Справа № 747/79/25
Провадження № 2/747/104/25
іменем України
17.11.2025 року селище Талалаївка
Талалаївський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючої судді Тіщенко Л.В.
секретаря Зірки В.П.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
представника третьої особи Заріцької О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей з актового запису про народження дитини, -
Представник позивача звернулась до суду з даним позовом до відповідача та третьої особи, у якому просить суд виключити з актового запису № 351 від 09 лютого 2016 року про народження ОСОБА_5 , вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м Києві даних про те, що її батьком є позивач.
В обґрунтування позову зазначається, що 14 лютого 2019 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб у Талалаївському районному відділі ДРАЦС, актовий запис № 02. В шлюбі у них народилась донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 12 березня 2019 року внесено актовий запис № 07 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . При реєстрації народження доньки, яке здійснювалось Талалаївським районним відділом ДРАЦС відповідачка пояснила позивачеві, що є необхідність повторити реєстрацію у відділі ДРАЦС Святошинського районного управління юстиції у м Києві, а також попросила позивача зареєструвати її доньку від іншого шлюбу (незареєстрованого) на його прізвище, аргументуючи що документально так буде зручніше зареєструвати місце проживання дитини. Позивач, не маючи юридичної освіти та не будучи юридично обізнаним, надав згоду проте не ознайомлювався з документами, так як розумів, що підписував документи при реєстрації народження спільної доньки. Таким чином позивач зазначений батьком у свідоцтві про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданому 19 березня 2019 серії НОМЕР_2 . Сімейне життя у подружжя не склалося, з січня 2022 року сторони спільно не проживали, не підтримували сімейних відносин та не вели спільного господарства, 25 жовтня 2022 року шлюб було розірвано. З часу припинення сімейних відносин у сторін по справі і до винесення рішення Талалаївського районного суду від 31.10.2024 про визначення місця проживання дітей з матір'ю, позивач не знав, що являється батьком ОСОБА_7 , яка до видачі свідоцтва про народження мала по батькові ОСОБА_8 . Усиновлення в порядку, визначеному законодавством, позивач не здійснював, жодних документів, де б він визнавав батьківство ОСОБА_9 , не підписував, з жодним роз'ясненням його обов'язків як батька не ознайомлювався. Настання наслідків встановлення батьківства не бажав та користуватись правами та обов'язками батька наміру не мав. При перетині кордону восени 2024 року, супроводжуючи на лікування свою матір, позивачу стало відомо, що відносно нього відкрите провадження щодо стягнення соціальних виплат, які виплачували на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх дітей, та які згідно з законодавством Німеччини підлягають стягненню з батька дітей. Оскільки позивач не вважає себе батьком, а актовий запис щодо його батьківства відносно ОСОБА_7 здійснений ввівши його в оману та не роз'яснивши настання юридичних наслідків, а також оскільки позивач не є біологічним батьком дитини, стягнення коштів з нього на користь держави Німеччина за фактично надані виплати, які за своєю суттю являються фактично аліментами, вважає порушенням його прав, тому представник позивача просить суд виключити з актового запису № 351 від 09 лютого 2016 року про народження ОСОБА_5 , вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції ум Києві, даних про те, що її батьком є позивач ОСОБА_3 .
Ухвалою від 27.03.2025 року відкрито спрощене позовне провадженя по справі та призначено судове засідання на 17 квітня 2025 року, яке відкладено на 20 травня 2025 року за клопотанням представника позивача. У судовому засіданні 20 травня 2025 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано у третьої особи - Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві - копію архівної справи щодо реєстрації народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внесення змін до актового запису про народження, документів, що підтверджують зміну прізвища та визнання батьківства, у розгляді справи оголошено перерву до 04 липня 2025 року. Ухвалою судового засідання від 04 липня 2025 року за клопотанням представника позивача визнано обов'язковою явку представника третьої особи, у розгляді справи оголошено перерву до 04 серпня 2025 року. У судовому засіданні 04 серпня 2025 року оголошено перерву у звязку із зміною представника позивача на 13 жовтня 2025 року, у якому за клопотанням представника третьої особи оголошено перерву до 17 листопада 2025 року.
У судовому засіданні по справі представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_3 підтримала і просила задовольнити, оскільки позивач не є батьком дитини ОСОБА_7 , яка є донькою його дружини від першого шлюбу, і коли у 2019 році він підписував якісь документи, то йому не було роз'яснено правові наслідки цього, він вважав, що просто зміниться прізвище дитини, з правами і обов'язками його як батька відносно цієї дитини його не ознайомлювали.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, позивач декілька разів ініціював судові позови відносно ОСОБА_4 , зокрема і в Німеччині, у яких заявляв свої вимоги як батька обох дітей. Тому у діях позивача вбачається суперечлива поведінка, його більш рання поведінка по справах відносно двох дітей суперечить даному позову, а суперечлива поведінка заборонена. Крім того, весь цей час він знав, що не є батьком дитини ОСОБА_9 , і коли подавав заяву до органів РАЦС, також йому було це відомо. Приписами ч.5 ст 136 СК України передбачено, що особа, яка записана батьком дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини знала, що не є її батьком, тому позивач ОСОБА_3 не має права оспорювати своє батьківство на цій підставі. Тому представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .
Представник третьої особи Заріцька О.М. в судовому засіданні зазначила, що Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві 14 лютого 2019 року при внесенні змін до актового запису про народження № 351 від 09 лютого 2016 року про народження ОСОБА_10 діяв в межах свої повноважень відповідно до діючого законодавства. Такі зміни були внесені згідно ст 126 СК України на підставі спільної заяви батьків про визнання батьківства, яка надійшла з Талалаївського відділу ДРАЦС. Було змінено прізвище дитини на ОСОБА_11 та по батькові на ОСОБА_12 .
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
В судовому засіданні встановлено, що 14 лютого 2019 року Талалаївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 , актовий запис № 02ю прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.10) ОСОБА_14 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт Талалаївка Чернігівської області, в графі «Батько» зазначено ОСОБА_3 , в графі «Мати» - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12 березня 2019 року (а.с.8) Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 19 березня 2019 року ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в м Київ, про що 09 лютого 2016 року складено відповідний актовий запис № 351. В графі «Батько» зазначено ОСОБА_3 , в графі «Мати» - ОСОБА_4 . Місце державної реєстрації - відділ державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м Києві (а.с.9) Згідно копії актового запису про народження № 351 від 09 лютого 2016 року у графі «Відомості про дитину» внесено зміни - змінено прізвище з « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_11 », по батькові з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_12 ». Також внесено зміни в графі «Відомості про батька» - з « ОСОБА_17 » на ОСОБА_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 . В графі «Відомості про матір» змінено прізвище матері з ОСОБА_15 на ОСОБА_11 . Зазначені зміни внесені на підставі ст 126 СК та спільної заяви батьків про визнання батьківства від 14.02.2019. Заява батьків зареєстрована Талалаївським ВДРАЦС 14.02.2019 (а.с.133) Рішенням Талалаївського районного суду від 25 жовтня 2022 року, яке набрало законної сили 25.11.2022, позов ОСОБА_4 задоволено та шлюб між ОСОБА_18 та ОСОБА_3 , зареєстрований 14 лютого 2019 року, актовий запис № 02 - розірвано. (а.с.15-16) Рішенням Талалаївського районного суду від 01 жовтня 2024 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей - задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_4 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей Талалаївської селищної ради, про визначення місця проживання дітей - відмовлено. У даній справі відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги до нього не визнав та подав до суду зустрічну позовну заяву, у якій він просив суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_4 , за її зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання чи місцем перебування на території України. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_3 зазначав, що ті фактичні обставини, які позивачка зазначає в первісному позові, не в повній мірі відповідають дійсності, оскільки до виїзду ОСОБА_4 за кордон сторони спільно проживали разом з дітьми без реєстрації у м Кременчук у найманій квартирі, звідки на початку березня 2022 року він вивіз позивачку та дітей до кордону з метою забезпечення їх безпеки із-за воєнної агресії. Через деякий час позивачу стало відомо що ОСОБА_4 у Німеччині стала співмешкати з росіянином, почала блокувати розмови, не відповідала на дзвінки. Саме з огляду на це він був змушений розпочати процедуру розшуку і повернення дітей та визнання порушених батьківських прав та прав дітей зі сторони дружини. Також з метою захисту своїх батьківських прав він був змушений звертатись до компетентних органів Німеччини, унаслідок чого рішенням Окружного суду міста Лауфен від 27.06.2023 р у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 стосовно визначення порядку спілкування з дітьми, затверджено укладену учасниками справи угоду про спілкування його, як батька, з обома дітьми. Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_19 в судових засіданнях первісний позов не визнавали, стороною відповідача не заперечувалось, щоб діти проживали разом з матір'ю, але на території України, оскільки відповідач вважає, що ОСОБА_4 бажає залишитись за межами України на постійній основі, а батько дітей не надавав згоди на постійне місце проживання дітей за кордоном. Дітей фактично було незаконно вивезено позивачкою без дозволу відповідача, як батька дітей. Зустрічний позов підтримували в судових засіданнях, оскільки проживання дітей за кордоном порушує батьківські права позивача за зустрічним позовом. (а.с.18-23) Оскільки ОСОБА_3 було відмовлено в позові, то ним було подано апеляційну скаргу на дане рішення суду і ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 09 січня 2025 року розгляд його апеляційної скарги було призначено на 12 березня 2025 року (а.с.24) Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 березня 2025 року апеляційна скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення, а рішення Талалаївського районного суду від 01 жовтня 2024 року - без змін. У травні 2025 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на рішення Талалаївського районного суду від 01 жовтня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, і ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Талалаївського районного суду (а.с.162-163)
При розгляді даної справи судом застосовуються наступні норми права.
Згідно з ч. 3 ст 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Нормами ст 12 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до ст 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Відповідно до ч. 1ст 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані із фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Отже, актом цивільного стану фіксується подія та дія, яка сталася. Згідно вимог ст 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодекс у України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», в судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір'ю дитини (статті 126, 127 СК). Відповідно до пункту 11 даної постанови, судам слід ураховувати, що відповідно до статті 136 СК України оспорювання батьківства можливе тільки після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а в разі її смерті не допускається. Оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст 136 СК), - шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї, як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (ст 138 СК України), - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини. Для вимог чоловіка про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини позовної давності не встановлено, а для вимог жінки про виключення з цього запису відомостей про її чоловіка як батька позовна давність становить один рік і її перебіг починається з дня реєстрації дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України. Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124. 126 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Нормами ч. 5 ст. 136 СК України, передбачено, що не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.
Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява N 3150/05, пункт 109, рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2007 року). Законодавством передбачено певні обов'язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року)
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За приписами ч.5 ст. 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України, у даному випадку на позивача покладається тягар доведення, що він не знав, що не являється біологічним батьком дитини, коли подавав заяву до органів ДРАЦС, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Факт того, що позивач не є біологічним батьком визнається відповідачкою ОСОБА_4 . На момент внесення змін до актового запису про народження дитини щодо батька позивач ОСОБА_3 знав, що не є її біологічним батьком, що підтверджується актовим записом про народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в той час як заява позивачем до органів ДРАЦС подана у лютому 2019 року. Що ж стосується посилання позивача на те, що йому не роз'яснювались правові наслідки написання такої заяви, і він ніби-то тільки вважав, що зміниться прізвище і по батькові дитини, але він фактично не буде її батьком, то суд вважає за необхідне зазначити, що повнолітня дієздатна особа у віці 29 років повинна усвідомлювати правові наслідки того, що він зазначений батьком дитини у свідоцтві про її народження. В даному випадку наявна презумпція усвідомлення особою правових наслідків своїх дій, і державні органи, у даному випадку органи ДРАЦС - не мають обов'язку роз'яснювати особі правові наслідки подання ним заяви про визнання батьківства, крім того, в ході розгляду справи було встановлено, що третьою особою - Святошинським відділ ДРАЦС - зміни в актовий запис про народження дитини були внесені на підставі пакету документів, зокрема і спільної заяви батьків, які надійшли з Талалаївського ДРАЦС, про що зроблена відмітка на самому актовому записі. Вказані докази спростовують заперечення позивача про його не обізнаність на час внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини, що він не є батьком, дана обставина була достеменно відомо позивачу. Тобто у дному випадку він немає права оспорювати своє батьківство за приписам Сімейного Кодексу України. Вважається, що під час прийняття рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається. Водночас законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо). Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду 19 червня 2024 року в справі № 940/919/22, від 10 січня 2024 року в справі № 332/1618/22. Але жодна з таких обставин в ході розгляду справи не була встановлена.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити факти суперечливої поведінки позивача щодо тих обставин, з приводу яких він неодноразово звертається до суду. Так, в позовній заяві по даній справі, яка подана 13 січня 2025 року, він зазначає, що сімейне життя з відповідачкою у нього не склалося, з січня 2022 року сторони спільно не проживали, не підтримували сімейних відносин та не вели спільного господарства, 25 жовтня 2022 року шлюб було розірвано. З часу припинення сімейних відносин у сторін по справі і до винесення рішення Талалаївського районного суду від 31.10.2024 про визначення місця проживання дітей з матір'ю, позивач не знав, що являється батьком ОСОБА_7 . У зустрічній позовній заяві по справі № 761/28549/23, яка позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 була ним подана у березні 2024 року, він зазначає, що до виїзду ОСОБА_4 за кордон сторони спільно проживали разом з дітьми без реєстрації у м Кременчук у найманій квартирі, звідки на початку березня 2022 року він вивіз позивачку та дітей до кордону з метою забезпечення їх безпеки із-за воєнної агресії. Через деякий час позивачу стало відомо що ОСОБА_4 у Німеччині стала співмешкати з росіянином, почала блокувати розмови, не відповідала на дзвінки. Саме з огляду на це він був змушений розпочати процедуру розшуку і повернення дітей та визнання порушених батьківських прав та прав дітей зі сторони дружини. Також з метою захисту своїх батьківських прав він був змушений звертатись до компетентних органів Німеччини, унаслідок чого рішенням Окружного суду міста Лауфен від 27.06.2023 р у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 стосовно визначення порядку спілкування з дітьми, затверджено укладену учасниками справи угоду про спілкування його, як батька, з обома дітьми. Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_19 в судових засіданнях первісний позов не визнавали, і всіляко відстоювали права ОСОБА_3 як батька обох дітей. Зазначене підтверджується і апеляційним та касаційним оскарження ОСОБА_3 рішення Талалаївського районного суду від 01 жовтня 2024 року, за касаційною скаргою якого у червні 2025 року, тобто вже після подання даного позову, відкрито касаційне провадження. Тобто позивач одночасно ОСОБА_11 одночасно як спростовує, так і підтверджує своє батьківство відносно дитини ОСОБА_7 . Також суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_3 особисто брав участь у декількох судових засіданнях по цивільній справі № 761/28549/23, і відкидає посилання представника позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні про те, що ОСОБА_3 було невідомо, про що його представник ОСОБА_19 писав у позовній заяві, і він, як особа без юридичної освіти, не дуже в цьому розумівся. Вся його процесуальна поведінка як ініціатора судових позовів про захист своїх прав як батька обох дітей підтверджує протилежне. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: добросовісність) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Таким чином, суд констатує в діях позивача ОСОБА_3 прояви суперечливої поведінки, що є недопустимим.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що в позовній заяві ОСОБА_3 посилається на те, що при перетині кордону восени 2024 року, йому стало відомо, що відносно нього відкрите провадження щодо стягнення соціальних виплат, які виплачували на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх дітей, та які згідно з законодавством Німеччини підлягають стягненню з батька дітей і тому вважає, що стягнення коштів з нього на користь держави Німеччина за фактично надані виплати, які за своєю суттю являються фактично аліментами, вважає порушенням його прав. З приводу цього посилання суд зазначає, що законодавством передбачено певні обов'язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб. Задоволення позову позивача призведе до скасування відповідних зобов'язань позивача перед дитиною, що призведе в тій чи іншій мірі до порушення права дитини на належний рівень життя.
За правилами ст 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. З урахуванням таких вимог ст 81 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази. За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників згідно ч.1 ст 82 ЦПК України. З цієї підстави судом було відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про проведення судової генетичної експертизи на підтвердження того, що позивач ОСОБА_3 не являється батьком ОСОБА_7 , оскільки дана обставина визнавалась відповідачкою та її представником, про що було зазначено в ході розгляду справи.
У частинах першій-третій ст 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року в справі № 183/2690/21, від 16 травня 2018 року в справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що судове провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується приватного життя чоловіка, гарантованого статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності. У справах цієї категорії має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини, ретельно вивчати у справедливій процедурі чи визнання батьківства не суперечить інтересам дитини, зокрема на виховання в існуючій сім'ї, що забезпечує адекватний розвиток дитини. Законодавством передбачено певні обов'язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб. Верховний Суд в постанові від 27 жовтня 2020 року в справі № 172/125/19 наголосив, що оскільки у спорах про виключення з актових записів відомостей про батьківство зачіпаються права не лише сторін спору, а й дитини, то відповідно до частини першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Отже, під час вирішення справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі. Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 216/3526/16-ц. ЄСПЛ визнає існування сімейного життя з урахуванням біологічного та фактичного сімейного зв'язку. Існують випадки, коли наявність «сімейного життя» встановлювалася навіть попри відсутність біологічного споріднення. Наприклад у тих випадках, коли відсутність біологічного зв'язку встановлювалася після тривалого фактичного контакту батьків і дітей. Тривалість стосунків з дитиною є ключовим фактором у визнанні ЄСПЛ наявності сімейного життя. Так у справі Wagner and J.M. W.L. v. Luxembourg (no. 76240/01, § 117, 28 червня 2007) співжиття тривало більше десяти років; у справі Nazarenko проти росії § 58), в якій одружений чоловік взяв на себе батьківські обов'язки до того, як дізнався, що він не є біологічним батьком дитини, період, проведений разом, тривав більше п'яти років (пункт 153 рішення). Поняття сімейного життя є автономним (Marckx проти Бельгії, § 31). Відповідь на питання, існує чи ні «сімейне життя», залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв'язків (Paradiso і Campanelli проти Італії [ВП], § 140). Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що врахування інтересів дитини може і має здійснюватися винятково в тому випадку, коли встановлені ознаки сімейного життя. За умови відсутності таких критеріїв особа, яка оспорює батьківство, має право на відповідний захист своїх прав. В даному випадку в ході розгляду справи встановлено, що позивач протягом декількох років визнавав ОСОБА_21 своєю дитиною, ініціював судові провадження як на території України, так і в Німеччині, де діти перебувають з 2022 року, щодо захисту своїх батьківських прав, зокрема і відносно ОСОБА_7 , зокрема, щодо права спілкування з нею. Тому усвідомлення малолітньою дитиною того, що він не хоче бути її батьком, може негативно вплинути на її психічне здоров'я. Крім того, задоволення позову позивача призведе до скасування відповідних зобов'язань позивача перед дитиною, що призведе в тій чи іншій мірі до порушення права дитини на належний рівень життя.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17). Суд не знайшов фактів порушення прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку. Таким чином, в ході розгляду справи суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову ОСОБА_3 в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі викладеного та керуючись ст. 126, 136 СК України, ст. 12, 13, 16, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей з актового запису про народження дитини - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлений 24 листопада 2025 року
Суддя Л.В.Тіщенко