Справа№751/9783/25
Провадження №1-кс/751/2473/25
20 листопада 2025 року місто Чернігів
Слідчий суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Чернігові клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Чернігівської обласної прокуроратури ОСОБА_7 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025270000000617 від 30.07.2025 за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України, -
Старший слідчий в ОВС СУ ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_6 , звернувся до суду з клопотанням, погодженим прокурором Чернігівської обласної прокуроратури ОСОБА_7 , про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025270000000617 від 30.07.2025 за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК України.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання з викладених у ньому підстав, просив суд продовжити на 40 днів строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та не визначати в кримінальному провадженні розмір застави.
Підозрюваний та його захисник - адвокат ОСОБА_4 просили частково задовольнити клопотання прокурора та визначити у кримінальному провадженні розмір альтернативу внесення застави 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначили, що підозра у кримінальному провадженні є частково обґрунтованою, а саме - не заперечували обставин, пов'язаних із порушенням підозрюваним правил безпеки дорожнього руху, що призвело до загибелі людини, однак акцентували увагу слідчого судді на тому, що матеріалами справи не підтверджується кваліфікуюча ознака вчинення цього кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння. Крім того зазначили, що підозрюваний протягом тривалого часу перебуває під дією найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави, а наведені у клопотанні прокурора ризики є абстрактними та не підтверджуються матеріалами справи, що зумовлює необхідність зміни запобіжного заходу на менш суворий, зокрема необхідність визначення застави у кримінальному провадженні.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку учасників, суд дійшов наступного висновку.
І. Обставини кримінального провадження, установлені слідчим суддею в ході розгляду клопотання
Слідчим відділом СУ ГУНП в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202527000000061 від 30.07.2025 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 2861, ч. 1 ст. 135 КК України.
За версією органу досудового розслідування ОСОБА_5 29.07.2025, о 21 год. 40 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 , експлуатація якого заборонена відповідно до вимог п. 31.1 (технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації), п. 3.1.4.5 є (забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутній болт (гайка) кріплення коліс) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, всупереч несправності, які ОСОБА_5 спроможний був виявити, а саме: неналежне кріплення переднього лівого колеса до маточини достатньою кількістю болтів, рухався по вул. Незалежності зі сторони перехрестя з вул. Сорочинська до перехрестя з вул. Київська.
Рухаючись у вказаному напрямку, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно несправним транспортним засобом, експлуатація якого заборонена, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, що призвело до від'єднання переднього лівого колеса автомобіля, яке відлетіло на лівий відносно напрямку його руху тротуар та здійснило удар по голові неповнолітньому велосипедисту ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який їхав по тротуару у зустрічному напрямку біля буд. 57 по вул. Незалежності м. Прилуки Чернігівської області.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній велосипедист ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді: розтрощення черепу та грубого руйнування головного мозку, від яких помер на місці пригоди.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_5 порушив вимоги п. 2.3 б (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій забов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі), п. 2.9 а (водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння), п. 31.1 (технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації), п. 3.1.4.5 є (забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутній болт (гайка) кріплення коліс) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, що є причиною та умовою виникнення та настання даної дорожньо-транспортної пригоди і перебуває у прямому причинному зв'язку з її наслідками, які настали в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Крім того, підозрюваному інкримінується, що 29.07.2025 о 21 год 40 хв, у ОСОБА_5 після скоєння дорожньо-транспортної пригоди поблизу буд. 57 по вул. Незалежності, в м. Прилуки Чернігівської області на автомобілі ВАЗ 2101 реєстраційний номер НОМЕР_1 , виник раптовий злочинний умисел на завідоме залишення без допомоги особи, яку він своїми діями поставив у небезпечний для життя стан, та яка була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, тобто у результаті отриманих тілесних ушкоджень самостійно, без сторонньої допомоги, позбавлена реальної можливості вжити заходів до самозбереження. Діючи умисно та нехтуючи моральними і правовими нормами, маючи при цьому змогу надати таку допомогу, ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, зник з місця вчиненого злочину з метою уникнення відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення.
Так, підозрюваному інкримінується, що у зазначені день та час ОСОБА_5 , у порушення вимог п. 2.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, згідно з якими водій зобов'язаний: «У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів, звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров'я; ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред'явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду органи чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди, не зупинив керований ним автомобіль, навмисно не залишився на місці дорожньо-транспортної пригоди, заходів для надання медичної допомоги потерпілому ОСОБА_8 не вжив, швидку медичну допомогу для надання первинної допомоги потерпілому не викликав, в органи поліції про дорожньо-транспортну пригоду не повідомив, прізвища й адреси очевидців події не записав, заходів до забезпечення схоронності слідів події не вжив, а зник з місця пригоди, чим залишив без допомоги неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 , який перебував на тротуарі, якого він своїми діями поставив у небезпечний для життя стан, та який був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, хоча ОСОБА_5 повинен та мав змогу надати таку допомогу.
За фактом порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, слідчим управлінням ГУНП в Чернігівській області 30.07.2025 розпочато кримінальне провадження № 12025270000000617 за ч. 2 ст. 286 КК України.
Крім того, за фактом завідомого залишення без допомоги неповнолітнього, який перебував у небезпечному для життя стані, слідчим управлінням ГУНП в Чернігівській області 30.07.2025 розпочато кримінальне провадження №12025270000000618 за ч. 1 ст. 135 КК України.
Надалі 30.07.2025 процесуальним керівником матеріали досудових розслідувань у вказаних провадженнях об'єдано у кримінальне провадження № 12025270000000617.
01 серпня 2025 року правову кваліфікацію кримінального правопорушення змінено з ч. 2 ст. 286 КК України на ч. 3 ст. 2861 КК України. Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02.08.2025 щодо ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави строком до 30.09.2025.
Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду міста Чернігова від 24.09.2025 строк досудового розслідування було продовжено до 4х місяців, тобто до 02.12.2025 включно.
Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду міста Чернігова від 24.09.2025 строк дії запобіжного заходу було продовжено на 60 днів до 23.11.2025.
Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду міста Чернігова від 20.11.2025 продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні до 5 місяців, тобто до 02.01.2026 включно.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 в аспекті порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої особи, а також у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, була предметом перевірки слідчим суддею при обранні запобіжного заходу та ніким із учасників кримінального провадження не оспорювалася.
Обґрунтованість підозри підтверджується, зокрема протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 30.07.2025, протоколом огляду місця події від 30.07.2025, протоколом додаткового огляду місця події від 30.07.2025, висновком судово-медичної експертизи №187 від 25.09.2025, висновком судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.3 «Дослідження деталей транспортних засобів» від 11.08.2025 № 19/125-25/10557-ІТ, висновком судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» від 28.08.2025 № 19/125-25/10906-ІТ, висновком судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.4 «Транспортно-трасологічне дослідження» від 01.09.2025 №19/125-25/10907-ІТ та іншими доказами у кримінальному провадженні.
За таких умов слідчий суддя не вбачає за необхідне в даному судовому рішенні наводити перелік всіх досліджених в судовому засіданні доказів в частині обставин, які ніким не оспорювалися, однак сконцентруватися на тих питаннях, які є спірними в позиції сторін та впливають на вирішення даного клопотання.
Щодо кваліфікуючої ознаки перебування ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння на час вчинення кримінального правопорушення, слідчий суддя зауважує таке.
Слідчий суддя частково погоджується із доводами сторони захисту про наявність на даний час у матеріалах кримінального провадження певною мірою суперечливих доказів на предмет даної кваліфікуючої ознаки.
Водночас слідчий суддя нагадує, що оцінка доказів на даній стадії кримінального провадження слідчим суддею здійснюється не за стандартом «поза розумним сумнівом», а за стандартом «обґрунтованої підозри», який є значно нижчим за наведений стандарт і передбачає, що сукупність доказів повинна викликати переконаність у розумного стороннього спостерігача про можливу причетність певної особи до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Так, на користь версії органу досудового розслідування щодо перебування особи стані алкогольного сп'яніння свідчать показання свідка ОСОБА_9 (а.с. 38 - 40), яка вказала, що в день скоєння кримінального правопорушення о 23 год 30 хв, (тобто менше двох годин після вчинення дорожньо-транспортної пригоди) вона бачила ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння в супроводі двох інших осіб.
Посилання захисника на те, що ОСОБА_5 міг вжити алкогольні напої в період з 21 год 40 хв (час вчинення дорожньо-транспортної пригоди) до 23 год 30 хв слідчий суддя сприймає певною мірою критично, оскільки згідно протоколу допиту підозрюваного (а.с. 29 - 30) підозрюваний не вказував на факт вживання ним алкогольних напоїв після настання дорожньо-транспортної пригоди, як і не повідомляв безпосередньо слідчому судді таких обставин у ході судового засідання з розгляду даного клопотання.
Також слідчий суддя зауважує на наявності значної кількості фактів притягнення ОСОБА_5 до відповідальності за ст. 130 КУпАП, що хоча й не може виступати доказом винуватості останнього в частині вказаної кваліфікуючої ознаки, однак може бути враховано слідчим суддею як додатковий аргумент при оцінці доказів в аспекті наявності в підозрюваного поведінкової тенденції до керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Водночас слідчий суддя зазначає, що існують показання свідків протилежного характеру, зокрема показання свідків ОСОБА_10 , який в протоколі первинного допиту у кримінальному провадженні від 30.07.2025 (а.с. 41) вказав впевнено на факт вживання підозрюваним алкогольних напоїв перед керуванням транспортним засобом, однак у ході додаткового допиту 26.09.2026 вказав на те, що свідомо обмовив підозрюваного через конфлікт через дівчину. Також у матеріалах клопотання відсутні матеріали допиту іншого пасажира транспортного засобу ОСОБА_11 .
Підсумовуючи наведене слідчий суддя зауважує, що показання свідка ОСОБА_9 щодо перебування підозрюваного в стані алкогольного сп'яніння слідчий суддя на даний час вважає достатнім доказом для того, аби розцінювати підозру ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 286-1 КК України (зокрема в аспекті кваліфікуючої ознаки перебування у стані алкогольного сп'яніння) обґрунтованою в розумінні стандарту «обгрунованої підозри».
При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч. 5 ст. 9 КПК), відповідно до якої (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom) від 30 серпня 1990 року, §32) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).
Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи. Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих доказів таких же високих вимог як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
Щодо стандарту доказування «поза розумним сумнівом» означає у постанові Касаційного кримінального суду у складі ВС від 21 січня 2020 року у справі №754/17019/17 було наведено такий правовий висновок: цей стандарт означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього правопорушення. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать «за» чи «проти» тієї або іншої версії подій. Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Водночас завданням даного розгляду є лише оцінка обґрунтованості підозри, у той час як оцінка доведеності обвинувачення за стандартом «поза розумним сумнівом», у тому числі усунення всіх протиріч між показаннями свідків та обвинуваченого, може бути здійснена (у разі передачі обвинувального акту до суду) судом, який здійснюватиме розгляд кримінального провадження по суті.
Також слідчий суддя нагадує, що будь-які висновки слідчого судді щодо обґрунтованості підозри не мають преюдиційного значення та не є доказом винуватості особи під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
ІІІ. Наявність ризиків, які виправдовують застосування запобіжного заходу
Ухвалою слідчого судді про продовження строку дії запобіжного заходу встановлено наявність у кримінальному провадженні низки ризиків, які зумовили застосування та продовження строку дії запобіжного заходу, а саме ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: усвідомлюючи невідворотність покарання підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; незаконно впливати свідків та потерпілого у кримінальному провадженні; іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню; перебуваючи на волі ОСОБА_5 може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Слідчий суддя при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу в цілому погоджується із тим, що раніше встановлені ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати та виправдовують подальше застосування до підозрюваної запобіжного заходу.
Водночас відповідно до частини 3 статті 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Отже, слідчий суддя має право продовжити дію найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави лише в тому разі, якщо наявні у кримінальному провадженні ризики дійсно унеможливлюють застосування іншого запобіжного заходу.
Метою застосування запобіжного заходу не може бути опосередковане (до набрання законної сили обвинувальним вироком суду) покарання особи, а такою метою є саме та виключно запобігання ризикам у кримінальному провадженні.
Водночас, положення національного законодавства України, зокрема Кримінального процесуального кодексу України, а також і практика Європейського суду з прав людини зобов'язують слідчого суддю при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу не обмежитися лише відтворенням у судовому рішенні тих доводів, якими керувався суд при застосуванні (або попередньому продовженні) запобіжного заходу, однак зобов'язують об'єктивно оцінити ступінь наявних у кримінальному провадженні ризиків саме станом на даний час вирішення питання про продовження запобіжного, розглянути можливість застосування менш тяжкого запобіжного заходу та навести об'єктивні (а не формальні) мотиви неможливості застосування менш суворого запобіжного заходу.
Слідчий суддя не може не звернути увагу на те, що як саме існування ризиків, так і ступінь гостроти їх вираження у кримінальному провадженні не є константними явищами. Вони мають тенденцію до зміни у залежності від багатьох факторів, одними із яких, безмовно, є як тривалість кримінального провадження, стадія досудового розслідування та тривалість перебування підозрюваної особи під вартою.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із положеннями статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 111 рішення «Александровська проти України» ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що рішення національних судів з питань застосування запобіжних заходів повинні відповідати критеріям вмотивованості: «... ніщо не свідчить про те, що національні суди належним чином розглядали можливість застосування альтернативних запобіжних заходів. Хоча вони у загальних формулюваннях зазначили, що розглянути таку можливість, вони не вказали, чому жоден із цих запобіжних заходів не міг бути застосований …».
Підсумовуючи викладене слід зазначити, що обґрунтованість запобіжного заходу має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказаний запобіжний захід застосовано, та у зв'язку з виникненням інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом'якшення або скасування, а тривалість в часі запобіжного заходу без врахування обставин справи в конкретному випадку може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.
Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 26 червня 1991 р. у справі «Летельє проти Франції» «попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку».
Повертаючись до оцінки ризиків у межах даного кримінального провадження слідчий суддя зауважує таке.
2.1. Щодо ступеня ризику спроби підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування або суду
При оцінці існування даного ризику та ступеня інтенсивності його вираження слідчий суддя бере до уваги висновки ЄСПЛ, про те, що ризик втечі неминуче зменшується з плином часу, проведеного в ув'язненні («Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), 1968, § 10).
Як уже було відзначено вище, підозрюваний утримується під вартою протягом тривалого періоду часу, що саме по собі є фактором, який впливає на зниження ризику втечі. На той факт, що ризик переховуватися від органів досудового розслідування та суду має найбільш суттєве вираження саме на первинних стадіях кримінального провадження, та згодом, внаслідок дії застосованих запобіжних заходів, має тенденцію до зниження, неодноразово було вказано судами апеляційної інстанції (див. зокрема ухвалу Апеляційної палати ВАКС від 21 грудня 2023 року у справі № 991/10584/23, ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 06.11.2025 у справі №751/8840/25 тощо).
Водночас слідчий суддя бере до уваги й те, що ОСОБА_5 не характеризується наявністю сталих соціальних зв'язків (відсутність місця роботи або навчання, відсутність дружини, дітей, інших осіб на утриманні), а отже будучи особою молодого віку, яка не потрапляє під законодавчі обмеження щодо виїзду закордон, може переховуватися від органів досудового розслідування або суду, у тому числі в аспекті тяжкості можливого покарання у разі визнання винним.
Хоча суворість покарання є релевантною обставиною при оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи («Ідалов проти Росії» (Idalov v. Russia) [ВП], 2012, § 145; «Гарицький проти Польщі» (Garycki v. Poland), 2007, § 47; «Храїді проти Німеччини» (Chraidi v. Germany), 2006, § 40; «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), 2001, §§ 80-81).
Також слідчий суддя в аспекті оцінки цього ризику бере до уваги попередні факти порушення ОСОБА_5 обов'язків, що виникли у зв'язку із ухваленими щодо нього судовими рішеннями (факти неодноразового повторного притягнення за ст. 130 КУпАП як особи, що раніше була позбавлена права керування). Іншими словами, ОСОБА_5 не виявляє серйозного ставлення до тих обов'язків, що покладаються на нього судовими рішеннями, та має сталу поведінкову тенденцію до їх невиконання.
Також слідчий суддя бере до уваги й той факт, що ОСОБА_5 будучи обвинуваченим у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 382 КК України, що перебуває на розгляді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, не відвідував підготовчі судові засідання (у т.ч. до моменту його затримання 02.08.2025). Цей факт слідчий суддя вбачає не лише із листа Прилуцької окружної прокуратури від 10.10.2025 вих №27429-25, але також і з безпосереднього опитування слідчим суддею ОСОБА_5 в судовому засіданні, у ході якого жодних відомостей про хід провадження за обвинувальним актом від 17.01.2025 (у т.ч. щодо перебігу судових засідань) ані до моменту його затримання, ані після затримання, підозрюваний повідомити не зміг, захисник у вказаному кримінальному провадженні також відсутній, що в сукупності з іншими матеріалами клопотання однозначно свідчить про відсутність в підозрюваного інтересу до виконання процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Також слідчий суддя бере до уваги факт переховування від органів досудового розслідування (хоча й відносно нетривалий).
За сукупністю наведеного, слідчий суддя дійшов висновку, що навіть попри доволі тривале утримання під вартою (майже чотири місці) та безумовний превентивний вплив такого утримання, що слідчий суддя не може не враховувати, ризик переховуватися від органів досудового розслідування та суду на даний час хоча і зменшився певною мірою внаслідок превентивного впливу запобіжного заходу, однак не зменшився настільки суттєво, аби він міг бути нівельований менш суворим запобіжним заходом (як-то застава або домашній арешт), у ході яких підозрюваний протягом тривалих періодів часу перебуватиме поза контролем органів досудового розслідування та зможе вчинити дії, спрямовані на переховування від органів досудового розслідування або суду.
2.2. Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню
Згідно обґрунтування клопотання про наявність указаного ризику свідчить поведінка підозрюваного, який, своїми діями створивши дорожньо-транспортну пригоду, не викликав швидку допомогу, не залишився на місці дорожньо-транспортної пригоди до її приїзду, а, навпаки, покинув транспортний засіб на значній відстані від місця події. Своїми умисними та свідомими діями ОСОБА_5 намагався сховати автомобіль «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 від працівників поліції. Таким чином, перебуваючи на волі, з метою уникнення чи пом'якшення покарання, ОСОБА_5 може створити штучні докази чи підбурити осіб, які не були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним у подальшому захисних версій, що у своїй сукупності створює та встановлює обґрунтований ризик у даному кримінальному провадженні.
Із даного приводу слідчий суддя зауважує, що ризик впливу на свідків у кримінальному провадженні підлягатиме оцінці далі за текстом цієї ухвали. У решті ж, клопотання органу досудового розслідування в цій частині не є переконливим.
Слідчий суддя бере до уваги те, що як випливає із судової практики у питаннях запобіжних заходів, ступінь вираження ризику знищення, спотворення чи фальсифікації доказів у кримінальному провадженні має тенденцію до зменшення із плином часу, оскільки стороною обвинувачення завершується збирання доказів у кримінальному провадженні та позиція сторони обвинувачення істотно посилюється після завершення досудового розслідування.
Наведена позиція узгоджується, зокрема, із висновками, наведеними в ухвалах Вищого антикорупційного суду від 23.12.2020 у справі №991/9802/20; від 03.12.2021 у справі №991/1467/21, Апеляційної палати ВАКС від 21.12.2023 у справі №991/10584/23; від 02.11.2023 у справі №991/8873/23, ухвалі Чернігівського апеляційного суду від 06.11.2025 у справі №751/8840/25 тощо.
У пункті 105 рішення у справі «Александровська проти України» ЄСПЛ зазначив, що обґрунтування, які можуть вважатися «відповідними» та «достатніми», включають небезпеку переховування, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризики змови, повторного вчинення злочину або спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова», заява № 23755/07, пункти 87, 88 та 102). Ці ризики повинні бути належним чином обґрунтовані, і міркування органів державної влади з цих питань не можуть бути абстрактними, загальними або стереотипними (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії», пункт 222).
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).
За доводами сторони обвинувачення, ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, виражається у можливості створення підозрюваною штучних доказів та підбурення осіб, які не були або були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих показань на підтвердження висунутих стороною захисту захисних версій.
Водночас як вбачається із матеріалів клопотання та доводів сторін, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні доходить до фінальної стадії його проведення. Зокрема стороною обвинувачення проведено допити свідків, слідчий експеримент та зібрано письмові докази. На даний час у межах кримінального провадження продовження строку досудового розслідування обумовлено лише необхідністю завершення призначених раніше судових експертиз, впливу на проведення яких підозрюваний не має, що суттєво пливає на зменшення раніше встановленого попередніми ухвалами слідчих суддів ризику іншим чином вплинути на досудове розслідування.
Фальсифікація письмових доказів або підбурювання фальшивих свідків до дачі показань на такій стадії кримінального провадження є суттєво утрудненою, оскільки вимагатиме від підозрюваного додаткового обґрунтування неможливості раніше надати (ініціювати отримання стороною обвинувачення) таких доказів та об'єктивно створюватиме в суду, який здійснює розгляд кримінального провадження по суті, сумнівів у достовірності таких доказів.
Отже, із огляду на: стадію й тривалість кримінального провадження; фактичне завершення збирання стороною обвинувачення доказів; відсутність на даний час конкретизованих відомостей про спроби підозрюваного або його оточення фальсифікувати письмові докази або залучити фальшивих свідків у кримінальному провадженні, ступінь вираження цього ризику на даний час зменшилася такою мірою, що на думку слідчого судді цей ризик більше не є актуальним та слідчим суддею до уваги не береться.
2.3. Ризик впливу на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні
Слідчий суддя погоджується із тим, що враховуючи стадію кримінального провадження та той факт, що суд вправі обґрунтовувати своє рішення по суті кримінального провадження лише показаннями, безпосередньо сприйнятими в ході судового розгляду (за виключенням випадків, передбачених ст. 225 КПК України), ризик впливу на свідків у кримінальному провадженні продовжує існувати.
Водночас слідчий суддя звертає увагу на те, що як випливає із показань свідків, всі свідки у кримінальному провадженні є близько знайомими між собою особами або особами, що підтримують дружні відносини, що підвищує ймовірність впливу на даних свідків. У аспекті оцінки цього ризику слідчий суддя не може не звернути увагу й на факт уже існуючої зміни показань свідком ОСОБА_10 (протокол додаткового допиту від 26.09.2025). І попри те, що у розпорядженні слідчого судді відсутні докази того, що зміна показань свідка відбулася внаслідок саме впливу підозрюваного або його оточення, сам факт визнання свідком нібито дачі ним раніше завідомо неправдивих показань є настільки суттєвою обставиною, яка дає можливість говорити про схильність свідка до впливу й високу ймовірність цього впливу. При цьому слідчий суддя зауважує, що викривальні показання щодо ОСОБА_5 свідок ОСОБА_10 надав безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди (30.07.2025 у період з 12.45 по 13.27), тобто в період, коли за загальними обставинами очевидець під впливом травмуючого психологічного ефекту події схильний до в цілому правдивого відтворення її обставин, у той час як відмова від раніше наданих показань мала місце лише через майже два місяці після надання первинних показань, у той час як мотивація зміни показань через такий тривалий проміжок часу є дискусійною.
При цьому слідчий суддя зауважує, що стандарт оцінки ризиків у кримінальному провадженні не вимагає того, аби стороною обвинувачення був доведений факт вчинення або готування підозрюваним до вчинення дій, які суперечать завданням правосуддя, а вимагає доведення того, що підозрюваний має реальні можливості вчинити такі дії.
Обставини, які було наведено вище (дружні відносини між свідками, уже існуючий факт зміни одним зі свідків своїх показань) свідчать про реальну можливість впливу на свідків у даному кримінальному провадженні та про високу інтенсивність цього ризику на час розгляду даного клопотання.
Цей ризик, принаймні на час розгляду клопотання, не може бути нівельований жодним менш суворим запобіжним заходом, зокрема у виді домашнього арешту або застави, адже в такому випадку підозрюваний матиме можливість комунікувати зі свідками (безпосередньо або засобами телефонного чи іншого електронного зв'язку), що в межах даного кримінального провадження об'єктивно може завдати шкоду інтересам правосуддя.
2.4. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення
Важливим в аспекті розгляду даного клопотання є ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
При цьому слідчим суддею враховуються ті обставини, які інкримінуються підозрюваному - ймовірне вчинення злочину у стані сп'яніння, за відсутності права керування транспортним засобом, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, тобто ті обставини, які свідчать про існування цього ризику.
Водночас слідчий суддя враховує й те, що підозрюваний раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за різними частинами ст. 130 та ч. 5 ст. 126 КУпАП, і серйозні санкції (зокрема штрафи в сумах 51 000 грн, 40 800 грн, позбавлення права керування т.з. на строк 5 та 10 років тощо) ймовірно не втримали підозрюваного від нового факту керування транспортним засобом будучи позбавленим такого права.
У аспекті цього ризику слідчий суддя додатково звертає увагу й на факти неналежного виконання процесуальних обов'язків у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 382 КК України, що підтверджується ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 23.07.2025 про привід ОСОБА_5 (а.с. 63), що вказує на те, що навіть після передачі кримінального провадження за даними фактами до суду, підозрюваний не змінив свого ставлення до виконання процесуальних обов'язків та не виявляє поваги до вимог закону.
За таких умов, у слідчого судді немає, на час розгляду цього клопотання, підстав для переконання про те, що навіть попри існуючий превентивний вплив вже застосованого до підозрюваного тримання під вартою, відбулася об'єктивна зміна особистих переконань та поведінки підозрюваного, його ставлення до виконання вимог закону та про нівелювання ризику вчинення нового кримінального правопорушення, та існує висока інтенсивність вчинення нового кримінального правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Запобіжний захід у виді застави або домашнього арешту не зможе виключити доступ підозрюваного до алкогольних напоїв та до керування транспортними засобами, а отже й не зможе нівелювати цього ризику.
ІІІ. Висновок слідчого судді щодо запобіжного заходу
Отже, на даний час у кримінальному провадженні продовжують існувати інтенсивні ризики: переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду; ризик впливу на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні та ризик вчинення нових кримінальних правопорушень.
Ризик перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб на даний час втратив свою актуальність та не підтверджується матеріалами клопотання про продовження запобіжного заходу.
За наведених умов слідчий суддя дійшов висновку про те, що на даний час інтенсивність ризиків у кримінальному провадженні є високою, і на даному етапі кримінального провадження такі ризики не можуть бути нівельовані шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема тримання під вартою із альтернативою внесення застави, а отже дійшов висновку про задоволення клопотання.
При цьому, слідчим суддею проаналізовано обставини щодо стану здоров'я підозрюваного, зокрема відсутність відомостей про захворювання, що перешкоджають перебування в умовах попереднього ув'язнення.
Також слідчий суддя зазначає, що будь-яка оцінка доказів, висновки слідчого судді або установлені у ході розгляду клопотання обставини не мають преюдиційного характеру у кримінальному провадженні та мають юридичне значення лише для питань застосування запобіжного заходу.
Керуючись статтями 176-178, 183, 193, 194, 196-199, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання - задовольнити.
Продовжити підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Князівка, Путилівського району, Сумської області, громадянину України, строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на 40 (сорок) днів, в межах строку досудового розслідування, до 29.12.2025 включно, без визначення застави, з подальшим утриманням в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали суду складено 24.11.2025.
Слідчий cуддя ОСОБА_1