспівмірність нарахування відсотків за договором споживчого кредиту № 3285981 від 26.05.2021 позивач зазначає наступне: згідно п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000,00 грн. у валюті: Українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 26.05.2021 (строк кредитування). Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 25.06.2021. Згідно п. 1.5. Договору загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 7520.00 грн. в грошовому виразі та 284,098.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 15520.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань. Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту: 1 520,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Отже, чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування». Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Поряд з цим, відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 6 000,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Також, згідно п. 1.6. Договору базова процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже позичальник свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв'язку з чим за договором виникла заборгованість в загальному розмірі 39 520,00 грн., в тому числі: заборгованість за тілом кредиту становить 8 000,00 грн. (відповідно до п. 1.2. договору); заборгованість за комісією становить 1 520,00 грн. (відповідно до п. 1.5.1. договору); заборгованість за відсотками становить 30 000,00 грн. (відповідно до п. 1.5.2. договору нараховано 6 000,00 грн. + відповідно до п. 1.6. договору нараховано 24 000,00 грн. = всього 30 000,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн позивач зазначив, щона підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію договору № 42649746 про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року; копія додаткової угоди № 101871674 від 05 травня 2025 року до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року; копію детального опису робіт (надання послуг) від 29 липня 2025 року; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 29 липня 2025 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Міньковської Анастасії Володимирівни. Окрім того позивачем було проаналізовано ринкову вартість аналогічної правової допомоги на сайтах та встановлено, що вартість таких цивільних позовів складає 6150,00 грн. Таким чином, позивач, на його думку, надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 підлягають до задоволення (а.с. 63-69).
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Відповіднодо протоколуавтоматизованогорозподілусудовоїсправивід21.10.2025 головуючиму справівизначеносуддю Гаркушу В.В.(а.с. 58)
УхвалоюсуддіСамарського районного суду містаДніпраГаркуші В.В.відкритопровадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеногопозовногопровадження (а.с. 59).
11.11.2025 відВідповідачанадійшоввідзив на позовнузаяву (а.с.61-62).
17.11.2025 відпредставникаПозивачанадійшлавідповідь на відзив (а.с. 63-74).
В зв'язку з відсутністю учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
Судом встановлено, що 26.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 3285981, згідно якого сума кредиту становить 8000,00 грн. (п.1.2); кредит надається строком на 30 днів з кінцевим терміном повернення 25.06.2021 (п.1.3, 1.4), тип процентної ставки - фіксована, проценти за користування кредитом 6000,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2), стандартна процентна ставка за користування кредитом 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, комісія за надання кредиту 1520,00грн, яка обліковується за ставкою 19 % від суми кредиту одноразово (а.с. 15-20).
Згідно платіжного доручення № 47194889 від 26.05.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» ОСОБА_3 у розмірі 8000,00 грн., з призначенням платежу: кошти згідно договору 3285981 (а.с. 32).
Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, допустивши прострочення в погашенні суми кредиту і відсотків, а тому сума заборгованості за кредитним договором №3285981 від 26.05.2021відповідно до відомості про щоденні нарахування та погашення складає 39520,00 гривень, з яких: 8000,00 грн - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту), 30000,00 грн - заборгованість по відсотками, 1520,00 грн - борг по комісії за видачу кредиту (а.с. 13).
13 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги №07Т, згідно до умов якого Кредитор передає Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами вказаними в реєстрі боржників , укладеними між Кредитором та боржниками (а.с. 21-23).
Відповідно до наданих суду копій платіжних інструкцій Товариство з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Мілоан» грошову суму у якості оплати згідно договору факторингу (а.с. 35-42).
Отже, відповідно до Реєстру Боржників за договором факторингу № 07Т від 13.09.2021, акту приймання-передачі реєстру боржників, акту приймання-передачі документації боржників за договором факторингу, право на одержання грошової вимоги за кредитним договором № 3285981 від 26.05.2021, до боржника ОСОБА_4 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» (а.с. 12, 24-27).
Згідно з витягом з додатку до договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 сума заборгованості ОСОБА_1 договором № 3285981 від 26.05.2021 склала 39520,00 грн, з яких: 8000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 30000,00 грн - заборгованість за відсотками, 1520,00 грн - заборгованість за комісією, 0,00 грн - заборгованість по пені (а.с. 12.).
На підтвердження понесених сум витрат на правничу допомогу позивачем надано:
-копію договору на надання правової допомоги № 42649746 від 05.05.2025 та додаткової угоди № 3285981 до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025, відповідно до яких адвокат Міньковська Анастасія Володимирівна зобов'язалось надавати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» юридичну допомогу (а.с. 28-30, 31);
- детальний опис робіт, виконаних адвокатом Стародуб І.В., необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «ДіджиФінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості;
- акт про підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом від 29.07.2025, згідно до якого: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересу «ДіджиФінанс» складає 1000,00 грн.; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи складає 3000,00 грн.; формування додатків до позовної заяви - 500,00 грн., подання позовної заяви - 500,00 грн. Разом 5000 грн.
ІV. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.
Відповідно дост. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Стаття 4 ЦПК Українивизначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
В силу ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.
Відповідно до п. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно ч. 2 ст. 1081 ЦК України грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Верховний Суд України в своїй постанові у справі № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року дійшов висновку про те, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Оскільки боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Такий договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.
Сторони вправі укласти кредитний договір у електронній формі шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Цей договір скріплюється електронним підписом сторін і прирівнюється до письмового договору.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Зібрані докази вказують на те, що ТОВ «Мілоан» і Відповідач уклали в електронній формі кредитний договір, який підписаний Відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, який був надісланий кредитодавцем на належний йому номер телефону.
В анкеті-заяві на кредит № 3285981 від 26.05.2021 зазначені особисті дані Відповідача, які міг подати лише він для отримання кредиту.
Отже ТОВ «Мілоан» і Відповідач у письмовій форму досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, а саме щодо розміру кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, прав і обов'язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо.
На виконання умов кредитного договору ТОВ «Мілоан» перерахувало грошові кошти (8 000 грн) на зазначений Відповідачем картковий рахунок, про що свідчить платіжне доручення № 47194889 від 26.05.2021.
Таким чином, суд, на підставі всебічного, повного, об'єктивного дослідження наявних у справі доказів, дійшов висновку про доведеність укладення ТОВ «Мілоан» і Відповідачем кредитного договору, а також отримання та використання Відповідачем кредитних коштів, що відповідає фактичним обставинам справи.
Щодо правильності розрахунку заборгованості, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000,00 грн. у валюті: Українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 26.05.2021 (строк кредитування).
Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 25.06.2021.
Поряд з цим, згідно п. 1.5. Договору, Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 7520.00 грн в грошовому виразі та 284.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка) і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 15520.00 грн. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти день укладення цього договору, а Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.
Пункт 1.5.1. Договору Комісія за надання кредиту: 1520.00 грн, яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Поряд з цим, п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: Проценти за користування кредитом: 6000.00 грн., які нараховуються за ставкою 2,5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Суд враховує, що за умовами кредитного договору Відповідач отримала кредит строком на 30 днів у сумі 8000 грн.
Пунктом 2.3. вказаного кредитного договору визначено, що позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів, доступну у пропозиції відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що строк користування Відповідачем кредитом продовжувався. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного кредитного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом в указаному договорі погодили строк виконання зобов'язання.
Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що кредитним договором (пункт 2.2.3) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним пунктом 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом.
У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.
Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі№ 910/719/19).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contraproferentem (лат. verbachartarumfortiusaccipiunturcontraproferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contraproferentem (лат. verbachartarumfortiusaccipiunturcontraproferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У цій справі суд звертає увагу, що положення договору щодо подальшого нарахування процентів у разі порушення позичальником своїх обов'язків містяться серед умов, які визначають звичайний порядок реалізації прав та обов'язків сторін, та регулюють їх поведінку в межах належного виконання зобов'язань.
У зв'язку з цим такі договірні положення не можуть бути розцінені як встановлення процентів у вигляді санкції за прострочення після завершення строку кредитування, а є частиною погодженого сторонами механізму користування кредитними коштами.
За умовами кредитного договорута згідно з графіком розрахунків, який є додатком № 1 до кредитного договору, загальна вартість кредиту разом з процентами та комісією складає 15520 грн. (8000 грн. сума кредиту, 1520 грн. комісія за надання кредиту та 6000 грн. проценти за користування кредитом).
З розрахунку заборгованості за даним договором, наданим позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом Відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.
Таким чином, з урахуванням наведеного та строку користування кредитом, визначеного вказаним кредитним договором (30 днів), доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з Відповідача вони стягненню не підлягають.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі №183/2122/15 зробив висновок про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі №740/4328/14.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.
Також, аналізуючи норми ст.549-552,625,1046,1048,1050 ЦК України, суд вказує на те, що наслідками укладення договору позики є: зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві суму грошових коштів (суму позики); одержання позикодавцем від позичальника процентів від суми позики; сплата позичальником позикодавцю індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; сплату позичальником позикодавцю неустойки (штрафу, пені) у разі порушення боржником зобов'язання.
Проте, положеннями параграфа 1 «Позика» Глави 71 Розділу І Книги п'ятої ЦК України не передбаченого такого наслідку укладення договору позики як сплата комісії.
Ураховуючи, що Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного договору, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по комісії в сумі 1520,00 грн.
Щодо відступлення права вимоги за оспорюваним кредитним договором суд зазначає наступне.
Із пункту 4.1 договору відступлення прав вимоги слідує, що право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.
Відповідно до Реєстру Боржників за договором факторингу № 07Т від 13.09.2021 право на одержання грошової вимоги у розмірі 39 520 грн. за кредитним договором № 3285981 від 26.05.2021 до боржника ОСОБА_4 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс»
Таким чином суд дійшов висновку про те, що перехід права вимоги за оспорюваним договором від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ДіджиФінанс» є таким, що відповідає укладеним між ними договорами та діючому законодавству.
З огляду на наведене належна до стягнення з відповідача на користь позивача сума заборгованості за кредитним договором № 328581 від 26.05.2021 року становить 14000,00 грн, з яких 8000 грн заборгованість за тілом кредиту, 6000 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Таким чином суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позову.
Щодо тверджень відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з позовом суд зазначає наступне.
Відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільним кодексомУкраїни визначено два види строків позовної давності: загальний та спеціальний. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 202 0року № 211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України), установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Одночасно суд звертає увагу, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу.
Відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу період дії воєнного стану в Україні, введеногоУказом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Отже строки позовної давності у цей період не перебігали і не могли бути визнані пропущеними.
Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ було виключено; відповідні зміни набрали чинності 4 вересня 2025 року і з цього дня перебіг строків позовної давності було відновлено (відлік продовжився з того місця, на якому він був зупинений). Позов у справі подано 18.09.2025. При застосуванні правил про позовну давність суд враховує, що перебіг строків у період до 04.09.2025 був зупинений і тому сплив позовної давності щодо заявлених вимог не настав.
Враховуючи той факт, що Відповідач дотепер неналежно виконує свої обов'язки з повернення отриманого нею кредиту ні перед первісним кредитором, ні перед новим, таке невиконання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язань у розумінні норм ЦК України, а тому суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в цій частині.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено на 34,4%, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 857,8 грн, сплачений позивачем при подачі позову до суду.
З приводу витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як передбачено ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.
Представником Позивача на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме:
копію договору на надання правової допомоги № 42649746 від 05.05.2025 та додаткової угоди № 3285981 до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025, відповідно до яких адвокат Міньковська Анастасія Володимирівна зобов'язалось надавати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» юридичну допомогу; детальний опис робіт, виконаних адвокатом Стародуб І.В., необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «ДіджиФінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості; акт про підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом від 29.07.2025, згідно до якого: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересу «ДіджиФінанс» складає 1000,00 грн.; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи складає 3000,00 грн.; формування додатків до позовної заяви - 500,00 грн., подання позовної заяви - 500,00 грн. Разом 5000 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що сукупність наданих представником позивача документів є достатнім для того, щоб вважати витрати належним чином підтвердженими щодо факту надання юридичних послуг.
В той же час, суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Проаналізувавши наведений опис наданих позивачу послуг правничої допомоги, у сукупності з наданими документами на понесення позивачем заявлених витрат, суд дійшов висновку, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт та не є співмірною зі складністю справи, її обсягом, виходячи з наступного.
Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Позовна заява, складена представником позивача не потребує поглиблених знань в юриспруденції та такою, що має багато аналогів в українській судовій практиці.
Вивчивши надані документи, перевіривши обсяг наданих послуг, суд вважає суму витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн такою, що є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, що підтверджується вищевказаними доказами, з урахуванням того, що адвокатом складено типовий позов, справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскільки позовні вимоги задоволені на 34,4 % від заявленої суми, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 1032,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 623, 633, 634, 1050, 1054 - 1055, 1077-1078, 1081 ЦК України, ст.ст. 2, 13, 263, 264, 265, 280 - 283 ЦПК України, -
Позовну заявуТовариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») заборгованість за Кредитним договором № 3285981 від 26.05.2021 у розмірі14000 (чотирнадцятьтисяч) грн. 00 коп, з яких: 8000 (вісім тисяч) грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6000(шість тисяч) грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ»)судовий збір у розмірі 857 (вісімсот п'ятдесят сім) грн80 копійок.
Стягнути ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: IBAN: НОМЕР_2 , відкритий в АТ «ПУМБ») понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1032 (тисячу тридцять дві) грн 00 копійок.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя В.В. Гаркуша