Справа № 520/10891/19
Провадження № 2/947/18/25
24.11.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В. при секретарі Кондратенко Ю.Д. розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -
ОСОБА_3 звернулася до суду та просить визнати недійсним заповіт від 10.09.2013 року, складений ОСОБА_4 на користь Сандо, посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Шатіловою О.В., зареєстрований в реєстрі за №7-1202.
Свої позивні вимоги мотивує тим, що на час складання заповіту ОСОБА_4 страждала психічним захворюванням і за станом здоров'я не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.05.2019 року відкрито провадження у цивільній справі № 520/10891/19 за позовом ОСОБА_3 до Сандо про визнання заповіту недійсним.
Ухвалою від 29.05.2019 судом частково задоволено заяву представника позивача про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 15.07.2019 судом частково задоволено заяву про виклик свідків та клопотання сторін про витребування доказів. Витребувано від Одеського державного нотаріального архіву належним чином завірену копію заповіту ОСОБА_4 від 10.09.2013 року та відомості щодо перебування на обліку/лікуванні ОСОБА_4 з КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» (психоневрологічний диспансер та психіатрична лікарня), КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи», КУ «Міський психіатричний диспансер» Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради.
Ухвалою від 16.09.2019 року судом задоволено клопотання відповідача про призначення судової експертизи та призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої було доручено експертам КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я». На вирішення експертизи поставлено наступні питання: Чи страждала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час складання заповіту 10.09.2013 року психічним захворюванням, виявляла ознаки недоумства, порушень інтелектуально-мнестичних функцій, зниження критичних можливостей, і якщо так, то чи розуміла вона значення своїх дій та чи здатна була керувати ними? Провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.
До Київського районного суду м. Одеси від комісії лікарів судово психіатричних експертів, надійшло клопотання про витребування додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.
Ухвалою суду від 19.05.2020 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів - витребувано оригінали медичних карт ОСОБА_4 з КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради, психіатрична лікарня, з Одеської міської поліклініки №20, з КУ «Міська лікарня № 8»; з КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» - особисту справу щодо встановлення ОСОБА_4 у 2013 році інвалідності.
Ухвалою від 07.09.2020 року судом направлено до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» для продовження провадження призначеної 16.09.2019 року судово-психіатричної експертизи матеріали цивільної справи № 520/10891/19 та наступні документи: медичну картку хворого №1274 КУ «ООМЦПЗ», медичну картку хворого №133 КУ «ООМЦПЗ», медичну картку хворого №2895 КНП «ООМЦПЗ», медичну картку хворого №2306 КУ «ООМЦПЗ», медичну картку хворого №1712 КУ «ООМЦПЗ», медичну картку хворого №1839 КУ «ООМЦПЗ», медичну картку хворого №1162 КУ «ООМЦПЗ», медичну картку хворого №2474/721, акт 593 огляду МСЕК від 6.08.2013р., медичну картку хворого №ДЗА5-37 та медичну картку хворого КУ «ГПД» - усі на ім'я ОСОБА_4
30.12.2022 року з КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» до суду повернулася зазначена справа у зв'язку з тим, що Наказом №64-А від 31.10.2022 року кабінет амбулаторних судово-психіатричних експертиз було ліквідовано.
Ухвалою від 26.01.2023 року судом поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 23.02.2023 року проведення експертизи за ухвалою суду від 16.09.2019 року про призначення посмертної судової психіатричної експертизи доручено експертам Одеської філії судово-психіатричних експертиз державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України». Провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду від 04.10.2023 року надіслано експертам Одеської філії судово-психіатричних експертиз Інституту психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» копію квитанції про сплату 80 691 грн. від 27.09.2023 року для вирішення питання про продовження проведення судово-психіатричної експертизи. Провадження у справі зупинено до надходження до суду висновку експерта.
Ухвалою від 03.09.2025 року судом поновлено провадження у справі та призначити цивільну справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.
Заслухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши та проаналізувавши усі докази наявні в матеріалах справи, надавши їм оцінку окремо так і в сукупності, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_4 .
Відповідно до договору купівлі-продажу № 97.02-284 від 07.02.1997 року, зареєстрованого Одеською спеціалізованою біржою нерухомості, який визнано дійсним рішенням Київського районного суду м.Одеси від 22.01.2007 року, ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За життя 10.09.2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Шатіловою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 7-1202, відповідно до якого на випадок її смерті заповіла усе своє майно, в тому числі належну їй квартиру під АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_5 (до шлюбу - ОСОБА_6 ). Також у заповіті зазначено, що ОСОБА_4 позбавляє права на спадщину ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , 1994 року народження.
Відповідач Сандо є онукою ОСОБА_4 .
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов'язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 року у справі № 461/2565/20 зазначив, що свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Враховуючи, що позивач є донькою померлої ОСОБА_4 , то правова оцінка судом заповіту відносно дотримання вимог закону при його складанні безпосередньо впливає на виникнення у позивача прав щодо спадкування за законом. Відтак, судом встановлено, що ОСОБА_3 є заінтересованою особою, яка має право на захист свого цивільного права шляхом пред'явлення позову по цій справі.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2018 року у справі № 161/17119/16- ц, від 12.09.2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18.09.2019 року у справі № 311/3823/15.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29.02.2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17.09.2014 року у справі № 6-131цс14.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до роз'яснень Верховного суду України, що містяться у п. 18 Постанови Пленуму від 30.05. 2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
З поданих до суду доказів судом встановлено, що померла ОСОБА_4 станом на момент складання та посвідчення заповіту від 10.09.2013 року у встановлений законом спосіб обмежено дієздатною чи недієздатною не визнавалась.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта від 24.06.2025 року № 450, складеного судовим експертом Семенковою І.І., ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час складання заповіту 10 вересня 2013 року виявляла клінічні ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді «Судинної (атеросклеротичної) деменції» (F01.8 за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), у зв'язку з чим не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Як зазначено у висновку, наявність у ОСОБА_4 судинної деменції було підтверджено не тільки результатами проведеної їй амбулаторної судово-психіатричної експертизи (висновок судово-психіатричного експерта № 562 віл 28.10.2015 року) з подальшим її визнанням рішенням суду недієздатною, але і під час багаторазових госпіталізацій ОСОБА_4 до КНП «ООМЦПЗ» ООР (раніше ОПЛ № 1, КУ «ООМЦПЗ): з 10.05.2015 року до 13.05.2015 року (і/х № 1712), з 19.05.2015 року до 04.06.2015 року (і/х № 1839), з 22.06.2015 року до 01.04.2016 року (і/х № 2306), з 05.04.2016 року до 28.03.2017 року (і/х № 1274), з 01.04.2017 року до 10.01.2018 року (і/х № 1162), з 12.01.2018 року до 10.08.2018 року (і/х № 133), з 13.08.2018 року до 17.01.2019 року (і/х № 2895).
Із медичної карти амбулаторного хворого № 6314/09 КУ «Міський психіатричний диспансер» встановлено, що 08.07.2009 року ОСОБА_4 була оглянута психіатром диспансеру за власною заявою з метою отримання довідки для МСЕК поліклініки № 20. За результатами проведеного огляду ОСОБА_4 було встановлено діагноз: «Органічний емоційно-лабільний розлад з когнітивними порушеннями», з постановкою на консультативний («К») облік по Київському району м.Одеси за шифром F06.6 за МКХ-10 відповідно до встановленого діагнозу психічного розладу.
Згідно Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду шифри F00-F09: Органічні, включаючи симптоматичні, психічні розлади. За шифром F06.6 «Емоційні лабільні [ астенічні ] розлади органічного генезу. Інші психічні розлади, обумовлені ушкодженням та дисфункцією головного мозку або соматичною хворобою». Цей діагноз використовується, коли у пацієнта є психічні порушення, які, як передбачається, спричинені відомим фізичним захворюванням або ушкодженням головного мозку, а не первинними психічними розладами.
Відповідно до п. 3.1 Інструкції з організації диспансеру та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги» затвердженої Наказом МОЗ № 20 від 22.01.2007 року (чинної за життя ОСОБА_4 , втрата чинності від 05.07.2019 року, залежно від характеру та перебігу психічних розладів, диспансеризація здійснюється у вигляді диспансерного та консультативного нагляду.
Пунктом 4.1 Інструкції визначено, що диспансерному нагляду підлягають особи, які страждають на психічні розлади та у зв'язку з формою та характером перебігу наявного розладу потребують систематичного спостереження за їх психічним станом лікарем-психіатром (або іншими фахівцями психіатричного закладу) для здійснення відповідних своєчасних профілактичних, діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів.
Відповідно до п. 5.1. Інструкції, Консультативний нагляд за особою, яка страждає на психічний розлад, установлюється з метою систематичного спостереження за перебігом психічного розладу, проведення відповідних діагностичних лікувальних, реабілітаційних та медико-соціальних заходів у разі, якщо форма та характер перебігу психічного розладу не потребують установлення за собою диспансерного нагляду, або відсутня усвідомлена згода особи, чи її законного представника, на проведення диспансерного нагляду, а підстави для надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку відсутні.
Порядок зняття з консультативного нагляду визначений п.п. 5.5.-5.7. Інструкції, відповідно до яких, зокрема, припинення консультативного нагляду за особою, яка страждає на психічний розлад, з передачею її медичної карти амбулаторного хворого (форма № 025/о) до архіву психіатричного закладу відбувається на підставі рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів) у разі відсутності повторних звернень за амбулаторною або стаціонарною психіатричною допомогою впродовж 3 років.
Як слідує з медичної документації, після взяття на консультативний облік 08.07.2009 року, ОСОБА_4 за психіатричною допомогою не зверталась до 2015 року.
Вперше ОСОБА_4 перебувала на лікуванні в КУ «ООМЦПЗ» з 10.05.2015 року по 13.05.2015 року, поступила у супроводженні доньки ОСОБА_1 , під час огляду у приймальному відділенні називає свої паспортні дані, рік та дату народження, вік правильно. Правильно називає календарну дату. Розуміє, де вона знаходиться і з ким розмовляє. Обманів сприйняття на момент огляду не виявляється. Запис від 13.05.2015 року: «стан хворої покращується, стабілізується. Спокійна, упорядкована у межах відділення. Товариська з оточуючими. Навички самообслуговування збережені… Виписана у задовільному стані».
Діагноз «Судинна деменція» виставлено ОСОБА_4 під час перебування на лікуванні в КУ «ООМЦПЗ» з 19.05.2015 року до 04.06.2015 року (і/х № 1839).
У висновку судово-психіатричного експерта зазначено, що безпосередньо у 2013 році ОСОБА_4 лікарем-психіатром не оглядалась, у стаціонарі відповідного профілю не лікувалась, проте ретроспективний аналіз представлених на експертизу об'єктів експертного дослідження, з урахуванням клінічних уявлення про виникнення та закономірності перебігу психічних розладів судинного генезу у літніх осіб, у ОСОБА_4 в інволюційному віці, внаслідок судинного ураження головного мозку у вигляді церебрального атеросклерозу розвинувся хронічний стійкий психічний розлад, який характеризувався стійким зниженням пам'яті, уваги, інтелектуальних та критичних здібностей, поступовим збідненням емоційно-волевої сфери, інтенсивність проявів яких на 2013 рік набула клінічних ознак судинної деменції, що суттєво впливало на її здатність цілісно оцінювати ситуацію, переробляти та систематизувати отриману інформацію, зокрема робити правильні висновки під час вчинення нею правочину у період часу, який цікавить суд. Тобто на момент підписання заповіту 10.09.2013 року ОСОБА_4 виявляла клінічні ознаки «Судинної (атеросклеротичної) деменції» і за своїм психічним станом на той період часу не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Згідно Додатку до Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та паліативної медичної допомоги: Деменція, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 2016 року № 736, деменція є прогресуючим патологічним процесом. Функціонування мозку багато в чому залежить від стану судин. У випадку, коли доставка кисню до мозку зменшується, його клітини зазвичай гинуть, що може зумовити виникнення симптомів судинної деменції. Дані симптоми зазвичай виявляються раптово після інсульту або поступово в результаті декількох малих інсультів. Початкові стадії судинної деменції можуть проявлятися в першу чергу порушенням уваги, імпульсивною поведінкою, а також порушенням повсякденної діяльності, пов'язаним з необхідністю здійснення послідовного ланцюжка дій і операцій. Прояви судинної деменції, що виникають після судинної катастрофи, можуть посилюватися наявністю рухових порушень у хворих.
Отже, характерною ознакою судинної деменції є її раптовий розвиток в результаті інсульту або поступовий в результаті декількох малих інсультів.
Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 року № 09 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та(або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Відповідно ст.3 Презумпція психічного здоров'я - Закону України «Про психіатричну допомогу», кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбаченим цим Законом та іншими законами України. Якщо до події юридичної угоди відсутні медичні (та інші) дані про наявність у особи порушень психіки, то діє презумпція психічного здоров'я. При цьому психічне здоров'я особи не має доводитись, воно презюміровано та доказів потребує наявність в цієї особи психічної хвороби, окремі, мало суттєві, суперечливі відомості про ті чи інші розлади психічної діяльності, тобто сумніви в його психічній повноцінності, якщо їх неможливо усунути, мають трактуватися на користь стану, який менш обмежує права цієї особи, тобто на користь презюмірованого положення - психічного здоров'я особи.
Також, під час розгляду справи судом було здійснено допит свідків, які повідомили суду наступні обставини:
- Свідок ОСОБА_2 , відповідач по справі, допитана в судовому засіданні 07.09.2020 року повідомила суду, що її мати ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_4 не спілкувалась. У віці 15 років ОСОБА_1 пішла від бабусі, у віці 18 років народила її та залишила у пологовому будинку. З пологового будинку її забрала бабуся, котра виростила її. Бабусі не подобався спосіб життя матері, яка мала стосунки з різними чоловіками, ніколи не цікавилась нею та бабусею. Бабуся була вчителькою та їй було дуже соромно за таку поведінку доньки. Бабуся знала, що після досягнення повноліття, під тиском позивача ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 переоформила належну їй з дитинства квартиру на користь матері - позивача ОСОБА_1 . Тому між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 стосунки були погані. ОСОБА_1 деякий час проживала у Німеччині, потім в Москві, приїжджала десь два рази на рік. Коли мати поверталась з Росії, вони з бабусею завжди сварилися. У 2015 році ОСОБА_1 у черговий раз приїхала з Москви і поклала ОСОБА_4 в психіатричну лікарню, а належну бабусі квартиру здала в оренду. Бабуся працювала вчителькою, потім ріелтером, до неї у всіх було добре ставлення. Вдома у неї завжди було прибрано, завжди була готова вечеря. Інвалідність їй було встановлено у зв'язку із травмою хребта. Вона абсолютно нормально себе поводила. У ОСОБА_2 з бабусею були дуже добрі стосунки, вони любили одна одну, тому ОСОБА_4 у 2013 році оформила на неї заповіт.
- Свідок ОСОБА_8 , допитана в судовому засіданні 07.09.2020 року повідомила суду, що знає відповідача ОСОБА_2 з 1996 року, була знайома з її матір'ю ОСОБА_9 . ОСОБА_9 часто виїжджала за кордон та залишала дітей на бабусю та інших людей. ОСОБА_9 не проживає постійно в цьому будинку, іноді з'являлась на короткий проміжок часу, а потім знов їхала.
Аналіз висновку судово-психіатричного експерта у сукупності з іншими доказами у справі, показує, що у ОСОБА_4 за життя, до події юридичної угоди - заповіту від 10.09.2013 року, достовірно не були встановлені стани порушеної свідомості - даних за огляд психіатром до травня 2015 року немає.
За таких обставин суд не погоджується з наданим висновком судово-психіатричного експерта, оскільки психічний стан ОСОБА_4 на момент, що цікавить суд, тобто на час укладання та підписання заповіту 10.09.2013 року, верифіковано на підставі ретроспективного аналізу медичної документації, з урахуванням клінічних уявлення про виникнення та закономірності перебігу психічних розладів судинного генезу у літніх осіб.
Отже, оскільки у справі відсутні докази того, що на момент складання оспорюваного заповіту спадкодавець ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, суд приходить до висновку, що підстави для визнання складеного ОСОБА_4 заповіту від 10.09.2013 року недійсним - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Я. В. Бескровний