ЄУН: 336/11378/25
Провадження №: 1-кс/336/894/2025
Іменем України
22 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участі сторін: прокурора ОСОБА_3 ,
слідчого ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділу поліції № 3 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області лейтенанта поліції ОСОБА_4 по кримінальному провадженню № 62025080100006010 від 27 серпня 2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Запоріжжя, громадянина України, українця, неодруженого, який має середньо-спеціальну освіту, не має на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей, який проходить військову службу на посаді - номера обслуги 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, у військовому званні «солдат», зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,
Слідчий за погодженням з прокурором, звернувся до суду з клопотанням в якому просив застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 , строком на 60 діб.
Клопотання обґрунтовано тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що згідно з наказом командира (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 09 квітня 2025 року № 106 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду - номера обслуги 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення.
Являючись військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, на особливий період солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Отже, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов'язаний суворо дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України, бути взірцем виконання службового обов'язку.
Проте солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та, маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, тобто, діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та перебуваючи на посаді номера обслуги 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_1 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, та, бажаючи їх настання, з метою ухилитися від проходження військової служби 09 квітня 2025 року, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, з метою ухилитись від військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України»,ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив місце служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у АДРЕСА_2 , після чого, час проводив на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_2 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та перебував за межами місця служби.
Таким чином, 09 квітня 2025 року, військовослужбовець ОСОБА_5 самовільно залишив місце служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у Вознесенівському районі міста Запоріжжя, з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану.
ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а саме у дезертирстві, тобто у самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Згідно вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час проведення досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених пунктами 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме підозрюваний може:
• переховуватися від органів досудового розслідування;
• незаконно впливати на свідків;
• вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, усе вищевикладене, на думку слідства, дає змогу застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та створити необхідні умови для встановлення істини у вказаному кримінальному провадженні.
Прокурор та слідчий в судовому засіданні клопотання підтримали з підстав, викладених в ньому, просили його задовольнити та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Підозрюваний та його захисник заперечили проти задоволення клопотання, захисник клопотав відмовити у задоволенні клопотання повністю, зазначивши, що ризики, на які посилається прокурор є лише припущенням та не підтверджені жодним доказом. Окрім того, клопотав про долучення медичних довідок про стан здоров'я ОСОБА_5 , який страждає на епілепсію.
Перед початком судового засідання підозрюваному була викликана швидка медична допомога, оскільки останній погано себе почував, мав тиск 150/100 та трапилась епілепсія, що підтверджується відповідними документами швидкої медичної допомоги.
Вислухавши прокурора та слідчого, пояснення підозрюваного та його захисника, дослідивши надані матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотання прокурора виходячи з наступного.
В судовому засіданні слідчим суддею встановлена наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, наявними у справі допустимими доказами, а саме: протоколами допиту свідків, висновком службового розслідування та іншими доказами по справі в їх сукупності.
При цьому слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображеній у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
Окрім того, слідчим суддею встановлено, що 20.11.2025 ОСОБА_5 було затримано в порядку ст. 208 КПК України.
21.11.2025 ОСОБА_5 було письмово повідомлено про підозру про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а саме у дезертирстві, самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
У відповідності з вимогами ст.ст. 177, 178 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Згідно вимогам ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, прокурор у клопотанні та у судовому засіданні послався на ризики, які передбачені п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те що підозрюваний ОСОБА_5 може:
• переховуватися від органів досудового розслідування;
• незаконно впливати на свідків;
• вчинити інше кримінальне правопорушення.
Щодо ризику переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
В судовому засіданні прокурор обґрунтовує його наявність тим, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та невідворотність покарання, почне переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Однак, слідчий суддя вважає, що зазначений ризик є лише припущення прокурора, а його обґрунтування тяжкістю та суворістю покарання суперечить практиці ЄСПЛ з цього питання.
Так, Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Neumeister v.Austria» (Коймайетер проти Австрії), пункт 10).
Стосовно загрози втечі, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв'язки, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Окрім того, у справі «В. проти Швейцарії» 14379/88 від 26 січня 1993 року Європейський суд зазначає, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Прокурор в судовому засіданні послався на положення ст. 224 КПК України. Разом з тим, слідчий суддя зазначає, що ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).
Прокурором не надано доказів, як то заяви свідків, що ОСОБА_5 намагається вплинути на їх показання, та матеріали справи не містять.
Крім того, матеріали клопотання містять протоколи допитів свідків по кримінальному провадження. А тому посилання прокурора на вказаний ризик є лише його припущенням.
Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Вказаний ризик також стороною обвинувачення не підтверджено жодним доказом. Навпаки, слідчий суддя підкреслює, що підозрюваний ОСОБА_5 раніше не був засуджений, до кримінальної відповідальності не притягувався, має зареєстроване та постійне місце проживання, а тому вказаний ризик, знову ж таки, є лише припущенням прокурора та не підтверджується жодними доказами.
Щодо можливості обрання іншого запобіжного заходу слідчий суддя зазначає наступне.
Під час розгляду клопотання прокурора слідчим суддею встановлено та враховується при прийнятті рішення, що підозрюваний ОСОБА_5 раніше не судимий, має постійне та зареєстроване місце проживання, на обліку у лікаря нарколога не перебуває. Окрім того, суд враховує той факт, що підозрюваний має проблеми зі здоров'ям, а саме страждає на епілепсію, що підтверджується відповідними документами.
Як вже зазначалось вище, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання ризикам передбаченим п.п.1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно правової позиції ЄСПЛ, викладеної у пункті 80 рішення від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Пункт 1 статті 5 Конвенції визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, передбачених законом і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
Доводи сторони обвинувачення, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, про наявність яких зазначено прокурором, не підтверджуються наданими стороною обвинувачення матеріалами і прокурором у судовому засіданні не доведені.
Припис першого речення ч. 2 ст. 177 КПК визнає достатньою підставою для суду його переконаність, що підозрюваний, може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Водночас комплексний аналіз приписів ч. 1 та 2-го речення ч. 2 ст. 177 КПК свідчить, що суд повинен надавати оцінку законності та обґрунтованості клопотання сторони обвинувачення, в якому має бути доведено «існування спроб», перелічених у п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК. Одного лише припущення прокурора про те, що такі спроби можуть потенційно виникнути, недостатньо для ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу (особливо, якщо йдеться про тримання під вартою).
Окрім власне припущень, суду мають бути подані конкретні докази реального існування спроби/спроб (ч. 2 ст. 177 КПК). Тому якщо прокурор не доведе суду, що існують підстави для продовження дії запобіжного заходу, не доведе наявність обґрунтованої підозри чи наявність спроб, перелічених у п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, то таке клопотання не підлягає задоволенню.
Як зазначено у листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.04.2013 р.№511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу у процесі розгляду відповідних клопотань, суд щоразу зобов'язаний: здійснювати повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК); пам'ятати про критерії для обрання того чи іншого запобіжного заходу, передбачені у ч. 1 ст. 194 КПК, а тому суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу, якщо за результатами розгляду клопотання встановить наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, та на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Якщо при розгляді клопотання про обрання/продовження запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання (ч. 4 ст.194 КПК України).
Одним із видів запобіжного заходу, згідно ст. 176 КПК України, є домашній арешт.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або в певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Суддя вважає, що застосування цього запобіжного заходу ОСОБА_5 із забороною залишати місце свого проживання в певний період доби та носити електронний засіб контролю в достатній мірі забезпечить адекватне виконання останнім процесуальних обов'язків.
Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.
Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.
Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Таким чином, враховуючи вище викладене, той факт, що тяжкість злочину та суворість можливого покарання, на думку слідчого судді, не є підставами для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, той факт, що прокурором, окрім припущення, взагалі не наведено будь-яких доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, що позбавляє суддю можливості навести в ухвалі мотиви обрати міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Разом з тим, у справі «Биков проти росії» 4378/02 від 10 березня 2009 року Європейський суд зазначив, що «у судових рішеннях не наведено нічого більше, окрім переліку цих підстав, що обґрунтовувало б їх відповідними та достатніми мотивами… Що ж до твердження представників уряду про те, ніби обставини справи і особистість заявника є самоочевидним обґрунтуванням його попереднього ув'язнення, то Суд не вважає, що саме по собі це звільняє суддів від обов'язку викладати мотиви, з яких вони доходять такого висновку».
Наведені дані в своїй сукупності дають підстави судді вважати, що застосування до ОСОБА_5 такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою є невиправдано суворим запобіжним заходом.
Частина 2 статті 194 КПК України передбачає обов'язок судді постановити ухвалу про відмову у застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, а саме: наявність обґрунтованої підозри, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
За вищевказаних обставин, суддя приходить до висновку, що запобігання будь-яких ризиків, пов'язаних з прибуттям підозрюваного на вимогу суду, можливе і при застосуванні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України.
Керуючись ст.ст.3, 176, 177, 178, 181, 183, 184, 193, 194, 195, 196, 314, 331, 392 КПК України, суддя -
Клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , задовольнити частково.
Застосувати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши йому з 21.00 год. вечора по 06.00 год. ранку залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 .
Покласти на ОСОБА_5 обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора чи суду за першим викликом;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання;
- носити електронний засіб контролю.
Підозрюваного ОСОБА_5 негайно звільнити з-під варти в залі суду.
Визначити строк дії цієї ухвали до 20 січня 2026 включно.
Цю ухвалу передати для виконання до відділу поліції за місцем проживання підозрюваного, зобов'язавши вказаний орган негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це суд.
Роз'яснити ОСОБА_5 , що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Ухвала судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 24.11.2025
Слідчий суддя ОСОБА_1