Справа № 185/11194/25
Провадження № 2/185/7857/25
24 листопада 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Бондаренко В.М.,
за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я,
У вересні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я.
Позиція позивача
Представник позивача посилається на те, що позивач працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК йому первинно безстроково з 14.03.2008 встановлено 65 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням третьої групи інвалідності. Представник позивача просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я у розмірі 245 000,00 грн, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів, так як відповідач не створив безпечних умов праці та він втратив своє здоров'я.
Заяви, клопотання сторін; інші процесуальні дії у справі
Відповідно до позову, представник позивача просить розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, оскільки ціна позову не перевищує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
Не погодившись з позовом, у порядку ст. 178 ЦПК України, представником відповідача Мойсеєнко Г.В. подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого остання частково визнає позовні вимоги позивача, а саме, розмір моральної шкоди позивачу просить визначати з розрахунку 1 тисяча гривень за відсоток втрати працездатності у розмірі 65%, які виплачувати позивачеві ануїтетними щомісячними платежами протягом трьох місяців.
У порядку ст. 179 ЦПК України, представником позивача подано відповідь на відзив, де викладені пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх відхилення.
Позиція відповідача
В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначає наступне:
- позивач був забезпечений необхідними засобами індивідуального захисту та спеціальним одягом, відповідачем були створені безпечні і нешкідливі умови праці, наскільки це є обґрунтовано практично можливим;
- важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача не є достатніми та самостійними підставами для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди;
- відсутність вини відповідача, як складової для відшкодування моральної шкоди, тоді, як відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання не встановлена протиправність дій відповідача;
- позивач не довів належними та допустимими доказами спричинену йому моральну шкоду, такими, як висновком судово-психологічної експертизи, показами свідків тощо;
- з дня встановлення втрати професійної працездатності позивачу висновком МСЕК, він перебував на обліку в органах Фонду соціального страхування України, та отримував медикаментозне та санаторно-курортне лікування;
- позивач не обґрунтував розмір моральної шкоди, яку він бажає стягнути з відповідача.
Фактичні обставини, встановлені судом
Згідно із записами у трудовій книжці та даних акту за формою П-4 ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», з 28.12.1978.
31.12.2007 ОСОБА_1 був звільнений відповідачем з посади підземного прохідника 5 розряду ВСП шахти «Західно-Донбаська» ВАТ Павлоградвугілля (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»), за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію (ст. 38 КЗпП України).
01.02.2008 головним державним санітарним лікарем м. Павлограда Петленко В.М. затверджено акт розслідування хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 01.02.2008 провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія попереково-крижова та шийна на фоні полісегмантарної дископатії, антиспондилолістезу С4 (0,2 см), з вираженими (3ст) статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, вираженим периферичним нейросудинним синдромами та трофічними порушеннями на кистях, код М54.1; 2) двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеню), деформуючий артроз ліктьових (ПФ першого-другого ступеню) і колінних суглобів (ПФ другого ступеня), стійкий больовий синдром, код М17-М19; 3) хронічний бронхіт. ЛН першого ступеню, код ст. J44; 4) нейросенсорна приглухуватість першого ступеню (з легким зниженням слуху, Н903).
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого.
Причини виникнення професійного захворювання. Протягом 40-50% змінного часу займався роботами по підйому та переміщенню вантажів, разове навантаження становило 50-60 кг, сумарне за зміну становило 450-550 кг, протягом зміни робоча поза вимушена з нахилами тулуба уперед під кутом більше 30 гр за зміну більше 300 разів. Умови праці шкідливі, клас 3.3. Протирадикулітний пояс застосовував. Несприятливий мікроклімат, по відносній вологості повітря, діяв протягом всієї робочої зміни, клас 3.1, протягом 50-60% змінного часу діяв пил в концентраціях 97.87 мг/м3 при ГДР 2.0 мг/м3. Був забезпечений респіраторами, еквівалентний рівень шуму становив 82-85 дБ, при ГДР 80 дБ.
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Згідно виписки Обласної МСЕК № 2 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні додаткових видах допомоги до довідки серії ДНА-02, № 024321 від 09.04.2008, ОСОБА_1 первинно безстроково з 14.03.2008 встановлено третю групу інвалідності, а також 65% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 30% - радикулопатія; 20% - деформуючі артрози; 10% - бронхіт; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Надані представником позивача письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Копії письмових доказів засвідчені належним чином. Тому, у суду немає підстав для сумніву у достовірності цих доказів.
Норми права, які застосував суд та висновки
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач втратив професійну працездатність, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, пристосовуватися до життя з обмеженими можливостями. Ушкодженням здоров'я позивачу заподіяні фізичні та моральні страждання, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки минулої роботи в неналежних умовах, що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Таким чином, судом встановлено порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до виникнення професійного захворювання. Тому наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
Доводи представника відповідача про те, що позивач був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці та можливі негативні наслідки на стан його здоров'я не можуть бути прийнятними до уваги, оскільки це не впливає на обов'язок відповідача відшкодувати моральну шкоду працівникові, спричинену в результаті професійного захворювання, що прямо передбачено нормами матеріального права, і зокрема ст. 237-1 КЗпП України.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 65%, неможливість відновлення здоров'я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв'язку з наявністю професійного захворювання, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 130 000,00 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Щодо оподаткування суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача внаслідок ушкодження здоров'я суд зазначає наступне.
У своїй постанові від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Суди стягнули з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, вказали в резолютивній частині рішення про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів», та одним з ключових питань в касаційній скарзі є питання щодо об'єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов'язку у зв'язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі №638/7132/15-ц (провадження № 61-18013свп23)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18) при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №461/2729/22 (провадження №61-10834сво22)).
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17 (провадження №51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження №61-7598св23)).
Тому, Верховний Суд зауважує, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
При цьому касаційний суд враховує, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20).
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює: проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов'язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов'язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди; цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів; можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України; правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
З урахуванням викладеного: (1) необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що деталізація в рішенні суду в даній справі питання, пов'язаного з оподаткуванням суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача є зайвою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Розподіл судових витрат
Як передбачено частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі, діючому на день звернення позивача до суду, за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (код ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 130 000 (сто тридцять тисяч) грн 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (код ЄДРПОУ 00178353) на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1 300 (одна тисяча триста) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Відповідач - Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля", місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00178353.
Суддя В.М. Бондаренко