Справа № 522/8056/17
Провадження № 1-кп/947/1357/25
20.11.2025 року
Колегія суддів Київського районного суду м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
судді ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5
представника потерпілого ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у підготовчому судовому засіданні об'єднанні обвинувальні акти у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за №12017160500000136 від 06.01.2017 року, та за №12017160500002201 від 24.04.2017 року відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.4 ст. 187, ч.5 ст. 27, п.п.4,6,12 ч.2 ст.115 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187, п.п.4,6,12 ч.2 ст.115 КК України,
В провадження Київського районного суду м. Одеси надійшло вказане кримінальне провадження.
У підготовчому судовому засіданні прокурором було заявлене клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, з триманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави.
Прокурор, посилаючись на доводи викладені у письмовому клопотанні, в обґрунтування клопотання зазначив, що в діях ОСОБА_9 вбачаються ознаки скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187 КК України який є особливо тяжким та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від восьми до п'ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна та п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, який є особливо тяжким та за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна. ОСОБА_9 є громадянином республіки Молдова та не має визначеного місця реєстрації, не має постійного місця мешкання на території України, також не має родини та утриманців, офіційно не працевлаштований, тому міцні соціальні зв'язки у нього відсутні, крім того, з місця скоєння кримінального правопорушення зник та переховувався від правоохоронних органів, у зв'язку з чим, він може мати намір уникнути кримінальної відповідальності, а також не прибути до суду за судовим викликом, тобто встановлена наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 К1ІК України.
Крім того, існує ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ОСОБА_9 може незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, з метою спотворення на свою користь їх показів, про що свідчить те, іцо кримінальне правопорушення вчинене ним із застосуванням фізичного насилля відносно потерпілих. А також існує ризик, передбачений п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_9 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки він офіційно не працевлаштований, засоби його існування не відомі.
Прокурор зазначає, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не може запобігти зазначеним ризикам.
Захисник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, звернулась до суду з письмовим клопотанням про зміну обвинуваченому запобіжного заходу.
В судовому засіданні захисник підтримала подане клопотання та, посилаючись на доводи, викладені у письмовому клопотанні, зазначила, що під час судового розгляду обвинувального акту в суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_9 визнав провину у повному обсязі, не заперечував фактичні обставини кримінального правопорушення та кваліфікації своїх дій, правильно розуміючи та усвідомлюючи зміст обставин злочинів, в яких він обвинувачується. Обвинувачений продовжує висловлювати жаль з приводу скоєного, що свідчить про усвідомлення ним власної протиправної поведінки, тобто останній демонструє готовність понести заслужене покарання. ОСОБА_9 має цивільну дружину, яка разом з дітьми мешкає проживає у місті Одесі. Станом на дату розгляду клопотання прокурора перебуває під вартою більш, ніж 8 років.
Отже з урахуванням даних про особу обвинуваченого, вірогідність ухилення обвинуваченого від виконання процесуальних обов'язків відсутня, у зв'язку з чим до нього може бути застосований інший, більш м'який запобіжний захід, а саме домашній арешт, що зможе запобігти ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки. Саме такий запобіжний захід, на думку сторони захисту, буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення й даним про особу обвинуваченого, а також буде пропорційним тим ризикам, які об'єктивно існують, а також відповідатиме охороні прав та інтересів суспільства.
Обвинувачений підтримав клопотання захисника.
Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора, клопотання захисника, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до п. 4,5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років або ж до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинувачених, кожного окремо, суд враховує вимоги пунктів 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 року «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
У розумінні практики ЄСПЛ тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого,а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Зважаючи на відомості про особу обвинуваченого, відсутність у суду інформації про офіційне працевлаштування, той факт, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна. ОСОБА_9 є громадянином Молдови та не має визначеного місця реєстрації, не має постійного місця мешкання на території України, також останній родини та утриманців не має, офіційно не працевлаштований, колегія суддів дійшла висновку про існування зазначених прокурором та передбачених ст. 177 КПК України ризиків, і про те, що суспільний інтерес щодо тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою переважає над його особистими інтересами і, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може забезпечити належної поведінки обвинуваченого та запобігти зазначеним ризикам, а тому колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовжити відносно обвинуваченого трок запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначених вище ризиків.
Щодо клопотання захисника про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , колегія суддів зазначає наступне.
Вирішення питання зміни запобіжного заходу на більш м'який, який необхідно застосовувати до обвинуваченого, не може оцінюватися виключно на підставі тверджень сторони захисту, що відсутні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, це слід робити з урахуванням низки відповідних обставин, які можуть підтверджувати існування таких ризиків, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для зміни запобіжного заходу.
Метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
На даний час стороною захисту не надано суду достатніх та переконливих доказів, що відпали ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою.
Тому суд вважає, що зміна запобіжного заходу у виді тримання під вартою на запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового провадження.
Оскільки захисником не наведено достатніх підстав, які могли б слугувати для зміни запобіжного заходу, в задоволенні клопотання слід відмовити.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини, тому колегія суддів вважає необхідним при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.110, 131, 132, 176-178, 182, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 314, 369-372, 392-395 КПК України, колегія суддів , -
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) діб, тобто до 18.01.2026 року.
Ухвала суду щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору та направити в ДУ "Одеський слідчий ізолятор" (для виконання).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3